ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про залишення позовної заяви без руху
14 червня 2021 року м. Київ № 640/15062/21
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірій Р.О., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1
до Національного банку України Міністерства юстиції України
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить суд : визнати протиправними триваючі дії відповідачів у вигляді застосування до позивача заборон і обмежень у вигляді Закону України "Про очищення влади" та зобов'язати відповідачів утриматись від вчинення протиправних дій щодо позивачів.
Ознайомившись з позовною заявою, суддя встановив, що вона не відповідає вимогам ст. 160, 161 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 КАС України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що наказом Голови Національного банку України від 22 жовтня 2014 року №1827-к позивач звільнений з посади заступника Голови Національного банку України з 22 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п.7-2 ст.36 КЗпП України. Пунктом 2 зазначеного наказу Міністерство юстиції України проінформовано про звільнення ОСОБА_1 та застосування відносно нього заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону «Про очищення влади» протягом 10 років з дня набрання чинності цим законом певні посади.
Не погоджуючись з підставами , процедурою звільнення за п.7-2 ст.36 КЗпП, застосування дискримінаційних протиправних обмежувальних заходів щодо права обіймати певні посади до 2024 року, ОСОБА_1 13.11.2015 звернувся до суду з позовом про :
- скасування наказу Голови Національного банку від 22 жовтня 2014 року №1827-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національного банку із 22 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади" (далі - Закон), п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - оскаржуваний наказ);
- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Голови Національного банку;
- стягнення із Національного банку на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи із 22 жовтня 2014 року та до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язання Національного банку поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону.
У подальшому, до суду через канцелярію від представника позивача надійшли: 04 грудня 2015 року - письмові пояснення по суті позову разом із доказами на їх обґрунтування; 22 грудня 2015 року - письмова заява про зменшення позовних вимог, а саме про:
- визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу;
- зобов'язання Національного банку поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Національного банку України від 22 жовтня 2014 року №1827-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Голови Національного банку України із 22 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Зобов'язано Національний банк України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Постановою Верховного Суду від 27.05.2021 касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 грудня 2015 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2020 року у справі у справі №826/25204/15 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - скасовано. Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, що якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).
Пунктом 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про очищення влади встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 16.10.2014 керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Частиною 3. ст. 1 Закону України Про очищення влади визначено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що наказом Голови Національного банку України від 22 жовтня 2014 року №1827-к позивач звільнений з посади заступника Голови Національного банку України з 22 жовтня 2014 року з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», п.7-2 ст.36 КЗпП України. Пунктом 2 зазначеного наказу Міністерство юстиції України проінформовано про звільнення ОСОБА_1 та застосування відносно нього заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону «Про очищення влади» протягом 10 років з дня набрання чинності цим законом певні посади.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України Про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про очищення влади відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Частиною 3 ст. 7 Закону України Про очищення влади визначено, що Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім'я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, враховуючи, що подання інформації стосовно позивача до Міністерства юстиції України з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади вчинено на виконання приписів Закону України Про очищення влади, вбачається, що позивач повинен був знати про порушення, своїх прав, свобод, чи законних інтересів з дня прийняття наказу Голови Національного банку України від 22 жовтня 2014 року №1827-к.
Більше того, ОСОБА_1 звертався до суду у листопаді 2015 року з позовною заявою, в тому числі про зобов'язання Національного банку поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону. Отже, останньому було достеменно відомо про порушення своїх прав ще в жовтні 2014 року.
Відтак, вбачається, що позивач, звертаючись з даним позовом до суду, фактично оскаржує підстави для вчинення відповідачем відповідних дій, що свідчить про намагання позивача вирішити спір щодо звільнення з публічної служби, який вже вирішений в рамках справи № 826/504/15.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
До Окружного адміністративного суду міста Києва позивач з даним позовом звернувся 28.05.2021, тобто з пропуском строку, передбаченого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства, а також з пропуском строку, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne № 116/1997/900/1112).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Суд звертає увагу, що існування процесуальних строків на оскарження порушених прав, свобод та інтересів зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п.47 рішення).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
При цьому поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Між тим, позивачем не подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та не обґрунтовано поважність причин пропуску цього строку, як і не надано доказів того, що строк звернення до суду не пропущено.
Відтак позивачу необхідно подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України/або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду з позовними вимогами не пропущено; надання доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами.
Позивачем у тексті позовної заяви у якості відповідачів зазначає - Національний банк України та Міністерство юстиції України. В той же час, в порушення п.4 ч.5 ст.160 КАС України, не вказує зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Відтак, необхідно подати позовну заяву в якій чітко вказати позовні вимоги до кожного з відповідачів у кількості для суду та для учасників справи.
Крім того, відповідно до частини 3 статті 160 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору, у встановленому порядку та розмірі.
До позовної заяви подано квитанцію № ПН11784 від 28.05.2021 про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Позивачем заявлено дві позовні вимоги до двох відповідачів, відтак, необхідно доплатити судовий збір у розмірі 2 724 грн (у разі уточнення позовних вимог сплатити відповідно до ставок Закону України "Про судовий збір").
Згідно з ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Приписами ч.4, 5 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003 "ДСТУ 4163-2003", відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Так, у постанові від 11.07.2018 у справі №904/8549/17 колегія суддів Верховного суду вказала на необхідність долучення до матеріалів справи належним чином засвідчених письмових доказів на обґрунтування позовної заяви.
Однак, всупереч вимог вказаних норм статті 94 КАС України до позовної заяви позивачем додано копії документів, які не засвідчені у визначеному порядку.
Таким чином, позивачу слід надати засвідчені копії документів, додані до позовної заяви в одному примірнику для суду.
Отже, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, суддя встановив, що позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 КАС України, що має наслідком на підставі ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 4, 5, 8, 49, 121, 122, 159, 160, 161, 168, 169, 241, 293, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Надати позивачу для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви строк тривалістю десять днів з дня отримання копії даної ухвали.
Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені ч.4 ст. 169 КАСУ.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала, відповідно до змісту ч. 2 ст. 256 та п. 5 ч. 1 ст. 294 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя Р.О. Арсірій