18 червня 2021 року м. Київ № 320/5360/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі також - відповідач, Мінреінтеграції), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо розгляду поданої позивачем заяви від 28.02.2020;
- зобов'язати відповідача розглянути на засіданні комісії в місячний термін з дати набрання рішення суду законної сили подані ОСОБА_1 документи та визнати його особою, яка була позбавлена особистої свободи внаслідок агресії проти України;
- зобов'язати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України перерахувати кошти у розмірі 100 тис. грн., одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1122.
В обгрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він, як особа, як в минулому була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, 28.02.2020 звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою та пакетом документів для вирішення питання про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 100 тис. грн. Однак у встановлені строки заява позивача відповідачем, в особі відповідної комісії, не розглянута і жодне рішення за заявою не прийнято. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.07.2020 відкрито провадження у справі № 320/5360/20 за вказаним позовом та цю справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від позивача через канцелярію суду надійшла заява про уточнення позовних вимог разом з доказами надіслання копії такої відповідачу (фіскальний чек ПАТ "Укрпошта" від 01.12.2020). Відповідно до тексту цієї заяви ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, а саме позивач посилаючись на обставини надсилання ним 16.09.2020 поштою на адресу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України інших заяв зі спірних питань - заяви про визнання особою, включеною до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, а заяву про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 100 тис. грн. З огляду на те, що за поданими заявами позивача не прийнято жодних рішень, позивач змушений звернутися до суду із наступними позовними вимогами: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо поданих позивачем заяв від 16.09.2020; 2) зобов'язати відповідача розглянути повторно надіслані позивачем 16.09.2020 документи через відділення пошти у місячний термін; 3) зобов'язати відповідача визнати позивача особою включеною до сформованого СБУ списку звільнених осіб; 4) зобов'язати відповідача перерахувати кошти у розмірі 100 тис. грн.
Суд дійшов висновку про наявність підстав прийняття зазначеної заяви позивача про уточнення позовних вимог до розгляду.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву в первинній редакції, в тексті якого Мінреінтеграції навело свої пояснення щодо відсутності у названого Міністерства підстав та можливості розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.02.2020. А саме, заява позивача від 28.02.2020 була адресована та надійшла до Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, а не до Мінреінтеграції. Зазначена заява не розглядалась міжвідомчою комісією, утвореною Міністерством у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України (наразі перейменоване на Міністерство у справах ветеранів України), по суті у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 11.03.2020 №212 та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553- ІХ. Відповідно ніяке рішення ОСОБА_1 за його заявою від 28.02.2020 міжвідомчою комісією не приймалося.
Водночас щодо позовних вимог позивача (в уточненій редакції), що стосуються бездіяльності Міністерства щодо розгляду заяв ОСОБА_1 від 16.09.2020, відповідач окремо відзив на позов та додаткові документи стосовно стану розгляду вказаних інших заяв позивача до суду не подав.
Розглянувши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов (в редакції заяви про уточнення позовних вимог), об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
За змістом наявної у матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 16.11.2017, суд встановив, що ОСОБА_1 є інвалідом 2-ої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
За змістом копії довідки серії АВ №1032134 від 16.11.2017 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, ОСОБА_1 за результатами чергового огляду була визначена 2-а група інвалідності довічно, причина якої - поранення, одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпечення її проведення.
Поряд з цим, рішенням Таращанського районного суду Київської області від 16.09.2016 у цивільній справі №379/940/16-ц (провадження №2-о/379/51/16) за заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Таращанської районної державної адміністрації Київської області про встановлення факту, що має юридичне значення, було вирішено задовольнити таку заяву. А саме, в судовому порядку встановлено факт того, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в період з березня 2014 року по 26 грудня 2014 року був добровільно залучений до забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі проводив волонтерську діяльність), перебуваючи безпосередньо в районі антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей в період її проведення.
