"16" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/759/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу №916/759/21
за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (вул. Михайла Бойчука, № 17, оф.204/3, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 34348559)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІ ЕМ ДЖІ ЛОДЖИСТІКС» (пр-кт 40 річчя Визволення, № 2Б, смт. Доброслав, Лиманський р-н, Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 38368317)
про стягнення 63 234,95 грн.,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
22.03.2021р. до Господарського суду надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ті Ем Джі Лоджистікс» про стягнення 63234,95 грн. сплаченого страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 21.10.2019р. між ТДВ «СТ «Мегаполіс» та ТОВ «ФТП» укладено Договір страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання 0107476/18/222, об'єктом страхування згідно даного Договору є контейнери лінії COSCO UKRAINE, номери контейнерів RFCU2101762, CBHU9520495, CSNU7383832, BSІU9330741, CBHU8192278, CSNU7337246, CSNU6217816, TEMU6947044, FSCU8957359, DFSU6165531, CSLU6210007, страхувальник - ТОВ «ФТП», вигодонабувач - ТОВ «КОСКО ШИППІНГ Лайнз (Україна) Ко., ЛТД».
Також, позивач зазначив, що 09.09.2015р. між ТОВ «ФТП» та ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» укладено Договір № 08-02/2015 на організацію перевезень автомобільним транспортом.
Позивач вказав, що 31.10.2019р. о 08 год. 30 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем MAN д.р.з. НОМЕР_1 з напівпричепом NOYENS д.р.з. НОМЕР_2 не врахував дорожню обстановку, не врахував висоту вантажу та скоїв зіткнення з верхньою балкою мосту у м. Одеса, вул. Водопровідна, внаслідок чого автомобіль та балка мосту отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси водія ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
01.11.2019р. ТОВ «ФТП» повідомило ТДВ «СТ «Мегаполіс» про настання страхового випадку, пошкодження контейнера CBHU8192278 під час руху водій не розрахував необхідну висоту мосту, та допустив зіткнення та пошкодження контейнера з цим мостом, місце події: м. Одеса, вул. Водопровідна, 28.
Крім того, позивач вказує, що 05.11.2019р. на адресу ТДВ «СТ «Мегаполіс» отримало претензію від ТОВ «КОСКО ШИППІНГ Лайнз (Україна) Ко., ЛТД», як вигодонабувача по вказаному Договору страхування з вимогою сплатити залишкову вартість контейнеру CBHU8192278 на суму 63 234 грн. 95 коп.
За результатами страхового розслідування даний випадок ТДВ «СТ «Мегаполіс» визнано страховим та 26.11.2019р. складено Страховий акт № 187/19 та сплачене страхове відшкодування у розмірі 63 234 грн. 95 коп, які виплачено на рахунок ТОВ «КОСКО ШИППІНГ Лайнз (Україна) Ко., ЛТД».
Таким чином, за твердженням позивача, фактичні затрати ТДВ «СТ «Мегаполіс», по врегулюванню вказаного страхового випадку складають 63 234 грн. 95 коп., а відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст.ст 993 та 1191 ЦК України, здійснивши виплату страхового відшкодування, ТДВ «СТ «Мегаполіс» набув право вимоги в межах здійсненої виплати.
Відтак, позивач вважає, що встановлено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме те, що протиправність поведінки ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» полягає к порушені п. 6.7 Договору № 08-02/2015 на організацію перевезень автомобільним транспортом від 09.09.2015р., згідно з яким виконавець несе відповідальність за втрату контейнерного обладнання і його пошкодження.
Також, збитки, як результат протиправної поведінки виражаються в тому, що ТДВ «СТ «Мегаполіс» виплатило страхувальнику (ТОВ «ФТП») за Договором, страхове відшкодування в розмірі - 63 234,95 грн. А наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками полягає в тому, що саме у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» своїх договірних зобов'язань за Договором № 08-02/2015 на організацію перевезень автомобільним транспортом від 09.09.2015р. ТДВ «СТ «Мегаполіс» були завдані збитки у розмірі дійсної вартості контейнера CBHU8192278.
