79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
08.06.2021 справа № 914/1098/21
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Комунального підприємства “Бродитеплоенерго”, Львівська область, Бродівський район, м.Броди;
до Відповідача: Відділу освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області, Львівська область, Бродівський район, м.Броди;
про: стягнення заборгованості
ціна позову: 596266,79грн.
Представники:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: Гула Р.Б. - в.о. керівника (паспорт серія НОМЕР_1 ).
23.04.2021р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Комунального підприємства “Бродитеплоенерго” від 16.04.2021р. вих. №107 (вх. №1196) до Відділу освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області про стягнення заборгованості; ціна позову: 596266,79грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором про закупівлю послуг з теплопостачання за державні кошти від 24.01.2020р. №63.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.04.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.05.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2021р. у даній справі суд постановив заяву Відділу освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області про зміну неналежного Відповідача відхилити; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 08.06.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов'язковою.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Відповідача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, в судовому засіданні подала заяву від 08.06.2021р. б/н, у якій визнає суму боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі та зазначає, що у штаті Відповідача не перебуває жодна посадова особа та не передбачено кошторисних призначень на оплату комунальних послуг в 2021р.
Крім того, представник Відповідача у поданій заяві зазначає про те, що станом на 08.06.2021р. передавальні акти між Відділом освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області та Відділом освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області повністю не підписані та не затверджені. З підстав наведеного Відповідач заперечує проти позову і просить суд замінити Відповідача у справі. Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання Заяву зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №13455/21.
В судовому засіданні представник Відповідача зазначила, що визнає суму боргу, проте, з наведених вище підстав, проти позову заперечує.
Судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.
Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Позивача про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання судом явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 08.06.2021р. не обов'язковою, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі документами.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача 596266,79грн. суми основного боргу з оплати поставленої Позивачем та прийнятої Відповідачем теплової енергії за Договором про закупівлю послуг з теплопостачання за державні кошти від 24.01.2020р. №63.
У поданій 13.05.2021р. за вх. №11119/21 Відповіді на відзив Позивач звертає увагу на визнання Відповідачем суми боргу, стягнення якої є предметом спору у даній справі та зазначає, що відповідна сума боргу зареєстрована в Бродівському УДК саме за Відповідачем.
Щодо доводів Відповідача про те, що за зобов'язаннями повинен відповідати Відділ освіти Золочівської РДА Позивач зазначає, що райдержадміністрація в районі, що ліквідовується, здійснює свої повноваження до моменту здійснення її правонаступництва. Таке правонаступництво не підтверджено належними засобами доказування, оскільки Відповідачем не доведено підписання передавального акту та балансу, в якому було б відображено правонаступництво Відділом освіти Золочівської РДА Відповідача щодо боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі.
Позиція Відповідача:
Відповідач у поданому 11.05.2021р. за вх. №10741/21 Відзиві на позовну заяву зазначає, що Відповідач перебуває на завершальному етапі реорганізації шляхом приєднання до Відділу освіти Золочівської РДА і станом на 05.05.2021р. в штаті Відповідача відсутні посадові особи.
У поданій 08.06.2021р. за вх. №13455/21 заяві Відповідач визнає суму боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі та зазначає, що у штаті Відповідача не перебуває жодна посадова особа та не передбачено кошторисних призначень на оплату комунальних послуг в 2021р.
Крім того, представник Відповідача у поданій заяві зазначає про те, що станом на 08.06.2021р. передавальні акти між Відділом освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області та Відділом освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області повністю не підписані та не затверджені. З підстав наведеного Відповідач просить суд замінити Відповідача у справі. З даного приводу суд зазначає, що ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 18.05.2021р. судом постановлено заяву Відділу освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області про зміну неналежного Відповідача відхилити. Крім того, представник Відповідача у поданій 08.06.2021р. заяві не вказує на кого просить замінити Відповідача, відтак, подана заява в частині заявленого клопотання не підлягає розгляду, оскільки зміст клопотання не конкретизований, що унеможливлює його розгляд по суті.