З тексту рішення районного суду від 16.09.2016 вбачається, що в ході розгляду цивільної справи №379/940/16-ц районний суд встановив наступні обставини: під час чергової поїздки в зону АТО з гуманітарним вантажем, яка відбулася 25.11.2014 року, заявника 26.11.2014 року було захоплено в полон (бойовиками ДНР), де він отримав вогнепальне поранення. При цьому, факт добровільного залучення заявника до забезпечення проведення антитерористичної операції підтверджується дослідженими судом доказами: довіреністю Таращанської райдержадміністрації та Таращанської районної ради від 26.08.2014 за № 03-04/302, 06-28/1762 на доправлення гуманітарної допомоги, листом заступника начальника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 09.12.2014 № 33/375/А, пояснюючою підполковника медичної служби ОСОБА_2 , висновком експерта Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 13.02.2015 за №14.
16.09.2020, як стверджує позивач, ОСОБА_1 надіслав на адресу Мінреінтеграції окремі заяви від 16.09.2020, де просив: 1) розглянути подані ним документи на засідання міжвідомчої комісії збройної агресії проти України, та здійснення заходів, спрямованих на їх соціальний захист, та визнати ОСОБА_1 особою включеною до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройно агресії проти України; 2) перерахувати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1122 від 11.12.2019 «Деякі питання соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення» кошти на визначений рахунок ОСОБА_1 в АТ «Ощадбанк».
До першої з двох заяв позивач додав: копію паспорта, копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, копію висновку експерта Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 13.02.2015 за №14, копію довідки Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 09.12.2014 №33/375/А, копію листа Генеральної прокуратури України від 13.05.2019 вих. №10/4/2-40374-15, копію довідки МСЕК та копію рішення Таращанського районного суду Київської області від 16.09.2016 у справі №379/940/16-ц. До другої заяви з питання перерахування коштів позивач додав копії паспорту та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, довідку з банку про реквізити відкритого для позивача рахунку.
Під час розгляду цієї справи судом відповідач не подав до суду ані жодних заперечень проти обставини отримання Мінреінтеграції описаних вище заяв позивача від 16.09.2020, ані документальних доказів розгляду цих заяв по суті.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Перелік та послідовність здійснення заходів, спрямованих на соціальний захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, та регулює питання системної, безперервної та ефективної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування під час надання допомоги таким особам визначає Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1122 (далі по тексту - Порядок № 1122).
Відповідно до п. 2 Порядку № 1122, дія цього Порядку поширюється, зокрема, на громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв'язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1122 (в останній чинній редакції), рішення про визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається міжвідомчою комісією, яка утворюється Мінреінтеграції.
Положення про міжвідомчу комісію та її персональний склад затверджуються Мінреінтеграції.
Згідно із п.п. 12, 13 Порядку №1122 після повернення звільнених осіб на територію України їм виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 100 тис. гривень за рахунок та в межах коштів, передбачених за програмою «Заходи щодо захисту і забезпечення прав та свобод осіб, які позбавлені (були позбавлені) особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації з політичних мотивів, а також у зв'язку з громадською, політичною або професійною діяльністю вказаних осіб, підтримки зазначених осіб та членів їхніх сімей, заходи з реінтеграції населення тимчасово окупованих територій, виплати державних стипендій імені ОСОБА_3 ».
Для виплати допомоги звільнена особа звертається до Мінреінтеграції з відповідною заявою, в якій зазначаються реквізити її особового рахунка, відкритого у банківській установі, на який перераховується допомога. До заяви додаються: копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України особи, яку незаконно позбавлено особистої свободи; копія довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків особи, яку було незаконно позбавлено особистої свободи (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); копія паспортного документа іноземця або особи без громадянства та документ, що підтверджує законність їх перебування на території України.
Відповідно до п. 15 Порядку №1122, Мінреінтеграції після зіставлення заяви та документів, зазначених у пункті 13 цього Порядку, з переліком осіб, визнаних міжвідомчою комісією такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, перераховує відповідні кошти на особовий рахунок особи, відкритий у банківській установі, який зазначено в заяві.
На виконання п. 6 Порядку №1122 наказом Мінреінтеграції «Про утворення міжвідомчої комісії з розгляду питань, пов'язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист» від 17.07.2020 №57 (далі по тексту - Наказ №57), утворено міжвідомчу комісію з розгляду питань, пов'язаних з визнанням осіб такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України, та здійсненням заходів, спрямованих на їх соціальний захист (далі по тексту - Комісія), та затверджено Положення про неї (далі по тексту - Положення №57).
