ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
01 червня 2021 року м. Київ № 640/27746/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., за участю секретаря судового засідання Лук'янович В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомпідприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна»
доОфісу великих платників податків ДПС
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
за участю учасників справи:
представника позивача: Гудзенко М.О.
представника відповідача: Кисляк Ю.С.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось підприємство з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» (далі - позивач) з позовом до Офісу великих платників податків ДПС (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.08.2020 №0001544203 та №0001554203.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірності та є підставою для скасування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
В судовому засіданні 02.02.2021 протокольно закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлені обставини, які свідчать про фактичну неможливість виконання сторонами зобов'язань за договорами. Представник відповідача, посилаючись на те, що висновки акту перевірки є законними та обґрунтованими, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів останнього, викладених у його відзиві.
В судовому засіданні представник позивача підтримав аргументи, викладені в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив у їх задоволенні відмовити з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
Крім того, в судовому засіданні протокольно змінено найменування позивача з підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» на підприємство з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна».
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі наказу про проведення перевірки від 19.06.2020 №598, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» (код 23393195) по декларації за квітень 2020 року (реєстраційний номер №9110172928 від 19.05.2020) з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., за результатами якої складено акт від 17.07.2020 №903/28-10-42-03/23393195.
Проведеною перевіркою встановлення порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року у сумі ПДВ 2 681 457,00 грн., що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку за квітень 2020 року на 722 497,00 грн. та завищення значення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 1 958 960,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки, 12.08.2020 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
№0001554203, яким зменшено розмір від'ємного значення суми по податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 1 958 960,00 грн. за квітень 2020 року;
№0001544203, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану за рахунок платника у банку у розмірі 722 497,00 грн., в т.ч. штрафні санкцій - 361 249,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням Державної податкової служби України від 22.10.2020 №30774/6/99-00-06-02-02-06 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 12.08.2020 №0001544203 та №0001554203, а скаргу позивача - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту16.1 статті16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом п.п. 200.1, 200.2 і 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Так, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України, зареєстрована та підписана уповноваженою особою.
Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивачем.
Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про наступне.
Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.
З акта перевірки вбачається, що відповідачем встановлено завищення підприємством з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» задекларованих показників за квітень 2020 року, з огляду на відсутність підтвердження первинними документами господарських операцій з ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» (35836475) та ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» (40326796).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО» (продавець) укладено договір поставки від 24.03.2020 №ОР-22823 та від 16.04.2020 №ОР-23042, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2019 року (код товару 1005 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД) на умовах DAT «Поставка на терміналі» (у редакції Інкотермс 2010) - Тіс-Зерно, ТОВ (Южний) у порту Южний.
Відповідно до пункту 2.1 Договору від 24.03.2020 №ОР-22823, кількість товару складає 800,000 тонн (+/- 5% в опціоні покупця).
На підтвердження виконання умов вказано договору позивачем надано додаткову угоду №1 від 08.04.2020 до Договору від 24.03.2020 №ОР-22823, видаткові накладні від 05.04.2020 №ФЄІ00000135, від 06.04.2020 №ФЄІ00000161, від 07.04.2020 №ФЄІ00000165, від 08.04.2020 №ФЄІ00000172, від 11.04.2020 №ФЄІ00000193, від 12.04.2020 №ФЄІ00000194, рахунки на оплату від 05.04.2020 №ФЄІ0000029, від 06.04.2020 № ФЄІ00000144, від 07.04.2020 №ФЄІ00000148, від 08.04.2020 №ФЄІ00000153, від 11.04.2020 №ФЄІ00000173, від 12.04.2020 №ФЄІ00000175, податкові накладні від 08.04.2020 №416, від 05.04.2020 №383, від 06.04.2020 №403, від 07.04.2020 №407, від 11.04.2020 №456, ВІД 12.04.2020 №454, зведені реєстри товару, прийнятого ТОВ «ТІС-Зерно» від ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», товарно-транспортні накладні, картки аналізу зерна, реєстр складських квитанцій.
Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Крім того, між позивачем (покупець) та ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» (продавець) укладено типові договори поставки від 20.03.2020 №ОР-02056, від 10.03.2020 №СР-02027, від 02.03.2020 №СР-02025, від 12.02.2020 №ОР-22399, від 16.04.2020 №ОР-23042, відповідно до умов яких продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу, українського походження, врожаю 2019 року (код товару 1005 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД) на умовах DAT «Поставка на терміналі» (у редакції Інкотермс 2010) - Тіс-Зерно, ТОВ (Южний) у порту Южний.