В судовому засіданні представник Відповідача зазначила, що визнає суму боргу, проте проти позову заперечує.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Учасникам справи можливості для подання заяв по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Позивача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
24.01.2020р. між Комунальним підприємством «Бродитеплоенерго» (надалі - Позивач, Учасник) та Відділом освіти Бродівської районної адміністрації Львівської області (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір про закупівлю послуг з теплопостачання за державні кошти №63 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Учасник зобов'язувався у 2020 році надавати Замовникові послуги згідно коду ДК 021:2015:09320000-8 - пара та гаряча вода та пов'язана продукція; постачання теплової енергії (лот 2 - ОЗ Бродівська ЗОШ І-ІІІ ст. №3 вул.Шкільна 1, ОЗ Бродівська ЗОШ І-ІІІ ст. №4 вул.Старобрідська, 11, Відділ освіти Бродівської РДА вул.Стуса 20, 22, Бродівська СЗОШ І-ІІІ ст. №2, вул.Бузова 5, Бродівська ЗОШ І ст. №1 вул.Коцюбинського 8, Бродівська гімназія ім.І.Труша, вул.Коцюбинського 2, ОЗ Бродівська ЗОШ 1-ІІІ ст. №3 вул.Замкова 1 м.Броди) протягом опалювального сезону. Початок та закінчення опалювального встановлюється відповідними органами влади. Номенклатура послуг, які Учасник надає Замовнику згідно цього Договору послуги з теплопостачання (далі - Послуги ) а саме: постачання, виробництво та транспортування теплової енергії. Кількість послуг: 1722 Гкал.
Відповідно до п.2.1. Договору Учасник повинен надати Замовнику послуги, якість яких відповідає умовам граничних показників якості визначених державними стандартами для надання послуг з постачання водяної пари і гарячої води.
Згідно п.3.1. Договору ціна послуг, наданих Учасником за цим Договором встановлюється у розмірі 2495,06грн./Гкал (71,93грн/м2) з ПДВ, що визначається з урахуванням положень Податкового кодексу України.
Загальна вартість договору становить 4297000грн. (п.3.2. Договору).
Пунктами 4.1. та 4.2. Договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником після пред'явлення Учасником рахунку на оплату послуг. До рахунку додаються акти надання послуг з теплопостачання.
Відповідно до п.4.4. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно п.4.5. Договору кінцевим терміном оплати за спожиту теплову енергію є 5 число місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 5.1. Договору Сторонами встановлено строк (термін) поставки послуги: з 01 січня по 31 грудня 2020 року.
Відповідно до п.6.1.1. та 6.1.2. Договору Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за отримані послуги з теплової енергії обсягах і в терміни, передбачені договором; приймати надані послуги згідно з актом приймання послуги.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором (п.7.1. Договору).
Відповідно до п.10.1. Договору Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань. Відповідно до ч.3 ст.631 ЦК України Сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2020р.
Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між Сторонами Договору Позивачем надано Відповідачу послуги на суму 4019777,39грн., що підтверджується Актами приймання-передачі наданих послуг за Договором від 29.01.2020р. б/н на суму 822812,53грн., від 25.02.2020р. б/н на суму 775299,10грн., від 03.04.2020р. б/н на суму 645887,82грн., від 23.04.2020р. б/н на суму 218233,51грн., від 19.10.2020р. б/н на суму 140949,16грн., від 09.12.2020р. б/н на суму 650028,48грн. та від 18.12.2020р. б/н на суму 766566,79грн.
Вказані Акти підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
Згідно доводів Позивача Відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання з оплати наданих послуг виконано частково, сплачено на користь Позивача 3423510,60грн., внаслідок чого утворився борг з оплати наданих за Договором послуг в розмірі 596266,79грн.
Актом звірки розрахунків між сторонами встановлено станом на 01.01.2021р. заборгованість Відповідача перед Позивачем з оплати наданих за Договором послуг в розмірі 596266,79грн. Вказаний Акт звірки підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.
З метою досудового врегулювання спору Позивач 21.01.2021р. звертався до Позивача Вимогою вих. №16 про сплату 595822,03грн. боргу з оплати послуг за Договором.
Відповідачем вказану Претензію залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Відповідачем претензії станом на час вирішення спору Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 596266,79грн. суми основного боргу з оплати наданих за Договором послуг.
Відповідач у поданому 11.05.2021р. за вх. №10741/21 Відзиві на позовну заяву зазначає, що Відповідач перебуває на завершальному етапі реорганізації шляхом приєднання до Відділу освіти Золочівської РДА і станом на 05.05.2021р. в штаті Відповідача відсутні посадові особи.
У поданій 13.05.2021р. за вх. №11119/21 Відповіді на відзив Позивач звертає увагу на визнання Відповідачем суми боргу, стягнення якої є предметом спору у даній справі та зазначає, що відповідна сума боргу зареєстрована в Бродівському УДК саме за Відповідачем.
Щодо доводів Відповідача про те, що за зобов'язаннями повинен відповідати Відділ освіти Золочівської РДА Позивач зазначає, що райдержадміністрація в районі, що ліквідовується, здійснює свої повноваження до моменту здійснення її правонаступництва. Таке правонаступництво не підтверджено належними засобами доказування, оскільки Відповідачем не доведено підписання передавального акту та балансу, в якому було б відображено правонаступництво Відділом освіти Золочівської РДА Відповідача щодо боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі.
