16 червня 2021 року Справа № 915/441/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу
за позовом: Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40; код ЄДРПОУ 23399393)
до відповідача: Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10; код ЄДРПОУ 01190043) в особі відокремленого підрозділу Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (54029, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 24-Р; ЄДРПОУ 34927126)
про: стягнення 111 780, 80 грн.
Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 01/22-3327 від 31.03.2021, в якій просить суд стягнути з Концерна радіомовлення, радіозв'язку та телебачення суму заборгованості за Договором №46/14 про постачання електричної енергії від 08.11.2017 в розмірі 111 780,80 грн., з якої: 91 210,15 грн. - пеня, 7652,93 грн. - 3% річних від суми заборгованості, 12917,72 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Миколаївобленерго») та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Відповідач, Споживач) в особі директора Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення були укладені договори про постачання електричної енергії №35/9 від 23.06.2011; №36/9 від 02.08.2007; №37/4 від 22.05.2007; №38/137 від 27.07.2007; №23/9 від 24.06.2007; №40/52 від 01.06.2007; №41/24 від 20.07.2007; №43/20 від 02.06.2008; №44/75 від 16.09.2009; №48/106 від 07.03.2008; №49/11 від 25.07.2007; №50/135 від 25.10.2007; №53/54 від 25.12.2007; №55/23 від 01.08.2007; №56/22 від 01.08.2007; №51/301 від 26.08.2010 (далі - Договори про постачання електричної енергії). Відповідно до пункту 9.8 Договорів про постачання електричної енергії тривалість позовної давності становить 5 (п'ять) років. 08.11.2017 між ПАТ «Миколаївобленерго» та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі відокремленого підрозділу Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення був укладений Договір №46/14 про внесення змін та доповнень до договорів про постачання електричної енергії в частині об'єднання платежів та договірних величин споживання електричної енергії (далі - Договір №46/14 від 08.11.2017), згідно якого Відповідач здійснює оплату за спожиту активну та реактивну електроенергію та інших рахунків в централізованому порядку з поточного банківського рахунку Платника. Згідно пунктів 10 та 13 Договору №46/14 від 08.11.2017 сторони домовилися, що цей Договір є невід'ємною частиною вищезазначених Договорів про постачання електричної енергії, укладених між Постачальником (Позивачем - у справі) та Платником (Відповідачем - у справі). На строк дії цього Договору вважати такими, що втратили силу пункти, що обумовлюють умови оплати, а також Додатки №1а вищевказаних Договорів про постачання електричної енергії. Вказує, що Договором №46/14 від 08.11.2017 сторони визначили між собою умови виконання Договорів про постачання електричної енергії, в частині встановлення та зміни договірних величин споживання електричної енергії та умови оплати за спожиту активну електроенергію, реактивну електроенергію, перевищення договірних величин електроспоживання і потужності та інших рахунків в централізованому порядку з поточного банківського рахунку Платника, у доповнення до вищевказаних діючих Договорів про постачання електричної енергії, укладених між Позивачем та Відповідачем.
Зазначає, що відповідачем систематично порушувалися умови договору в частині своєчасної оплати за спожиту електричну енергію, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Запропоновано відповідачу в 15-денний строк від дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів на адресу позивача; запропоновано позивачу, в 5-денний строк від дня отримання відзиву на позов, надати суду відповідь на відзив, оформлену згідно вимог ст. 166 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтується відповідь позивача, якщо такі докази не надані відповідачем, а також документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; запропоновано відповідачу подати до суду заперечення на відповідь на відзив, які мають відповідати вимогам ст. 167 ГПК України, протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив.
22.04.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 120/07 від 21.04.2021, в якому відповідач просить зменшити розмір заявлених позовних вимог, відмовивши у стягненні нарахованої позивачем пені. У відзиві посилається на те, що оскільки умовами Договору, який є підставою для позовних вимог стосовно стягнення пені, сторони не встановили розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги в частині її стягнення є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені судом. Також вказує, що ним перевірено наданий позивачем розрахунок суми заборгованості по 3% річних та розрахунок інфляційний збитків, контррозрахунки не надаються.
Також просить суд врахувати той факт, що Концерн РРТ, до складу якого входить Миколаївська філія Концерну РРТ, є об'єктом, який має стратегічне значення для безпеки та економіки держави відповідно до постанови КМУ № 83 від 04.03.2015. Концерн РРТ є господарським об'єднанням підприємств, метою діяльності якого є задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади України в продукції, роботах, послугах Концерну, забезпечення інформаційної безпеки України, телекомунікацій, тощо. Приблизно половина доходів Концерну РРТ надходять від замовників, що фінансуються з державного бюджету, чим зумовлені періодичні затримки платежів за надані послуги. Вказує, що у відповідності до Плану використання радіочастотного ресурсу України з 01.09.2018 відбулось майже повне припинення використання радіоелектронних засобів аналогового телевізійного мовлення, що своїм наслідком призвело до втрати значної частини доходів Концерну РРТ. Вказана подія безпосередньо вплинула і на виконання зобов'язань за Договором. Також зазначає, що відповідач намагався вчасно виконувати свої зобов'язання перед позивачем, оплачуючи за спожиту електроенергію при першій можливості.
24.05.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 01/22-5007 від 21.05.2021, в якій останній вважає, що підстави для зменшення санкцій відсутні, оскільки виконання зобов'язань відповідача встановлені як Договором, так і законом. Вважає, що нарахована позивачем пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань на підставі (в межах) подвійної облікової ставки Національного банку України відповідає вимогам чинного законодавства, а заявлені позивачем позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені є обгрунтованими та такими, що підлягають стягненню в повному обсязі.
Ураховуючи викладене, та що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 5 ст. 252 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» (правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Миколаївобленерго»), як постачальником, та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, як споживачем, в особі директора Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, були укладені договори про постачання електричної енергії №35/9 від 23.06.2011; №36/9 від 02.08.2007; №37/4 від 22.05.2007; №38/137 від 27.07.2007; №23/9 від 24.06.2007; №40/52 від 01.06.2007; №41/24 від 20.07.2007; №43/20 від 02.06.2008; №44/75 від 16.09.2009; №48/106 від 07.03.2008; №49/11 від 25.07.2007; №50/135 від 25.10.2007; №53/54 від 25.12.2007; №55/23 від 01.08.2007; №56/22 від 01.08.2007; №51/301 від 26.08.2010 (далі - Договори про постачання електричної енергії).
Згідно р.1 Договорів про постачання електричної енергії постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договорів.
Відповідно до пункту 9.8 Договорів про постачання електричної енергії тривалість позовної давності становить 5 (п'ять) років.
У подальшому, 08.11.2017 між ПАТ «Миколаївобленерго», як постачальником, та Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, як платником, в особі директора Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, був укладений Договір № 46/14 про внесення змін та доповнень до договорів про постачання електричної енергії в частині об'єднання платежів та договірних величин споживання електричної енергії (далі - Договір № 46/14 ) про обсяги реалізації електричної енергії та оплату за спожиту електроенергію, реактивну енергію та інших рахунків в централізованому порядку з поточного банківського рахунку платника, у доповнення до діючих Договорів про постачання електричної енергії, укладеним між постачальником і платником (платники - Таблиця №1).
Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (АТ «Миколаївобленерго», далі -позивач) є юридичною особою із новим найменуванням, в результаті проведення державної реєстрації змін до Статуту ПАТ «Миколаївобленерго» у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 № 514-УІ.
