18 червня 2021 р. Справа №480/1383/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія №56" про зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія №56" (далі - відповідач, ДУ "Роменська виправна колонія №56"), в якій просив суд зобов'язати відповідача перевести позивача з приміщення камерного типу до звичайних жилих приміщень ДУ "Роменська виправна колонія №56" як того вимагає законодавство України.
Свої вимоги мотивував тим, що засуджений до довічного позбавлення волі та наразі відбуває покарання в державній установі "Роменська виправна колонія №56" вже більше 20 років, а тому відповідно до ст.ст.92, 150 Кримінально-виконавчого кодексу України має право на переведення з приміщення камерного типу до звичайних жилих приміщень. Однак, рішенням Комісії державної установи "Роменська виправна колонія №56" від 05.01.2021 ОСОБА_1 було відмовлено у переведенні до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки, з чим позивач не погодився та звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 24.03.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, вказаною ухвалою суду у відповідача було витребувано додаткові докази у справі, на виконання яких такі докази суду було надано (а.с.23-32).
При цьому, відзиву на позовну заяву відповідачем до суду подано не було.
Частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відтак, вбачається можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у ДУ «Роменська виправна колонія №56» (а.с.5).
28.12.2015 членами комісії відповідача прийнято рішення про переведення позивача до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки відповідно до абз.2 ч.2 ст. 151-1 Кримінально - виконавчим кодексом України (а.с.25зворот).
В січні 2021р. позивач, як такий, що відбув більше п'яти років в багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки, з урахуванням абз.3 ч.2 ст.151-1 Кримінально - виконавчим кодексом України звернувся до ДУ «Роменська виправна колонія №56» із заявою про переведення його з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
Комісією ДУ "Роменська виправна колонія №56" рішенням, викладеного у протоколі від 05.01.2021 №1 (а.с.4, 29-32), відмовлено у переведенні ОСОБА_1 з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки як такому, що не стає на шлях виправлення (а.с.30).
Вважаючи вказане рішення комісії ДУ «Роменська виправна колонія №56» протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Надаючи праву оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань, правовий статус засуджених, гарантії захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків тощо врегульовано кримінально - виконавчим законодавством України, в тому числі, Кримінально - виконавчим кодексом України від 11.07.2003 року № 1129-IV (далі - КВК України).
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними (ч.2 ст.1 КВК України).
Згідно із ч.1 ст. 3 цього Кодексу до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Частинами 1 та 2 ст. 7 КВК України передбачено, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
З приписами ч. 1 та 2 ст. 150 Кодексу, засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання: чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки.
Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
Відповідно до ч.1 ст. 151 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.
При цьому, за приписами ст. 151-1 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені:
з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання;
з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання (ч.2).
Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки (ч.3).
Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами (ч.4).
Частиною 1 статті 151-1 КВК України встановлено, що зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього Кодексу.
Так, за правилами статті 100 КВК України залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.
При цьому, положенням ст. 101 КВК України визначено, що засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться: з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання; із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання; у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття: 1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за нетяжкий злочин; 2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 4, 6-10 статті 132 цього Кодексу, протягом строку, визначеного статтею 134 цього Кодексу; особи з інвалідністю першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.
З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про можливість застосування такої пільги, як переведення засуджених із багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки повинен ґрунтуватися на аналізі даних про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й на даних, щодо особи засудженого в цілому, зокрема: наявності не знятих дисциплінарних стягнень і заохочень, ставлення його да праці і навчання, адміністрації установи, інших засуджених, підтримання ним соціальних зв'язків, наявності стягнень з нього коштів на підставі виконавчих листів, а також інших обставин, що його характеризують. При цьому, вирішальним є не лише факт відбуття певної частини покарання в багатомісних приміщень камерного типу виправної, а й те, що засуджений на день внесення розгляду такого питання став на шлях виправлення.
Стаття 101 КВК України не є імперативною нормою в частині обов'язкового застосування установою наведеної вище пільги. Так, за відповідачем залишається право на власний розсуд вирішувати питання про можливість надання такої пільги щодо кожного засудженого індивідуально.
Проте, таке рішення має відповідати критеріям встановленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, як вказувалось вище, на засіданні комісії ДУ "Роменська виправна колонія №56" 05.01.2021, на якому, крім іншого, вирішувалося питання про переведення ОСОБА_1 з багатомісного приміщення камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки, було відмовлено у задоволенні відповідної заяви ОСОБА_1 як такому, що не стає на шлях виправлення.
