ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 червня 2021 року м. Київ № 640/427/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смег Україна" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
09.01.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «СМЕГ УКРАЇНА» звернулося з Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.10.2018 №00012891402 та №00012901402.
В обґрунтування позову, з урахуванням відповіді на відзив відповідача на позовну заяву, зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402 прийняте на підставі необґрунтованого висновку акту перевірки від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300 про те, що на розрахунковий рахунок ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» перераховані грошові кошти у загальному розмірі 548 059,79 грн, мету отримання яких встановити неможливо, оскільки підприємство товар не отримувало. Таким чином, кошти, отримані від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги та повинні бути віднесені до складу доходів підприємства за відповідний період.
Позивач зауважив, що грошові кошти у загальному розмірі 548 059,79 грн отримані ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» за товари поставлені позивачем на виконання умов договору поставки від 01.08.2017 №2317, що підтверджується належними та достатніми первинними документами, а саме видатковими накладними та банківськими виписками з рахунку ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА».
При цьому, помилковими та необґрунтованими є доводи відповідача про неможливість здійснення таких операцій у зв'язку із відсутністю у контролюючих органів інформації про наявність у ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» ресурсів для здійснення задокументованої діяльності.
Також позивач вважає безпідставним посилання відповідача на матеріали кримінального провадженні №32018100060000023 від 28.02.2018 у якому ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» фігурує як підприємство з ознаками фіктивності створене як складова транзитно-конвертаційної групи, метою діяльності якої є умисне ухилення від сплати податків реально діючими суб'єктам господарювання, адже вказані матеріали кримінального провадження не є належним доказом фіктивності діяльності ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Крім того, позивач звернув увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання у податкових правовідносинах принципу індивідуальної відповідальності платника податку.
Податкове повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012901402 прийняте на підставі необґрунтованого висновку акту перевірки від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300 про те, що ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» здійснювало операції із списання сувенірної продукції та надання послуг з безоплатного підключення побутової техніки на загальну суму 2 110 180 грн, які вважаються постачанням товарів та послуг, наслідком чого є виникнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, які ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» не визначало у відповідних періодах.
Позивач зауважив, що враховуючи вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» не проводить надання безкоштовної послуги покупцю, а здійснює перевірку працездатності товару перед його експлуатацією, а понесені у зв'язку з цим витрати на підключення є витратами на збут.
Списання сувенірної продукції кваліфікується не як реалізація товару, а як передача в сувенірної продукції в рекламних цілях. При цьому, передача відповідних матеріалів рекламних цілях у власність іншим особам є лише формою розповсюдження реклами, що не наділяє таку передачу ознаками поставки товарів, в розумінні Податкового кодексу України.
Також позивач вказав на безпідставність висновку відповідача про те, що вказані витрати не включені до продажної вартості побутової техніки, адже в собівартості товарів діючим ПСБО не передбачено відображення рекламних витрат. При цьому, позивач зазначив, що основним доходом, який генерують підприємства оптової торгівлі є дохід від реалізації товарів, яка здійснюється за продажною вартістю, що значно перевищує вартість придбання таких товарів. Тобто, прибуток, який отриманий від такого перевищення направляється на забезпечення діяльності Товариства, здійснення рекламних акцій та покриття інших витрат. Відповідно, цей прибуток і включає в себе всю вартість рекламної продукції, що пов'язана з таким продажем.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2019 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» посилаючись на висновки акту від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300.
Зауважив, що під час перевірки не підтверджено факт постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» побутової техніки для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», адже згідно з даними бухгалтерського обліку ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» відвантаження товару відбулося, але встановити осіб, які фактично отримали даний товар, неможливо. ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» отримані грошові кошти у загальному розмірі 548 059,79 грн, мету отримання яких встановити неможливо, оскільки ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» товар не отримувало. Таким чином, кошти, отримані ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» підпадають під визначення безповоротної фінансової допомоги та повинні бути віднесені до складу інших доходів за 2017 рік.
