ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2021Справа № 910/17533/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр
«Київ»
до 1. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу
Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр»
3. Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської
міської державної адміністрації ) «Київкінофільм»
про визнання договору оренди продовженим; визнання договору оренди
недійсним та виселення
Суддя Сівакова В.В.
секретар судового засідання Кимлик Ю.В.
за участю представників сторін
від позивача Воробйов А.В., адвокат за довіреністю б/н від 02.11.2020
від відповідача-1 Візор О.М., самопредставництво
від відповідача-2 Зюкіна В.В., довіреність № 5/01-21 від 04.01.2021
від відповідача-3 не з'явився
Суть спору :
10.11.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» до 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр»; 3) Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації ) «Київкінофільм» про
1) визнання договору оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (на цей час - вул. Велика Васильківська), 19, укладений 04.01.1999 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (орендар), Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець; на цей час - Департамент комунальної власності м. Київ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) продовженим на строк до 04.01.2029;
2) визнання недійсним договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974, що укладений 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» (орендар) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (балнсоутримувач), та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 420;
3) виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» з будинку № 19 літера «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/17533/20 від 17.11.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
25.11.2020 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання у відповідності до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України про витребування у Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідченої копії акту оцінки вартості майна кінотеатру «Київ» станом на 01.11.1998.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/17533/20; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 22.12.2020; в порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідчену копію акту оцінки вартості майна кінотеатру «Київ» станом на 01.11.1998.
Даною ухвалою зобов'язано відповідачів протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
21.12.2020 від відповідача-3 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-3 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що протягом місяця після закінчення терміну дії договору від 04.01.1999 листом № 062/05/15-808 від 25.01.2019 орендодавець добросовісно повідомив орендаря про своє бажання припинити дію договору від 04.01.1999 та не продовжувати його на новий термін. Цей лист було вручено орендарю 04.02.2019, що було під час розгляду справи № 910/4130/19 підтверджено відомостями про відстеження цінного листа № 0100168739740 з веб-сайту ПАТ «Укрпошта». Отже дію договору було припинено, а у орендаря відсутні підстави використовувати об'єкт оренди після 04.01.2019. Передбачені договором оренди права позивача не могли бути порушені відповідачами через проведення конкурсу та укладення нового договору оренди від 14.05.2019, оскільки на момент проведення конкурсу позивач вже не був орендарем і мав приймати участь у конкурсі на загальних засадах у рівних умовах з іншими учасниками конкурсу. Зазначає, що якщо позивач приймав би участь у зазначеному конкурсі у випадку існування рівних пропозицій з іншими учасниками конкурсу, він мав би переважне право на укладення договору оренди. Переважне право позивача при участі у конкурсі не було використано, оскільки він не подавав заявки на участь та не приймав участь у зазначеному конкурсі. Факт того, що кінотеатр «Київ» відноситься до об'єктів культурного призначення не робить ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» закладом культури, через використання вказаного об'єкту для отримання прибутку у господарській діяльності. Зазначає, що відсутні підстави вважати недійсним договір оренди від 14.05.2019.
22.12.2020 відповідачем-1 до суду подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наявні судові рішення про той же предмет і з тих же підстав справах № 910/4130/19, № 910/5259/19 та № 910/6046/19.
22.12.2020 відповідачем-1 до суду подано клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву.
22.12.2020 позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої вимогу про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-Центр» з будинку № 19 літера «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві змінено на усунути Товариству з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» перешкоди у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві.
22.12.2020 відповідачем-1 до суду подано клопотання про залучення до матеріалів справи документів, які було витребувано ухвалою № 910/17533/20 від 02.12.2020, а саме копію договору від 04.01.1999 з додатками до нього, в тому числі додаток 2 до зазначеного договору - акту оцінки цілісного майнового комплексу.
В підготовчому засіданні 22.12.2020 судом постановлено ухвалу на місці не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про продовження відповідачу-1 строку для подачі відзиву на позовну заяву до 11.01.2021.
В підготовчому засіданні 22.12.2020 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, з огляду на наступне
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Судом встановлено, що з рішень Господарського суду міста Києва у справах № 910/4130/19, № 910/5259/19 та № 910/6046/19 вбачається, що предмет спору у вказаних справах є відмінним ніж у даній справі. Більш того спори у справах № 910/4130/19, № 910/5259/19 та № 910/6046/19 вже вирішені.
З огляду на викладене, відсутні підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
В підготовчому засіданні 22.12.2020 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.01.2021.