Відповідно до п.1 Договору № 46/14 оплата за електричну енергію за розрахунковий період проводиться платіжними дорученнями централізовано з поточного банківського рахунку платника. Оплата за електричну енергію здійснюється платником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточні рахунки постачальника. Розрахунковим періодом є період з 01 числа місяця по 31 число цього місяця (або іншого останнього дня місяця) включно. Платник протягом розрахункового періоду до 25 числа місяця здійснює плановий платіж у сумі 100% заявленого обсягу споживання активної електричної енергії поточного розрахункового періоду на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Разом із рахунком на оплату за спожиту електроенергію постачальник надає платнику рахунки на здійснення оплати планового платежу за активну, реактивну електроенергію та «Акт про прийняття-передавання товарної продукції». Підписаний та скріплений мокрою печаткою «Акт про прийняття-передавання товарної продукції» платник зобов'язується повернути постачальнику протягом п'яти робочих днів з дня його отримання або у цей же термін у письмовій формі надати мотивовану відмову від його підписання. У разі неповернення постачальнику підписаного «Акту про прийняття-передавання товарної продукції» у вищезазначений строк, даний Акт вважається підписаним з боку платника без зауважень. Факт переходу платнику права власності на спожиту у календарному місяці електричну енергію підтверджується «Актом про прийняття-передавання товарної продукції». Якщо фактичне споживання електричної енергії (перетікання реактивної електроенергії) виявиться більшим ніж очікуване, різниця між сумою планових платежів та вартістю фактично спожитої електроенергії (перетікання реактивної електроенергії) має бути сплачена протягом 05 операційних днів з дня отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію (перетікання реактивної електроенергії).
Згідно пункту 2 Договору № 46/14 за внесення платежів за фактично спожиту електроенергію з порушенням термінів, передбачених п.1 цього Договору, платник сплачує постачальнику пеню у межах подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, 3% річних та індекс інфляції за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати; сума зазначених нарахувань вказується у окремих розрахункових документах.
Згідно пунктів 10, 12 та 13 Договору № 46/14 сторони домовилися, що цей Договір є невід'ємною частиною вищезазначених Договорів про постачання електричної енергії, укладених між постачальником та платником. Цей Договір набирає чинності з 01.01.2018 та укладається по 31.12.2018 включно, а в частині розрахунків Договір діє до повного їх завершення. На строк дії цього Договору вважати такими, що втратили силу пункти, що обумовлюють умови оплати, а також Додатки № 1а вищевказаних Договорів про постачання електричної енергії.
Договір № 46/14 скріплений підписами та печатками обох сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з червня по грудень 2018 року постачав відповідачу активну електричну енергію у кількості 1516711 кВт.год., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами про прийняття-передавання товарної продукції; відповідачу виставлялись позивачем рахунки на оплату поставленої активної електричної енергії та за перетікання реактивної електроенергії.
В позовній заяві позивач зазначає, що рахунки на оплату поставленої активної електричної енергії та за перетікання реактивної електроенергії оплачувались відповідачем з порушенням строку, встановленого Договором № 46/14.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору № 46/14 в частині своєчасної оплати за спожиту електричну енергію, позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 270000,0 грн. заборгованості, що виникла по рахунку за грудень 2018 року.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2019 провадження у справі № 915/742/19 закрито у зв'язку з відсутністю предмета спору, з тих підстав, що відповідачем заборгованість після відкриття провадження у справі була повністю сплачена.
Позивач в позовній заяві вказує, що у зв'язку з тим, що відповідачем рахунки на оплату поставленої активної електричної енергії та за перетікання реактивної електроенергії за Договором № 46/14 оплачувались з порушенням строку, встановленого п.1 Договору, він був змушений звернутися до суду із даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на прострочені суми.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 2 Договору № 46/14 за внесення платежів за фактично спожиту електроенергію з порушенням термінів, передбачених п.1 цього Договору, платник сплачує постачальнику пеню у межах подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, 3% річних та індекс інфляції за кожен день прострочення платежу враховуючи день фактичної оплати; сума зазначених нарахувань вказується у окремих розрахункових документах.
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що відповідачем були порушені договірні зобов'язання в частині своєчасної оплати рахунків за спожиту електроенергію. Відповідачем своєчасність сплати рахунків не доведена.