Додатково позивач зауважує, що з метою врегулювання в досудовому порядку виниклої заборгованості, ТДВ «СТ «Мегаполіс» звернулась з претензією до ТОВ «Ті Ем Джі Логістик» про відшкодування фактичних затрат в сумі 63 234,95 грн. вихід №165 від 06.05.2020 року. До дійсного часу ТОВ «Ті Ем Джі Логістик» не відшкодувала суму заборгованості.
20.04.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11053/21), де ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» вказує, що Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» звернулось із позовом 22.03.2021 року, дорожньо-транспортна пригода сталась 31.10.2019 року, страховий акт складено та здійснено виплату - 26.11.2019р., постанова про притягнення ОСОБА_1 ухвалена 12.12.2019р., а страховик, після сплати страхового відшкодування, набувши прав та обов'язків ТОВ «ФТП», що випливають з відносин суброгації, за договором перевезення, звернувся з позовною заявою поза межами діючого строку позовної давності, оскільки з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди та страхового випадку пройшло більше року.
Крім того, посилаючись на умови договору страхування відповідності перевізника контейнерного обладнання № 0107476/18/222 від 21.10.2019р., відповідач відзначив, що у позивача були відсутні підстави для складення страхового акту та здійснення виплати 26.11.2019р. оскільки постанову Малиновського районного суду від 12.12.2019р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, ним отримано 12.02.2020р.
Водночас відповідач зауважив, що підставою для визначення винного у настанні страхового випадку була міжнародна транспортна накладна № 7771243 від 25.10.2019р., складена на виконання умов договору про організацію перевезення автомобільним транспортом № 08-02/2015, укладеного між ТОВ «ФТП» та ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс», однак, ТОВ «ФТП» та ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» визначило винуватцем ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс», з урахуванням того, що постановою про притягнення до адміністративної відповідальності було визначено ОСОБА_1 , при цьому не здійснено дослідження в яких відносинах він перебуває із ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс», враховуючи що він не являється штатним водієм ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс».
Між тим, за твердженням відповідача, з урахуванням вимог п. 6.2. Договору, ТОВ «ФТП» звернулось до ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» з претензією про відшкодування збитків за № 992/11/19-ис від 19.11.2019р. на суму 965 995, 49 грн.
Згодом, 06.05.2020 року ТОВ «ТІ ЕМ Джі Лоджистікс» отримало претензію від ТДВ «СТ «Мегаполіс» про відшкодування фактичних затрат в порядку страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання на суму 63 234,95 грн.
11.06.2020р. ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» надало відповідь на претензію про відсутність підстав для задоволення претензії, з урахуванням того, що між ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» та ОСОБА_2 було укладено договір перевезення вантажу № 5119 від 03.09.2019р. Згідно даного договору виконавець ( ОСОБА_2 ) власним або залученим автотранспортом зобов'язується за заявкою Замовника (ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс») надавати послуги з транспортування контейнерів, що надаються Замовником з терміналів Лінії розвантаження/завантаження вантажу з контейнерів/в контейнері і назад на термінал Лінії або інший пункт, які вказані замовником.
Поряд з цим, було повідомлено, що відповідно до Публічного договору про надання фінансового лізингу, ОСОБА_2 , являється власником авто MAN 19414 2000 року випуску, а ОСОБА_1 найманим водієм.
Враховуючи викладене, в розумінні статті 27 ЗУ «Про страхування» та статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, відповідальна за заподіяний збиток, який стався 31.10.2019 рок, на переконання відповідача, - ОСОБА_2 . В результаті чого, ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» було запропоновано ТДВ «СТ «Мегаполіс» звернутися за вирішенням питання щодо стягнення коштів до кінцевого перевізника - власника автомобіля, на якому сталася дорожньо-транспортна пригода - ОСОБА_2 .
Між тим, відповідач вказує, що попри вимоги договору страхування відповідності перевізника контейнерного обладнання № 0107476/18/222 від 21.10.2019р., в матеріалах справи наявний лише страховий акт № 187/19 від 26.11.2019р. та розрахунок страхового відшкодування до акту, в якому лише зазначена сума 63 234,95грн. - вартість відновлювального ремонту. Тобто, жодних розрахунків та документальних підтверджень зазначеної суми не надано, тому відповідачу не зрозуміло джерела складання та вираховування даної суми.