23.12.2020 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що відповідач-1, діючи у повній відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору оренди від 04.01.1999, належно повідомив позивача про припинення дії договору та не продовження договору на новий термін - листами № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 та № 062/05/15-808 від 25.01.2019, копії яких додані до позовної заяви. Після цього власник майна не приймав рішення про передачу об'єкту оренди в оренду позивачу. Отже, вказаний договір оренди від 04.01.1999 не може вважатись продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, оскільки орендодавець/власник не мав наміру продовжувати договірні стосунки, про що належно повідомив позивача у встановлені строки та у порядку, а тому відсутні правові підстави зобов'язувати відповідача-1 продовжити дію договору оренди всупереч його волі. Позивач невірно зазначає, що мав право на укладення нового договору оренди без проведення конкурсу, адже таке право могло бути реалізоване лише у випадку, якщо не було б інших потенційних орендарів об'єкту. Вважає, що переважне право позивача, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін, так само як і право на оренду без проведення конкурсу, Департаментом не порушене. Зазначає, що при укладенні договору № 2974 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 14.05.2019 відповідач-2 жодних прав позивача не порушив та не міг порушити, зазначений договір № 2974 був добросовісно укладений відповідачем-2 з відповідачем-1 та відповідачем-3 за результатами законного конкурсу, тому відповідач-2 вважає, що правові підстави для визнання вказаного договору недійсним та для виселення відсутні.
06.01.2021 відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що договір не може вважатись продовженим, оскільки орендодавець не має наміру продовжувати договірні відносини. Зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/6046/19 відмовлено у визнанні недійсними результатів конкурсу від 15.04.2019 на право оренди нежитлової будівлі на вулиці Велика Васильківська, 19, літера А, визнання недійсним договору оренди № 2974 від 14.05.2019, за наслідками якого укладено спірний договір оренди № 2974, оскільки судом не встановлено порушень під час проведення зазначеного конкурсу від 15.04.2019 на право оренди нежитлової будівлі.
20.01.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-3.
20.01.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
В підготовчому засіданні 26.01.2021 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.02.2021.
10.02.2021 від позивача до суду надійшло клопотання, в якому просить провести підготовче засідання без участі представника, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.
В підготовчому засіданні 11.02.2021 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 23.02.2021.
23.02.2021 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 23.02.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.03.2021.
Позивач в судовому засіданні 02.03.2021 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач-1 судовому засіданні 02.03.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Відповідач-2 судовому засіданні 02.03.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Відповідач-3 судовому засіданні 02.03.2021 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 02.03.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 11.03.2021.
В судовому засіданні 11.03.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.03.2021.
В судовому засіданні 18.03.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.04.2021.
06.04.2021 відповідачем-1 до суду подано письмові пояснення по справі.
Підготовче засідання, призначене на 08.04.2021, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2021 учасників справи викликано у підготовче засідання, призначене на 29.04.2021.
29.04.2021 позивачем до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 29.04.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.05.2021.
24.05.2021 позивачем до суду подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 25.05.2021 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.06.2021.
28.05.2021 відповідачем-1 до суду подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 01.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
Цілісний майновий комплекс Державного комунального підприємства «Кінотеатр «Київ» належить до комунальної власності м. Києва на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 31 січня 1992 року за N 26 «Про формування комунального майна та районів».
04.01.1999 між Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець, відповідач-1; на цей час - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (орендар, позивач) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу (далі - договір від 04.01.1999).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування цілісни1 майновий комплекс кінотеатру «Київ», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (наразі - вул. Велика Васильківська), 19, склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки вартості майна кінотеатру «Київ», складеного станом на 01.11.1998 (додаток № 2) у складі:
основних засобів за балансовою вартістю 2066,9 тис. грн,
основних засобів за залишковою вартістю 840,3 тис. грн, у тому числі будівля за балансовою вартістю 1962,17 тис. грн, залишковою вартістю 816,7 тис. грн;
оборотних коштів з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості оборотних засобів на суму 113,2 тис. грн.
14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (орендодавець, відповідач-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-ценгр» (орендар, відповідач-2) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (балансоутримувач, відповідач-3) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 (далі договір від 14.05.2019).
Відповідно до п. 1.1, 2.1,9.1 вказаного договору орендодавець на підставі рішення конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади міста Києва Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 15.04.2019, протокол № 60 передає будинок № 19 літер «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві загальною площею 7376,30 кв. м зі строком дії 10 років з дня приймання-передачі об'єкта орендарю для організації кінопоказів.
Спір виник в зв'язку з тим, що на думку позивача договір від 04.01.1999 є продовженим до 04.01.2029, а договір від 14.05.2019 укладено з порушенням норм чинного законодавства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з п. 12.1 договору від 04.01.1999 він вступає в дію з часу його підписання і діє протягом 10 років з 04.01.199 по 04.01.2010.
Між орендодавцем та орендарем укладено зміни до договору оренди цілісного майнового комплексу від 04.01.1999, відповідно до яких у п. 12.1 договору змінено цифри « 04.01.2010» на цифри « 04.01.2009».
У п. 1.2 договору від 04.01.1999 зазначено, що орендар є правонаступником прав та обов'язків кінотеатру «Київ».
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1068 від 01.07.1999 припинено діяльність державного комунального підприємства кінотеатр «Київ» шляхом його реорганізації через приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ»; визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» правонаступником прав та обов'язків державного комунального підприємства кінотеатр «Київ» відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу від 04.01.1999.
Відповідно до п. 12.2 договору від 04.01.1999 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення його строку, він вважається продовженим на термін і на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній станом на 04.01.2009) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Сторонами не заперечується, що строк дії договору від 04.01.1999 був продовжений відповідно до п. 12.2 договору та п. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» до 04.01.2019.