При цьому, вказано, що ОСОБА_1 характеризується посередньо, заохочень не має, має 5 стягнень, не працевлаштований, не приймає участі у проведенні культурно-масових, фізкультурно-оздоровчих заходів серед засуджених, суспільному житті відділення, згідно вироку має позов, на профілактичному обліку в установі не перебуває, до заходів, що сприяють ставленню засуджених на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно-корисної діяльності відноситься посередньо, підтримує соціально-корисні зв'язки з рідними шляхом листування, отримує посилки, передачі, вину в скоєному злочині визнає частково.
Разом з тим, як вбачається з характеристики ОСОБА_1 , затвердженої начальником ДУ “Роменська виправна колонія №56” 05.01.2021 (а.с.25-26) під час утримання в Чернігівському слідчому ізоляторі характеризувався задовільно, не порушував встановлений режим тримання. Стягнень та заохочень не мав. До праці не залучався. Під час утримання в Харківському слідчому ізоляторі (№27) характеризувався посередньо, допустив порушення встановленого порядку відбування покарання, за що мав одне дисциплінарне стягнення, що виражалось у порушенні розпорядку дня, яке на даний час погашене у встановленому законом порядку. Не заохочувався, до праці не залучався. Під час утримання в Темнівській виправній колонії (№100) характеризувався посередньо, допустив одне порушення встановленого порядку відбування покарання, яке на даний час погашене у встановленому законом порядку. Не заохочувався, до праці не залучався.
Щодо характеристики позивача під час відбування покарання у Роменській виправній колонії (№56), то у характеристиці вказано, що ОСОБА_1 прибув до Роменської виправної колонії (№56) 14.11.2004 та за час відбування покарання характеризується посередньо, допускав порушення режиму тримання, що виражались у нетактовній поведінці, створення конфліктних ситуацій, за що мав 3 дисциплінарних стягнення, які на даний час погашені у встановленому законом порядку. Не заохочувався. На виробництві установи не працевлаштований через обмеженість робочих місць на секторі для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі. У відношенні до представників адміністрації ввічливий, тактовний, виконує їх законні вимоги, але потребує контролю. У взаємовідносинах з іншими засудженими намагається бути неконфліктним, погано вживається з іншими засудженими. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. Спальне місце намагається утримувати в чистоті та порядку, з обов'язками чергового по камері справляється задовільно, має охайний зовнішній вигляд, намагається дотримуватися правил санітарії та гігієни. Дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи, здійснює за ними належний догляд, використовує тільки за призначенням. Виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок. Не допускає порушень вимог пожежної безпеки.
Враховуючи дані обставини, посилання у рішенні, яким відмовлено позивачу у переведенні з багатомісного приміщення камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки на наявність у ОСОБА_1 5 стягнень, погашених у встановленому законом порядку, останнє з яких було накладено більше 8 років тому, що підтверджується довідкою про наявність заохочень та стягнень (а.с.27), та не працевлаштування ОСОБА_1 - за відсутності достатньої кількості робочих місць, а відтак і відсутності вини позивача в цьому, не може бути обґрунтованим. При цьому саме рішення, викладене у протоколі, не містить жодних конкретних посилань на підтвердження тих обставин, що позивач не стає на шлях виправлення, та не містить будь-яких вказівок на позитивні характеристики засудженого та на підстави їх відхилення, а відтак, суд визнає, що рішення комісії відповідача, яким відмовлено позивачу у переведенні з багатомісного приміщення камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки, викладене у протоколі від 05.01.2021 №1 (а.с.4, 30) не може бути таким, що прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, а тому не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДУ "Роменська виправна колонія №56", викладене у протоколі №1 від 05.01.2021, в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у переведенні його з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_1 з приміщення камерного типу до звичайних житлових приміщень, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства. Такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.
Відтак, суд зазначає, що зобов'язання відповідача вирішити питання щодо зміни умов тримання позивача, має ознаки втручання у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, що є неприпустимим. Таким чином, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.
Водночас, згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Враховуючи, що відповідач не прийняв обґрунтованого рішення за результатами розгляду заяви позивача, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо переведення позивача з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до державної установи "Роменська виправна колонія №56" (вул. Вишнева, 19,с. Перехрестівка,Роменський район, Сумська область,42073) про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії державної установи "Роменська виправна колонія №56", викладене у протоколу №1 від 05.01.2021, в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 у переведенні його з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.
Зобов'язати державну установу "Роменська виправна колонія №56" повторно розглянути питання щодо переведення ОСОБА_1 з багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки, та прийняти за результатами його розгляду рішення, з урахування висновків суду, викладених у даному рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 18.06.2021.
Суддя І.Г. Шевченко