Також, відповідач звернутає увагу суду на той факт, що ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» також являється страхувальником у страховика - ТДВ «СТ «Мегаполіс» за договором страхування відповідальності експедитора № 00071/25/222 від 31.05.2019 року.
Згідно даного договору страхування, відповідальність страхувальника застрахована за майно, за помилки та упущення та відповідальність перед третіми особами.
З огляду на вимоги договору, ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» повідомило заявою від 04.11.2019р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування ТДВ «СТ «Мегаполіс», а у відповідь за вх. № 164 від 06.05.2020 року, ТДВ «СТ «Мегаполіс» повідомило, що страхувальник повинен надати договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 08-02/2015 від 09.02.2015 р., що було надано.
Проте, попри наявність договору страхування, ТДВ «СТ «Мегаполіс» звернулось із позовом про стягнення страхового відшкодування.
ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» було надано відповідь на відзив (вх. № 13191 від 17.05.2021р.), в якому, заперечуючи проти доводів відповідача, позивач вказує, що пунктом 6.12 Договору страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання № 0107476/18/222 від 21.10.2019 року, передбачено що після сплати страхового відшкодування до страховика перехід в межах сплаченої суми право вимоги яке страхувальник має до особи, відповідальної за нанесений збиток.
Пунктом 6.7 Договору на організацію перевезень автомобільним транспортом № 08-02/2015 від 09.02.2015 року, встановлено, що Виконавець несе відповідальність за втрату контейнерного обладнання та його пошкодження, тому враховуючи вище наведене позивачем, на його думку, було вірно визначено відповідальну особу, а саме ТОВ «ТІ Ем Джі Лоджистікс».
Посилання відповідача на свою невинуватість в зазначеному випадку, на переконання позивача, є безпідставним тому що відповідач є відповідальною особою на підставі укладеного договору. Тобто відповідальність позивача настає відповідно до умов договору на організацію перевезень автомобільним транспортом № 08-02/2015 від 09.02.2015 року.
У запереченнях відповідача (вх. № 14237/21 від 26.05.2021р.), крім зазначеного раніше, відповідач звертає увагу на те, що позивач не надав жодних пояснень та аргументів на факт того, що договором страхування відповідальності експедитора №00071/25/222 від 31.05.2019 року, станом на дату транспортної пригоди у відповідача була також застрахована відповідальність експедитора у страховика - ТДВ «СТ «Мегаполіс», хоча як ТОВ «ФТП», так і ТОВ «ТІ Ем Джі Лоджистікс» являються страхувальниками ТДВ «СТ Мегаполіс», при цьому стверджує, що спірні відносини є договірними а не деліктними.
Щодо строків позовної давності, в один рік відповідач зазначив, що згідно положень ч. 1 ст. 32 Конвенції про Договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік і перебіг строку позовної давності за відносин суброгації починається з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі з моменту виплати страхового відшкодування, і вказаний строк пропущено як за суброгацією, так і за регресом, враховуючи що страховий акт складено та здійснено виплату - 26.11.2019р., вже не зважаючи на те, що страхова виплата здійснена до визнання винного у дорожньо-транспортній пригоді, в той час як постанова про притягнення ОСОБА_1 ухвалена 12.12.2019р.
Також у відповіді на відзив відсутні обґрунтування зазначених недоліків щодо відсутності розрахунків та документальних підтверджень зазначеної суми страхування і не надано джерела складання та вираховування даної суми.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2021р. позовна заява вх.№780/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2021р. позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
12.04.2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№10060/21), із змісту якої вбачається усунення всіх недоліків, встановлених ухвалою суду від 24.03.2021р.
13.04.2021 року ухвалою Господарського суду позовну заяву (вх. № 780/21) прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №916/759/21, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Запропоновано учасникам справи надати до суду відповідні заяви по суті справи.