У даному випадку сторони спору не заперечують факт прострочення оплати переданої товарної продукції.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у загальній сумі 7652,93 грн., з яких за зобов'язаннями червня 2018 року - 3% річних нараховані: за період з 11.07.2018 по 30.05.2019 у сумі 7649,97 грн. (за активну електричну енергію); за період з 12.12.2018 по 18.12.2018 у сумі 2,96 грн. (за реактивну енергію), згідно розрахунку суми заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Судом за допомогою програми «IpLex» здійснено перерахунок 3% річних за період з 11.07.2018 по 30.05.2019 за активну та реактивну електричну енергію та визначено що розмір 3% річних становить 7653,25 грн., але враховуючи принцип диспозитивності стягненню підлягає 3% річних у розмірі 7652,93 грн., яка заявлена позивачем в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 7652,93 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у загальній сумі 12917,72 грн., з яких за зобов'язаннями жовтня 2018 року - інфляційні витрати нараховані за грудень 2018 року у сумі 1600,00 грн.; за зобов'язаннями листопада 2018 року - інфляційні витрати нараховані за січень 2019 року у сумі 2646,72 грн., за зобов'язаннями грудня 2018 року - інфляційні витрати нараховані за лютий -квітень 2019 року у сумі 8671,00 грн., згідно розрахунку суми заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Судом за допомогою програми «IpLex» здійснено перерахунок інфляційних втрат у загальній сумі 12917,72 грн. та встановлено, що позивачем здійснено нарахування арифметично правильно, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивач згідно розрахунку, який міститься в матеріалах справи, на підставі п. 2 Договору № 46/14, нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату рахунків за фактично спожиту активну та реактивну електричну енергію нараховану за період з 11.07.2018 по 30.05.2019 (по рахункам: №46/14/6/1, за період - червень 2018 року; №46/14/7/1, за період - липень 2018 року; №46/14/8/1, за період - серпень 2018 року; №46/14/9/1, за період - вересень 2018 року; №46/14/10/1, за період - жовтень 2018 року; №46/14/11/1, за період - листопад 2018 року; №46/14/12/1, за період - грудень 2018 року; за реактивну електроенергію - рахунок №46/14/11/1, за період - листопад 2018 року) в загальному розмірі 91210,15 грн.
Судом за допомогою програми «IpLex» здійснено перерахунок пені за період з 11.07.2018 по 30.05.2019 за активну та реактивну електричну енергію та визначено, що розмір пені становить 91210,16 грн., але враховуючи принцип диспозитивності, обгрунтованою до стягнення є пеня в розмірі 91210,15 грн.
Відповідач у наданому до суду відзиві просить суд відмовити у задоволенні вимог щодо стягнення пені та зменшити штрафні санкції.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного Кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст.233 Господарського Кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту ст. 233 Господарського Кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного Кодексу України випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи і їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст.2 ГПК України.
Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2019 р. у справі №912/1703/18.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (частина шоста статті 3 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Так, зменшення розміру пені є правом суду, розмір такого зменшення грунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 року у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.
Керуючись вказаними нормами права, господарський суд здійснив оцінку ступеня вини відповідача в простроченні виконання зобов'язання за Договором, взявши до уваги що відповідач є стратегічно важливим та соціально значущим об'єктом, неприбутковою організацією та оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання зі своєчасної оплати заборгованості по Договору, а також враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір стягуваної пені на 50% (91210,15 грн. - 50%) до 45605,08 грн.
Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст.ст.76,77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
У відповідності ч.1 до ст.79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
За результатами дослідження наданих учасниками доказів, суд дійшов висновку про доведеність, законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, а отже наявність підстав для задоволення їх в повному обсязі.
Враховуючи положення ч. 1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” у рішенні від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України” у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Судовий збір у сумі 2270,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10; код ЄДРПОУ 01190043) в особі відокремленого підрозділу Миколаївської філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (54029, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 24-Р; ЄДРПОУ 34927126) на користь Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40; код ЄДРПОУ 23399393) суму заборгованості за Договором № 46/14 про постачання електричної енергії від 08.11.2017 в розмірі 66175,73 грн., з якої: 45605,08 грн. - пеня, 7652,93 грн. - 3% річних від суми заборгованості, 12917,72 грн. - інфляційні втрати; а також судовий збір в сумі 2270,00 грн.
Рішення суду, у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст .ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 16.06.2021 після виходу судді з відпустки.
Суддя Н.О. Семенчук