Наказ № 57 набрав чинності з дня його офіційного опублікування, а саме - з 21 серпня 2020 року.
Згідно із пп. 1 п. 1 розд. ІV Положення № 57, основними завданнями Комісії є, зокрема, прийняття рішення про визнання особи, включеної до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Відповідно до п. 2 розд. ІV Положення №57, для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 цього розділу, зокрема, особа, позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, звертається до Мінреінтеграції з письмовим зверненням. До звернення додаються: 1) копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України особи, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України; 2) відомості або документи, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи свободи внаслідок збройної агресії проти України; 3) інші документи та/або інформація, які заявник вважає за потрібне додати до звернення.
Підстави для відмови у визнанні особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України та/або наданні бюджетних коштів передбачені пунктом 4 Положення №57, а саме: набуття законної сили обвинувальним вироком суду України стосовно особи, позбавленої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або позбавленої особистої свободи незаконними збройними формуваннями, окупаційною адміністрацією та/або органами влади Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України та/або території Російської Федерації у зв'язку з її громадською, політичною або професійною діяльністю, у зв'язку із вчиненням нею злочину проти основ національної безпеки України, вчиненням або сприянням вчиненню терористичного акту, в тому числі втягненням у вчинення терористичного акту, публічними закликами до вчинення терористичного акту, створенням терористичної групи чи терористичної організації, фінансуванням тероризму, вчиненням злочину у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та неподання/подання не в повному обсязі документів, відомостей, передбачених цим Положенням, або подання їх неналежною особою.
Таким чином, аналіз наведених вище правових норм у їх сукупності дає суду підстави вважати, що після отримання письмового звернення про виплату грошової допомоги особі, позбавленої особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, Мінреінтеграції має розглянути звернення разом із доданими до нього документами на засіданні Комісії, яка приймає одне з двох рішень або про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, або про відмову у такому визнанні. На підставі прийнятого Комісією рішення про визнання особи такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, Мінреінтеграції приймає рішення про виплату допомоги.
Як встановив суд та документально не спростував відповідач, позивач 16.09.2020 звернувся до Мінреінтеграції із заявами, в яких просив прийняти рішення про визнання позивача особою, включеною до сформованого СБУ переліку звільнених осіб, такою, що була позбавлена свободи внаслідок збройної агресії проти України, та про вирішення щодо виплати позивачу коштів в порядку, визначеному Порядком № 1122 (тобто, одноразової грошової допомоги у розмірі 100 тис. грн., що відповідно до п. 12 зазначеного Порядку виплачується таким звільненим особам, після їх повернення на територію України).
В матеріалах справи відсутні докази розгляду відповідачем цих заяв позивача від 16.09.2020 у відповідності до порядку, встановлених Порядку № 1122 та Положенням №57. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не здійснив відповідних дій по належному розгляду заяв позивача від 16.09.2020 та поданих разом з такими заявами документів, що вказує на його бездіяльність, враховуючи вимоги Порядку № 1122 та Положення № 57.
Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У силу приписів норм ч. 1 і 2 ст. 245 зазначеного Кодексу при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд, встановивши дійсні обставини справи, на виконання завдань адміністративного судочинства визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, користуючись правами, передбаченими ст. 9 цього Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що для повного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України розглянути подані ОСОБА_1 заяви від 16.09.2020 в порядку, визначеному Порядком № 1122 та Положеням № 57.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання Мінреінтеграції визнати позивача особою включеною до сформованого СБУ списку звільнених осіб та перерахування коштів в розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до абз. 3 п. 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поряд з цим, за результатами розгляду матеріалів справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти конкретні рішення за поданими заявами позивача є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки, вказані заяви наразі відповідачем ще не розглядались по суті.
Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України щодо не розгляду поданих ОСОБА_1 заяв від 16.09.2020.
3. Зобов'язати Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України розглянути подані ОСОБА_1 заяви від 16.09.2020 та додані до них документи у відповідності до встановленого чинним законодавством порядку.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.