Справа № 336/14490/20
Пр. № 2/336/703/2021
16 червня 2021 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Щасливої О.В.,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування,
2 липня 2020 року позивач звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення страхового відшкодування.
В заяві позивач зазначила, що 16 жовтня 2016 року вона та відповідач уклали договір добровільного страхування від нещасних випадків № К2J4NS-16965PC, відповідно до пункту 4 якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. Відповідно до умов Договору та правил страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачеві, тоді як страхувальник зобов'язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору і правил страхування. Відповідно до п. 6.1 договору страховим випадком є: смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку (1); ушкодження здоров'я застрахованої особи внаслідок нещасного випадку згідно додатку № 1 до Правил страхування (2). 22 травня 2020 року стався страховий випадок, зумовлений наїздом на позивачку особою, що керувала велосипедом, внаслідок чого позивач перебувала на лікуванні в стаціонарі медичного закладу до 3 червня 2020 року, звідки була виписана з діагнозом: компресійний перелом тіла Тн 11 хребця, торакалгія. В цей же день, а саме: 3 червня 2020 року, позивач звернулась до відповідача в інтересах отримання страхового відшкодування. Відповіддю від 11.06.2020 року у виплаті страхового відшкодування позивачу було відмовлено з посиланням на те, що до медичної установи позивач звернулась за спливом 48 годин після отримання шкоди здоров'ю, що суперечить змісту пункту 4.1.6 Умов страхування до договору добровільного страхування від нещасних випадків. Між тим позивач не була ознайомлена з Умовами страхування під час підписання договору № К2J4NS-16965PC та
як пересічний споживач послуг страхування не здатна в повній мірі користуватись мережею Інтернет та самостійно ознайомлюватися з будь-якою інформацією, що в ній розміщена, до того ж в договорі № К2J4NS-16965PC немає посилання на сайт, на якому розміщені Публічний договір-оферта та Умови страхування. Окрім того, позивачці не наданий на паперовому носії договір страхування № К2J4NS-16965PC з посиланням на його розміщення в електронному вигляді на сайті акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», тому вона була позбавлена можливості ефективно здійснити свої права на інформування про умови страхування, які не були їй роз'яснені при підписанні договору, в тому числі про те, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є звернення застрахованої особи за медичною допомогою за спливом 48 годин після настання страхового випадку. Таким чином, відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є такою, що не ґрунтується на законі.
Розмір виплат обчислюється у відсотках від страхової суми в залежності від пошкодження здоров'я, повний перелік яких міститься у таблиці № 1 «Ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку та розмір страхових виплат по страховим випадкам» додатку № 1 до Особливих умов добровільного страхування від нещасних випадків клієнтів фінансових установ Правил страхування. Отримане позивачем ушкодження передбачено підпунктом «а» пункту 62 зазначеної таблиці як таке, розмір виплати по якому становить 10 відсотків від страхової суми. Так як розмір страхової виплати становить 50000 грн., сплаті позивачу підлягають 5000 грн.
Окрім зазначеної суми позивач просить стягнути на її користь 50000 грн. моральної шкоди, право на яку встановлено ст. ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» і складається з вартості емоційних переживань, яких вона зазнала через перешкоди на шляху захисту свого права, неможливість отримання належного їй відшкодування в позасудовому порядку.
Витрати з отримання професійної правничої допомоги в сумі 6730 грн. просить стягнути з відповідача на її користь.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 13.07.2020 року справу передано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.10.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
В судове засідання позивач не з'явилася. ЇЇ представник надав суду письмове звернення, яке містить прохання про задоволення позову, вирішення справи без його участі, згоду на ухвалення рішення при заочному розгляді справи.
З аналогічною заявою (в частині прохання про проведення судового розгляду у його відсутність) звернувся до суду представник відповідача.
Вказані обставини у відповідності до ст. ст. 211, 223 ЦПК України зумовили розгляд справи у відсутність її учасників.
З відзиву відповідача випливає, що підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у відповідності до п. 4.1.6 Умов страхування є звернення застрахованої особи за медичною допомогою пізніше сорока восьми годин з моменту отримання травми незалежно від причин пропуску вказаного строку. Про обізнаність позивачки зі змістом Умов страхування свідчить її посилання в пункті 6.1.2 договору страхування на ознайомлення з Правилами страхування. Зі змістом наведеного пункту Умов страхування кореспондуються положення частини першої статті 26 Закону України «Про страхування» та пункту 4.1.1 Умов страхування, відповідно до яких підставою для відмови страховика у здійсненні страхової виплати є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Як вбачається з медичної документації, звернення позивача до закладу охорони здоров'я сталося 26 травня 2020 року, тоді як травму вона отримала 22 травня 2020 року, що робить очевидним пропущення нею встановленого законом строку на звернення за медичною допомогою. У зв'язку з викладеним відмова відповідача у виплаті страхового відшкодування є такою, що ґрунтується на законі.
У зв'язку з вказаними обставинами відповідач просить про відмову у задоволенні позову.
Хоча відповідач і заперечує проти задоволення позову, разом з тим відзив містить клопотання в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які є неспівмірними з розміром страхового відшкодування, на отримання якого претендує позивач.
З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Судом встановлено, що 6 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 і товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» укладений договір добровільного страхування від нещасних випадків № К2J4NS-16965PC, відповідно до п. 6.1.2 якого травматичне ушкодження застрахованої особи є страховим випадком (а. с. 15).
Відносини страхування внормовані Главою 67 ЦК України.
Зокрема, за змістом ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України встановлений предмет договору страхування, яким є майнові інтереси, що не суперечать закону та пов'язані, зокрема, з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування).
У відповідності до п. 6.1 договору добровільного страхування між сторонами страховим випадком є ушкодження здоров'я застрахованої особи внаслідок нещасного випадку згідно додатку № 1 до Правил страхування.
Як встановлено судом, 22 травня 2020 року позивач зазнала компресійного перелому тіла Тн 11 хребця, у зв'язку з чим, а також з діагнозом: торакалгія, перебувала в стаціонарі медичного закладу з 1 по 3 червня 2020 року, де пройшла хірургічне лікування (а. с. 16).
У відповідності до п. 62 таблиці № 1 «Ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку та розміру страхових виплат по страховим випадкам» отримання означеного ушкодження здоров'я тягне за собою виплату страхового відшкодування в розмірі десяти відсотків від страхової суми, що становить 5000 грн.
Відповідно до ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
3 червня 2020 року позивач подала заяву про настання страхової події з проханням здійснити виплату страхової суми. Її звернення до страховика увінчалось відмовою у виплаті страхового відшкодування з посиланням на пункт 4.1.6 Умов страхування до договору страхування, відповідно до якого причиною відмови у страховій виплаті є звернення застрахованої особи за медичною допомогою з використанням будь-яких доступних способів за спливом 48 годин з моменту настання нещасного випадку (а. с. 18).
Як зазначено в п. 4.3 договору добровільного страхування від нещасних випадків № К2J4NS-16965PC між сторонами, цей договір укладено з дотриманням вимог Закону України «Про страхування».
Як випливає з преамбули Закону України «Про страхування», цей Закон регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Перелік підстав для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування міститься у статті 26 Закону «Про страхування» і до них відносяться:
1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;
2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) інші випадки, передбачені законом.
З наведеного положення закону випливає, що лише передбачені законом випадки можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Між тим підстава, з якої позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування, не передбачена жодним з законів, а міститься в Умовах страхування до договору добровільного страхування від нещасних випадків.
І хоча у відповідності до частини 2 ст. 26 Закону «Про страхування» і встановлено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, проте такі підстави не повинні суперечити закону.
Вирішуючи питання про відповідність закону підстави, яка обумовила відмову позивачеві в отриманні страхового відшкодування, суд виходить з такого.
Оскільки договір між сторонами є публічним в розумінні статті 633 ЦК України, до нього належить застосовувати положення Закону України «Про захист прав споживачів», які є загальними, тоді як Закон України «Про страхування» є спеціальним по відношенню до вказаних правовідносин.
Обов'язок страховика ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування встановлений статтею 988 ЦК України, зміст якої повністю узгоджується з положеннями статті 20 спеціального Закону «Про страхування».
Як встановлено судом, договір між сторонами укладено на підставі публічної оферти товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» та акцепту страхувальника, яким є позивач, даної послуги, із застосуванням Площадки цивільно-правових договорів акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк». Договір містить посилання на те, що страхувальник ознайомлений з «Правилами добровільного страхування від нещасних випадків» № П-02, затверджених розпорядженням № 50 від 27.02.2007 року, зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.03.2007 року та умовами страхування, які розміщені на площадці цивільно-правових договорів АТ КБ «ПриватБанк» та на сайті страховика і є невід'ємною частиною цього договору.
Виходячи із поняття договору, наведеного в положеннях цивільного законодавства, саме договір (поліс) добровільного страхування від нещасних випадків № К2J4NS-16965PC та доведені до відома страхувальника положення «Правил добровільного страхування від нещасних випадків» та умовами страхування, повинні містити умови договору між сторонами.
Проте суду не надано доказів про обізнаність позивача зі змістом Умов страхування до договору добровільного страхування від нещасних випадків, на підставі яких позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим у відповідності до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).
