79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
10.06.2021 справа № 914/805/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ”, Рівненська область, м.Рівне;
до Відповідача: Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця”, Львівська область, м.Львів;
про: стягнення штрафу
ціна позову: 6620,31грн.
Представники:
Позивача: Поляк І.В. - представник, адвокат (довіреність від 23.12.2020р. №847-юд);
Відповідача: Панат І.С. - представник (довіреність від 15.01.2021р. б/н).
31.03.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” б/д б/н (вх. №873) за позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” про стягнення штрафу; ціна позову: 6620,31грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає допущення Відповідачем прострочення термінів доставки під час здійснення перевезень залізничних вагонів.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.04.2021р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” б/д б/н (вх. №873 від 31.03.2021р.) залишити без руху; надати Приватному акціонерному товариству “РІВНЕАЗОТ” десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві адреси місцезнаходження юридичної особи Відповідача та докази надіслання таких доказів Відповідачу; надати докази зазначення у позовній заяві ціни позову та докази надіслання таких доказів Відповідачу.
21.04.2021р. за вх. №9641/21 від Позивача засобами поштового зв'язку до суду надійшла заява від 19.04.2021р. б/н про усунення недоліків позовної заяви, у якій просить суд долучити до матеріалів справи позовну заяву з усуненими недоліками, а саме із зазначенням адреси місцезнаходження юридичної особи та виправленням описки в позовній заяві в частині ціни позову; витяг з ЄДРЮОФОП та ГФ щодо АТ “Українська залізниця” та докази підтвердження надіслання вказаних документів Відповідачу.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.04.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; клопотання Позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження задоволити; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 18.05.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду спору по суті до 10.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою; клопотання Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” про витребування доказів задоволити; Акціонерному товариству “Українська залізниця” в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Гоголя, буд.1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) в строк по 25.05.2021р. надати суду оригінали залізничних накладних: №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.06.2021р. у даній справі суд постановив клопотання представника Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” адвоката Поляк І.В. від 21.05.2021р. б/н (вх. №12545/21 від 27.05.2021р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволити; надати представнику Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” адвокату Поляк І.В. можливість участі в судовому засіданні у справі №914/805/21, призначеному на 10.06.2021р. о 10:00год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «Easycon».
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
27.05.2021р. за вх. №12518/21 засобами поштового зв'язку від Відповідача до суду надійшов лист від 24.05.2021р. вих. №НЮ-70, у якому на виконання ухвали суду від 18.05.2021р. у даній справі надає оригінали залізничних накладних №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.
В судовому засіданні судом оглянуто оригінали залізничних накладних №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь 6620,31грн. штрафу за прострочення Відповідачем термінів доставки під час здійснення перевезень залізничних вагонів.
У поданій 17.05.2021р. за вх. №11477/21 Відповіді на відзив Позивач наводить свої доводи та міркування з приводу викладених Відповідачем у позові заперечень проти позову в частині територіальної юрисдикції спору і заперечує щодо зменшення розміру штрафу до 10% з підстав того, що зменшення розміру штрафу є правом суду, а враховуючи недоведення Відповідачем існування виключних обставин для зменшення розміру штрафу та те, що розмір заявлених вимог не є значним та суттєво не вплине на фінансово-економічний стан Відповідача, Позивач вважає відсутніми підстави до зменшення розміру штрафу.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому 17.05.2021р. за вх. №11417/21 Відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав недоведення Позивачем територіальної юрисдикції спору. При цьому, Відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 10% від нарахованої суми з огляду на те, що відповідач, хоч і з простроченням, але виконав свої зобов'язання з доставки порожніх вагонів, а Позивачем не доведено погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків в результаті дій Відповідача.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
11.09.2020р. залізничною накладною №33182742 (графа 54) на станції Гуменци Ю-ЗАП (графа 16) прийнято до перевезення Позивачу (графа 4) до станції Обаров ЛЬВ (графа 10) повністю вивантажені залізнодорожні вагони, що перевозиться на своїх осях (графа 20) у кількості 7 шт. згідно відомості (графа 19) відправника АТ «Подільський цемент» (графа 1). Провізна плата становить 10728,20грн. (графа 31). Відстань перевезення 462км. (графа 30). Вказані вагони прибули на станцію призначення та видані Позивачу 28.09.2020р. (графи 51, 52, 53).
