07 червня 2021 року Справа № 915/284/21
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса для листування: 49027, м. Дніпро, а/с 1800)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, буд. 1А/1, код ЄДРПОУ 36796638)
про: стягнення заборгованості,
за участі представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
встановив:
04.03.2021 акціонерне товариство Комерційний банк “ПРИВАТБАНК” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” грошових коштів у загальній сумі 7852425,93 грн, з яких: 2320081,92 грн - прострочена заборгованість зі сплати лізингових платежів; 3596179,21 грн - прострочена заборгованість зі сплати винагороди за користування майном; 1936164,80 грн - пеня.
Позовні вимоги обгрунтовано посиланням на норми ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст. 509, 526, 610, 627, 806 Цивільного кодексу України, ст. 1, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» та мотивовано неналежним виконанням ТОВ “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” зобов'язань за укладеним з Банком договором від 08.04.2016 № DNH2FLO6572 фінансового лізингу, з посиланням на те, що у порушення норм закону та умов Договору лізингоодержувач (відповідач) зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, не сплатив у повній мірі платежі, які передбачені умовами договору.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/284/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 09.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.04.2021 о 10:00 год., встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.
05.04.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 5 днів та відкладення розгляду справи на 11.05.2020 о 10:00 год., про що учасників справи повідомлено ухвалою від 05.04.2021.
11.05.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 07.06.2021 о 10:00 год., про що сторін повідомлено ухвалою суду від 12.05.2021.
Станом на момент проведення судового засідання від сторін заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
Ухвали суду від 09.03.2021 та від 12.05.2021 було направлено відповідачеві на адресу місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Очаківська, буд.1А/1, яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.10-102, 116-118).
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання.
Заявою від 07.06.2021 у зв'язку з відсутністю можливості прийняти участь у справі представник позивача просить суд розглянути справу без участі представника банку.
Враховуючи наведене та те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, а участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.
07.06.2021 суд підписав вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
08.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” (далі - лізингоодержувач, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» (далі - банк, позивач) був укладений Договір фінансового лізингу № DNH2FLO6572 (далі - Договір), за умовами якого банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «НОВОФАРМ» (далі - Продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів - у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1.).
За умовами зазначеного Договору:
- вартість майна становить 3365730,00 грн, ПДВ 673146 грн, усього до оплати 4038876,00 грн (п. 1.2.);
- строк лізингу визначений у п. 11.1 цього Договору (п. 1.3.);
- авансовий платіж лізингоодержувача в рахунок оплати майна становить 413748,00 грн та підлягає сплаті у день укладення цього договору на рахунок, що зазначений у п.1.5. цього договору (п. 1.4.);
- для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 (п. 1.5.);
- загальна вартість майна становить 4038876,00 грн та складається з: суми авансового платежу 413748,00 грн у відповідності до п.1.4. цього Договору; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна, 3625128,00 грн згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначеним в Додатку №2, що є невід'ємною частиною цього Договору (надалі - Додаток №2) (п.2.1.);
- розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюється додатком № 2 (п. 2.2.);
- лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений у п. 1.5 цього договору (п. 2.2.1.);
- винагороду за користування майном у розмірі 28 (двадцять вісім) % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця (п.2.3.2.);
- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором. Винагорода за користування майном складає розмір 56 (п'ятдесят шість) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку №2 (п.2.3.2.1.);
- передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно Акту прийому-передачі майна (Додаток № 4), що є невід'ємною частиною цього Договору не пізніше 12 (дванадцяти) календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного у п. 1.4 цього договору, на рахунок, відкритий згідно п. 1.5 цього договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання продавцем строку постачання майна за договором купівлі-продажу, укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача. З моменту підписання сторонами додатку № 4 до лізингоодержувача переходять всі ризики, пов'язані з користуванням і володінням майном (у тому числі ризики, пов'язані з відшкодуванням збитків та шкоди, заподіяних третім особам внаслідок використання майна). З моменту підписання додатку № 4 лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач (п. 3.1.);
