Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
17 червня 2021 року Справа №520/18538/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 ,
за участю
третіх осіб на
стороні
відповідачів - Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 ,
Військової частини - польова пошта НОМЕР_4 ,
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) 21.12.2020 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач-1, АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 07602570), Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту - відповідач-2, АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_6 ), за участю третіх осіб на стороні відповідачів - Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (далі по тексту - третя особа-1, АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: 07602570), Військової частини - польова пошта НОМЕР_4 (далі по тексту - третя особа-2, вулиця культури, 5, місто Харків, 61058, РНОКПП: НОМЕР_6 ) в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо невиплати позивачу підйомної допомоги як такій, що переїхала у зв'язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою на відстань більше 100 км у розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача-1 виплатити позивачу підйомну допомогу як такій, що переїхала у зв'язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою на відстань більше 100 км у розмірі місячного грошового забезпечення;
- визнати бездіяльність протиправною відповідача-2 щодо невиплати позивачу підйомної допомоги після закінчення військових навчальних закладів, термін навчання в яких становить півроку і менше, на посаді у військовій частині, розташовані в інших населених пунктах у розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача-2 виплатити позивачу підйомну допомогу після закінчення військових навчальних закладів, термін навчання в яких становить півроку і менше, на посаді у військовій частині, розташованій в інших населених пунктах у розмірі місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017;
-зобов'язати відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 28.02.2020;
-зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 24.06.2017 по 28.02.2020.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при виключенні з особового складу військових частин (відповідачів), останніми не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та підйомної допомоги.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.12.2020 справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/18538/2020.
Цією ж ухвалою відповідачам надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_1 , 03.02.2021 надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначено, що у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.02.2017 №20-РС позивач на момент прибуття до даної частини не проходила військову службу за контрактом (контракт про проходження такої службу був укладений нею вже після прибуття), також позивач не переїжджала до нового місця служби. Крім цього, за правилами п. 3.1 наказу №370 підйомна допомога виплачується громадянам України, прийнятим на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу із запасу і які закінчили навчальні центри сержантського складу, за умови, якщо вони після закінчення цих закладів були призначені у військові частини, розташовані поза пунктом їх постійного проживання до прийняття на військову службу. За приписами пункту 18.2 наказу №370, підйомна допомога не виплачується військовослужбовцям, направленим безпосередньо після зарахування на військову службу із запасу, на навчання у військовий навчальний заклад, термін навчання в якому півроку і менше. Системний аналіз викладених норм, на думку відповідача, свідчить про безпідставність вимог позивача щодо наявності права на виплату їй підйомної допомоги у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідачем, Військовою частиною НОМЕР_2 , надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначено, що відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, що підтверджується роз'ясненнями Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 №10685/14- 15/10. Порядок №1078 не передбачає механізму виплати сум індексації у поточному році за минулі періоди. Крім того, позивачем не наведено жодних розрахунків сум індексації яку, на його думку, повинен виплатити відповідач у справі.
Треті особи правом надання пояснень не скористались.
Позивачем надано відповідь на відзив Військової частини НОМЕР_1 , згідно якого заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
У період з 29.03.2021 по 02.04.2021, 05.04.2021 та з 06.05.2021 по 16.05.2021, 28.05.2021, 16.10.2021 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач проходила військову службу за контрактом у військовій частині -польова пошта НОМЕР_3 військової частини НОМЕР_1 з 28.02.2017 року по 24.06.2017 року.
Позивач проходила військову службу за контрактом у військовій частині - польова пошта НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_2 з червня 2017 року по лютий 2020 року.
Однак, при виключенні з особового складу військових частин (відповідачів), останніми не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та підйомної допомоги.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Стосовно частини позовних вимог щодо невиплати позивачу підйомної допомоги як такій, що переїхала у зв'язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою на відстань більше 100 км у розмірі місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року.
Пунктом 12 Указу Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), і за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище.
Присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.
Суд зазначає, що Наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 № 45 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги (Порядок № 45). Відповідно до Наказу № 45, втратив чинність наказ Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги". Оскільки спірні правовідносини щодо виплати підйомної допомоги склалися у 2017 році, суд керується чинними нормами законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто положеннями наказу Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року № 370.
Пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року №370 передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 вказаної Інструкції, розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.
Пунктами 4.1, 4.2 пункту 4 вказаної Інструкції передбачено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується тим, які переїхали у зв'язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою. Тим, які переїхали у зв'язку зі зміною постійної дислокації військової частини або підрозділу, - у новому пункті постійної дислокації частини (підрозділу) на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.
Окрім цього, відповідно до пункту 18 Інструкції, підйомна допомога, в тому числі на членів сім'ї, не виплачується: якщо місце проживання військовослужбовців у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей.
Підставою для її виплати є, зокрема, переїзд до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду під час проходження військової служби за контрактом.
Підйомна допомога виплачується військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та які переїхали у зв'язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою.
Судом встановлено, що позивач на момент прибуття до Військової частини НОМЕР_1 не проходив військової служби за контрактом, оскільки контракт про проходження такої служби був укладений нею вже після прибуття.
Військова частина НОМЕР_1 є першим місцем служби позивача за контрактом.
Посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 до прибуття на службу до Військової частини НОМЕР_1 проживала у місті Краматорськ тоді як відповідач -1 знаходиться у місті Полтава, не може бути розцінено як зміна постійної дислокації, як того вимагає Інструкція №370.
Таким чином, вимоги щодо невиплати позивачу підйомної допомоги як такій, що переїхала у зв'язку з призначенням на посаду на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою на відстань більше 100 км у розмірі місячного грошового забезпечення задоволенню не підлягають.