У поданій 08.06.2021р. за вх. №13455/21 заяві Відповідач визнає суму боргу, стягнення якого є предметом спору у даній справі та зазначає, що у штаті Відповідача не перебуває жодна посадова особа та не передбачено кошторисних призначень на оплату комунальних послуг в 2021р.
В судовому засіданні представник Відповідача зазначила, що визнає суму боргу, проте, з наведених вище підстав, проти позову заперечує.
Крім того, представник Відповідача у поданій заяві зазначає про те, що станом на 08.06.2021р. передавальні акти між Відділом освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області та Відділом освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області повністю не підписані та не затверджені.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.906 ЦК України).
Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Суд зазначає, що підписання Відповідачем Актів приймання-передачі наданих послуг за Договором, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Суд також звертає увагу на те, що, відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, і сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.04.2018р. у справі №905/1198/17, від 05.03.2019р. у справі №910/1389/18 та від 04.12.2019р. №916/1727/17.
При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Щодо викладених у поданому до суду відзиві доводів Відповідача про те, що в штаті Відповідача про те, що Відповідач перебуває на завершальному етапі реорганізації шляхом приєднання до Відділу освіти Золочівської РДА і станом на 05.05.2021р. в штаті Відповідача відсутні посадові особи, а відтак, за зобов'язаннями Відповідача повинен відповідати Відділ освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно ч.1 ст.104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.2 ст.104 ЦК України).
Відповідно до ч.3 ст.104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Приписами ч.ч.1-3 ст.107 ЦК України передбачено, що кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов'язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов'язання, або забезпечення виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом; після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами; передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом; підписані головою і членами комісії з припинення юридичної особи та затверджені учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, примірники передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, за місцем її державної реєстрації, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи - правонаступника, за місцем її державної реєстрації.
Відповідно до п.8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020р. №1321, перехід майна, майнових прав та обов'язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації; у разі утворення райдержадміністрації на території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого була відсутня така райдержадміністрація, - з моменту державної реєстрації райдержадміністрації як юридичної особи публічного права та затвердження передавального акта комісії з реорганізації.
Згідно п.9 Порядку передавальний акт складається комісією з реорганізації та затверджується головою облдержадміністрації.
З врахуванням наведеного, в тому числі поданої Відповідачем 08.06.2021р. за вх. №13455/21 заяви та підтвердження представником Відповідача в судовому засіданні 08.06.2021р. у даній справі того, що станом на 08.06.2021р. передавальні акти між Відділом освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області та Відділом освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області повністю не підписані та не затверджені суд відхиляє доводи Відповідача про його правонаступництво Відділом освіти Золочівської районної державної адміністрації Львівської області за безпідставністю та необґрунтованістю.
З врахуванням встановлених судом обставин, наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів порушення Відповідачем порядку оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором, встановлення факту наявності заборгованості з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором та її розміру, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми заборгованості суд встановив, що сума заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем за Договором послуг становить 596266,79грн., а відтак, позовні вимоги про стягнення 596266,79грн. суми основного боргу з оплати наданих за Договором послуг є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.
Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Договору, належного виконання Позивачем взятих на себе договірних зобов'язань, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту надання послуг за Договором, їх невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту порушення Відповідачем встановленого Договором порядку і строку оплати наданих Позивачем послуг, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 596266,79грн. суми основного боргу з оплати наданих за Договором послуг є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 8944,01грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.
Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 15.04.2021р. №335 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 8944,01грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.
При цьому, суд зазначає, що ціна позову при поданні Позивачем позовної заяви до господарського суду становила 596266,79грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви до господарського суду судового збору складає 8944грн.
Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 8944,01грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 8944грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 8944грн. судового збору.
При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру належного до сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, а також здійсненого судом розподілу судових витрат судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 0,01грн. судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 0,01грн. сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення.
Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 203, 216, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625-629, 632, 901, 903 Цивільного кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Відділу освіти Бродівської районної державної адміністрації Львівської області (80600, Львівська область, Бродівський район, м.Броди, вул.Василя Стуса, буд.22; ідентифікаційний код: 38456570) на користь Комунального підприємства “Бродитеплоенерго” (80600, Львівська область, Бродівський район, м.Броди, вул.Гончарська, буд.3А; ідентифікаційний код: 05445639) 596266,79грн. суми основного боргу та 8944грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 16.06.2021р.
Головуючий суддя Т.Б. Фартушок