ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 червня 2021 року м. Київ № 640/3288/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі-відповідач), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі-третя особа) у якій просить суд:
- визнати протиправними дії щодо відмови Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві у поданні до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна по договору купівлі-продажу квартири від 05.06.2021 у розмірі 10 015,30 грн, сплаченого відповідно до квитанції від 05.06.2020 №26896540.
В обгрунтування позовних вимог вказано, що житло позивачем було придбано вперше, а тому відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" вона не є платником відповідного збору та не повинна була сплачувати такий. Звернувшись до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, відповідачем було відмовлено у поверненні помилково сплаченого збору, з посиланням на звернення до суду для встановлення для цього правових підстав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2021 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/3288/21 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву, копію відзиву одночасно надіслати позивачу.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що покладення на Управління обов'язку доведення факту щодо придбання житла громадянином не вперше є по своїй суті абстрактним та неможливим, оскільки останній не є суб'єктом владних повноважень, що здійснює саме реєстрацію договорів купівлі-продажу та реєстрацію права власності. Крім того, Управління пенсійного фонду не мають доступу до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відтак, за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання позивачем нерухомості вперше, протиправні дії управління в даному випадку відсутні. Також, відповідачем зазначено про неможливість стягнення судових витрат на користь позивача за рахунок Управління пенсійного фонду, оскільки кошти Пенсійного Фонду України використовуються на виплату пенсій, надання соціальних послуг, оплати послуг з виплати та доставки пенсій, а також вважають що підстави для стягнення на користь позивача витрат понесених на професійну правничу допомогу відсутні.
Третьою особою подано пояснення, в яких зазначено, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування, у даному випадку, є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, а тому, саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для такого прийняття.
Представником позивача подано відповідь на відзив в якій із запереченнями викладеними у відзиві не погоджується та позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2020 між акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційних фонд «Атлас», від імені якого та інтересах якого діє товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Українське інфестиційне товариство» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Сербіною Н.П. та зареєстрованим за №814, відповідно до умов якого позивачем придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Перед укладенням зазначеного договору купівлі-продажу квартири позивач сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1 відсотка від вартості придбаного житла - 10 015,30 грн. відповідно до платіжного доручення від 05.06.2020 №26896540.
Право власності на придбану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 15.06.2020, посвідченого Сербіною Н.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №814, у розмірі 10 015, 30 грн. відповідно до квитанції від 05.06.2020 №26866540.
Листом від 29.12.2020 №2600-0502-8/184943 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень відкритих і органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформленню розрахункових документів відповідно до Порядку повернення коштів, помилкове або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюються за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових грав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідач вважає, що заява позивача про повернення збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є безпідставною.
Вказуючи на протиправність відмови у поверненні суми сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 №400/97-ВР, (далі - Закон №400/97-ВР).
Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 даного Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Таким чином, із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки - громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Станом на час придбання позивачем нерухомості - 15.06.2020, як і станом на час розгляду справи судом, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 01.01.2013, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Надаючи оцінку діям та бездіяльності відповідача в даному випадку, суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38) (http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-107088).
Оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 по справі №819/33/17 та від 01.11.2018 по справі №819/1353/17.
Згідно з поясненнями позивача, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 15.06.2020 інша нерухомість ним не придбавалось, на підтвердження вказаного позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (номер інформаційної довідки 242573684 від 01.02.2021).
У суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів твердження позивача про відсутність фактів придбання нею нерухомого майна (жилого приміщення) до укладення договору купівлі-продажу від 15.06.2020.
За таких обставин відповідач зобов'язаний довести, що позивач придбав житло, згідно з договором від 15.06.2020, не вперше.
Отже, за відсутності відповідних доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, останній має право на повернення суми помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу.
Необхідно зазначити, що відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації щодо сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% не звільняє відповідача від обов'язку повернення безпідставно сплачених коштів, зважаючи на те що Пенсійний фонд України згідно з пунктом 5 частиною шостою Постанови Кабінету Міністрів "Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства
Одночасно суд зазначає, що згідно чинного законодавства збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується на рахунки органів Державної казначейської служби України, тому і повертатися ці кошти мають в порядку, визначеному для повернення бюджетних коштів.
Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, і він визначає випадки, за яких органи Державної казначейської служби України зобов'язані виконувати операції з повернення помилково або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 5 названого Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а такими органами є органи Пенсійного фонду України, то саме на відповідача в даному випадку покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2018 по справі №813/1126/17.
Відтак, враховуючи встановлену законодавством процедуру повернення помилково сплачених коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі №821/1594/17 від 15.05.2018.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17.
На підтвердження наявності у позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано наступні документи:
- договір про надання правничої допомоги від 08.12.2020 №1/8;
- рахунок на оплату від 08.12.2020 №1/8;
- акт наданих послуг від 29.03.2021;
- квитанцію від 08.12.2020 №79E9-0748-M0TB-BT20 на суму 2 153,00 грн.
Відповідно до акту наданих послуг від 29.03.2021 виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги):
-складання позовної заяви (в тому числі подання до суду);
-вивчення відзиву по справі та інших процесуальних документів;
-підготовка заперечень;
З огляду на наявні у справі документи, враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що вимога представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2153, 00 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови підготувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві щодо повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 10 015,30 грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) підготувати подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві щодо повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплаченого, відповідно до платіжного доручення від 05.06.2020 №26896540, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 10 015 (десять тисяч п'ятнадцять гривень) 30 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати на правничу допомогу у розмірі 2 153 (дві тисячі сто п'ятдесят три гривні) 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.