05.11.2020р. залізничною накладною №43979400 (графа 54) на станції Торопиловка ЮЖН (графа 16) прийнято до перевезення Позивачу (графа 4) до станції Обаров ЛЬВ (графа 10) повністю вивантажений залізнодорожний вагон, що перевозиться на своїх осях (графа 20) №57731481 ЦС (графа 19) відправника ТОВ «АГРО-НВ» (графа 1). Провізна плата становить 2267,90грн. (графа 31). Відстань перевезення 747км. (графа 30). Вказаний вагон прибув на станцію призначення та виданий Позивачу 19.11.2020р. (графи 51, 52, 53).
05.11.2020р. залізничною накладною №43979046 (графа 54) на станції Торопиловка ЮЖН (графа 16) прийнято до перевезення Позивачу (графа 4) до станції Обаров ЛЬВ (графа 10) повністю вивантажені залізнодорожні вагони, що перевозиться на своїх осях (графа 20) у кількості 2 шт. згідно відомості (графа 19) відправника ТОВ «АГРО-НВ» (графа 1). Провізна плата становить 4535,80грн. (графа 31). Відстань перевезення 747км. (графа 30). Вказані вагони прибули на станцію призначення та видані Позивачу 19.11.2020р. (графи 51, 52, 53).
06.11.2020р. залізничною накладною №43989631 (графа 54) на станції Торопиловка ЮЖН (графа 16) прийнято до перевезення Позивачу (графа 4) до станції Обаров ЛЬВ (графа 10) повністю вивантажений залізнодорожний вагон, що перевозиться на своїх осях (графа 20) №50824655 ЦС (графа 19) відправника ТОВ «АГРО-НВ» (графа 1). Провізна плата становить 2267,90грн. (графа 31). Відстань перевезення 747км. (графа 30). Вказаний вагон прибув на станцію призначення та виданий Позивачу 19.11.2020р. (графи 51, 52, 53).
06.11.2020р. залізничною накладною №43989649 (графа 54) на станції Торопиловка ЮЖН (графа 16) прийнято до перевезення Позивачу (графа 4) до станції Обаров ЛЬВ (графа 10) повністю вивантажений залізнодорожний вагон, що перевозиться на своїх осях (графа 20) №50834241 ЦС (графа 19) відправника ТОВ «АГРО-НВ» (графа 1). Провізна плата становить 2267,90грн. (графа 31). Відстань перевезення 747км. (графа 30). Вказаний вагон прибув на станцію призначення та виданий Позивачу 19.11.2020р. (графи 51, 52, 53).
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з вересня по листопад 2020р. Відповідачем здійснено перевезення порожніх вагонів Позивачу, що оформлено залізничними накладними №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649, під час якого допущено порушення термінів доставки вантажу, що передбачені ст. 41 Статуту залізниць та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, затвердженими наказом № 644 від 21.11.2000 р. Міністерства транспорту України, про що свідчать відповідні записи у залізничних накладних, а саме календарний штемпель станції відправлення та календарний штемпель видачі вантажу. З огляду на несвоєчасну доставку порожніх вагонів Позивачем на підставі статті 116 Статуту залізниць України нараховано Відповідачу штраф у розмірі 6620,31грн.
З підстав порушення Відповідачем строку здійснення перевезень Позивач 18.12.2020р. звертався до Відповідача претензією вих. №2972 про сплату 6620,31грн. штрафу за прострочення доставки порожніх вагонів за залізничними накладними №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649.
Листом від 29.12.2020р. вих. №58-МЮЗ Відповідач повідомив Позивача про розгляд претензії і просив її відкликати.