Відповідно до п. 2.3 договору від 04.01.1999 вартість та склад майна, що повертається орендарем орендодавцю, визначається на підставі передаточного балансу та акту оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору оренди, звіреного з актом прийому-передачі комунального майна в оренду. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.
Згідно з п. 4.2 договору від 04.01.1999 орендар має право за погодженням з орендодавцем за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Відповідно до п. 5.1.1 договору від 04.01.1999 орендар зобов'язується зберігати кінопоказ. Використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю підприємства.
Відповідно до п. 6.1.3 договору від 04.01.1999 орендар за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором має переважне право, за інших рівних умов, на продовження строку дії договору оренди.
За умовами пунктів 9.1.2, 9.1.3, 9.1.7 договору від 04.01.1999 орендар зобов'язаний зберігати режим роботи кінотеатру; брати участь у загальноміських заходах мистецтва та кіно; забезпечувати високу культуру та якість обслуговування глядачів.
Відповідно до п. 11.4 договору від 04.01.1999 договір оренди припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено.
Згідно з п. 11.7 договору від 04.01.1999 орендар вправі залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди.
Відповідно до п. 11.8 договору від 04.01.1999 якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому школи, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти без врахування індексації після закінчення строку договору оренди.
На момент укладення договору від 04.01.1999 та продовження його дії до 04.01.2009 правовідносини використання державного та комунального майна регулювались Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ.
Станом на момент пред'явлення даного позову, Закон України № 2269-ХІІ від 10.04.1992 втратив чинність у зв'язку із введенням в дію з 01.02.2020 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ.
Оскільки правовідносини, пов'язані із припиненням дії договору оренди цілісного майнового комплексу від 04.01.1999, на думку Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) припинились 04.01.2019, із подальшою передачею частини майна цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» в користування ТОВ «Сінема-центр» на підставі договору оренди від 14.05.2019, виникли до введення в дію Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ, до вирішення питання про виникнення у позивача права на продовження використання майна, яке виступало предметом договору оренди цілісного майнового комплексу від 04.01.1999, слід застосовувати положення Закону України № 2269-ХІІ від 10.04.1992 (далі по тексту - Закон України «Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності (ч. і ст. 2 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є зокрема цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.
За правилами ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди: орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Таким чином, між позивачем та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради виникли правовідносини із оренди майна, належного до комунальної власності територіальної громади міста Києва - цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (наразі - вул. Велика Васильківська), 19.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Як свідчать матеріали справи, договір оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» був укладений на термін до 04.01.2009 та в подальшому за згодою сторін був продовжений до 04.01.2019.
Відповідач-1 вважає, що відповідний договір припинив свою дію 04.01.2019 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
На підтвердження викладених обставин відповідач-1 посилається на те, що своє волевиявлення на припинення орендних відносин, що виникли із договору від 04.01.1999 він висловив у листах № 062/05/15-9075 від 12.10.2018, № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 та № 062/05/15-808 від 25.01.2019.
Доводи відповідача-1 не приймаються судом до уваги з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 763, ст. 764 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
За правилами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
В силу положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.05.2020 № 910/719/19, відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-Х1І, може мати прояв у «мовчазній згоді» і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-ХІІ) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.
Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору. Разом з тим, орендуючи спірне майно, відповідач діє як суб'єкт господарювання в межах господарських правовідносин, забезпечуючи себе необхідними матеріально-технічними ресурсами.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-ХІІ, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Відступаючи від висновку Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду, викладеного в постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/2997/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.
Тобто, можливість припинення договору оренди в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» беззаперечно ставиться в залежність від таких обставин в їх сукупності:
- наявність повідомлення орендодавця про припинення договору, висловленого як протягом строку дії договору, так і протягом одного місяця після його закінчення;
- його реальне направлення на належну адресу орендаря;
- повідомлення повинно бути здійснене добросовісно і розумно.
При цьому, слід також взяти до уваги правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/3324/16, згідно з якою судам слід достеменно встановлювати, чи є заява, якою констатовано факт припинення орендних відносин, заявою про відмову від договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
В матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05/15-9075 від 12.10.2018, в якому повідомляється, що термін дії договору від 04.01.1999 продовжуватись на буде, у зв'язку з чим позивачу необхідно розпочати процедуру повернення цілісного майнового комплексу з орендного користування.
Проте жодних доказів надіслання та відповідно отримання позивачем вказаного листа матеріали справи не містять.
Також у справі наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, в якому повідомляється, що термін дії договору від 04.01.1999 продовжуватись на буде.
Даний лист направлено 20.12.2018 рекомендованою кореспонденцією № 0100100027059, що підтверджується фіскальним чеком № 0013517 0012443, накладною пошти № 0100100027059 та описом вкладення у цінний лист від 20.12.2018.
Проте вказаний лист на адресу позивача не надходив, що підтверджується отриманою на запит позивача відповіддю Акціонерного товариства «Укрпошта» за № 33-С-10882 від 30.05.2019, в якій зазначено наступне.
Відповідно до п. 91 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення надсилається адресату у вигляді СМС-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.