Стверджуючи про неможливість здійснення позивачем постачання товарів для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» відповідач вказав що:
- неподання ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» звітності до контролюючих органів, що свідчить про відсутність у підприємства власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для провадження фінансово-господарської діяльності підприємства, неможливість зберігання товару в такій кількості тривалий час;
- згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень встановлено, ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» у кримінальному провадженні №32018100060000023 від 28.02.2018 фігурує як підприємство з ознаками фіктивності створене як складова транзитно-конвертаційної групи, метою діяльності якої є умисне ухилення від сплати податків реально діючими суб'єктам господарювання створені;
- відсутність доказів подальшої реалізації ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» придбаної побутової техніки. Протягом 2017 року ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» декларувало реалізацію будівельних та опоряджувальних робіт, експедиційно-транспортних послуг, дослідження кон'юнктури ринку, охоронних послуг у серпні - вересні 2017 року, вантажні автомобілі, автозапчастини, воскові смужки, баклажани, дині, сир, миючі засоби, консультаційні послуги, оренда спец техніки, одяг, чай, ячмінь та ін.
Також у ході перевірки встановлено, що ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» здійснювало списання сувенірної продукції та послуг з безоплатного підключення побутової техніки на загальну суму 2 110 180 грн. Згідно з даними бухгалтерського обліку такі операції не включено до продажної вартості побутової техніки. Придбання даних товарів та послуг в податковому кредиті відображено на підставі податкових накладних.
Відповідач зазначає, що операції зі списання сувенірної продукції та підключення побутової техніки є постачанням товарів та послуг. Тому операції з безоплатного постачання товарно-матеріальних цінностей (сувенірної продукції) та послуг з підключення побутової техніки є операціями з постачання товарів, послуг, наслідком яких є виникнення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 422 036 грн.
Керуючись нормою частини п'ятої статті 262 КАС України, суд здійснював розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.
ГУ ДФС у м. Києві проведено документальної планової виїзної перевірки ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2011 по 30.06.2018.
За результатами перевірки складено акт від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300 у якому зафіксовано порушення ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» вимог, зокрема:
- пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.2 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток, на загальну суму 98 651 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 36 465 грн, за півріччя 2018 року на суму 62 186 грн;
- пункту 198.5 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 419 980 грн.
01.10.2018 ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» подано заперечення на акт від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300.
Відповідно до Висновку ГУ ДФС у м. Києві від 10.10.2018 про розгляд заперечення, висновки акта перевірки №653/26-15-14-02-04/35996300 від 24.09.2018 залишено без змін, а заперечення без задоволення.
16.10.2018 на підставі вказаних висновків акту акт від 24.09.2018 №653/26-15-14-02-04/35996300, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:
- №00012891402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» з податку на прибуток підприємств за податковим зобов'язанням на 98 651 грн та за штрафними санкціями на 24 663 грн;
- №00012901402, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» з ПДВ за податковим зобов'язанням на 419 980 грн та за штрафними санкціями на 104 970 грн.
ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» оскаржено податкові повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402 та №00012901402 у адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України. Однак, згідно рішення ДФС України про результати розгляду скарги від 13.12.2018 №40283/6/99-99-11-04-01-25 податкові-повідомлення рішення від 16.10.2018 №00012891402 та №00012901402 залишено без змін, а скарга - без задоволення.
Позивач не погоджується із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 16.10.2018 №00012891402 та №00012901402, вважає такі рішення протиправними, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402 слугував висновок відповідача про не включення ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» до складу інших доходів за 2017 рік безповоротної фінансової допомоги отриманої від ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» у загальному розмірі 548 059,79 грн.
Відповідач визнає наявність оформлених документів щодо постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» побутової техніки для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», однак, з огляду на наявність інформації щодо неможливості ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» здійснювати задокументовану діяльність, відповідач стверджує, що хоча й відвантаження товару відбулося, але встановити осіб, які фактично отримали даний товар, неможливо.
Таким чином для надання висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402 необхідно встановити реальність господарських операцій з постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» побутової техніки для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд зауважив, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
З матеріалів справи встановлено, що задокументовані господарські відносини щодо постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» побутової техніки для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» відбувались на умовах договору поставки від 01.08.2017 №2317, згідно якого ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» зобов'язується передати у власність ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» Товар, а ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» зобов'язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до пункту 1.1 Договору «Товар» - духовки, варильні поверхні, кухонні витяжки, холодильники та інша побутова та професійна техніка, кухонні мийки, змішувачі, аксесуари і фурнітура до них в асортименті і по цінах, що зазначаються у Замовленнях, Рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною Договору.