Докази повного чи часткового задоволення Відповідачем претензії станом на час вирішення спору по суті Учасниками справи суду не заявлені та не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 6620,31грн. штрафу за прострочення Відповідачем доставки порожніх вагонів за залізничними накладними №33182742, №43979400, №43979046, №43989631, №43989649.
Відповідач у поданому 17.05.2021р. за вх. №11417/21 Відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав недоведення Позивачем територіальної юрисдикції спору. При цьому, Відповідач просить суд зменшити розмір штрафу до 10% від нарахованої суми з огляду на те, що відповідач, хоч і з простроченням, але виконав свої зобов'язання з доставки порожніх вагонів, а Позивачем не доведено погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків в результаті дій Відповідача.
У поданій 17.05.2021р. за вх. №11477/21 Відповіді на відзив Позивач наводить свої доводи та міркування з приводу викладених Відповідачем у позові заперечень проти позову в частині територіальної юрисдикції спору і заперечує щодо зменшення розміру штрафу до 10% з підстав того, що зменшення розміру штрафу є правом суду, а враховуючи недоведення Відповідачем існування виключних обставин для зменшення розміру штрафу та те, що розмір заявлених вимог не є значним та суттєво не вплине на фінансово-економічний стан Відповідача, Позивач вважає відсутніми підстави до зменшення розміру штрафу.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.
Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної.
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч.1 ст.916 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Згідно ст.920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Нормою ч.1 ст.925 ЦК України встановлено, що до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).
Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк (ч.2 ст.925 ЦК України).
Нормою ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Відповідно до ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ч.2 вказаної статті договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
За змістом ч.5 ст.307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ст.311 ГК України).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі. Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини. Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону.
Статтею 3 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно ч.1 ст.23 Закону України «Про залізничний транспорт» у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
За приписами ст.6 глави 1 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Згідно зі ст.22 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Приписами ст.23 Статуту залізниць України встановлено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.
Відповідно до ст.41 Статуту залізниць України залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно зі ст.116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб. Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув. Залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.
Відповідно до п.1.2. Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000р. накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Згідно п.8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 після проведення розрахунків за перевезення вантажу, оформленого накладною у паперовому вигляді, накладна видається одержувачу під розписку в примірнику накладної, що залишається у залізниці. Оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за N 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08 червня 2011 року N 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді; датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.
Відповідно до п. 37 Правил видачі вантажів неприбуття вантажу в установлений термін доставки станція зобов'язана засвідчити на пред'явленій одержувачем накладній, оформленій у паперовому вигляді, з проставлянням календарного штемпеля станції призначення.
Відповідно до п.1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. №644 (надалі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Пунктами 1.1, 2.1 вказаних Правил визначено терміни, в які залізниці зобов'язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 наведеного пункту, у разі перевезення вантажною швидкістю вагонними відправками у великотоннажних контейнерах термін доставки вантажу обчислюється виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 200 км. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах.
Строки доставки вантажу, встановлені п. 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, є граничними, за порушення яких законодавством України передбачені штрафи.
Разом з тим, згідно з п. 2.4 наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).
Відповідно до п. 2.10 Правил обчислення термінів доставки вантажу, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
Залізничні накладні містять, зокрема, дані про вантаж, відстань перевезення, дати відправлення, прибуття, видачі вантажу, тарифу тощо.
Згідно п.2 розділу 1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. №317 тарифи, збори та плати, наведені в цьому Збірнику, застосовуються на всіх лініях залізниць широкої, вузької та європейської колій мережі залізниць України загального користування, що включені в постійну експлуатацію, для всіх суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб), які беруть участь у процесі організації та здійснення перевезень вантажів залізничним транспортом.
Згідно п.3 розділу 1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги державні регульовані тарифи встановлюються на: внутрішні та міжнародні (експорт та імпорт) вантажні перевезення, що здійснюються на лініях широкої та європейської колій загальної мережі залізниць України; користування вагонами і контейнерами перевізника; роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника.
