15 червня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/580/19
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Шумського І.П.
при секретарі судового засідання Саловській О.А.
розглянув матеріали справи
за позовом - Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)
до відповідача - Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (вул. Київська, буд. 3а, м. Тернопіль, 46016)
про стягнення 14321,01 грн інфляційних нарахувань.
За участю від:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Суть справи.
У вересні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" про стягнення 5324177,73 грн, з яких: 3993283,57 грн - основного боргу, 498897,55 грн - пені, 175762,15 грн - три проценти річних, 656234,46 грн - інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про неналежне виконання позивачем умов договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27.10.2016 щодо оплати за поставлений природний газ.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 (суддя Стадник М.С.): позов задоволено частково; постановлено стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" 3993283,57 грн - основного боргу, 49889,76 грн - пені, 175762,15 грн - три проценти річних, 641913,45 грн - інфляційних втрат та 79647,85 грн - судового збору. У частині стягнення 14321,01 грн інфляційних втрат та 449007,79 грн пені - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що основний борг за договором постачання природного газу від 27.10.2016 № 3911/1617-БО-30 є обґрунтованим, а вимога про стягнення вказаної суми такою, що підлягає задоволенню. Щодо 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про часткове задоволення позову з урахуванням рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у інформаційному листі ВГСУ №01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, відповідно до яких, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Розрахунки судом перевірено за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга". Щодо пені, суд першої інстанції задоволив клопотання відповідача та, враховуючи положення ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшив її на 90 %, зазначивши, що доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов'язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
17.03.2020 Господарським судом Тернопільської області видано наказ на примусове виконання вищевказаного рішення.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі №921/580/19:
скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 у справі №921/580/19 в частині зменшення пені на 90%;
прийнято в цій частині нове рішення, яким зменшити пеню на 50%;
пункти 2, 3 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: « 2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 3 993 283 (три мільйони дев'ятсот дев'яносто три тисячі двісті вісімдесят три) грн. 57 коп. основного боргу, 249 448 (двісті сорок дев'ять тисяч чотириста сорок вісім) грн. 78 коп. пені, 175 762 (сто сімдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят два) грн. 15 коп. три проценти річних, 641 913 (шістсот сорок одна тисяча дев'ятсот тринадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат та 79 647 (сімдесят дев'ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 85 коп. судового збору.
3. У частині стягнення 14321,01 грн. інфляційних втрат та 249448,77 грн. пені - відмовити.»;
в решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 у справі №921/580/19 залишено без змін;
стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради «Тернопільтеплокомуненерго» (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 5051,34 грн - у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав на те, що зменшення судом першої інстанції розміру пені на 90% не відповідає принципу збалансованості інтересів обох сторін. Крім того, суд не взяв до уваги доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, що окрім стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, предметом позову у цій справі є також і стягнення основного боргу, який виник зі спірного договору за період 2016-2017 роки та який не був сплачений відповідачем у добровільному порядку. Вирішуючи питання щодо зменшення розміру пені, суд повинен взяти до уваги інтереси обох сторін, в тому числі, проте не лише, майновий (фінансовий) стан, а й інші обставини, які пов'язані з невиконанням відповідачем свого обов'язку, зокрема, і наслідки, що настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов'язань, а також поведінку боржника. Враховуючи викладене, взявши до уваги доводи обох сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 %.
Крім того, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат, погодився з висновком місцевого господарського суду про помилковий розрахунок позивачем інфляційних втрат, а тому у частині стягнення 14321,01 грн - інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено. Водночас суд апеляційної інстанції відхилив посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, оскільки такі не існували станом на час прийняття оскаржуваного рішення 11.02.2020 та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020, Господарським судом Тернопільської області 28.10.2020 видано наказ на примусове стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" 5051,34 грн - судового збору у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Надалі, ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.12.2020 визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Тернопільської області від 17.03.2020 у справі №921/580/19.
Разом з цим, 04.12.2020 Господарським судом Тернопільської області видано наказ на примусове виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 щодо стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3993283,57 грн - основного боргу, 249448,78 грн - пені, 175762,15 грн - три проценти річних, 641913,45 грн - інфляційних втрат та 79647,85 грн - судового збору.
Постановою Верховного Суду від 23.03.2021 скасовано рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 921/580/19 в частині відмови у стягненні 14321,01 грн інфляційних втрат, справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.
З приводу цього, Верховним Судом у постанові від 23.03.2021 №921/580/19, посилаючись на правові висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначено, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу.
Однак, суд першої у справі №921/580/19 не здійснив перерахунку "інфляційних втрат" з урахуванням того, що нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється саме з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а апеляційний господарський суд безпідставно відхилив посилання позивача на правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладений від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Враховуючи наведене, під час нового розгляду справи №921/580/19 суду слід зробити належний перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат з урахуванням правових висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 і постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2021 справу №921/580/19 передано на розгляд судді Шумському І.П.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 26.04.2021: справу №921/580/19 суддею Шумським І.П. прийнято до свого провадження в частині вимог про стягнення 14321,01 грн - інфляційних нарахувань; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 20.05.2021; запропоновано сторонам в строк до 08.05.2021 надати заяви та клопотання, які можуть бути розглянуті в підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 20.05.2021 відкладено підготовче засідання у даній справі на 03.06.2021.