За змістом пунктів 4.1, 4.14 Договору обов'язок щодо поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним, зокрема, у момент передачі товару Покупцю, що підтверджується видатковою накладною, товарно-транспортною накладною.
Згідно наявних у матеріалах справи копіями видаткових накладних №3762 від 31.08.2017, №3778 від 31.08.2017, №3662 від 19.08.2017, №3656 від 18.08.2017, №3591 від 15.08.2017, №3878 від 07.09.2017, №3779 від 31.08.2017, №4090 від 21.09.2017, №4110 від 21.09.2017, №5169 від 22.11.2017, №3968 від 13.09.2017, №3956 від 12.09.2017, №3970 від 13.09.2017, №3972 від 13.09.2017, №3975 від 13.09.2017, №4540 від 17.10.2017, №3831 від 06.09.2017, №3877 від 07.09.2017, №3867 від 07.09.2017, №3868 від 07.09.2017, №3872 від 07.09.2017, №3873 від 07.09.2017, №3871 від 07.09.2017, ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» згідно договору поставки від 01.08.2017 №2317 поставлено для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» побутову техніку загальною вартістю 548 059,79 грн.
Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).
Суд зауважує, що у вказаних видаткових накладних не зазначено прізвище та посаду особи, яка отримала товар від імені ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Разом з цим, наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
З огляду на те, що вказані видаткові накладні містять відтиск печатки ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», а також підпис, візуально дуже схожий на підпис директора ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», який проставлено у договорі поставки від 01.08.2017 №2317, що свідчить про отримання таких товарів безпосередньо директором ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», суд вважає, що відсутність у вказаних видаткових накладних прізвища та посади особи, яка отримала товар від імені ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», не може слугувати підставою для обґрунтованого сумніву щодо постачання товарів за такими накладними саме для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Отримання оплати за вказаний товар підтверджується виписками з банківського рахунку ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА».
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатнього документального підтвердження фактів постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» побутової техніки загальною вартістю 548 059,79 грн згідно договору поставки від 01.08.2017 №2317.
Стверджуючи про нереальність таких поставок, відповідач вказує на неможливість здійснення позивачем постачання товарів для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» з огляду на:
- неподання ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» звітності до контролюючих органів, що свідчить про відсутність у підприємства власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для провадження фінансово-господарської діяльності підприємства, неможливість зберігання товару в такій кількості тривалий час;
- згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень встановлено, ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» у кримінальному провадженні №32018100060000023 від 28.02.2018 фігурує як підприємство з ознаками фіктивності створене як складова транзитно-конвертаційної групи, метою діяльності якої є умисне ухилення від сплати податків реально діючими суб'єктам господарювання створені;
- відсутність доказів подальшої реалізації ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» придбаної побутової техніки. Протягом 2017 року ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» декларувало реалізацію будівельних та опоряджувальних робіт, експедиційно-транспортних послуг, дослідження кон'юнктури ринку, охоронних послуг у серпні - вересні 2017 року, вантажні автомобілі, автозапчастини, воскові смужки, баклажани, дині, сир, миючі засоби, консультаційні послуги, оренда спец техніки, одяг, чай, ячмінь та ін.
Верховний Суд у постанові від 20.03.2020 у справі №520/399/19 зауважив, що позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності. Обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків. При цьому, такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
У постанові від 10.09.2019 справа №814/2412/17 Верховний Суд вказав, що без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб'єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 по справі №811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов'язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.
Суд зауважує, що висновки відповідача про відсутність у ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» ресурсів для придбання вказаних товарів та відсутність подальшої реалізації ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» таких товарів базуються виключно на даних автоматизованих систем контролюючих органів.
При цьому, суд зауважує, що неподання ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» звітності з якої контролюючий орган міг встановити наявність у нього відповідних ресурсів може свідчити виключно про невиконання ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» обов'язку щодо подання такої звітності, однак не може вважатись беззаперечним доказом реальної відсутності ресурсів.