Відносно частини позовних вимог щодо виплати підйомної допомоги після закінчення військових навчальних закладів, термін навчання в яких становить півроку і менше, на посаді у військовій частині, розташовані в інших населених пунктах у розмірі місячного грошового забезпечення, судом встановлено наступне.
При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до преамбули Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до положень ч. 1 ст.1-2 вказаного Закону, військовослужбовці користуються усіма прав в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 даного Закону, дія Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Згідно з п.1 ч.3 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцю в зв'язку з переїздом до місця служби в іншій місцевості визначено наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 року №370 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 листопада 2001 за № 940/6131).
Відповідно до п.1 «Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги», затвердженої наказом Міністра оборони України 22.10.2001 №370 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам офіцерського складу (далі-офіцери), прапорщикам (мічманам) т-ч військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі-військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
У силу приписів пункту 3 цієї ж Інструкції, підйомна допомога в порядку і розмірах, передбачених пунктами 1 і 2 Інструкції виплачується, у тому числі військовослужбовцям, призначеним після закінчення військових навчальних закладів, термін навчання в яких становить півроку і менше, на посади у військові частини, розташовані в пункті дислокації військового навчального закладу або інших населених пунктах (за винятком населених пунктів, де військовослужбовці проходили військову службу до направлення на навчання).
Пунктом 4 даної Інструкції встановлено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов'язків за посадою.
Пунктом ж 18 Інструкції №370 передбачено, що підйомна допомога, в тому числі на членів сім'ї, не виплачується, зокрема: якщо місце проживання військовослужбовців у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) не змінилося. В цьому випадку підйомна допомога виплачується після фактичного переїзду військовослужбовця на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.
Враховуючи наведене суд зазначає, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців, виплата якої є обов'язковою після фактичного їх прибуття з навчальних центрів у пункт нової постійної дислокації військової частини і ця допомога не виплачується лише в випадку, якщо місце проживання військовослужбовця у зв'язку з призначенням на посаду, не змінилося.
Згідно довідки від 10.02.2021 №171, що надана до суду відповідачем - 2, позивач у листопаді 2017 року отримала підйомну допомогу у розмірі 7110,40 грн., відтак, зважаючи на вказане, позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Стосовно частини позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати та здійснити виплату індексації, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Приписами статті 9 Закону України № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Преамбулою Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі по тексту - Закон України №1282-XII) встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону України №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Положеннями статті 2 Закону України №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до статей 4, 6 Закону України №1282-ХІІ (у редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації - з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі по тексту - Закон України №2017-III) індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно зі статті 19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України затверджено постанову «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (у редакції чинній з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Судом з наданої відповідачем - 2 довідки від 10.02.2021 №171 встановлено, що ОСОБА_2 отримувала індексацію грошового забезпечення у листопаді 2018, січень та лютий 2019, квітень 2019 до вересня 2019, листопад 2019 до дати звільнення - лютий 2020.
Доказів протилежного позивачем не надано, судом не встановлено.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до наказу від 24.06.2017 №156 позивача слід вважати такою, що з 25.06.2017 вибула до нового місця роботи.
З огляду на вказане, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017 та зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017; визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25.06.2017 по жовтень 2018, за грудень 2018, за березень 2019, за жовтень 2019 та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Вказаний висновок у повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 05.02.2020 у справі №825/565/17, від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 у справі №825/694/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частини друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених витрат по сплаті судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Вирішуючи питання стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4020,00 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин першої-четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 18.10.2018 у справі №813/4989/17.
Згідно частини шостої статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Положеннями частини сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі атрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.09.2020 у справі №826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Між позивачем (як замовником) та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойєрс» (як виконавцем) укладено договір про надання правової допомоги (далі по тексту - Договір), за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу у зв'язку з порушення остаточного розрахунку грошовим забезпеченням під час звільнення військовослужбовця з військової служби з боку військових посадових осіб військової частини НОМЕР_7 та військової частини НОМЕР_2 .
За умовами пункту 2.10 Договору для надання юридичної допомоги замовнику виконавець призначив адвоката Пушкарьова Ігоря Олеговича.
Згідно з пунктом 4.1 Договору за виконання зобов'язань, передбачених Договором, замовник зобов'язався сплатити готівкою готівкові кошти у розмірі 4020,00 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, представником позивача надано: реєстр дій та витрат на правовий захист, акт виконаних робіт, рахунок на оплату, квитанцію, меморіальний ордер.
Вказаними документами підтверджено, що Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов Бізнес Лойєрс» надано позивачу послуги з професійної правничої допомоги.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
При цьому, віднесення до видів наданих послуг виконання судового рішення (650,00 грн.) є передчасним.
Стягненню підлягають виключно витрати позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану з процесом складання тексту позовної заяви та відповіді на відзив.
Водночас, суд враховує, що за результатами розгляду справи позовні вимоги задоволено частково.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, законодавцем наведено чіткий перелік витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката до якого не входить сплата замовником суми ПДВ.
Таким чином, включення адвокатом до розрахунку витрат на правову допомогу суми ПДВ у розмірі 670,00 грн., яку сплачує замовник, не відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору у даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову, не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи, тому суд вважає обґрунтованим, об'єктивним та таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1500,00 грн.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , за участю третіх осіб на стороні відповідачів - Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 , Військової частини - польова пошта НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.02.2017 по 24.06.2017.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.06.2017 по жовтень 2018, за грудень 2018, за березень 2019, за жовтень 2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.06.2017 по жовтень 2018, за грудень 2018, за березень 2019, за жовтень 2019.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн. (сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн. (сімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 17.06.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва