16 червня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/203/21
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Саловській О.А.
розглянув матеріали справи
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи Підволочиський район, Тернопільська область, 47823)
про стягнення 313024,80 грн - боргу, 1426,44 грн - 3% річних, 2233,24 грн - інфляційних нарахувань, 5893,60 грн - пені.
За участю від:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Суть справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення 313024,80 грн - боргу, 1426,44 грн - 3% річних, 2233,24 грн - інфляційних нарахувань, 5893,60 грн - пені.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №ДМП - 29 від 15.01.2013 в частині щодо оплати за отриманий товар.
Ухвалою суду від 19.04.2021: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/203/21 за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 13.05.2021; встановлено позивачу строк для подачі доказів продовження терміну дії договору №ДМП-29 від 15.01.2013 на 2020-2021 роки та відповідачу - відзиву на позов.
За клопотанням представника відповідача, ухвалою суду від 13.05.2021 відкладено підготовче судове засідання на 26.05.2021.
Надалі, ухвалою суду від 26.05.2021 закрито підготовче провадження по справі №921/203/21 та призначено її до розгляду по суті в судовому засіданні 16.06.2021.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 16.06.2021 не забезпечив, у встановлений в ухвалі від 19.04.2021 (про відкриття провадження у справі) строк відзиву на позов не надав.
Про обізнаність відповідача щодо розгляду судом даної справи вказують наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення йому копій ухвал суду у справі №921/203/21, заява від 13.05.2021 (вх. №3969 від 13.05.2021) ТОВ "Агробізнес" про відкладення розгляду справи.
Разом з цим, 16.06.2021 представник відповідача адвокат Бойчук В.І. на електронну адресу суду надіслав скріплене електронним підписом клопотання б/н від 16.06.2021 (вх. №5102), в якому просив відкласти розгляд справи №921/203/21, у зв'язку з наміром оплати існуючої заборгованості та бажанням приймати участь у розгляді справи. У зазначеному клопотанні ним також повідомлено про здійснену відповідачем часткову оплату боргу в сумі 20000 грн, на підтвердження чого додано платіжне доручення №Ф1226 від 16.06.2021.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.1, п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі: неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
При цьому відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
В підготовчих судових засіданнях 13.05.2021 та 26.05.2021 представник відповідача не приймав участі. Однак, матеріали справи містять рекомендоване повідомлення від 26.05.2021 зі штрихкодовим ідентифікатором 4602509794590 із відміткою про вручення 02.06.2021 відповідачу копії ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи №921/203/21 до розгляду по суті.
Тому, відповідач був завчасно та належно повідомлений про дату судового засідання для розгляду справи по суті на 16.06.2021.
Беручи до уваги положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк, враховуючи приписи ст. 195 ГПК України, обізнаність відповідача про дату слухання справи, відсутність у клопотанні від 16.06.2021 зазначення поважних причин неявки в судове засідання представника відповідача, участь якого не визнавалась обов'язковою, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 16.06.2021 за відсутності представника ТОВ "Агробізнес".
Як вже зазначалось, від відповідача протягом усього підготовчого провадження не надходило відзиву на позовну заяву.
Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у частині 2 статті 178 ГПК України.
У частині 4 статті 165 ГПК України вказано, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Позивач явку повноважного представника в судове засідання 16.06.2021 не забезпечив, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (покупцем) 15.01.2013 укладено договір поставки №ДМП-29, згідно п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором зобов'язався прийняти й оплатити замовлену ним масложирову продукцію (товар).
Згідно п. 1.4 договору кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару, ціна одиниці виміру товару та загальна сума відповідної партії товару визначаються сторонами у товарних накладних, які являються невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п. 2.1 договору поставка товару здійснюється постачальником окремими партіями за адресою покупця: вул. Музейна, 5, м. Волочиськ.
У п. 2.2 договору також передбачено, що поставка товару може здійснюватися на складі постачальника, який знаходиться за адресою: м. Вінниця, провул. Карбишева, 2. У такому разі покупець вивозить відповідну партію товару зі складу постачальника за власний рахунок і власними транспортними засобами.
Датою доставки товару є дата його передачі покупцю, яка зазначена у товарно-супровідних документах на цю партію товару (п.2.5 договору).
У п. 2.7 договору зазначено, що моментом переходу права власності на товар від постачальника до покупця є момент (дата, час) фактичної передачі партії товару покупцю з усіма товарно-супровідними документами.
Ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях з урахуванням податку на додану вартість та вказується у видаткових накладних, податкових накладних, рахунках, специфікаціях та інших документах, які є невід'ємною частиною даного договору (п. 3.1 договору).
Згідно п. 3.4 договору покупець зобов'язаний провести повний розрахунок за кожну отриману партію товару згідно отриманої накладної протягом 14 календарних днів, рахуючи з дати, зазначеної у видатковій накладній.