Як випливає зі змісту частини 9 ст. 15 Закону, під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
За змістом ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договорів на відстані, до яких відноситься і договір між сторонами, продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії (1); основні характеристики продукції (2); ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати (3); гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції (4); інші умови поставки або виконання договору (5); мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг (6); вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу (7); період прийняття пропозицій (8); порядок розірвання договору (9).
Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку.
У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону.
З урахуванням наведеного у суду є підстави для констатації того, що позивач як пересічний споживач послуг в сфері страхування з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови страхування за конкретним договором добровільного страхування, який укладений шляхом прийняття публічної оферти, оскільки «Правила добровільного страхування від нещасних випадків» та умови страхування це значні за обсягом документи, що стосується усіх аспектів надання послуг в сфері добровільного страхування та потребують як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
У зв'язку з викладеним суд доходить висновку, що за вказаних обставин неможливо констатувати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримав вимог, передбачених вказаними положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», про обов'язковість повідомлення споживача про умови споживчих договорів.
Статтею 12 ЦК України встановлено презумпцію розумності та добросовісності здійснення особою свого права, яка діє до того часу, коли інше буде встановлено судом.
Оцінюючи поведінку позивача в аналізуємій обстановці, суд вважає, що вона діяла розумно та добросовісно, вчинивши всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування одразу після того, як була виписана зі стаціонару медичного закладу.
Право позивача як застрахованої особи на отримання страхового відшкодування передбачено як договором, так і законом.
Відмова у виплаті страхового відшкодування є лише правом страховика і реалізація ним цього права не обмежує потерпілого в праві на отримання страхової виплати.
Спори, пов'язані із страхуванням, вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України, як витікає зі змісту ст. 45 Закоону України «Про страхування».
Способом захисту порушеного права в силу цивільного процесуального законодавства є, зокрема, звернення до суду з позовом.
Відмову страховика у страховій виплаті може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку (ст. 26 Закону України «Про страхування»).
Знаряддя судового захисту, застосоване позивачем, спрямоване на стягнення належної їй як застрахованій особі суми цього відшкодування, тому з урахуванням добросовісності її поведінки суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову в частині стягнення страхового відшкодування.
Вирішуючи вимоги позову про притягнення відповідача до відповідальності за спричинену моральну шкоду, суд виходить з такого.
Відшкодування моральної шкоди внормовано статтею 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, у випадках, встановлених законодавством.
Як випливає з роз'яснень пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:
- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;
- у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди;
- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З наведених норм закону та роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України витікає, що загальне правило відшкодування моральної шкоди не застосовується в тих випадках, коли обсяг цивільно-правової відповідальності чітко визначений і не включає можливості відшкодування моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 року в справі № 6-1575цс16.
ОСОБА_1 висуває вимогу про відшкодування моральної шкоди, спрямовуючи її в русло законодавства про захист прав споживачів, проте законодавством про страхування, яке належить застосовувати до спірних правовідносин як спеціальне в таких відносинах, стягнення моральної шкоди не передбачено, а обсяг цивільно-правової відповідальності учасників договору чітко визначений як Законом «Про страхування», так і Главою 67 ЦК України.
Як зазначено судом, право страхувальника на відмову у виплаті страхового відшкодування за вказаною підставою, передбачено умовами страхування до договору добровільного страхування від нещасних випадків, тому страховик, відмовляючи у виплаті відшкодування, за формальними критеріями діяв добросовісно у відповідності до умов договору, у зв'язку з чим застосування таких наслідків, як відшкодування моральної шкоди, що передбачені статтею 611 ЦК України, застосуванню не підлягають.
З огляду на наведені обставини суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.
Розв'язуючи вимоги позову про відшкодування витрат з отримання професійної правничої допомоги, суд враховує таке.
Підставою для покладення на відповідача судових витрат зі сплати професійної правничої допомоги є наявність доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості, а також доказів, що підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суду надані чеки про сплату позивачем 6730 грн. (3365 грн. + 3365 грн.) у зв'язку з отриманням правової допомоги.
При розв'язанні клопотання представника відповідача в порядку ч. 5 ст. 137 ЦПК України про зменшення розміру витрат на отримання професійної правничої допомоги, суд бере до уваги співмірність розміру означених видатків із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Виходячи з співвіднесення розміру витрат та перелічених критеріїв, суд вважає за можливе вказане клопотання задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн., які є співмірними із вказаними чинниками.
Керуючись ст. ст. 15, 16, 979, 980, 990 України, ст.ст. ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 77-81, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, код ЄДРПОУ 13622789, задовольнити частково.
Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», м. Запоріжжя, пр. Моторобудівників, 34, код ЄДРПОУ 13622789, на користь ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , страхове відшкодування в сумі 5000 грн., витрати з оплати професійної правничої допомоги в сумі 3000 грн.
Решту вимог залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.
Суддя О.В. Щаслива