На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем надано додаткову угоду №1 від 17.04.2020 до Договору від 16.04.2020 №ОР-23042, видаткові накладні від 03.04.2020 № ФЄІ00000128, від 04.04.2020 №ФЄІ00000127, від 27.03.2020 №ФЄІ00000099, від 08.04.2020 № ФЄІ00000171, від 15.03.2020 № ФЄІ00000085, від 14.03.2020 №ФЄІ00000086, від 13.03.2020 №ФЄІ00000087, від 02.03.2020 №ФЄІ00000062, від 03.03.2020 №ФЄІ00000063, від 25.02.2020 №ФЄІ00000031, від 18.02.2020 №ФЄІ00000017, від 01.03.2020 № ФЄІ00000051, від 17.02.2020 №ФЄІ00000031, від 27.02.2020 №ФЄІ00000037, від 29.02.2020 №ФЄІ00000050, від 16.04.2020 №ФЄІ00000232, від 17.04.2020 №ФЄІ00000235, рахунки на оплату від 03.04.2020 №ФЄІ00000124, від 04.04.2020 №ФЄІ00000123, від 27.03.2020 №ФЄІ00000103, від 08.04.2020 №ФЄІ00000151, від 15.03.2020 № ФЄІ00000084, від 14.03.2020 № ФЄІ00000085, від 13.03.2020 №ФЄІ00000086, від 02.03.2020 № ФЄІ00000061, від 13.03.2020 №ФЄІ00000062, від 25.02.2020 №ФЄІ00000032, від 18.02.2020 №ФЄІ00000017, від 01.03.2020 №ФЄІ00000050, від 17.02.2020 №ФЄІ00000029, від 27.02.2020 №ФЄІ00000036, від 29.02.2020 №ФЄІ00000049, від 16.04.2020 №ФЄІ00000208, від 17.04.2020 №ФЄІ00000211, податкові накладні від 17.04.2020 №493, від 16.04.2020 №479, від 08.04.2020 №412, від 04.40.2020 №368, від 27.03.2020 №323, від 15.03.2020 №297, від 14.03.2020 №299, від 13.03.2020 №301, від 03.03.2020 №270, від 02.03.2020 №267, від 01.03.2020 №259, від 29.02.2020 №250, від 27.02.2020 №185, від 25.02.2020 №171, від 18.02.2020 №139, від 17.02.2020 №198, зведені реєстри товару, прийнятого ТОВ «ТІС-Зерно» від ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», товарно-транспортні накладні, картки аналізу зерна, реєстр складських квитанцій.
Оплата за товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.
Відтак, позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, зокрема, договори та додатки до них, податкові, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, тощо, що не заперечується відповідачем.
Згідно статті 24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню на зерновому складі. Власники зерна мають укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Відповідно до статті 43 цього Закону, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Судом встановлено, що отримання товару на зберігання підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі, картками аналізу зерна, складськими квитанціями на зерно.
Також визначальним в цьому випадку є факт експорту отриманого від ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» товару, що підтверджується митними деклараціями.
Так, позивач має всі документи, які підтверджують фактичні поставки йому товару ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ», а також документи, які підтверджують подальшу реалізацію отриманого товару. На момент cкладання податкових накладних в період, що перевірявся ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ» були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому порядку в якості платників ПДВ, а тому мали відповідні правові підстави для складання податкових накладних.
При цьому суд зауважує, що відповідач не посилається на відсутність реєстрації податкових накладних, на підставі яких позивачем збільшено суму податкового кредиту у встановленому порядку.
Таким чином, позивачем правомірно віднесено суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по взаємовідносинах з ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ».
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві та акті перевірки обставин щодо не підтвердженням факту здійснення господарських операцій між позивачем та ФГ «Л.ДЕМЧЕНКО», ФГ «АГРО САЛАНГ-ТЕТЕРІВ».
При вирішені даного спору суд враховує позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №814/788/14, від 30 листопада 2018 року у справі №820/4698/17, від 14 лютого 2018 року у справі №804/15887/14, згідно з якою інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.
Слід також наголосити, що платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі №826/16272/13-а, в якій суд зазначив, що: «Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента...».
Також, у постанові від 16 квітня 2019 у справі №804/6909/17 Верховний Суд вкотре підтвердив позицію, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.
У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.
Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 у справі №803/2094/15, від 20 грудня 2018 року у справі №815/4992/16.
В контексті спірних правовідносин суд вважає за необхідне відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Інтерсплав" проти України» (2007 рік, заява №803/02),»Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Таким чином, суд зазначає про правомірність віднесення відповідачем до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування відповідні суми податку на додану вартість за перевірений період, а тому висновки акта перевірки про завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду та завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку є помилковими.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та норми чинного законодавства, що регулює правовідносини у сфері справляння податків та зборів, суд доходить висновку, що податкові повідомлення-рішення від 12.08.2020 №0001544203 та №0001554203 є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23393195) задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків ДПС від 12.08.2020 №0001544203 та №0001554203.
Стягнути на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Вайтерра Україна» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 21 020,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДПС.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.06.2021 року.
Суддя В.П. Шулежко