Встановлена відповідачем за даними Єдиного реєстру податкових накладних відсутність у відповідача доказів подальшої реалізації ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» товарів, придбаних у ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА, може бути зумовлена продажем ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» таких товарів не платникам ПДВ чи невиконанням ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС» вимог щодо складання відповідних податкових накладних.
Суд акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).
У постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 у справі №802/4940/14 висловлено правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України», якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.
Отже, у разі підтвердження товарності здійснених поставок та реальності надання послуг, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Щодо посилань відповідача на матеріали кримінального провадження №32018100060000023 від 28.02.2018, суд зазначає наступне.
Верховний Суд України в постанові від 29.03.2017 у справі №826/11082/14 зазначив, що первинні документи, які стали підставою для формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставними.
У постанові від 14.03.2017 у справі №826/757/13 Верховний Суд України вказує, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Верховний Суд у рішенні у справі №2а-7075/12/2670 від 16.01.2018 констатує, що первинні документи є неналежними, адже підписані особою, яка значилась директором товариства, проте фактично ніякого відношення до діяльності товариства не мала, що встановлено в межах розслідування кримінальної справи за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частинами першою та третьою статті 358 Кримінального кодексу України.
У постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17 Верховний Суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Далі, аналізуючи правовідносини у зазначеній справі, Верховний Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути й необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
До того ж, відповідно до правої позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 24.07.2020 у справі №140/1504/19 сам по собі факт, що контрагент позивача є фігурантом у незавершеному кримінальному провадженні, не дає підстав до висновку про безтоварність господарських операцій, оскільки їх реальність підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема первинними бухгалтерськими документами, і не спростована у встановлений законом спосіб (належними й допустимими доказами.
Згідно постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №814/569/16 факт наявності вироку, ухваленого у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого існує нагальна потреба перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення та здійснювати комплексне дослідження всіх складових господарських операцій, враховуючи обставини, встановлені вироком, який набрав чинності, період часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретну особу та наслідки її дій для реалізації конкретних господарських операцій.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінально процесуальний кодекс України (КПК України).
Відповідно до частини першої статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частина четверта статті 95 КПК України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, протоколи допиту чи пояснення, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.
При цьому, сам факт існування обвинувального вироку за статтею 205 КК України не є безумовною підставою для такого висновку. Суд повинен встановити, чи мали взагалі місце операції між платником і його контрагентами та чи може вирок мати преюдиційне значення в податковому спорі, а після цього ще й дослідити його зміст. Наявність вироку не завжди свідчить про нереальність господарських операцій.
У постанові Верховного суду від 22.05.2020 у справі №804/9510/15 вказано, що посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, ще й з огляду на те, що в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок, а отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.
З мотивів викладених вище, суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді, відсутні вироки або рішення про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності щодо посадових осіб ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Тому, посилання відповідача на наявність вказаної інформації за відсутності відповідних вироків, суд не може розцінювати як доказ нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС».
Підсумовуючи правову оцінку висновків відповідача про нереальність вказаних господарських операцій між ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» та ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», суд зазначає, що такі висновки ґрунтуються на неналежних доказах та припущеннях контролюючого органу, а за наявності належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують постачання ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» товарів для ТОВ «АЛЬКОР-ТЕКС», суд вважає вказані висновки відповідача необґрунтованими.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402.
Податкове повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012901402 прийняте на підставі висновку відповідача про те, що ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» не визначило податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 422 036 грн у зв'язку із здійсненням операцій зі списання сувенірної продукції та послуг з безоплатного підключення побутової техніки на загальну суму 2 110 180 грн.
Відповідач зазначає, що згідно з даними бухгалтерського обліку такі операції не включено до продажної вартості побутової техніки, а тому вважаються операціями з постачання товарів, які є об'єктом оподаткування ПДВ.