Надалі, ухвалою суду від 03.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/580/19 до розгляду по суті на 15.06.2021.
Сторони явку повноважних представників в судове засідання 15.06.2021 не забезпечили, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.
При цьому, в матеріалах справи міститься клопотання б/н, б/д (вх. №4814 від 09.06.2021), в якому позивач просив розгляд справи проводити без участі його представника та підтримав позовні вимоги.
Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
27.10.2016 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (споживач) укладено договір постачання природного газу №3911/1617-БО-30, відповідно до умов якого, а саме: пункту 1.1 постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що постачальник передає споживачу 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 1752 тис. куб. м.
Відповідно до пунктом 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).
У пункті 6.2 Договору сторони погодили, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов'язковим. Оплата за природний газ здійснюється таким чином: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством , - у разі коли на споживача поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 договору в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, -у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості у споживача за договором.
Згідно з пунктом 8.2 Договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У пункті 10.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Відповідно до пункту 12.1 Договору останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Сторонами також укладено додаткові угоди до договору постачання природного газу №3911/1617-БО-30 від 27.10.2016, а саме: від 31.10.2016 №1, від 22.11.2016 №2, від 30.12.2016 №3, від 23.01.2017 №4, від 10.02.2017 №5, від 31.03.2017 №6.
На виконання умов договору постачання природного газу від 27.10.2016 №3911/1617-БО-30 позивач протягом жовтня 2016 року - лютого 2017 року поставив відповідачу природний газ об'ємом 2459,462 тис. куб. м. на загальну суму 16925586,52 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 31.10.2016 на суму 1124846,94 грн;
- від 30.11.2016 на суму 3369153,34 грн;
- від 31.12.2016 на суму 4955480,85 грн;
- від 31.01.2017 на суму 4397367,88 грн;
- від 28.02.2017 на суму 3078737,51 грн.
Із копій зазначених актів наявних у матеріалах справи убачається, що вони підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору.
Оскільки відповідачем не виконано повністю обов'язку щодо оплати поставленого газу у визначені договором строки у сумі 3 993 283,57 грн, що не заперечувалося відповідачем, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до суду з цим позовом.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи сторін, враховуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у даній справі, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" 14321,01 грн на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з огляду на наступне.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, порядок укладення, виконання якого регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів законодавства.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі 921/580/19 встановлено обґрунтованість підстав стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3993283,57 грн - основного боргу, 249448,78 грн - пені, 175762,15 грн - три проценти річних, 641913,45 грн - інфляційних втрат.
В цій частині постанова суду апеляційної інстанції набрала законної сили.
Разом з цим, постановою апеляційного господарського суду від 28.09.2020 відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 14321,01 грн - інфляційних втрат та 249 448,77 грн - пені.
Скасовуючи рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.02.2020 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 у справі № 921/580/19 в частині відмови у стягненні 14321,01 грн інфляційних втрат та передаючи в цій частині справу на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області, Верховним Судом у постанові від 23.03.2021 вказано на необхідність врахування правових висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 щодо методу їх перерахунку.
Частиною 5 статті 310 ГПК України зазначено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч.1 ст. 316 ГПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати на суму 656234,46 грн за зобов'язаннями грудня 2016 року (за період з 26.01.2017 по 28.02.2017), січня 2017 року (за період з 28.02.2017 по 31.05.2018), лютого 2017 року (за період з 28.03.2017 по 31.05.2018).
Господарський суд Тернопільської області у рішенні від 11.02.2020 не погодився з розрахунком інфляційних збитків, які були надані позивачем до позовної заяви на заявлену до стягнення суму 656234,46 грн інфляційних нарахувань зазначивши, що відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", а також листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
З врахуванням наведеного, місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 14321,01 грн - інфляційних нарахувань.
Частиною 2 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого Індексу Інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003) та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін (затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007). Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що "вартість грошей з індексом інфляції за попередній період" є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається послідовність, утворена за певною закономірністю.
У судовій практиці часто виникають проблеми із застосуванням механізму розрахунку інфляційних збитків у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу. При зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн), до уваги приймається сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу «і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн). Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "X" *і-1"-100 грн = «ЗБ», де "X" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буле залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100%.
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
Отже, при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у ньому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У пункті 6 частини 2 цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На виконання вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 23.03.2021 у даній справі та з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19, Господарським судом Тернопільської області під час нового розгляду справи №921/580/19 проведено перерахунок заявлених позивачем інфляційних втрат, за результатами проведення якого встановлено, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 14321,01 грн інфляційних нарахувань є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
В порядку ст. ст. 123, 129 ГПК України, судовий збір в сумі 214,81 грн покладається на відповідача.
На підставі наведеного та керуючись 3, 4, 13, 20, 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -
Позов задоволити.
1. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради "Тернопільтеплокомуненерго" (46016, м. Тернопіль, вул. Київська, буд. 3а, ідентифікаційний код - 03353590) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код - 20077720) 14321 (чотирнадцять тисяч триста двадцять одну) грн. 01 коп. - інфляційних нарахувань та 214 (двісті чотирнадцять) грн 81 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Видати наказ.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст. ст. 256-257 ГПК України.
Повне рішення складено 17 червня 2021 року.
Суддя І.П. Шумський