За повідомленням Київської міської дирекції Укрпошти, відправлення Укрпошти Стандарт від 20.12.20218 № 0100100027059, адресоване ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (вул. Велика Васильківська, 19, м. Київ, 01004) надійшло до доставочного відділення поштового зв'язку (ВПЗ) № 24 м. Київ 21.12.2018 із зазначенням мобільного номеру адресата ( НОМЕР_1 ).
Проте через технічний збій системи на вказаний телефонний номер телефону СМС-повідомлення не направлене. Доставка повідомлень про надходження поштового відправлення на адресу ТОВ «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» не здійснювалось.
Зазначене відправлення за закінченням терміну зберігання 07.01.2019 повернуто відправнику до ВПЗ № 1 м. Київ. Після закінчення місячного терміну зберігання у ВПЗ № 1 дане відправлення направлено на зберігання до визначеного об'єкту поштового зв'язку (04209).
Отже, невірне зазначення у поштовій накладній відправлення № 0100100027059 телефону адресата - 0500500500 унеможливило отримання ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» від АТ «Укрпошта» повідомлення про надходження вказаного листа та власне отримання цього листа.
Таким чином, лист відповідача-1 № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 був направлений без дотримання принципів добросовісності і розумності, оскільки невірне зазначення телефону адресата завідомо позбавило орендаря можливості отримати цей лист, право на що гарантоване ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до п.п. 70, 71 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.01.2012 ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Лист відповідача-1 № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 не був направлений належним чином на адресу орендаря, а тому не потягнув передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» наслідків у вигляді припинення договору оренди від 04.01.1999.
Слід відзначити, що при направленні відповідачем-1 позивачу наступного листа № 062/05/15-808 від 25.01.2019 у поштовій накладній зазначено вірний номер телефону позивача.
Отже, із урахуванням викладеного, лист відповідача-1 № 062/05/15-11081 від 19.12.2018 та спосіб його направлення позивачу свідчить про свідому нерозумну та недобросовісну поведінку орендодавця, а тому, із урахуванням вищенаведених висновків Великої Палати Верховного Суду, не може вважатись належним доказом повідомлення про відмову від договору в порядку ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
На адресу ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» надійшов лист Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05/15-808 від 25.01.2019, в якому орендодавець посилаючись на припинення договору від 04.01.1999 та не продовження його на новий термін, беручи до уваги рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 22.01.2019 зазначив про необхідність повернення цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ» за актом приймання-передавання КП «Київкінофільм» протягом 3-х днів після визначення переможця конкурсу на право оренди будівлі кінотеатру.
Даний лист направлено 25.01.2019 рекомендованою кореспонденцією № 0100168739740, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 25.01.2019 та отриманий позивачем 04.02.2019.
Стосовно вказаного листа суд відзначає, що на відміну від положень ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка передбачає право сторони договору оренди на подання заяви про припинення або зміну договору, лист відповідача-1 № 062/05/15-808 від 25.01.2019 не містить такої заяви.
Тобто лист відповідача-1 № 062/05/15-808 від 25.01.2019 за своїм змістом не є повідомленням про те, що договір від 04.01.1999 припиняється та продовжений не буде.
Натомість, у цьому листі констатується як нібито такий, що настав, юридичний факт припинення договору оренди від 04.01.1999. Безпосередньо ж лист № 062/05/15-808 від 25.01.2019 лише спрямований на реалізацію наслідків припинення договору у вигляді повернення майна.
Із сукупності наведених обставин можна припустити, що орендодавець, направляючи лист від 25.01.2019, виходив із міркувань про повідомлення орендаря щодо припинення договору від 04.01.1999 листами № 062/05/15-9075 від 12.10.2018, № 062/05/15-11081 від 19.12.2018.
Проте як зазначено вище, ці листи на адресу орендаря не надходили, а тому негативні наслідки у вигляді помилкового уявлення про направлення відповідних листів та щодо фактичних правовідносин, які мають місце між сторонами (щодо факту продовження строку дії договору від 04.01.1999), несе саме орендар.
Відповідачі заперечуючи проти позовних вимог посилаються на встановлення судовим рішенням у справі № 910/3140/19 факту припинення договору від 04.01.1999 після 04.01.2019, у зв'язку з належним повідомленням позивача про припинення дії договору згідно листа № 062/05/15-808 від 25.01.2019.
Такі заперечення суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час згідно з ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (п. 32), від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 (п. 154) преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Втім, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 по справі № 820/17548/14 звертається увага, що преюдиція не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Втім для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.
З огляду на відсутність належного повідомлення орендаря про те, що договір від 04.01.1999 після його закінчення припиняється та не буде продовжений на наступний строк, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання договору від 04.01.1999 продовженим на строк до 04.01.2029 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
02.01.2019 комісія з інвентаризації цілісного майнового комплексу «Кінотеатр «Київ», створена наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 511 від 19.12.2018, провела інвентаризацію майна, яке увійшло до складу цілісного майнового комплексу (ЦМК) кінотеатру «Київ» згідно акту прийому-передачі комунального майна станом на 01.04.1999.
Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 54 від 30.01.2019 створено в Департаменті комісію з формування Переліку майна, що може бути передано в оренду, та затверджено її склад.
30.01.2019 рішенням комісії з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду, оформленим протоколом № 1 нежитлову будівлю кінотеатру «Київ» включено до переліку майна, що може бути передане в оренду.
Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 2-к від 04.03.2019 вирішено провести конкурс на право оренди нежитлової будівлі загальною площею 7376,3 кв. м на вул. Велика Васильківська, 19, літ. А.
15.04.2019 рішенням конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади м. Києва Департаменту комунальної власності м. Києва, оформленого протоколом № 60 та затвердженого директором Департаменту комунальної власності м. Києва 17.04.2019, визначено переможцем конкурсу на право оренди майна комунальної власності територіальної громади м. Києва (нежитлової будівлі по вул. Великій Васильківській, 19, літ А) Товариство з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр».
Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 253 від 16.04.2019 закріплено за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» на праві господарського відання нежилу будівлю кінотеатру «Київ» на вул. Великій Васильківській, 19 загальною площею 7131,50 кв. м та майно комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатком (копії наказу та додатку до нього додаються). Наказом Директора Департаменту від 13.05.2019 № 279 до зазначеного наказу внесено зміни в частині площі об'єкта - у розмірі 7376,3 кв. м.
14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (орендодавець, відповідач-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» (орендар, відповідач-2) та комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (балансоутримувач, відповідач-3) укладено договір оренди будинку № 19 літер «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві загальною площею 7376,30 кв. м зі строком дії 10 років з дня приймання-передачі об'єкта.
У подальшому листом № 060/48-219 від 28.05.2019 КП «Київкінофільм» звернулося до ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» з вимогою про повернення з оренди та звільнення приміщень майнового комплексу кінотеатру «Київ» з посиланням на припинення дії договору оренди від 04.01.1999 відповідно до листів Департаменту комунальної власності м. Києва № 062/05/15-9075 від 12.10.2018, № 062/05/15-11081 від 19.12.2018, № 062/05/15-808 від 25.01.2019.
Вказана вимога була залишена ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» без задоволення.
Згідно з ч. 3 ст. 17 цього Закону України «Про оренду державного та комунального майна» після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі, якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Таким чином, вказані норми урегульовують відносини між орендодавцем та орендарем на момент закінчення строку дії договору одним із двох варіантів:
1) якщо власник має намір використовувати для власних потреб, він повинен письмо попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору;
2) якщо власник орендованого майна не має потреби у його використанні (про що свідчитиме відсутність відповідного письмово попередження після спливу тримісячного строку до закінчення терміну договору), то:
а) за змовчуванням згодою термін дії договору продовжується на той самий термін і на тих самих умовах;
б) укладається новий договір з урахуванням переважного права на це у добросовісного орендаря.
Упродовж дії договору від 04.01.1999 орендар належним чином виконував свої зобов'язання за договором. Інше не підтверджено матеріалами справи.
За таких обставин і за відсутності повідомлення від орендодавця про намір використовувати для власних потреб передане в оренду майно - ЦМК кінотеатру «Київ» - ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» з 04.10.2018 (за три місяці до закінчення строку дії договору) отримало гарантоване ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» право на продовження відносин з оренди (шляхом пролонгації договору або укладення нового договору) майна, яке на той час вже перебувало у нього в оренді, тобто саме цілісного майнового комплексу «Кінотеатр «Київ» у повному складі, без виділення та виключення зі складу ЦМК його окремих складових частин.
Цьому праву кореспондував обов'язок Департаменту комунальної власності м. Києва щодо надання ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» можливості продовжити оренду саме ЦМК кінотеатру «Київ», який був предметом договору від 04.01.1999, шляхом продовження договору оренди за змовчуванням або ж надання можливості укласти новий договір оренди відповідного майна з урахуванням передбаченого законом переважного права на це ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» як добросовісного орендаря.
Всупереч положенням ч.ч. 2, 3 ст. 17 вказаного Закону відповідач-1 знехтував своїми обов'язками та правами позивача, що потягло протиправне позбавлення позивача права на оренду ЦМК кінотеатру «Київ».
Так, згідно зі ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
Статтею 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що об'єктами оренди за цим Законом є цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів. Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.
Саме у такій якості, як цілісний майновий комплекс, що здійснював завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» отримало кінотеатр «Київ» в орендне користування за договором від 04.01.1999 і продовжувало його експлуатацію.
Отже, починаючи з 04.10.2018 орендодавець не мав законних підстав позбавити орендаря права на оренду всього майна - ЦМК кінотеатру «Київ», яке вже перебувало у нього в оренді, а тому за будь-яких умов (навіть якщо орендодавець вважав, що договір із ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» є припиненим), орендодавець не мав права оголошувати конкурс на оренду лише частини чайна, що було предметом договору від 04.01.1999 (тобто ЦМК кінотеатру «Київ»), оскільки це автоматично позбавляє орендаря гарантованих ст. 17 згаданого Закону прав не лише на продовження договору оренди, а й на укладення нового договору щодо оренди того майна, що є предметом договору, строк дії якого закінчується.
Натомість відповідно та на підставі наведених рішення комісії з формування Переліку майна, що може бути передане в оренду, оформленого протоколом № 1 від 30.01.2019, наказу Департаменту комунальної власності м. Києва № 2-к від 04.03.2019 та рішення конкурсної комісії з питань оренди майна територіальної громади м. Києва Департаменту комунальної власності м. Києва, оформленого протоколом № 60 від 15.04.2019, оголошено та проведено конкурс, а надалі, 14.05.2019, між Департаментом комунальної власності м. Києва, ТОВ «Сінема-центр» та КГІ «Київкінофільм» укладено договір оренди інше окремої складової ЦМК «Кінотеатр «Київ» - будинку № 19 літер «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві загальною площею 7376,30 кв. м.
Решта майна (основних засобів), яке входить у якості складових частин до ЦМК кінотеатру «Київ» та визначене, зокрема, в акті оцінки вартості майна кінотеатру «Київ» станом на 01.11.1998 (додаток № 2 до договору від 04.01.1999), акті від 02.01.2019 інвентаризації майна ЦМК «Київ», та яке передавалося в оренду за договором від 01.04.1999 у складі ЦМК кінотеатру «Київ», - не включалося до переліку майна, яке може бути передане в оренду, та не передавалося в оренду, що підтверджується вищезазначеним наказом Департаменту комунальної власності м. Києва № 253 від 16.04.2019 про закріплення за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» на праві господарського відання нежилої будівлі кінотеатру «Київ» на вул. Великій Васильківській, 19 та майна комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатком, який охоплює решту (окрім будівлі) основних засобів ЦМК кінотеатру «Київ».
Відсутність заходів до передачі основних засобів ЦМК кінотеатру «Київ» в оренду та закріплення їх за комунальним підприємством, яке входить до сфери управління орендодавця, є прямим підтвердженням факту використання орендодавцем відповідного майна для власних потреб та, одночасно, факту порушення вимог ч,ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і прав орендаря на продовження оренди цього майна у складі ЦМК.
За таких обставин навіть участь і перемога орендаря у конкурсі не могли б поновити гарантоване ч.ч. 2, 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» право орендаря на продовження оренди майна, що входило до складу ЦМК кінотеатру «Київ» та було предметом договору від 04.01.1999, оскільки, як зазначено, істотна частина цього майна не була передбачена конкурсною документацією та не увійшла до предмету укладеного за результатами конкурсу договору від 14.05.2020.
Крім того, ст.ст. 26-28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» врегульовано питання припинення договору оренди, правових наслідків його припинення або розірвання та захисту при цьому прав орендаря.
Більш детальна регламентація реалізації зазначених норм міститься у Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 847 від 07.08.1997 (далі - Порядок).
Нормативно-правові акти, які б регулювали аналогічні відносини у сфері оренди комунального майна відсутні. Однак, враховуючи єдиний за своєю сутністю підхід до регулювання Законом України «Про оренду державного та комунального майна» відносин з оренди як державного, так і комунального майна, а також беручи до уваги ст.ст. 4, 4, 8 Цивільного кодексу України (зокрема, щодо загальних засад цивільного законодавства, однакового регулювання цивільних відносин на всій території України та застосування аналогії права до цивільних відносин), слід дійти висновку про наявність підстав для застосування до порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів комунальних підприємств вказаного Порядку.
Так, п.п. 3, 8, 9 Порядку визначено, що до дати закінчення договору оренди здійснюються інвентаризація та оцінка майна орендованого підприємства. Аналогічне положення міститься у вищенаведеному п. 2.3 договору оренди від 04.01.1999.
Під час проведення інвентаризації Комісія має вирішити такі задачі:
а) здійснити розмежування майна, що належить державі, і майна орендаря:
б) документально засвідчити джерела придбання нових основних засобів та капітального ремонту орендованих державних основних засобів за час від початку оренди до дати інвентаризації;
в) документально підтвердити наявність згоди орендодавця на здійснення орендарем невідокремлюваних поліпшень орендованого майна.
До державної частки майна в цілісному майновому комплексі орендованого підприємства на етапі інвентаризації і складання передавального балансу слід віднести:
а) орендоване державне майно;
б) інше державне майно, передане орендареві державою протягом дії договору оренди;
в) майно, придбане за рахунок амортизаційних відрахувань на орендоване державне майно, якщо інше не передбачено договором оренди;
г) залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованого державного майна і майна, придбаного за кошти цього фонду раніше;
ґ) вартість невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем без погодження з орендодавцем.
До частки майна, що належить орендареві, слід віднести:
а) доход (прибуток) орендованого підприємства за час оренди;
б) нереалізовану готову продукцію і незавершене виробництво:
в) майно, придбане за рахунок власних амортизаційних відрахувань орендаря на повне відновлення основних засобів;
г) вартість погоджених з орендодавцем невідокремлюваних поліпшень орендованого майна здійснених за рахунок коштів орендаря, якщо інше не визначено договором оренди;
ґ) вартість відокремлюваних поліпшень орендованого майна здійснених за рахунок коштів орендаря;
д) інше майно, набуте орендарем відповідно до законодавства.
Натомість відповідач-1 у січні 2019 року провів інвентаризацію лише майна, яке безпосередньо передавалося в оренду у січні 1999 року, та не визначив склад і вартість ЦМК кінотеатру «Київ» станом на січень 2019 року, який мав би бути об'єктом оренди в разі укладення нового договору оренди після 04.01.2019.
Таким чином, відповідач-1 не лише штучно виділив зі складу ЦМК кінотеатру «Київ» окреме індивідуально визначене нерухоме майно (нежитлову будівлю), а й взагалі ухилився від встановлення дійсного (фактичного) складу ЦМК станом на січень 2019 року, тобто навіть не визначив об'єкт, який мав би стати предметом договору оренди в разі укладення такого договору відповідно до ч. 3 ст. 17 Законом України «Про оренду державного та комунального майна», та право на оренду якого гарантоване ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» вказаним Законом.
Тобто такі дії відповідача-1 також завідомо позбавили позивача можливості реалізувати своє право на продовження відносин з оренди ЦМК кінотеатру «Київ».
За таких обставин включення лише будівлі кінотеатру «Київ» до Переліку майна, що може бути передане в оренду, а також проведення конкурсу та подальше укладення з ТОВ «Сінема-центр» договору оренди від 15.04.2020 не лише порушили переважне право позивача перед іншими особами на продовження орендних відносин, а й взагалі повністю виключили можливість продовження таких відносин.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/2297/16 зроблено правовий висновок про те, що реалізацією переважного права є укладення договору оренди на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне продовження (поновлення).
Використання комплексу власником майна для власних потреб фактично унеможливлює в подальшому визнання за орендарем переважного права на оренду майна.
Суд повинен з'ясувати з якою метою буде використовуватися нерухоме майно, яке є предметом договору. У разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, це свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 923/759/18 зроблено правовий висновок з приводу реалізації у спірних правовідносинах інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (частина 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна») про те, що порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди:
з новим орендарем - при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право;
укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/4130/19).
У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1258/18 зазначено, що виходячи зі змісту наведених норм (ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 777 ЦК України, сутністю переважного права є укладення договору оренди (найму) на новий строк зі встановленням умов за домовленістю сторін, а не його автоматичне поновлення, наймач повинен повідомити наймодавцю про своє переважне право у строк, визначений у договорі, або в розумний строк до закінчення строку договору найму. У разі якщо наймач не надсилає повідомлення наймодавцю, він відмовляється від здійснення свого переважного права.
З урахуванням наведених положень чинного законодавства у правовідносинах оренди, зокрема комунального майна, також має бути встановлено, з якою метою буде використовуватися нерухоме майно, що є предметом договору. Ця обставина, у разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду, свідчитиме про порушення власником вимог, встановлених частиною 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, на укладання такого договору на новий строк, свідчить про ігнорування національними судами практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі «Ятрідіс проти Греції», заява № 311107/96, п. 54).
Крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власність у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції є оренда майна. Так, у справі «Меллахер та Інші проти Австрії (1989 року)», ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.
Зокрема, у справі «Стрейтч проти Сполученого Королівства», ЄСПЛ дійшов висновку, що заявника слід вважати особою, яка мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження строку оренди, і - в цілях статті 1 Першого протоколу - таке законне сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих йому муніципалітетом Дорчестера за орендним договором (пункт 35).
Аналогічні правові позиції викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 20.04,2016 у справі № 909/794/15, від 22.02.2017 у справі № 920/132/16, від 17.05.2017 у справі № 914/433/16, у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, від 07.02.2018 у справі № 914/433/16, від 02.05.2018 у справі № 920/3633/16, від 18.01.2018 у справі № 910/12017/17.
Суть переважного права полягає в обов'язку орендодавця запропонувати орендарю умови нового договору оренди того ж майна і в тому ж складі, яке було предметом договору, строк дії якого спливає. І лише в разі відмови орендаря від запропонованих умов договору орендодавець має право запропонувати укладення договору оренди на таких самих умовах іншим особам.
При цьому норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не містять положень стосовно того, що укладення договору на новий строк із тим самим орендарем згідно з ч. 3 ст. 17 Закону має відбуватися на конкурсних засадах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 925/118/18.
В свою чергу, позиція Департаменту комунальної власності м. Києва із приводу необхідності реалізації переважного права на укладення договору виключно через участь в аукціоні не приймається судом до уваги, з огляду на вищенаведений правовий висновок Верховного Суду, так і на сутність аукціону.
За загальним визначенням конкурсом є змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників або найкраще з того, що надіслане на розгляд. Конкурсом вважається процес визначення найкращого претендента на перемогу (конкурсанта), або найкращих претендентів на перемогу (конкурсантів), згідно з правилами, визначеними перед початком проведення процедури відбору конкурсантів.
На думку суду положення Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 906 від 31.08.2011, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та яким було врегульовано порядок проведення конкурсу на визначення переможця - орендаря державного майна, в порядку застосування аналогії права, можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Згідно з п. 6 Порядку основним критерієм визначення переможця є найбільший розмір орендної плати у разі обов'язкового забезпечення виконання інших умов конкурсу.
Пунктом 19 цього Порядку було передбачено, що у разі надходження двох або більше пропозицій, які відповідають умовам конкурсу, переможець визначається комісією за критерієм найбільшої запропонованої орендної плати за перший/базовий місяць оренди із застосуванням принципу аукціону.
Крім того, аналогічні правила визначення переможця конкурсу із оренди комунального майна, належного територіальній громаді міста Києва, визначено у п.п. 9, 19 Положення про оренду комунального майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради № 415/1280 від 21.04.2015 (в редакції рішення Київської міської ради № 253/6304 від 06.12.2018).
Тобто, конкурс як процедура взагалі не передбачає можливість того, щоб дві пропозиції були рівними, оскільки в будь-якому разі передбачає визначення переможця аукціону - лише одну особу, яка запропонувала більшу оренду плату.
Тому, рівність умов, за яких у належного орендаря виникає та реалізовується переважне право на отримання майна в оренду, при проведенні аукціону взагалі не виникає, що свідчить про відсутність можливості реалізації переважного права при проведенні аукціону.
Реалізація переважного права, у випадку визначення певної особи переможцем аукціону, була б можлива лише у випадку, якщо перед укладенням договору із таким переможцем орендодавець запропонував би первинному належним чином виконуючому свої обов'язки орендарю укласти новий договір оренди на тих умовах, на яких вони пропонуються переможцю конкурсу.
При цьому, ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» зверталось до Департаменту комунальної власності м. Києва з листом № 40 від 03.10.2018 (отримано останнім 09.10.2018 зареєстровано за вх. № 052/13970), в якому позивач просив продовжити строк дії оренди шляхом укладення договору оренди на 10 років; просив врахувати про наявне у ТОВ «КЦ «Кінотеатр «Київ» переважне право на укладення договору оренди на новий термін з урахуванням належного виконання обов'язків орендарем, а також здійснення ним капітального ремонту будівлі кінотеатру, здійснення діяльності у сфері культури і мистецтва (у т.ч. передбачених договором): здійснення кінопоказу як основного профілю підприємства, проведення підприємством культурних заходів міжнародного рівня.
Відповіді на вказаний лист позивач не отримав та відповідачем-1 не підтверджено інше.
Отже, отримавши заяву позивача про намір реалізувати переважне право протягом періоду до закінчення строку дії договору, Департамент комунальної власності м. Києва не вчинив жодної кореспондуючої цьому праву дії, які необхідні для реалізації цього права, безпідставно та незаконно провів аукціон із метою визначення орендаря та передав частину (а не весь ЦМК) в оренду ТОВ «Сінема-центр».
Об'єкт оренди - ЦМК «Кінотеатр «Київ» у період дії відповідного договору від 04.01.1999, строк дії якого як встановлено судом продовжено до 04.01.2029 не може бути об'єктом оренди за іншим договором - № 2974 від 14.05.2019, укладеним пізніше.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Враховуючи викладене, судом встановлено наявність правових підстав для визнання договору оренди № 2974 від 14.05.2019 недійсним.
Таким чином, позовні вимоги про визнання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974 від 14.05.2019 недійсним обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.
Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Частина 1 ст. 317 Цивільного кодексу України встановлює, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною 1 ст. 320 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 147 Господарського кодексу України, право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються у тому числі шляхом припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
Згідно ч. 1 статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З огляду на викладене вимоги позивача про усунення перешкод позивачу у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачами не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З приводу висвітлення всіх доводів сторін суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд відзначає наступне.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів порівну.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частинами 1-2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
01.06.2021 позивачем в судовому засіданні під час дебатів подано клопотання, в якому зазначає, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення по даній справі.
З урахуванням того, що відповідачем заявлено в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про вирішення питання про розподіл витрат до закінчення судових дебатів, суд вважає за можливе вирішити питання про витрати на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, на підставі п. 5 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу, і встановлює строк для подання позивачем доказів щодо розміру, понесених судових витрат.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати договір оренди цілісного майнового комплексу кінотеатру «Київ», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська (на цей час - вул. Велика Васильківська), 19, укладений 04.01.1999 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (орендар), Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації (орендодавець; на цей час - Департамент комунальної власності м. Київ виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) продовженим на строк до 04.01.2029.
3. Визнати недійсним договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 2974, що укладений 14.05.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» (орендар) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкінофільм» (балансоутримувач), та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 420.
4. Усунути Товариству з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» перешкоди у здійсненні права володіння та користування будинком № 19 літера «А» по вул. Великій Васильківській у м. Києві.
5. Стягнути з Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 10, код ЄДРПОУ 19020407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (01004, м. Київ, вул. Васильківська, 19, код ЄДРПОУ 21701876) 2.102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінема-центр» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 146, код ЄДРПОУ 33835003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (01004, м. Київ, вул. Васильківська, 19, код ЄДРПОУ 21701876) 2.102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
7. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації ) «Київкінофільм» (01004, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 3, код ЄДРПОУ 35531906) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Культурний центр «Кінотеатр «Київ» (01004, м. Київ, вул. Васильківська, 19, код ЄДРПОУ 21701876) 2.102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
8. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 08.06.2021 о 12 год. 00 хв.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 16.06.2021.
СуддяВ.В. Сівакова