Повноваження фізичної особи, яка являється представником покупця і отримує відповідну партію товару, підтверджуються довіреністю, оформленою відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99. Таку довіреність представник покупця зобов'язаний надати представнику постачальника в момент передачі відповідної партії товару (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 4.7 договору всі поставки товару, здійснені в період дії цього договору вважаються такими, що здійснюються на його умовах і в тому разі, якщо у документах, які стосуються певної партії товару відсутнє посилання на даний договір.
У п. 6.7 договору сторони обумовили, що при порушенні виконання термінів фінансових зобов'язань, вказаних в п. 3.4 договору, покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочення. Загальна сума пені розраховується за весь період протермінування. Сплата пені не звільняє покупця від виконання взятих зобов'язань.
Згідно п. 7.1 договору, він вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та закінчується 31.12.2014.
Відповідно до п. 7.2 договору зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін.
Якщо жодна із сторін договору не заявить про свій намір припинити дію договору за один місяць до закінчення його строку, договір вважається пролонгованим на той самий строк й на тих самих умовах (п. 7.3 договору).
Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору підписану уповноваженими представниками сторін, якщо інше не встановлено у самій угоді, ньому договорі або чинним в Україні законодавством (п. 7.5, п. 7.6 договору).
Надалі, 19.12.2016 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору поставки №ДМП-29 від 15.01.2013, згідно п. 1 якої сторони дійшли взаємної згоди викласти п. 7.1 договору поставки у наступній редакції: «Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін і діє до 31.12.2016».
Відповідно до п.5 додаткової угоди №1 від 19.12.2016 вона є невід'ємною частиною договору поставки №ДМП - 29 від 15.01.2013 і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін.
Інші умови вищевказаного договору, не змінені цією угодою, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов'язковість для себе (п. 2 додаткової угоди №1 від 19.12.2016).
Матеріали справи не містять доказів письмових звернень сторін в порядку п. 7.3 договору №ДМП-29 від 15.01.2013 з намірами про припинення його дії після 31.12.2016, тому суд оцінює його як такий, дія якого автоматично пролонговувалась. На це вказують і інші обставини справи.
Так, на виконання умов договору поставки, Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (постачальником) поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (покупцю) товар по видаткових накладних:
- № AV000003014 від 11.12.2020 на суму 141240 грн;
- № AV000000200 від 20.01.2021 на суму 150696 грн;
- № AV000000260 від 29.01.2021 на суму 84792 грн;
- № AV000000312 від 04.02.2021 на суму 89700 грн, всього на загальну суму 466428 грн.
Із змісту перелічених видаткових накладних вбачається, що поставка зазначеного у них товару здійснювалась саме на виконання умов договору поставки №ДМП-29 від 15.01.2013.
Приймання - передача товару по зазначених накладних посвідчується зробленими на них відмітками та печатками сторін за договором та по справі.
При цьому, на підтвердження повноважень на отримання товару зі сторони відповідача, позивачем долучено до позовних матеріалів копії виданих ТОВ “Агробізнес” довіреностей №450 від 10.12.2020, №21 від 19.01.2021, №38 від 28.01.2021, №70 від 24.02.2021, якими відповідач уповноважив від свого імені отримувати товар ОСОБА_1 саме на виконання договору ДМП №29 від 15.01.2013.
Разом з цим, згідно накладної на повернення товару № ВП-0000004 від 01.02.2021 ТОВ "Агробізнес" здійснило повернення товару ТОВ - підприємство «Авіс» на суму 12163,20 грн.
Однак, в порушення умов договору поставки, відповідачем частково здійснено оплату за отриманий ним товар.
В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень №Ф2329 від 30.12.2020 на суму 101240 грн та №Ф208 від 04.02.2021 на суму 40000 грн, які вказують про сплату відповідачем коштів на загальну суму 141240 грн.
В якості призначення платежу в платіжних дорученнях зазначено вищевказаний договір ДМП №29 від 15.01.2013.
Таким чином, станом на момент звернення позивача з позовом до суду, решта зобов'язання в сумі (466428 грн - 12163,20 грн - 141240 грн) 313024,80 грн залишилось не виконаним.
В матеріалах справи міститься завірена копія оформленого у двосторонньому порядку Акту звірки взаємних розрахунків, яким сторонами підтверджено, що станом на 15.02.2021 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" перед Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" значиться заборгованість в сумі 313024,80 грн.
З врахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 акт звірки взаєморозрахунків являється підтвердженням наявності боргу суб'єкта господарювання, його розміру, визнання боржником такого боргу.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Несплата коштів в сумі 313024,80 грн за отриманий товар, мала наслідком звернення позивача з даним позовом до суду.