Копії ухвали про відкриття провадження по справі № 916/759/21 були направлені на юридичні адреси сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підставою для розгляду справи по суті за наявними в ній матеріалами у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
16.06.2021 року судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
09.02.2015 року між ТОВ «ФТП» (замовник) та ТОВ «ДЖИ ЕЛ Є ТРАНСПОРТ» (виконавець) було укладено договір № 08-02/2015 на організацію перевезення автомобільним транспортом, за умовами п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується за організувати від свого імені і за рахунок замовника перевезення вантажів замовника вантажним автомобільним транспортом, на умовах, узгоджених сторонами.
Відповідно до умов п.п.2.1.-2.2. договору № 08-02/2015 від 09.02.2015р. замовник виступає від свого імені, а також від імені та за дорученням осіб, з якими має відповідні угоди, гарантує оплату перевезення та несе перед виконавцем відповідальність за виконання зобов'язань за договором. Виконавець виступає від свого імені, а також від імені та за дорученням осіб, з якими має відповідні угоди, гарантує високу якість обслуговування замовника та несе перед замовником відповідальність за збереження та своєчасну доставку ввірених йому вантажів.
Підпунктом 4.1.1. пункту 4.1. договору № 08-02/2015 від 09.02.2015р. передбачено, що виконавець зобов'язаний організовувати виконання перевезення вантажів у відповідності до прийнятих заявок та забезпечувати доставку вантажу своїми або залученими автотранспортними засобами.
Згідно п.6.7. договору № 08-02/2015 від 09.02.2015р. виконавець несе відповідальність за втрату контейнерного обладнання та його пошкодження. У разі неповернення порожнього контейнера в місце, зазначене замовником протягом 30-ти днів з моменту закінчення перевезення, контейнер рахується втраченим, при цьому виконавець зобов'язаний сплатити замовнику вартість контейнера згідно виставленого рахунку, за умовами та розцінками відповідної судноплавної лінії.
Умовами п.п. 9.1.-9.4. договору № 08-02/2015 від 09.02.2015р. сторони погодили, що строк дії договору встановлено з моменту його підписання обома сторонами і до 31.12.2015р., але, в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Даний договір автоматично пролонгується на один рік якщо жодна із сторін за 30 днів до спливу строку його дії, не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання.
21.10.2019р. між ТДВ «СТ «Мегаполіс» (страховик) та ТОВ «ФТП» (страхувальник) укладено Договір страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання 0107476/18/222, вигодонабувачем за умовами якого виступає ТОВ «КОСКО ШИППІНГ Лайнз (Україна)Ко.,ЛТД».
Відповідно до частини І Договору, об'єкт страхування: контейнери RFCU2101762, CBHU9520495, CSNU7383832. BSIIJ9330741, CBHU8192278, CSNU7337246, CSNU6217816, TEMU6947044, FSCU8957359. DFSU6165531, CSLU6210007. Страхова сума по одному контейнеру складає 194617 грн 60 коп. Договір укладено на строк з 21.10.2019р. по 21.01.2020р. включно.
Страховими випадками є: пошкодження або знищення майна (контейнерного обладнання) третьої особи та демередж (п.4 частини І Договору); пошкодження або знищення контейнера внаслідок: зіткнення транспортного засобу, що здійснює перевезення, з будь-яким зовнішнім предметом; перевертання або сходу з рейок наземного транспортного засобу, що здійснює перевезення; пропажі транспортного засобу, що здійснює перевезення, без вісті; завантаження, розвантаження або переміщення вантажу, приладів, устаткування; вибуху або пожежі, що виникли поза межами контейнера; стихійних явищ; протиправних дій третіх осіб; падіння на контейнер космічних апаратів або пілотованих літальних апаратів та їх частини (п.2.1.1. Договору).
Відповідно до п. 2.3. розділу ІІ договору страховим випадком вважається подія, яка передбачена п. 2.1.-2.2. договору страхування, і з настанням якої виникає відповідальність страхувальника за відшкодування шкоди, заподіяної власнику/орендодавцю контейнера.
Пунктом 5.4.3 розділу ІІ договору сторони погодили обов'язок страхувальника при настанні страхового випадку скласти страховий акт та здійснити виплату або повідомити страхувальника про відмову у виплаті на умовах та в строки, передбачені цим договором.