Позивач заперечує вказаний висновок відповідача, стверджуючи, що відсутні підстави вважати списання сувенірної продукції та послуг з безоплатного підключення побутової техніки на загальну суму 2 110 180 грн операціями з постачання товарів, адже враховуючи вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» не проводить надання безкоштовної послуги покупцю, а здійснює перевірку працездатності товару перед його експлуатацією, а понесені у зв'язку з цим витрати на підключення є витратами на збут. Списання сувенірної продукції кваліфікується не як реалізація товару, а як передача в сувенірної продукції в рекламних цілях. При цьому, передача відповідних матеріалів рекламних цілях у власність іншим особам є лише формою розповсюдження реклами, що не наділяє таку передачу ознаками поставки товарів, в розумінні Податкового кодексу України.
Також позивач вказав на безпідставність висновку відповідача про те, що вказані витрати не включені до продажної вартості побутової техніки, адже в собівартості товарів діючим ПСБО не передбачено відображення рекламних витрат. При цьому, позивач зазначив, що основним доходом, який генерують підприємства оптової торгівлі є дохід від реалізації товарів, яка здійснюється за продажною вартістю, що значно перевищує вартість придбання таких товарів. Тобто, прибуток, який отриманий від такого перевищення направляється на забезпечення діяльності Товариства, здійснення рекламних акцій та покриття інших витрат. Відповідно, цей прибуток і включає в себе всю вартість рекламної продукції, що пов'язана з таким продажем.
Отже, для надання висновку щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012901402 необхідно встановити чи є об'єктом оподаткування ПДВ операції зі списання сувенірної продукції та послуг з безоплатного підключення побутової техніки. Визначаючись щодо даного питання, суд виходить з наступного.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або земних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Постачанням товарів також вважаються:
а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу;
б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства;
в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню);
г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення;
д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника;
е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.
Таким чином операції з безоплатної передачі товарів/послуг платником ПДВ згідно із статтею 185 ПК України є об'єктом оподаткування ПДВ, база оподаткування при здійсненні якої визначається за правилами, встановленими пунктом 188.1 статті 188 ПК України.
Водночас, у разі якщо вартість безоплатно переданих товарів та наданих послуг іншим особам, придбаних з ПДВ, включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів/послуг та компенсується їх споживачами, збільшуючи при цьому базу оподаткування ПДВ (в т.ч. при проведенні маркетингових/рекламних заходів), то такі товари/послуги слід вважати використаними в оподатковуваних операціях, а тому передача/надання зазначених товарів/послуг не розглядається як окрема операція з постачання (у тому числі з безоплатного постачання) товарів/послуг, яка підлягає оподаткуванню ПДВ, і додаткового нарахування податкових зобов'язань з ПДВ не відбувається. Такі безоплатно передані товари/послуг визнаються оподатковуваними ПДВ у складі тієї операції, до вартості якої їх було включено.
При нарахуванні платником податку податкових зобов'язань з ПДВ виходячи із бази оподаткування таким податком, визначеної пунктом 188.1 статті 188 ПК України (як у разі включення безоплатно переданих/наданих товарів/послуг до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів/послуг, так і у разі визнання безоплатно переданих/наданих товарів/послуг окремою операцією з постачання товарів/послуг), додаткового нарахування податкових зобов'язань з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України не здійснюється.
Аналогічні роз'яснення містяться на веб-сайті Загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу ДПС України у категорії питання 101.6.
Таким чином, визначальним для висновку чи є об'єктом оподаткування ПДВ вказані операції позивача щодо списання сувенірної продукції та послуг з безоплатного підключення побутової техніки на загальну суму необхідно встановити чи вартість таких товарів та послуг, включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів/послуг та компенсується їх споживачами, збільшуючи при цьому базу оподаткування ПДВ.
При цьому, досліджуючи це питання суд враховує закріплений у статті 4 Закону №996-XIV принцип превалювання змісту над формою зміст якого полягає в тому, що операції враховуються не лише виходячи з юридичної форми, а й відповідно до їх економічної сутності. У випадку невідповідності юридичної форми її економічній сутності перевага надається останній.
Суд враховує доводи відповідача про те, що згідно з даними бухгалтерського обліку такі операції не включено до продажної вартості побутової техніки.
Разом з цим, суд зазначає, що чинним законодавством не визначено моделі чіткої структури продажної вартості товару.
Встановлено, що витрати на списання сувенірної продукції та на послуги з безоплатного підключення побутової техніки віднесені позивачем до витрат на збут.
Відповідно до пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати
собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
Згідно пункту 17 П(С)БО 16 витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.
Пункт 19 П(С)БО 16 передбачає включення до витрат на збут такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.
До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Положення (стандарту).
Таким чином, відсутні підстави для віднесення вказаних витрат на списання сувенірної продукції та на послуги з безоплатного підключення побутової техніки до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).
Водночас, логічним є те, що всі здійснені товариством витрати, пов'язані із виготовленням та продажем товару, відповідним чином відображаються у кінцевій вартості товару.
Як пояснив позивача, у відповідності до маркетингової політики ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА», затвердженої наказом генерального директора від 30.12.2014 №26, забезпечення якості та надійності товарів торгової марки "SMEG" - є пріоритетом для завоювання ринку України. Для виконання цього завдання Товариство приймає на себе витрати по перевірці працездатності товарів, які потребують підключення. Адже працездатність таких товарів можливо перевірити тільки шляхом їх під'єднання водо-, газо, електромережі. Так, при продажу складної побутової техніки, яка потребує підключення, споживачеві надається право на перевірку працездатності такого виробу до початку його експлуатації у вигляді підключення, яке здійснюється уповноваженими сервісними центрами про що зазначено в гарантійному талоні. Зазначені вимоги Законом України «Про захист прав споживачів». Таким чином, ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» не проводить надання безкоштовної послуги покупцю, а здійснює перевірку працездатності товару перед його експлуатацією, а понесені у зв'язку з цим витрати на підключення є витратами на збут.
Оскільки не кожен продавець/дистриб'ютор має фінансову можливість забезпечити наявність всього асортименту товарів торгової марки "SMEG" у всіх моделях, комплектаціях та різновидах кольорів, які випускаються виробником, в торговому залі, ТОВ «СМЕГ УКРАЇНА» замовляє друк каталогів товарів торгової марки "SMEG" та передає їх для використання покупцями при замовленні товарів. Зазначені каталоги містять фотографії товарів, їх технічні характеристики, логотип компанії «СМЕГ УКРАЇНА» та її реквізити, що є рекламою. Таким чином, Товариством не здійснюється постачання каталогів, а забезпечується можливість вибору та замовлення покупцями техніки.
Основним доходом, який генерують підприємства оптової торгівлі є дохід від реалізації товарів, яка здійснюється за продажною вартістю, що перевищує вартість придбання таких товарів. Тобто, прибуток, який отриманий від такого перевищення направляється на забезпечення діяльності Товариства, здійснення рекламних акцій та покриття інших витрат. Відповідно, цей прибуток і включає в себе всю вартість рекламної продукції, що пов'язана з таким продажем.
З урахуванням зазначених пояснень позивача, зміст яких відповідач не ставить під сумнів, суд вважає, що фактично здійснення вказаних операцій спрямоване не на отримання доходу від розповсюдження рекламної продукції чи надання послуг з підключення побутової техніки, а на стимулювання продажів та попиту на товари торгівельної марки "SMEG", тобто, на зростання доходу позивача шляхом збільшення кількості операцій з постачання товарів торгівельної марки "SMEG", які є об'єктом оподаткування ПДВ.
При цьому, включення вказаних витрат позивачем до витрат на збут свідчить про те, що вартість таких товарів та послуг включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) позивачем товарів та компенсується їх споживачами, збільшуючи при цьому базу оподаткування ПДВ. Отже, відсутні підстави вважати, що такі операції є операціями з постачання які оподатковуються ПДВ.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012901402.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних рішень, у той час як встановлені судом обставини, а також надані позивачем докази та обґрунтування свідчать про протилежне, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відповідача.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 9722,46 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою «СМЕГ УКРАЇНА» задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.10.2018 №00012891402 та №00012901402.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СМЕГ УКРАЇНА» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9722,46 грн (дев'ять тисяч сімсот двадцять дві гривні сорок шість копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СМЕГ УКРАЇНА» (місцезнаходження юридичної особи: 03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 35996300).
Відповідач - Головне управління ДПС у місті Києві (місцезнаходження: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: ВП 44116011).
Суддя О.М. Чудак