Справа № 909/342/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17.06.2021 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 909/342/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславівбуд" 98 079 грн 43 коп. заборгованості за договором поставки.
ТОВ "ТД "Євротрубпласт" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з ТОВ "Станіславівбуд" 98 079 грн 43 коп. заборгованості за договором від 12 червня 2019 р. № 408, з яких 50 000 грн 01 коп. основний борг, 3 927 грн 39 коп. інфляційні втрати, 2 730 грн 81 коп. 3 % річних, 18 664 грн 40 коп. пеня та 22 756 грн 82 коп. 25 % річних за користування чужими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не в повному обсязі оплатив отриманий від позивача товар.
21 квітня 2021 р., суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, згідно з якою відповідачу належало подати відзив на позов у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу на зазначену у позовній заяві адресу: АДРЕСА_1 , і яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як адреса місцезнаходження відповідача.
Однак, поштове відправлення, яким суд надсилав відповідачу копію ухвали від 21 квітня 2021 р. повернулось до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "адресат відсутній за вказаною адресою".
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається із змісту даних, зазначених на поштовому конверті, у якому суд надсилав відповідачу копію ухвали від 21 квітня 2021 р., відмітку про повернення цього відправлення у поштовому відділенні проставили 05 травня 2021 р. Відтак, п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов розпочався 06 травня 2021 р. та закінчився 20 травня 2021 р.
Відзиву на позов відповідач у встановлений судом строк не подав.
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, суд
ТОВ "ТД "Євротрубпласт" (постачальник) та ТОВ "Станіславівбуд" (покупець) уклали договір від 12 червня 2019 р. № 408 (Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари (товар) партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.
Згідно з п. 4.7 Договору, датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю.
Відповідно п. 5.1 Договору, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 10 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації в порядку передбаченому даним договором.
За змістом пунктів 8.1 та 8.3 Договору, кожна із сторін несе відповідальність за невиконання умов даного договору у відповідності із діючим законодавством та цим договором. У випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
В п. 8.4 Договору визначено, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно з ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України має право стягнути з покупця проценти за використання чужих коштів в розмірі 25 % річних за весь період прострочення оплати.
За даними наявних у матеріалах справи видаткових накладних від 19 червня 2019 р. № ЕТП КВ1906/002, № ЕТП КЛ1906/014 та № ЕТП КЛ1906/015, на виконання умов договору від 12 червня 2019 р. № 408, постачальник передав покупцю товар на загальну суму 100 780 грн 11 коп., який покупець оплатив частково в сумі 50 780 грн 10 коп., внаслідок чого сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 50 000 грн 01 коп.
Отже, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено у ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належним чином виконавши свої договірні зобов'язання позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 100 780 грн 11 коп., який останній оплатив частково в сумі 50 780 грн 10 коп., а саме 45 066 грн 50 коп. оплатив 18 червня 2019 р., що підтверджується платіжними дорученнями від 18 червня 2019 р. № 187 та № 188, а також 5 713 грн 60 коп. - 18 лютого 2020 р., що підтверджується платіжним дорученням від 18 лютого 2020 р. № 219.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата визначених в ст. 625 ЦК України процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 р. у справі № 904/7401/16 зазначив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши заявлені до стягнення інфляційні втрати, суд встановив, що наведений позивачем розрахунок є арифметично правильним.
Отже, позов ТОВ "ТД "Євротрубпласт" до ТОВ "Станіславівбуд" в частині стягнення 50 000 грн 01 коп. основного боргу та 3 927 грн 39 коп. інфляційних втрати слід задовольнити.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 2 730 грн 81 коп. 3 % річних та на підставі п. 8.4 Договору 22 756 грн 82 коп. 25 % річних за користування чужими коштами.
Згідно з ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Положеннями ст. 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 8.3 Договору, позивач нарахував відповідачу 18 664 грн 40 коп. пені.
В ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п. 8.3 Договору визначено, що згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснена.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 р. у справі № 922/3782/17, від 14 лютого 2019 р. у справі № 922/1019/18, від 22 січня 2019 р. у справі № 905/305/18.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що граничний строк оплати товару, отриманого відповідачем відповідно до даних, зазначених у видаткових накладних від 19 червня 2019 р., припадав на вихідний день (29 червня 2019 р. - субота), тож останнім днем оплати товару за згаданими вище накладними слід вважати 01 липня 2019 р. Отже, право нарахування відповідачу 3 % річних, пені та 25 % річних за користування чужими коштами виникло з 02 липня 2019 р., а не з 01 липня 2019 р., як визначено позивачем.
Суд самостійно розрахував 3 % річних, пеню та 25 % річних за користування чужими коштами, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду і встановив, що:
за період з 02 липня 2019 р. по 17 лютого 2020 р. на суму боргу 55 713 грн 61 коп. розмір 3 % річних становить 1 057 грн 19 коп., 25 % річних за користування чужими коштами - 8 809 грн 96 коп., пені - 10 856 грн 83 коп;
за період з 19 лютого 2020 р. по 31 березня 2021 р. на суму 50 000 грн 01 коп. розмір 3 % річних становить 1 669 грн 04 коп., 25 % річних за користування чужими коштами - 13 908 грн 70 коп., пені - 7 754 грн 14 коп.
Відтак, з відповідача на користь позивача у зв'язку із простроченням оплати товару слід стягнути 2 726 грн 23 коп. 3 % річних, 22 718 грн 66 коп. 25 % річних за користування чужими коштами та 18 610 грн 97 коп. пені.
Згідно з ст. 129 ГПК України, судовий збір суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 241 ГПК України, суд
позов задовольнити частково;
з товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславівбуд" (вул. О. Довженка, буд. 11А, кв. 59, м. Івано-Франківськ, 76005; ідентифікаційний код 40838579) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (вул. Трудова, буд. 1, м. Рубіжне, Луганська область, 93009; ідентифікаційний код 33090871) стягнути 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн 01 коп. основного боргу, 3 927 (три тисячі дев'ятсот двадцять сім) грн 39 коп. інфляційних втрат, 2 726 (дві тисячі сімсот двадцять шість) грн 23 коп. 3 % річних, 22 718 (двадцять дві тисячі сімсот вісімнадцять) грн 66 коп. 25 % річних за користування чужими коштами, 18 610 (вісімнадцять тисяч шістсот десять) грн 97 коп. пені та 2 267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) грн 77 коп. судового збору;
в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславівбуд" 04 грн 58 коп. 3 % річних, 28 грн 16 коп. 25 % річних за користування чужими коштами та 53 грн 43 коп. пені - відмовити.
Витрати по сплаті судового збору в частині 02 грн 23 коп. - залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І. В. Ткаченко