- протягом усього терміну дії договору майно є власністю банку (п. 4.1.);
- умови переходу права власності на майно: майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банком всієї суми лізингових платежів у строк, передбачений Додатком № 2, а також всіх інших платежів за договором (п. 4.3.);
- лізингоодержувач зобов'язується сплачувати лізингові платежі, що включають: суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна; проценти та винагороди за отримане в лізинг майно; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим Договором, та передбачені цим Договором, згідно Додатку №2, та не пізніше дати, зазначеної в Додатку №2, на рахунок, відкритий згідно п.1.5. цього Договору; інші витрати банка, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього Договору відшкодовуються лізингоодержувачем на підставі окремих рахунків або листів. Сплата за рахунками або листами банку здійснюється лізингоодержувачем протягом 3-х днів з моменту надання їх лізингоодержувачу;
- строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, неустойки - пені, штрафів за цим Договором встановлюються сторонами тривалістю 15 років (п.8.15.);
- з моменту фактичного отримання лізингоодержувачем майна та до моменту підписання Акту майно знаходиться на відповідальному зберіганні у лізингоодержувача (п. 9.1.);
- лізингоодержувач несе повну матеріальну відповідальність за збереження майна, прийнятого ним на відповідальне зберігання (п. 9.2.);
- факт прийому майна на відповідальне зберігання підтверджується підписом уповноваженого представника лізингоодержувача на Акті прийому майна на відповідальне зберігання (Додаток № 5), що є невід'ємною частиною цього договору (п. 9.3.);
- строк дії цього договору з дати підписання цього договору до 25.01.2021 року. Зазначений строк може бути змінений згідно п.п. 10.1 -10.4.2. цього договору (п. 11.1);
- цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п. 11.2.).
Додатками до Договору є:
- Додаток № 1 «Специфікація майна», відповідно до якого об'єктом фінансового лізингу є: Трактор CASE STX 500 б/у № НОМЕР_2 , б/у 2005 р.в. за ціною 2019438,00 грн, Трактор CASE STX 500 б/у № НОМЕР_3 , б/у 2005 р.в. за ціною 2019438,00 грн.
- Додаток № 2 «Графік лізингових платежів», який передбачає внесення лізингових платежів:
- 25.05.2016 - 725025,60 грн;
- 25.09.2016 - 290010,24 грн;
- 25.01.2017 - 290010,24 грн;
- 25.09.2017 - 290010,24 грн;
- 25.01.2018 - 290010,24 грн;
- 25.09.2018 - 290010,24 грн;
- 25.01.2019 - 290010,24 грн;
- 25.09.2019 - 290010,24 грн;
- 25.01.2020 - 290010,24 грн;
- 25.09.2020 - 290010,24 грн;
- 25.01.2021 - 290010,24 грн;
- Додаток № 3 «Тарифи за оформлення документів»;
- Додаток № 4 «Акт прийому-передачі майна».
Вищевказаний Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписані та скріплені печатками обох сторін.
Наявність заборгованості відповідача стала підставою для звернення позивача до суду для захисту свого порушеного права та примусового стягнення боргу з відповідача.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як лізингодавця, до відповідача, як лізингоодержувача, про стягнення з останнього заборгованості зі сплати лізингових платежів, винагороди за отримане в лізинг майно, а також пені за порушення термінів сплати лізингових платежів.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором фінансового лізингу.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про фінансовий лізинг.
Так, відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Згідно з ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Пунктом 1 частини 2 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингодавець зобов'язаний у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.
Статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
При цьому, стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не містить приписів щодо вичерпного переліку зазначених у ній платежів та дозволяє сторонам вільно визначатися з іншими витратами лізингодавця, які, на їх розсуд, мають бути включені до складу лізингових платежів, оскільки безпосередньо пов'язані з виконанням певного договору.
Такі положення статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" стосовно визначення порядку сплати лізингових платежів договором та щодо права сторін визначати склад лізингових платежів узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту повного та своєчасного виконання грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу закон покладає на лізингоодержувача.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору фінансового лізингу банк (позивач) передав, а лізингоодержувач (відповідач) прийняв у лізинг майно: трактор CASE STX 500 б/у № НОМЕР_2 , б/у 2005 р.в. за ціною 2019438,00 грн, трактор CASE STX 500 б/у № НОМЕР_3 , б/у 2005 р.в. за ціною 2019438,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі від 11.04.2016 (а.с.23).
