ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/739
15 червня 2021 року м. Київ № 640/26609/20
за позовомОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
провизнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні (з 23.10.2019 відповідно до Наказу Генеральної прокуратури України №1177ц від 22.10.2019) в розмірі середнього місячного заробітку;
стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 44 208, 78 грн.;
стягнення з відповідача середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 24.10.2019 по день фактичного розрахунку на виконання рішення суду у цій справі.
Ухвалою суду від 25.11.2020 р. відкрито провадження у справі та справу призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
29.12..2020 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 2007 р. працював в органах прокуратури.
Наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 р. №1177ц на підставі ст. 9 Закону України "Про прокуратуру", пп. 1 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 23.10.2019 р.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає, що при звільнені з ним не повністю проведено розрахунок, а саме.
Зокрема, відповідачем не було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати в розмірі 44208, 78 грн. на порушення ст. 44 КЗпП України.
23.09.2020 р. позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора з запитом на інформацію щодо виплати вихідної допомоги, проте, листом від 29.09.2020 р. йому повідомлено про відсутність підстав для виплати з посиланням на ст. 44 КЗпП України, п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"
Це, в свою чергу, зумовило зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП України.
Згідно з довідкою від 20.11.2019 р. №18-939 зп сума середньої заробітної плати позивача становить 44 208, 78 грн. (з розрахунку за серпень-вересень 2019 р.)
Відповідач - Офіс Генерального прокурора - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач посилається на набуття чинності з 25.09.2019 р. набув Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 р. №113-ІХ, згідно з пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого звільнено позивача, і які є спеціальними по відношенню до інших положень законодавства.
Також вказаним Законом ст.40 КЗпП України доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 р. №1697-VII не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону.
В свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону.
Також відповідачем подано заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно зі ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З врахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Оскільки ні КАС України, ні Законом України "Про прокуратуру" не визначено спеціальних положень щодо строків звернення до суду про стягнення заробітної плати та інших виплат, до застосування підлягає вказане загальне правило, і відповідна заява відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду не підлягає до задоволення.
25.09.2019 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 р. №113-ІХ, згідно з п. 6, 7, 9, 10, 19 р. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" якого передбачено наступне.
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Згідно з р. І Закону №113-ІХ внесено зміни, в тому числі, до ст. 32 КЗпП України, яку доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус", ст. 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
Згідно з пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 р. №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Згідно з п. 9 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі: 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Як зазначено вище, наказом Генерального прокурора від 22.10.2019 р. №1177ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника другого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", пп. 1 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", тобто, в порядку, спеціально передбаченому законодавством.
Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Положення вказаної статті КЗпП України, як і інших положень Кодексу, застосовуються з врахуванням того, що Закони № 1697-VII та №113-ІХ є як спеціальними, так і пізніше прийнятими, тому мають має переважну силу перед КЗпП України.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою під час розгляду справи №820/1119/16 (постанова від 31.01.2018 р.), Закон України "Про прокуратуру" в редакції від 05.11.1991 року, у тому числі ч.1 ст. 46-2, якою передбачалось звільнення прокурорів за КЗпП України, втратив чинність 15.07.2015 року на підставі п.1 пп.1 п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року, а тому на час звільнення позивача правові підстави для застосування до правовідносин, які виникли між сторонами Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року були відсутні.
Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Згідно зі ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Саме п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) є підставою, аналогічною п. 9 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 51 Закону № 1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) як підстава для звільнення позивача, і щодо неї передбачено спеціальну відсильну норму до спеціального законодавства, яке такої гарантії при звільненні не передбачає.
За таких обставин підстави для висновку про порушення відповідачем вимог ст. 44 КЗпП України при звільненні позивача відсутні.
Окремо суд зазначає, що позивачем оскаржено в судовому порядку наказ Генерального прокурора від 22.10.2019 р. №1177ц (справа Окружного адміністративного суду м. Києва №640/22930/19).
У випадку, якщо за наслідками розгляду цієї справи позивача буде поновлено на посаді, підстави для виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в будь-якому випадку будуть відсутні, оскільки поновлення на посаді і виплата вихідної допомоги при звільненні є взаємовиключними вимогами.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем вказаних принципів в даному випадку.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 15.06.2021 р.