Пунктом 5 розділу 1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги передбачено, що розрахунки за перевезення вантажів, роботи і послуги, пов'язані з ними, щодо яких не встановлені державні регульовані тарифи, проводяться за вільними тарифами, які визначаються суб'єктами господарювання за згодою сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Перелік видів перевезень, робіт і послуг, які виконуються за вільними тарифами, наведено в табл. 5 пункту 32 розділу II цього Збірника.
Плата за перевезення визначається згідно з Правилами застосування тарифів, наведеними в розділі II цього Збірника (п.11 розділу 1 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ними послуг та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги).
Додатком №1 до Правил оформлення перевізних документів визначено форму накладної як перевізного документа на залізниці із розшифруванням даних, що вносяться до її граф; додатком №2 до цих Правил зазначено форму відомості вагонів. Так, до накладної залізницею-перевізником вносяться відомості щодо провізної плати (графа 31), плати за проїзд провідника (графа 32), плати за охорону вантажу залізницею (графа 33), інших платежів, сплачених на станції відправлення (графи 35, 36, 37), а також усього суми платежів, сплачених відправником (графа 34).
Відповідно до Інформаційного листа № 01-06/420/2012 від 04.04.2012р. Вищого господарського суду України “Про обчислення термінів доставки залізницею вантажів та визначення розміру штрафу за порушення цих термінів” згідно з частинами другою і третьою статті 41 Статуту залізниць України терміни доставки вантажів та правила обчислення термінів їх доставки встановлені Правилами обчислення термінів доставки вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644. За приписами пунктів 2.1, 2.4 названих Правил обчислення відповідних термінів починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. Розміри штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, які залізниця сплачує одержувачу вантажу, встановлені статтею 116 Статуту у відсотках від провізної плати залежно від кількості прострочених діб. Таким чином, встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.
При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
З врахуванням встановлених судом обставин суд зазначає, що законодавцем передбачено встановлення державних регульованих тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, що зумовлює визначення плати за перевезення вантажу залізницею із застосуванням тарифних схем, що встановлені розділом IV. Ставки плати за перевезення Збірника тарифів на перевезення вантажів.
Таким чином, державне регулювання тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, як провізної плати, та додаткових зборів за надання залізницею послуг і виконання робіт, пов'язаних з перевезенням вантажів, має нормативне обмеження сторін правовідносин з перевезення вантажу залізницею, що займає монопольне становище на ринку таких послуг, щодо вільного визначення у договірному порядку вартості послуги з перевезення вантажу. Договір, укладений між сторонами спору щодо перевезення вантажу залізницею, не може змінити базові тарифні ставки провізної плати, а його сторони при визначення вартості перевезення вантажу мають керуватися приписами статей 307, 311 ГК України та Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №910/1524/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2020р. у справі №910/2315/19 та від 30.04.2020р. у справі №910/14166/18.
Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб'єктами господарювання-замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.
Виходячи з приписів частини першої статті 313 ГК України на залізницю, як перевізника, покладено обов'язок доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений Статутом залізниць.
Прострочення залізниці у доставці вантажу до станції призначення має наслідком застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, що стягується на користь одержувача у розмірі, передбаченому ст.116 Статуту залізниць, і розраховується у відсотковому співвідношенні до суми провізної плати, що підлягає сплаті за перевезення простроченого у доставці вантажу з урахуванням кількості діб затримки.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2020р. у справі №916/2154/19, від 09.04.2020р. у справі №910/6762/18 та від 05.11.2020р. у справі №910/13491/19.
З врахуванням встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку про необхідність застосування ст.116 Статуту залізниць України щодо стягнення штрафу за несвоєчасну доставку порожніх вагонів. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, від 05.08.2019р. у справі №910/10848/18 та від 30.08.2019р. у справі №910/15119/18.
При цьому, суд звертає увагу на те, що ро причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (пункт 2.9 Правил).
