09 червня 2021 року Чернігів Справа № 620/1092/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Непочатих В.О.,
при секретарі Борисенко А.А.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Валентович Я.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати накази Державної фіскальної служби України № 1663-0 від 14.12.2020, Головного управління ДФС у Чернігівській області № 134-о від 14.12.2020, № 1-о від 16.01.2021 про звільнення позивача з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області та державної служби з 16.01.2021;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні ДФС у Чернігівській області на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області з 16.01.2021 та стягнути з Головного управління ДФС у Чернігівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що підставою для його звільнення з займаної посади слугував пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», який передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу, в якому позивач обіймав посаду, або в разі скорочення кількості працівників органу. Проте, Державна фіскальна служба України та Головне управління ДФС у Чернігівській області не перебуває в стані припинення, реорганізації та скорочення чисельності штатів в Головному управлінні ДФС у Чернігівській області не було, тому позивач вважає неправомірним застосування положень пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а оскаржувані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Також зазначає, що при його звільненні не були дотримані права та гарантії, передбачені статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України
Відповідач, Державна фіскальна служба України, подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» № 378-XI від 12.12.2019, який набрав чинності 02.02.2020, було внесено зміни до КЗпП України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінився порядок вивільнення державних службовців. Стверджує, що згідно частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» державного службовця попереджають про наступне вивільнення у разі скорочення штату (чисельності, посади), реорганізації чи ліквідації держоргану у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Зазначає, що пропонування позивачу рівнозначних посад є не обов'язком, а правом державного органу відповідно до положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Відповідач, Головне управління ДФС у Чернігівській області, в наданому до суду відзиві на позов просив відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, які є правонаступниками прав та обов'язків реорганізованої ДФС у відповідних сферах діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» визначено, що підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Вказує, що відповідно до наказу ДФС від 31.07.2019 № 7-рг розпочалась реорганізація головних управлінь ДФС в областях та м. Києві відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», що також підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 29.03.2021, відповідно до якого Головне управління ДФС у Чернігівській області перебуває в стані припинення в результаті її реорганізації. Тому вважає правомірним звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вказав, що положеннями частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин не врегульованих цим законом. Зазначає, що скорочення чисельності та штатів Головного управління ДФС у Чернігівській області не відбулось. При цьому, посада першого заступника Головного управління ДФС у Чернігівській області, на якій був поновлений позивач, була відсутня в структурі та штатному розписі Головного управління ДФС у Чернігівській області, тому вказану посаду неможливо було скоротити.
В наданих до суду письмових запереченнях Головне управління ДФС у Чернігівській області просило відмовити у задоволенні позові, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 працював на посаді першого заступника Головного управління ДФС у Чернігівській області.
Наказом Державної фіскальної служби України від 16.02.2015 № 549-о ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області.
03.11.2020 наказом Державної фіскальної служби України № 1512-о «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 16.02.2015 № 549-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області з 17.02.2015 (а.с. 13).
04.11.2020 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області видано наказ № 119-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України від 03.11.2020 № 1512-0 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » (а.с. 14).
Листом Державної фіскальної служби України від 05.11.2020 вих. № 190/7/99-99-08-03-17 зобов'язано голову комісії з питань реорганізації Головного управління ДФС у Чернігівській області здійснити заходи щодо вручення попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з реорганізацією, під особисту відповідальність (а.с. 18-20).
Відповідно до попередження про наступне вивільнення від 05.11.2020, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», відповідно до наказу Головного управління ДФС у Чернігівській області від 08.05.2020 № 17-ф «Про введення в дію Організаційної структури та Штатного розпису» відповідно до частини шостої статті 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, з дотриманням вимог чинного законодавства України. З вказаним попередженням позивач був ознайомлений 06.11.2020 (а.с. 21).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з реорганізацією, 14.12.2020 Державною фіскальною службою України видано наказ № 1663-0 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, на підставі пункту 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 22).
Наказом Головного управління ДФС у Чернігівській області від 14.12.2020 № 134-о оголошено наказ Державної фіскальної служби України від 14.12.2020 № 1663-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » (а.с. 23).
16.01.2021 Головним управлінням ДФС у Чернігівській області виданий наказ № l-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » та визначено день звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, відповідно пункту 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» - 16.01.2021 (а.с. 24).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Разом з тим, за приписами частини п'ятої статті 40 КЗпП України (у редакції із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019) особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України, статті 42, частин першої, другої і третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Станом на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 абзац другий частини третьої статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статті 22 та 87 Закону України «Про державну службу», якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Так, частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, зокрема, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про державну службу» передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме: частини другої статті 40 (звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу), статті 42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці), частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України (щодо обов'язку власника або уповноваженого ним орган пропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації) не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п'ятої статті 40 КЗпП України.
Такі правовідносини були врегульовані Законом України «Про державну службу», що передбачає не обов'язок, а право суб'єкта призначення за його рішенням у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця або іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Положеннями пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності (абзац четвертий пункту 4 зазначеної постанови).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Чернігівській області перебуває в стані припинення за рішенням засновників (а.с. 67-69).
Так, за встановленими обставинами наказом Державної фіскальної служби України від 14.12.2020 № 1663-о з позивачем припинено державну службу та звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Чернігівській області, у зв'язку з реорганізацією та з дотриманням процедури звільнення, визначеної частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки позивача 06.11.2020 у письмовій формі попереджено про наступне вивільнення, тобто за 30 днів.
При цьому доцільно зауважити, що законодавство не містить інших вимог щодо форми та змісту такого повідомлення, окрім того, що воно має бути в письмовому вигляді.
Твердження позивача про обов'язок відповідача запропонувати йому рівноцінну посаду при звільненні, суд вважає безпідставним, з огляду на чинну станом на час виникнення спірних правовідносин, частину третю статті 87 Закону України «Про державну службу», яка не визначала обов'язку відповідача пропонувати державному службовцю при звільненні іншу роботу.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача щодо порушення процедури поновлення його на посаді державного службовця за судовим рішенням та виплати заробітної плати без надбавки за інтенсивність праці під час проходження державної служби, оскільки дані обставини не відноситься до предмету спору у даній справі та не слугували підставою для прийняття оскаржуваних наказів.
Стосовно інших посилань учасників справи, то суд зазначає, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України № 1663-о від 14.12.2020 та накази Головного управління ДФС у Чернігівській області № 134-о від 14.12.2020, № 1-о від 16.01.2021 прийняті з дотриманням встановленої законодавством процедури звільнення працівника, станом на момент виникнення спірних правовідносин, при цьому відповідачем дотримано вимоги щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за 30 днів про наступне вивільнення, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, враховуючи похідний характер позовних вимог про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд вважає, що вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04655, код ЄДРПОУ 39292197), Головного управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18.06.2021.
Суддя В.О. Непочатих