Слід зазначити, що відповідно до п.6.3 Договору якщо контейнер пошкоджено, але пошкодження не призвело до його повної загибелі, розмір страхового відшкодування відповідає вартості його ремонту, що підтверджується відповідними документами, за вирахуванням франшизи, а також сум, одержаних страхувальником від третіх осіб в порядку відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно п.6.5. Договору Страховик здійснює виплату страхового відшкодування на підставі Заяви на виплату страхового відшкодування страхувальника (вигодонабувача) і Страхового акта, який складається страховиком.
Відповідно до п.6.12 Договору після сплати страхового відшкодування до страховика переходить в межах сплаченої суми право вимоги, яке страхувальник або вигодонабувач має до особи, відповідальної за нанесений збиток.
З наявної в матеріалах справи міжнародної товаротранспортної накладної № 771243 вбачається, що ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс», м. Доброслав Одеської області 25.10.2019 року було надано під завантаження контейнеру CBHU8192278 автомобіль д.р.н. НОМЕР_1 (причеп д.р.н. НОМЕР_2 ) під управлінням водія ОСОБА_1
31.10.2019 року о 08:30 год. у м. Одеса по вул. Водопровідна, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем MAN д.р.з. НОМЕР_1 не врахував дорожню обстановку, не врахував висоту вантажу та скоїв наїзд на верхню балку мосту у м. Одеса, вул. Водопровідна, внаслідок чого автомобіль та балка мосту отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом про адміністративне правопорушення серії ОБ № 151066 від 31.10.2019р.
01.11.2019р. ТОВ «ФТП» звернулось до ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було пошкоджено контейнер CBHU8192278.
05.11.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОСКО ШИППІНГ Лайнз (Україна) Ко.,ЛТД» направило Товариству з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» претензію № 271-1 на суму 63234,95 грн. в зв'язку із знищенням контейнеру CBHU8192278.
26.11.2019 ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» складено страховий акт №187/19 відповідно до договору страхування №0107476/18/222 від 21.10.2019р. Застрахований об'єкт: контейнер CBHU8192278. Заявлений страховий випадок: збиток внаслідок ДТП. Дата, час і місце настання страхового випадку: 31.10.2019р., АДРЕСА_1 . Сума страхового відшкодування: 63 234,95 грн. У страховому акті зазначено, що згідно з договором та Правилами страхування, а також з усіма документами, що надані страхувальником та зібрані під час розслідування, заявлена подія є страховим випадком - збиток внаслідок ДТП. Згідно з розрахунком від 22.11.2019р., який є невід'ємною частиною цього акту, сума виплати страхового відшкодування у зв'язку зі страховим випадком складає: 63234,95 грн. Право регресу - так. Перестрахування - ні.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» сплатило на користь ТОВ «КОСКО ШИППІНГ Лайнз Україна Ко, ЛТД» 63234,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням №15758 від 26.11.2019р. із призначенням платежу: «страхове відшкодування по дог.№ 0107476/18/222 від 21.10.2019р. ТОВ «ФТП», згідно акту №187/19 від 26.11.2019р. за контейнер д.н. НОМЕР_3 без ПДВ».
Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 12.12.2019р. у справі №521/18982/19 (н/п3/521/7855/19) водія ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
В матеріалах справи наявний лист ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» від 06.05.2020р. на адресу ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» про відшкодування фактичних затрат в порядку страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання, сплату 63234,95 грн.
Також в матеріалах справи наявний лист ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» від 03.06.2020р. на адресу ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс», де відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення претензії, з урахуванням того, що між ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» та ОСОБА_2 було укладено договір перевезення вантажу № 5119 від 03.09.2019р., та відповідно відповідальною особою за заподіяний 31.10.2019р. збиток є ОСОБА_2 .
Так, судом встановлено, що 03.09.2019р. між ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» та ОСОБА_2 укладено договір перевезення вантажу № 5119 від 03.09.2019р., відповідно до п.1.1 якого виконавець власним або залученим автотранспортом зобов'язується за Заявкою замовника надавати послуги з транспортування контейнерів, що надаються замовником з терміналів Лінії або іншого пункту(ів) розвантаження/завантаження вантажу з контейнерів/в контейнери і назад на термінал Лінії або інший пункт (и), які вказані замовником.