Після відкриття провадження у справі відповідачем до матеріалів справи подано копію платіжного доручення №Ф1226 від 16.06.2020 на суму 20000 грн, в призначенні платежу якого зазначено: «оплата за маргарин столовий «Молочний» згідно договору ДМП№29 від 15.01.2013. у т.ч. ПДВ 20% - 3333,33 грн».
Таким чином, решта зобов'язання в сумі (466428 грн - 12163,20 грн - 141240 грн - 20000 грн) 293024,80 грн на час прийняття рішення залишилось не виконаним.
З'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.
Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Частиною 1 статті 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору поставки №ДМП-29 від 15.01.2013, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України, повної оплати вартості отриманого товару в строк визначений у договорі, боржник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 293024,80 грн.
Частиною 1 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).
Частина 2 статті 9 вищевказаного Закону зазначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримання товару за договором №ДМП-29 від 15.01.2013 на суму 293024,80 грн підтверджується вищезгаданими первинними документами - копіями видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи.
Доказів на підтвердження проведення повного розрахунку за отриманий товар як в строк обумовлений у договорі, так і станом на час розгляду справи в суді, відповідачем не представлено.
За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 293024,80 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані та не спростовані у встановленому законом порядку відповідачем.
У зв'язку з порушенням виконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача передбачені п. 6.7 договору пеню в сумі 5893,60 грн, а також нараховані в порядку ст. 625 ЦК України 2233,24 грн - інфляційних нарахувань та 1426,44 грн - 3% річних.
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вже зазначалось, згідно п. 6.7 договору при порушенні виконання термінів фінансових зобов'язань, вказаних в п. 3.4 договору, покупець сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочення. Загальна сума пені розраховується за весь період протермінування. Сплата пені не звільняє покупця від виконання взятих зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 даного Закону передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. А згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 статті 343 ГК України визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України вказано, що нарахування такої штрафної санкції, як пеня, за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У постанові пленуму №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", зокрема, пункті 2.5, Вищий господарський суд України роз'яснює, що "щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Згідно проведеного перерахунку, враховуючи обумовлений п. 3.4 договору строк оплати - протягом 14 календарних днів з дати зазначеної у видатковій накладній, приписи ч.1 ст.253 ЦК України, граничні строки нарахувань та суми, на які здійснювались нарахування, встановлено, що обґрунтованими є заявлені до стягнення 5882,07 грн - пені, 2233,24 грн - інфляційних та 1414,96 грн - 3% (проведені судом перерахунки містяться в матеріалах справи). А позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Позовні вимоги в частині стягнення 11,53 грн - пені та 11,48 грн - 3% річних задоволенню не підлягають, як необґрунтовано заявлені.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
За таких обставин, позовні вимоги ТОВ - підприємство "Авіс" підлягають до часткового задоволення, шляхом стягнення із ТОВ "Агробізнес" 293024,80 грн - боргу, 5882,07 грн - пені, 2233,24 грн - інфляційних та 1414,96 грн - 3%.
Як вже зазначалось, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 11,53 грн - пені та 11,48 грн - 3% річних не підлягають до задоволення, як необґрунтовані.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Дослідивши вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у даній справі в частині заявленої до стягнення 20000 грн суми основного боргу.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог ТОВ - підприємство «Авіс» про стягнення з ТОВ "Агробізнес" 20000 грн боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Судом враховано, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
У ч. 4 ст. 231 ГПК України зазначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Частиною 2 статті 123 ГПК України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).
З врахуванням наведеного, суд роз'яснює позивачу, що за його клопотанням, йому може бути повернено судовий збір в сумі 299,99 грн.
Решта сплаченого при зверненні з позовом до суду судового збору, в порядку ст. ст. 123,129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Прийняття судом рішення про стягнення з відповідача сум основного боргу, пені, річних, інфляційних нарахувань та судового збору не позбавляє сторін можливості укласти мирову угоду на стадії його виконання, вчиняти дії щодо його добровільного виконання, а також права позивача не пред'являти судовий акт до примусового стягнення.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123,129, 231, 233, 236-240 ГПК України, суд -
Позов задоволити частково.
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи Підволочиський район, Тернопільська область, 47823, ідентифікаційний код 30915832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" (вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037, ідентифікаційний код 13304871) 293024 (двісті дев'яносто три тисячі двадцять чотири) грн 80 коп. - боргу, 2233 (дві тисячі двісті тридцять три) грн 24 коп. - інфляційних нарахувань, 1414 (одну тисячу чотириста чотирнадцять) грн 96 коп. - 3% річних, 5882 (п'ять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн 07 коп. - пені, 4538 (чотири тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн 32 коп. - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
2. Закрити провадження у справі за п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 20000 грн боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 17 червня 2021 року.
Суддя І.П. Шумський