про повернення позовної заяви
18 червня 2021 року Справа № 340/3041/21
Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Хилько Л.І., розглянув матеріали позову ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (також - відповідач 1), Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (відповідач 2) про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач (через представника) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, яка полягала у не затвердженні проекту землеустрою упродовж 14 днів з моменту отримання погодженого проекту землеустрою;
- визнати протиправними дії відповідача-1, які полягали у внесенні змін до Державного земельного кадастру України у частині збільшення площі земельної ділянки та виду використання земельної ділянки з кадастровим №3522281500:02:002:0026;
- зобов'язати відповідача-1 привести земельну ділянку у попередній стан, а саме площа 2,0000 га, вид використання згідно Класифікатора видів цільового призначення землі - 01.03 для ведення особистого селянського господарства;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 25.11.2020 №2-ОТГ у частині передачі з державної у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим №3522281500:02:002:0026;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права комунальної власності Дмитрівської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим №3522281500:02:002:0026 із скасуванням запису про державну реєстрацію прав №39666233 із закриттям розділу;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 10.12.2020 №11-17054/14-20-СГ "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою";
- зобов'язати відповідача-1 затвердити проект землеустрою і передати позивачеві у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим №3522281500:02:002:0026 для ведення особистого селянського господарства на території Дмитрівської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області.
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно абз.1 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
В той же час, помилковим є застосування положень вищевказаних статей та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських або цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10 ч.2 ст.16 ЦК України).
Згідно п. 6, 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Згідно зі ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У силу статей 80, 84, 123, 124 Земельного кодексу України органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (при наданні земельних ділянок у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізує повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. У таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі із суб'єктами підприємницької діяльності.
Доцільно звернути увагу також на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.02.2018 по справі № 2а-3100/11/2170, згідно якої у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.
З прохальної частини позовної заяви убачається, що позивач, серед іншого, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача-1 від 25.11.2020 №2-ОТГ у частині передачі з державної у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим №3522281500:02:002:0026;
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права комунальної власності Дмитрівської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим №3522281500:02:002:0026 із скасуванням запису про державну реєстрацію прав №39666233 із закриттям розділу.
Отже, такі вимоги не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
В свою чергу, за ч. 4 ст. 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічне правило викладене в ч. 6 ст. 21 КАС України, згідно якої не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
У зв'язку з вказаним, суд дійшов висновку, що питання заявлені у позові не підлягають вирішенню одночасно та позивачем було порушено правила об'єднання позовних вимог.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які за правилами належить розглядати в порядку різного судочинства.
Такий підхід щодо неможливості об'єднання позовних вимоги спрямований головним чином на забезпечення дотримання принципу ефективного захисту порушеного права особи судом встановленим законом.
Зокрема, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12 жовтня 1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З огляду на наведене, відносно даного спору із заявленими в такому вигляді позовними вимогами адміністративний суд не може вважатись "судом, установленим законом", у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
За приписами п.6 ч.4 ст.169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
В даному випадку, роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом адміністративним судом з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, суддя вважає неможливим, отже, підстави для застосування положень ст. 172 КАС України відсутні.
На підставі зазначеного та враховуючи, що позивачем в адміністративному позові заявлені позовні вимоги з порушенням правил їх об'єднання, можливість об'єднання яких положеннями КАС України не передбачена, суддя доходить висновку про необхідність повернення адміністративного позову.
При цьому, відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 160, 169, 171, 172, 256, 294, 295 КАС України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, - повернути позивачу.
2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачеві разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
3. Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та може бути оскаржена в строк і порядок, передбачені статтями 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. Хилько