На підставі договору № 5119 від 03.09.2019р. між сторонами було погоджено заявку на перевезення вантажу в контейнерах вантажним автомобільним транспортом №38/1 від 29.10.2019р. до договору № 5119 від 03.09.2019р. Відповідно до умов заявки водій ОСОБА_1 повинен здійснювати перевезення контейнеру CBHU8192278 з порту відвантаження ОМТП; державний номер автомобіля - НОМЕР_1 , державний номер напівпричепа - НОМЕР_2 .
В межах справи №916/759/21 судом було встановлено, що 31.05.2019р. між ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» та ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» укладено договір страхування відповідальності експедитора № 00071/25/222, відповідно до п. 2 розділу ІІ частини 2 якого страхуванням можуть забезпечуватись наступні ризики: відповідальність за майно - настання відповідальності страхувальника за втрату, недостачу, пошкодження або псування майна та/або майна підвищеного ризику під час перевезення; відповідальність за запізнення доставки - настання відповідальності страхувальника за затримку в доставці майна; відповідальність по відшкодуванню витрат - настання відповідальності страхувальника по відшкодуванню оплати за перевезення (фрахту), митних зборів і мита, а також інших витрат, пов'язаних з перевезенням, у випадку повної або часткової втрати майна; відповідальність перед третіми особами - настання відповідальності страхувальника за заподіяння збитку майном власності третіх осіб під час перевезення.
Розділом VI ч. 2 договору погоджено, що страхувальник сам несе відповідальність по частині збитку, шо еквівалентна сумі франшизи, зазначеної в страховому полісі. Страховик не несе відповідальності по збитках, які не перевищують франшизи.
Пунктом 1 розділу VIІІ частини 2 договору встановлено, що при настанні страхової події або події, що може бути згодом кваліфіковано як таке, страхувальник зобов'язаний, серед іншого, протягом трьох робочих днів повідомити страховика обставини події, характер і розмір збитку.
Розділом Х частини 2 договору передбачено, що страховик відшкодує збитки страхувальника після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб.
По одержанню вимоги про відшкодування збитку страховик зобов'язаний: розслідувати обставини події й визначити розмір збитку; прийняти рішення й повідомити страхувальника про виплату страхового відшкодування, відмові або відстрочці виплати протягом двадцяти робочих днів по одержанню всіх необхідних документів по страховій події; виплатити страхове відшкодування протягом десяти робочих днів після ухвалення рішення про виплату.
Відповідно до частини 3 договору сторонами підписано Сертифікат № 1, де зазначено період страхування з 03.06.2019р. по 02.06.2020р. включно. Визначено страхові ризики: відповідальність за майно; відповідальність за помилки та упущення; відповідальність перед третіми особами. Спеціальний ліміт по ризику «Відповідальність перед третіми особами» по одній страховій події складає 250000,00 грн. Загальна франшиза по кожній страхові події складає 20000,00 грн.
При цьому, 04.11.2019р. ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» звернулось до ТДВ «Страхове товариство «Мегаполіс» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування у зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої було частково пошкоджено вантаж - ліфтове обладнання на суму збитків в розмірі 950000,00 грн.
4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
Норми ст. 13 ЦК України визначають, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ст. 618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.
Стаття 909 ЦК України визначає, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до частини першої ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
У силу вимог ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ч. 1 ст. 934 ЦК України).
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положеннями ст. 988 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За вимогами ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Частиною першою ст. 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Стаття 173 Господарського кодексу України встановлює, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 306 ГК України унормовано, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином. (ч.ч.2, 3, 4, 5 ст.308 ГК України).
Статтею 316 ГК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Видами добровільного страхування може бути, зокрема, страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).
Згідно з абз. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною нормою також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Абзац 2 ст. 9 згаданого Закону встановлює, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно з пунктом три частини 1 статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Дана норма узгоджується зі статтею 988 ЦК України, якою також визначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно зі ст.26 Закону України "Про страхування" підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування, зокрема, є: інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.