У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” грошові зобов'язання виконало частково, не сплативши у повній мірі платежі, які передбачені умовами Договору.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 11.02.2021 за відповідачем рахується заборгованість у загальній сумі 7852425,93 грн, яка складається з:
- 2320081,92 грн заборгованість по сплаті лізингового платежу в рахунок сплати вартості майна;
- 3596179,21 грн заборгованість по сплаті винагороди за користування майном;
- 1936164,80 грн пеня за порушення термінів сплати лізингових платежів.
Суд зазначає, що відповідачем за час слухання справи не надано до суду доказів відсутності боргу або контррозрахунку заявленої до стягнення суми, отже відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Таким чином, судом встановлено, що лізингоодержувачем дійсно порушено умови Договору фінансового лізингу в частині повноти та своєчасності здійснення передбачених договором платежів, в зв'язку з чим позивач правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Судом перевірено розрахунок сум основного боргу зі сплати лізингових платежів та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 2320081,92 грн зазначено правильно.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім суми заборгованості по сплаті лізингового платежу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3596179,21 грн заборгованості по сплаті винагороди за користування майном та пені в розмірі 1936164,80 грн.
Відповідачем розрахунок спірних сум, здійснений банком, не спростовано, їх контррозрахунок від відповідача до суду не надходив.
Щодо заявлених до стягнення сум винагороди за отримане в лізинг майно, суд зазначає таке.
Відповідні нарахування здійснені позивачем у відповідності до умов п.п. 2.3.2 Договору фінансового лізингу.
Так, за змістом п. 2.3.2 Договору лізингоодержувач сплачує банку винагороду за користування майном у розмірі 28 (двадцять вісім) % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25-е число кожного поточного місяця.
Пунктом 2.3.2.1. Договору сторони погодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, винагорода за користування майном складає розмір 56 (п'ятдесят шість) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку №2.
Згідно з п. 2.3.3. Договору винагорода за отримання майна у розмірі 0 (нуль) % від вартості майна, зазначеної в п.1.2. цього Договору одноразово, у день укладення цього Договору становить суму 0,00 грн.
Як вбачається з виписки за рахунком НОМЕР_4 станом на 11.02.2021 за Лізингоодержувачем обліковується заборгованість по відсотковій винагороді за користування майном в розмірі 3596179,21 грн (а. с. 26-60).
Розрахунок заборгованості зі сплати відсоткової винагороди за користування майном є арифметично правильним та відповідає умовам договору.
Інше відповідачем не доведено будь-якими доказами або поясненнями, що надавали б підстави господарському суду для сумнівів у правильності розрахунку.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, щодо сплати зазначеної заборгованості відповідачем, а отже суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості по відсотковій винагороді за користування майном за період з 12.04.2016 по 10.02.2021 в розмірі 3596179,22 грн.
Разом з тим, суд не може погодитися з розрахунком позивача по нарахуванню пені виходячи з наступного.
Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Так, пунктом 8.1.1. Договору встановлено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1-2.3., 7.2.15., 8.14. цього договору та зазначених у Додатку № 2, лізингоодержувач сплачує банку: пеню, в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Разом з тим, перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем було допущено помилку при визначенні ставки пені, яка підлягає нарахуванню, зокрема, відповідний розрахунок здійснено з урахуванням 360 днів у році, замість 365 днів, хоча пункт 8.1.1 Договору такого застереження не містить.
Судом здійснено розрахунок пені за допомогою програми IpLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за період визначений позивачем є 1909832,96 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.
З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 26331,84 грн.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача 117391,40 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, буд.1А/1; ідентифікаційний код 36796638) на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за Договором фінансового лізингу № DNH2FLO6572 від 08/04/2016 в розмірі 7826094,09 грн, з яких: 2320081,92 грн заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок сплати вартості майна; 3596179,21 грн заборгованість по сплаті винагороди за користування майном; 1909832,96 грн пеня за порушення термінів сплати лізингових платежів, а також 117391,40 грн судового збору.
3.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 26331,84 грн відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
6.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570);
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-МАГІСТРАЛЬ” (54036, м. Миколаїв, вул. Очаківська, буд.1А/1; ідентифікаційний код 36796638).
Повне рішення складено та підписано судом 17.06.2021.
Суддя В.О.Ржепецький