18 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1745/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська обласна енергопостачальна компанія" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,
встановив:
Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» (відповідач), в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 143309,01 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 114,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (в редакції від 06.10.2005 Закон № 2960 - IV) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації, громадські організації осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою ст. 19 і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, відповідно до Закону, виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Позивач вказує, що за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю в 2020 році, відповідач до 16.04.2021 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 143309,01 грн., у відповідності до звіту за формою 10-ПОІ № 829 від 10.02.2021 р. за 2020 рік та розрахунку заборгованості по сплаті вищезгаданих санкцій. Крім того, нарахована пеня у сумі 114,64 грн. У зв'язку із несплатою вказаних сум, утворилась заборгованість у розмірі 143423,65 грн. Позивач зазначає, що несплата вказаних санкцій завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 23.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження).
11.05.2021 на адресу суду надійшов відзив, яким останнє позов не визнає та просить відмовити в повному обсязі у задоволенні адміністративного позову. Свої заперечення обґрунтовує, зокрема, що ним вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконано в повному обсязі, а саме: виділено та створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю; належним чином інформовано державну службу зайнятості про наявність вільного робочого місця (за формою 3-ПН протягом 2020 року. 10.02.2021 відповідачем подано звіт № 10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік. Так, зважаючи на вжиті відповідачем заходи, особи з інвалідністю до нього для працевлаштування державною службою зайнятості направлялися, однак за вдасним бажанням відмовлялись від працевлаштування. Відповідач вказує, що виходячи з норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, а такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст. 18 Закону. Крім того відповідач зазначає, що статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Виходячи з положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємство в частині працевлаштування інвалідів зобов'язане виділяти та створювати місця для працевлаштування, надавати держслужбі зайнятості відповідну інформацію та звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів. За умови виконання цих зобов'язань до підприємства не може бути застосовано адміністративно-фінансова санкція, згідно ст. 20 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
04.06.2021 року від відповідача надійшли додаткові докази по справі.
Оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив: відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону № 875-ХІІ, рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда, на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Судом встановлено, що ТОВ «ХОЕК» подавало у 2020 році звіти З-ПН з яких вбачається, що на підприємстві на початку 2020 року були вільними робочі місця для інвалідів, а саме кур'єр та контролер енергонагляду.
Відповідно до направлень на працевлаштування Херсонський міський центр зайнятості направляв 11 осіб, 9 з яких відмовились від працевлаштування не погоджуючись з умовами праці.
Двом особам, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовило у прийнятті на роботу підприємством у зв'язку із тим, що у одного закінчилась дія довідки МСЕК, а іншому протипоказане тривале перебування на ногах,
Крім того, відповідачем в 2020 році було прийнято на роботу двох осіб з інвалідністю, які згодом звільнились за власним бажанням.
З наведеного слідує, що в ТОВ «Херсонська обласна ЕК» наявне створене та введене в дію місце для працевлаштування інваліда, на підставі чого суд вважає, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів, щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу.
При цьому суд зазначає, що обов'язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов'язком щодо їх працевлаштування. Роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв'язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахуванню пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина перша статті 18 Закону).
Пунктом 5 частиною 4 статтею 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право роботодавця одержувати від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, безоплатно інформацію про пропонування робочої сили, послуги з добору і направлення на працевлаштування незайнятого населення, у тому числі осіб, зазначених у частині першій статті 14 цього Закону, а також інших осіб, які шукають роботу.
З огляду на викладене, обов'язок працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня у справі № 819/639/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.
Однак, суд вважає, що робоче місце залишилося вакантним не з вини відповідача.
Аналіз положень чинного законодавства, дає підстави для висновку, що виключним обов'язком підприємства є вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, до яких належить створення в установленому порядку робочих місць інвалідів у межах нормативу та інформування органів державної служби зайнятості про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", одним з основних елементів вказаного правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися або за відсутності безпосереднього звернення інваліда для працевлаштування.
За приписами ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оскільки, при розгляді справи встановлено, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочого місця для інвалідів за 2020 рік немає, в його діях відсутні порушення статей 18, 19, 20 Закону № 875-ХІІ, а роботодавець, в свою чергу, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення за невиконання нормативу робочих місць, суд приходить до висновку, що вимога позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є необґрунтованою, а тому в задоволенні даного позову слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (73000, м. Херсон, пров. Інженера Корсакова, 5а, код ЄДРПОУ 37959779) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» (73036, м.Херсон, вул. Перекопська, 178, рнокпп 42117825) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Д.К. Василяка
кат. 112040201