Стаття 27 Закону України "Про страхування" вказує, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
01.08.2006 року Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу" від 19.05.1956р., якою врегульовані правовідносини, що випливають з договору міжнародного перевезення вантажу.
У ст. 3 Конвенції вказується, що перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.
Згідно ч. 1, 2 ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником; учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
За частиною 1 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, обраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Предметом розгляду у даній справі є встановлення наявності (відсутності) у позивача підстав для стягнення з відповідача, як перевізника, матеріальної шкоди у розмірі виплаченого позивачем потерпілій особі страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В процесі розгляду справи судом вживалися всі заходи для надання учасникам процесу можливості реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів по справі, обґрунтування доводів та заперечень на підтвердження своїх правових позицій.
Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими сторони обґрунтовують свої правові позиції, зазначає наступне.
Згідно з ч. 3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до зазначених статей відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Відтак страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією.
Суброгація (походить від латинського «subrogare» - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, є суброгацією.
Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17 та від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 року у справі № 755/9320/15-ц.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2019р. ТДВ «СТ «Мегаполіс» складено страховий акт №187/19, відповідно до якого сума виплати страхового відшкодування у зв'язку із настанням страхового випадку (пошкодження контейнеру CBHU8192278) складає 63234,95 грн. Страховий акт №187/19 складено на підставі розрахунку, кошторису ремонту контейнера та рахунку на оплату, виконаного начальником управління врегулювання збитків ОСОБА_3 .
Суд звертає увагу на те, що договором страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання 0107476/18/222 визначено порядок визначення випадку страховим та визначення вартості відновлювального ремонту. Відповідачем не надано контррозрахунку вартості ремонту пошкодженого контейнера, у зв'язку з чим суд вважає, що вартість ремонту у розмірі 63234,95 грн. є обґрунтованою та такою, що випливає з умов договору страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання 0107476/18/222.
В даному випадку, після виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до винної особи на відшкодування суми понесених матеріальних витрат відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що у встановленому умовами договору страхування відповідальності експедитора № 00071/25/222 порядку до ТДВ «СТ «Мегаполіс» по факту пошкодження 31.10.2019р. контейнера CBHU8192278 звернень не надходило, що спростовує доводи відповідача щодо повідомлення ним 04.11.2019р. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування ТДВ «СТ «Мегаполіс».
Крім того, як згідно п.6.7. договору № 08-02/2015 від 09.02.2015р., укладеним між ТОВ «ФТП» та відповідачем, виконавець несе відповідальність за втрату контейнерного обладнання та його пошкодження. У разі неповернення порожнього контейнера в місце, зазначене замовником протягом 30-ти днів з моменту закінчення перевезення, контейнер рахується втраченим, при цьому виконавець зобов'язаний сплатити замовнику вартість контейнера згідно виставленого рахунку, за умовами та розцінками відповідної судноплавної лінії.
Отже, на переконання суду, саме ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» несе відповідальність перед ТОВ «ФТП» за пошкодження контейнерного обладнання за укладеним між сторонами договором.
Суд відзначає, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Між тим, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують, що власником автомобіля д.р.н. НОМЕР_1 (причеп д.р.н. НОМЕР_2 ), який на момент скоєння ДТП знаходився під управлінням водія ОСОБА_1 , був, як стверджує відповідач, ОСОБА_2 .. При цьому, також, не надано суду доказів того, що водія ОСОБА_1 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебував у трудових відносинах з ОСОБА_2 та в той час виконував свої трудові обов'язки. Натомість наявною в матеріалах справи міжнародною транспортною накладною № 7771243 від 25.10.2019р., підтверджується, що ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс» було надано під завантаження контейнеру CBHU8192278 автомобіль д.р.н. НОМЕР_1 (причеп д.р.н. НОМЕР_2 ) під управлінням водія ОСОБА_1 .
Тобто, в силу приписів вищезазначених норм права, обов'язок відшкодувати шкоду в даному випадку виник саме у відповідача, а не у безпосереднього заподіювача шкоди.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що в даному випадку позивач правомірно звернувся до суду із вимогою до відповідача про стягнення суми страхового відшкодування.