Слід зазначити, що у залізничних накладних, за якими Залізниця допустила прострочення доставки вантажу, відмітки про причини затримки вантажу, які дають право Залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки не проставлені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу.
Суд вважає за необхідне відзначити і те, що наявність відмітки у перевізних документах про затримку вантажу, не звільняє відповідача від обов'язку довести ті обставини, на які останній посилається у підтвердження своїх заперечень проти позову, у даному випадку, обставини наявності підстав у розумінні пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу для збільшення терміну доставки вантажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019р. у справі №905/912/19 та від 02.12.2019р. у справі №910/3745/19.
Дослідивши розрахунок позовних вимог, а також враховуючи, що відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували факт порушення визначених правилами термінів доставки вантажів за спірними накладними, суд встановив, що сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу нарахована правомірно.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру нарахованого штрафу до 10% від нарахованої суми суд зазначає наступне.
Можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду, у випадку, коли розмір неустойки значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, передбачена ч.3 ст.551 ЦК України та ч.1 ст.233 ГК України. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан обох сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, суд зазначає, що, в силу приписів ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц.
Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в п.2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду. У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами. У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (з подальшими змінами) зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Окрім того, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, судом враховано правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2019р. у справі №921/14/18, від 26.02.2019р. у справі №921/575/17-г/7 та від 20.09.2018р. у справі №904/1247/18 щодо належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту винятковості випадку застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами, приписів ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України та зменшення розміру заявленої до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з вимогами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Як вбачається із матеріалів справи, клопотання Відповідача обґрунтоване тим, що Відповідач, хоч і з простроченням, але виконав свої зобов'язання з доставки порожніх вагонів, а Позивачем не доведено погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання Позивачу збитків в результаті дій Відповідача.
При цьому суд звертає увагу на те, що нарахований за прострочення термінів доставки вантажу штраф, відповідно до статті 116 Статуту, стягується із Залізниці незалежно від наявності збитків та наслідків можливість його зменшення Статутом не передбачено (подібна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 914/2339/17).
Враховуючи наведене, дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафу за несвоєчасну поставку вантажу, яке міститься у відзиві на позовну заяву, перевіривши всі доводи, які містяться в ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання Відповідачем свого зобов'язання та розмір штрафу; беручи до уваги те, що Відповідач не навів та не довів належними засобами доказування винятковості обставин, на які він посилався, як на підставу зменшення штрафу до 10% від заявленої суми, суд вважає, що дане клопотання відповідача є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.
Аналогічну правову позицію щодо зменшення штрафу викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2019р. у справі №914/2339/17, від 27.02.2019р. у справі №910/9765/18, від 09.09.2019р. у справі №910/14170/18, від 24.10.2019р. у справі №904/5943/18 та від 29.04.2021р. у справі №905/1450/20.
При цьому суд не приймає до уваги посилання Відповідача на правову позицію щодо зменшення розміру штрафу, викладену в постановах Верховного Суду від 13.02.2018р. у справі №905/725/17, №905/1180/17, №905/1243/17, №905/64/18, №910/16925/18 та №905/1742/18, оскільки Відповідачем не доведено належними засобами доказування існування виняткових обставин, що зумовили зменшення судом розміру штрафу, котрі були встановлені судом при розгляді вказаних справ.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем строку доставки Позивачу порожніх вагонів, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такого прострочення, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6620,31грн. штрафу за порушення строку доставки порожніх вагонів є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 11.02.2021р. №116853 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №12 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 233, 307, 313 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 551, 599, 610, 612, 614, 908, 909, 916, 919, 920, 925 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії “Львівська залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Гоголя, буд.1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) на користь Приватного акціонерного товариства “РІВНЕАЗОТ” (35331, Рівненська область, Рівненський район, с.Городок, вул.Штейнгеля барона, буд.139А; ідентифікаційний код: 05607824) 6620,31грн. штрафу та 2270грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 15.06.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок