ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.06.2021Справа № 910/3264/19
За позовом Національного банку України
до 1. Публічного акціонерного товариства "Златобанк"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання недійсним правочину
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Софін О.В. (адвокат);
від відповідача-1 Пиріг О.В. (адвокат);
від відповідача-2 Жбадинський В.О. (адвокат);
від третьої особи Ярошенко А.С. (адвокат).
В судовому засіданні 03.06.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників учасників справи, що повне рішення буде складено 17.06.2021 року.
15 березня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Національного банку України (позивач) надійшла позовна заява № 63-0005/14164 від 14.03.2019 року до Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:
- визнати недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року, відтак порушує права останнього, як заставодержателя за вказаним договором застави та впливає на втрату предмета застави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 року у справі № 910/3264/19 позовну заяву № 63-0005/14164 від 14.03.2019 року Національного банку України до 1. Публічного акціонерного товариства "Златобанк", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" про визнання недійсним правочину залишено без руху, надано Національному банку України строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення даної ухвали.
01.04.2019 року через відділ діловодства суду від Національного банку України надійшла заява № 63-0008/17172 від 29.03.2019 року "Про усунення недоліків позовної заяви".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/3264/19 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.04.2019 року.
В підготовчому засіданні 25.04.2019 року судом оголошувалася перерва.
13.05.2019 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" надійшла позовна заява, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку визнати недійсним заяву ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана заява ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 порушує права та інтереси ТОВ "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс", як заставодержателя права вимоги за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 року у справі № 910/3264/19 позовну заяву б/н від 11.04.2019 року третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року у справі № 910/3264/19 позовну заяву б/н від 11.04.2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс", як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору повернуто заявникові на підставі ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
06.06.2019 року до Господарського суду м. Києва надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року про повернення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Актив Фінанс", як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 року зупинено провадження у справі № 910/3264/19 до перегляду Північним апеляційним господарським судом в порядку апеляційного провадження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.06.2019 року у справі № 910/3264/19.
08.10.2019 року матеріали справи № 910/3264/19 були повернуті до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2019 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22.10.2019 року.
В підготовчому засіданні 22.10.2019 року судом оголошувалася перерва.
Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 22.10.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.
В підготовчих засіданнях 29.10.2019 року, 12.11.2019 року, 03.12.2019 року, 17.12.2019 року, 21.01.2020 року, 18.02.2020 року судом оголошувалася перерва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 року підготовче засідання відкладено на 14.04.2020 року.
У зв'язку з перебуванням судді Коткова О.В. у відпустці, підготовче засідання у даній справі, призначене на 14.04.2020 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 року підготовче засідання призначено на 19.05.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2020 року підготовче засідання відкладено на 16.06.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 року підготовче засідання відкладено на 14.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2020 року зупинено провадження у справі № 910/3264/19 до розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/4475/19, зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 910/3264/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 року поновлено провадження у справі № 910/3264/19, підготовче засідання призначено на 09.03.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 року підготовче засідання відкладено на 01.04.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 27.04.2021 року та залучено до участі у справі в якості в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 27.04.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/3264/19 до судового розгляду по суті на 25.05.2021 року.
В судовому засіданні 25.05.2021 року судом оголошувалася перерва.
В судовому засіданні 03.06.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача-1 та третьої особи позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов. Представник відповідача-2 проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
21.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (позичальник) укладено кредитний договір № 8/33/13-KLMV (надалі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1. якого, кредитодавець надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього кредитного договору.
Згідно з п. 1.2. кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в кредитному договорі, відповідно до письмової заяви позичальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених цим кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Грошові кошти за кредитною лінією надаються банком за заявками позичальника після їх акцепту банком. Заявка складається за формою, затвердженою банком, в 2-х примірниках. Зобов'язання банка по кредитуванню в рамках даного кредитного договору визначаються сумою акцептованої ним заявки та виникають в момент акцепту заявки. При наданні позичальнику кредитних коштів за акцептованою заявкою в обсязі, зазначеному в заявці така заявка вважається виконаною, а зобов'язання банка дотриманими. При досягненні позичальником максимального ліміту заборгованості нові заявки банком не розглядаються до часткового або повного повернення кредитних коштів. Після часткового/повного повернення кредиту позичальник може надавати в банк нові заявки в межах чинного максимального ліміту заборгованості.
Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 110 000 000,00 грн. Максимальний ліміт заборгованості на день надання кредиту в разі надання його траншами розраховується в базовій валюті шляхом складання сум виданих траншів в кожній з валют цього кредитного договору, помножених на офіційний курс гривні до валюти наданих траншів, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу, та поділених на курс гривні до базової валюти, встановлений Національним банком України на день надання чергового траншу (п. 1.3. кредитного договору).
Пунктом 1.4. кредитного договору встановлено, що строк дії максимального ліміту заборгованості за кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення кредиту не пізніше 19.07.2013 року включно.
Додатковими договорами до кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27 липня 2015 року.
05.03.2014 року між Національним банком України та АТ «Златобанк» укладено кредитний договір № 12.
26.03.2014 року між Національним банком України (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 (надалі - договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною (надалі всі зазначені вище кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - кредитні договори).
У пункті 1.3. договору застави визначено, що надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі.
Згідно з додатком № 1 до договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго».
12.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма сошників плюс" (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 100 (надалі - договір про відступлення-1).
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору про відступлення-1 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США.
Згідно з пунктом 1.4. договору про відступлення-1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника згідно переліку, що додається до даного Договору.
Підписанням цього договору Публічне акціонерне товариство "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3. цього договору, та зобов'язується виконувати свої обов'язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7. договору про відступлення-1).
12.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будинок Краусса" (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (надалі - договір про відступлення-2).
Відповідно до договору про відступлення-2 банк має певні зобов'язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3323,60 доларів США):
- договір банківського рахунку № 8380-ЮР від 16.10.2014 року, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством "Бахмутский аграрний союз";
- договір банківського рахунку № 2477-ЮР від 19.08.2011 року, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон";
- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_1 ;
- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_1 ;
- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_2 ;
- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між банком та ОСОБА_2 ;
- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013 року, укладений між банком та ОСОБА_2 ;
- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 079123 від 19.01.2015 року, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;
- договір банківського вкладу № 062703 "Класичний плюс" в іноземній валюті від 06.06.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_3 ;
- договір банківського вкладу № 060929 "Весняний" в іноземній валюті від 07.05.2014 року, укладений між банком та ОСОБА_3 ;
- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 077401 від 17.12.2014 року, яка укладена між банком та ОСОБА_3 ;
- договір банківського рахунку № 7587-ЮР від 26.02.2014 року, укладений між банком та Приватним акціонерним товариством "Аквасервіс";
- договір банківського рахунку № 5432-ЮР від 04.02.2013 року, укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість".
Відповідно до договору про відступлення-2 права вимоги до банку за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок Краусса" за наступними договорами:
- договір № 1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015 року;
- договір № 8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року;
- договір № 9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року;
- договір № 10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року;
- договір № 11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року;
- договір № 12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року;
- договір № 13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015 року.
Згідно з пунктом 1.5. договору про відступлення-2 підписанням цього договору банк підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірах, зазначених в абзаці (А) в преамбулі цього договору та зобов'язується виконувати свої обов'язки за договорами банківського рахунку на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора.
12.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" (боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (новий кредитор) та Національним університет "Львівська політехніка" (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги № 102 (надалі - договір про відступлення-3).
Відповідно до пунктів 1.2., 1.3. договору про відступлення-3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові право вимоги у боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного та реального виконання обов'язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США.
Згідно з пунктом 1.4. договору про відступлення-3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між первісним кредитором та боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно переліку, що додається до даного договору.
Підписанням цього договору Публічне акціонерне товариство "Златобанк" підтверджує факт належного повідомлення про відступлення прав вимоги, визнає відступлення прав грошової вимоги в розмірі, зазначеному в пункті 1.3. цього договору, та зобов'язується виконувати свої обов'язки за правочинами на користь нового кредитора. Одночасно з передачею прав вимоги новому кредитору припиняються зобов'язання боржника по відношенню до первісного кредитора (п. 1.7. договору про відступлення-3).
На підставі трьох договорів про відступлення права вимоги ТОВ «Соларенерго» набуло права вимоги до ПАТ «Златобанк» за грошовими зобов'язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.
Заявами № 12 та № 12-1 від 12.02.2015 року ТОВ «Соларенерго» повідомило ПАТ «Златобанк» про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року. Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 року ТОВ «Соларенерго» на підставі пункту 1.2. кредитного договору заявило про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості відповідача в рахунок погашення своєї заборгованості за кредитним договором.
11.08.2017 року ПАТ «Златобанк» листом № 2323 повідомило Національний банк України, що заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV, станом на 01.08.2017 року, становить 500 931 598,56 грн.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що заява ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року порушує права та інтереси Національного банку України, оскільки майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року. Крім того, позивач зазначає, що зобов'язання ПАТ «Златобанк» перед ТОВ «Соларенерго» за договорами відступлення права вимоги-1, 2, 3 визначені в гривні, євро, доларах США, російських рублях, а вимоги за кредитним договором № 8/33/13-KLMV визначені в гривнях та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними договорами.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Підстави заміни кредитора в зобов'язанні визначені статтею 512 Цивільного кодексу України, відповідно до пункту 1 частини першої якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора в зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 513, стаття 514 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за загальним правилом заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становища боржника та не зачіпає його інтересів.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини третьої статті 1058 Цивільного кодексу України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною першою статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.8 Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки, за договором рахунку умовного зберігання (ескроу) - рахунки умовного зберігання (ескроу), де вкладним (депозитним) рахунком є рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.
Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.
Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 року у справі № 914/3217/16, та постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі № 911/483/18, від 01.10.2019 року у справі № 910/12968/17, від 28.01.2020 року у справі № 910/12738/18 визначено вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, які мають бути:
- зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
З правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/21566/17 вбачається, що наслідком здійснення такого правочину, як зарахування зустрічних однорідних вимог, є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
У з'ясуванні питання щодо можливості припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог колегія суддів враховує, що умовами, за наявності яких можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість та безспірність вимог, які зараховуються, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.
Як встановлено судом, зобов'язання за договором відступлення права вимоги-1 визначені в еквіваленті 6 465 236,10 доларів США, за договором відступлення права вимоги-2 - в еквіваленті 82 762 615,83 грн., 158 245,45 євро, 217 516,90 російських рублів, за договором відступлення права вимоги-3 - в еквіваленті 1 805 038,47 доларів США.
Отже, оскільки зобов'язання за договорами відступлення права вимоги підлягають виконанню у різних валютах - гривні, євро, російських рублях та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що гривня, євро, російські рублі та долари США хоч і є грошовими коштами, проте є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.
Таким чином, оскільки зустрічні вимоги ТОВ «Соларенерго» і ПАТ «Златобанк» не є однорідними, зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає статті 601 Цивільного кодексу України.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 ЗУ «Про заставу»).
Як вже було встановлено судом вище, 26.03.2014 року між позивачем, як заставодержателем та відповідачем-1, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 (надалі - договір застави), за яким у заставу надано майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго».
Договір застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року було укладено у забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором № 12 від 05.03.2014 року.
Відповідно до п. 3.4. договору застави заставодавець зобов'язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (п.п. 3.4.2); не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитами, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, понесення сплати нарахованих процентів та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразовому переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів (п.п. 3.4.5); не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню заставодержателем передбаченим цим договором прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав (п.п. 3.4.8.); не пізніше п'яти робочих днів після підписання цього договору повідомляти боржників, майнових поручителів та/або поручителів за кредитними і забезпечувальними договорами про укладення цього договору шляхом направлення листів з повідомленням про вручення та не пізніше наступного робочого дня після їх відправлення надати повний перелік відправлених листів з зазначенням реквізитів (дати відправлення, вихідного реєстрового номеру, поштового реєстру тощо) та завірені повноважною особою і печаткою заставодавця копії відправлених листів, оригінали поштових реєстрів (п.п. 3.4.12).
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 587 Цивільного кодексу України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на 12.02.2015 року) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов'язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.
Згідно зі ст. 51 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на 12.02.2015 року) при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов'язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб.
За приписами ст. 579, 586 Цивільного кодексу України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
За таких обставин, враховуючи, що майнові права за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року перебувають у заставі Національного банку України відповідно до договору застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року, погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року шляхом зарахування однорідних вимог, на думку суду, порушують права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за договором застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року.
Отже, зарахування однорідних вимог без згоди Національного банку України безпосередньо впливає на втрату Національним банком України предмета застави за договором застави майнових прав № 12/ЗМП/2 від 26.03.2014 року.
За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформлюється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої та пункту 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З наведеного вбачається, що односторонній правочин - заява ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог ПАТ «Златобанк» за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року суперечить актам чинного законодавства, що свідчить про обґрунтованість позову.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачами у відзивах заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі № 922/1425/17.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17 та від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).
Заява ТОВ «Соларенерго» про застосування строків позовної давності обгрунтована тим, що оскаржуваний правочин підписаний 12.02.2015 року, тому саме з цієї дати починається перебіг строку позовної давності для оскарження правочину, який сплив 12.02.2018 року.
Позивач проти доводів ТОВ «Соларенерго» щодо пропуску строку позовної давності заперечив, мотивуючи це тим, що про існування оспорюваного правочину довідався 15.08.2017 року з листа ПАТ «Златобанк» № 2323 від 11.08.2017 року, в якому ПАТ «Златобанк» повідомляв Національний банк України про невиконання ТОВ «Соларенерго» зобов'язань за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року та стан претензійно-правової роботи з даного приводу. При цьому, копію оспорюваного правочину позивач отримав в рамках ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 359/1139/18.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
З метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року пред'явлені позивачем в межах строку позовної давності.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідачів суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів в рівних долях.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним односторонній правочин - заяву ТОВ "Соларенерго" № 12 від 12.02.2015 року про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013 року.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Златобанк" (ідентифікаційний код 35894495, адреса: 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 17) на користь Національного банку України (ідентифікаційний код 00032106, адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9) судовий збір - 960,50 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень 50 копійок).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларенерго" (ідентифікаційний код 37744753, адреса: 08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Квітнева, 15а) на користь Національного банку України (ідентифікаційний код 00032106, адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9) судовий збір - 960,50 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень 50 копійок).
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.06.2021р.
Суддя О.В. Котков