Також необхідно зазначити, що цивільно-правову відповідальність ТОВ «Ті Ем Джі Лоджистікс», як перевізника, було застраховано в ТДВ «СТ «Мегаполіс» за договором страхування № 00071/25/222 від 31.05.2019 року.
Згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 року у справі № 760/15471/15-ц).
Разом з тим, вказані висновки судів зроблено за умови наявності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тоді як в даному випадку між відповідачем та позивачем у справі укладено договір добровільного страхування цивільної відповідальності перевізника.
При цьому, необхідно зауважити, що підхід, за якого потерпілий (в даному випадку страховик, до якого перейшло право вимоги за суброгацією) в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) до страхової компанії, в якій застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди, не є безумовним та не розрахований на ті випадки, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена із МТСБУ, перебуває в стані припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльності тощо. У таких випадках підхід, за якого потерпілий в будь-якому випадку повинен звернутися із заявою (позовом) тільки до страхової компанії є несправедливим.
Крім того, згідно зі ст.5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Згідно з ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 25 наведеного Закону добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Отже, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що у страховика, який виплатив страхове відшкодування та до якого перейшло право вимоги за суброгацією фактично наділений правом вибору звернення або до винної особи, або до її страховика за договором добровільного страхування.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у разі незгоди зі своїм обов'язком відшкодувати збитки в даному випадку, за умови наявності в нього чинного договору страхування відповідальності експедитора № 00071/25/222 від 31.05.2019 року, укладеного з ТДВ «СТ «Мегаполіс», та за умови, якщо відповідач вважає необґрунтованою відмову свого страховика від відшкодування шкоди, відповідач наділений правом вирішити таке питання в судовому порядку в межах правовідносин, що виникли між ним та його страховиком.
Крім того, як зазначалось вище по тексту рішення, нормою ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України закріплено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, шкода, завдана контейнеру CBHU8192278 має бути відшкодована на рахунок страховика, яким, в даному випадку, виступає ТДВ «СТ «Мегаполіс».
При цьому, якщо страховик відповідно до договору визнав конкретний випадок страховим, розглянув заявку страхувальника та дійшов висновку про виплату страхового відшкодування, наразі підстави стверджувати, що таке страхове відшкодування було виплачено неправомірно відсутні, оскільки в цій частині правовідносини між страховиком та страхувальником регулюються укладеним між ними договором.
Таким чином, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, суд на підставі свого внутрішнього переконання зазначає, що вони в їх сукупності підтверджують обґрунтованість вимог позивача.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні, оскільки не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
Щодо заяви відповідача (вх. № 11058/21 від 20.04.2021р.) про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Регулювання відносин, які виникають у зв'язку із наданням послуг по міжнародному перевезенню вантажу здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Строк позовної давності, зазначений у ч.1 ст. 32 даної Конвенції, встановлений у один рік. Відлік терміну позовної давності починається: a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки; b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення; c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення. День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.
Тобто, конвенцією визначений чіткій перелік випадків, коли може бути встановлений строк позовної давності у один рік.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Положення ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Моментом початку позовної давності для регресної вимоги з огляду на положення ч. 6 ст. 261 Цивільного кодексу України є день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні) (висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05.04.2017 у справі № 6-2806цс16, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування відповідальності перевізника контейнерного обладнання, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013.
Таким чином, твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності є необґрунтованими, а відрахунок відповідного строку настає від дня страхового випадку - 31.10.2019р., та відповідно спливає 31.10.2022р. Тому, подання позову 22.03.2021 р. здійснено у межах вказаних строків.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги зібрані у справі докази та встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини та їх належність, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» та задоволення позову про стягнення 63234,95 грн. сплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІ ЕМ ДЖІ ЛОДЖИСТІКС» (пр-кт 40 річчя Визволення, № 2Б, смт. Доброслав, Лиманський р-н, Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 38368317) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Мегаполіс» (вул. Михайла Бойчука, № 17, оф.204/3, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 34348559) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 63 234 (шістдесят три тисячі двісті тридцять чотири) грн. 95 коп. та суму судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16 червня 2021 р.
Суддя О.В. Цісельський