вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2021 р. Справа№ 911/963/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Попікової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 07.06.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс”
на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020
у справі №911/963/20 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс”
про стягнення 814 000,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
17.04.2020 Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду Київської області року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” про стягнення 814 000,00 грн.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару в строк узгоджений договором.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” на користь Військової частини НОМЕР_1 429 000 грн 00 коп. пені та 385 000 грн 00 коп. штрафу; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” на користь Військової прокуратури Південного регіону України 12 210 грн 00 коп. судового збору.
Суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Вартіс”" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник наполягає на тому, що ним вчинено всі можливі дії з приводу поставки товару в строк, про що було неодноразово повідомлено позивача-2; Товар було поставлено належної якості та комплектності - 11.02.2020, претензії щодо якості та кількості відсутні; 27.12.2020 товар знаходився за місцем поставки, керівники якого не могли не знати про факт поставки товару; водночас, 11.02.2020 позивач сам повідомив відповідача про готовність прийняти товар; військова частина проігнорувала всі дії відповідача, та будучи проінформованою про факт поставки товару та його готовність до передання, порушила свої зобов'язання з вчинення дій, спрямованих на прийняття фактично поставленого за визначеним місцем якісного та комплектного товару; затримка поставки товару відбулася за незалежних від товариства причин.
Також, на думку позивача, прокурор безпідставно звернувся із даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 чим порушено ст. 23 Закону України «про проукратуру».
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не врахувано того, що розмір штрафу та пені є надмірно великим, тому відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України підлягає зменшенню, про що було заявлено клопотання.
Відповідач також наполягає, що судом допущено порушення норм процесуального права, зокрема положень ст. 80 ГПК України, оскільки безпідставно залишив без розгляду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, через відсутність поважності причин їх неподання підготовчому засіданні.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 задоволено клопотання та поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “Вартіс” пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 12.04.2021 о 14:40 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 24.03.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 24.03.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20 у зв'язку із зміною складу суду, прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Ходаківська І.П. Розгляд справи постановлено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 12.04.2021 о 14:40 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 24.05.2021.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1986/21 від 24.05.2021, у зв'язку з перебуванням судді Ходаківської І.П., яка входить до складу колегії суддів, на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/963/20.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартіс» на рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Попікова О.В. Розгляд справи постановлено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 24.05.2021 о 15:30 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.06.2021 о 16 год. 20 хв. Постановлено здійснювати розгляд справи №911/963/20 07.06.2021 о 16 год. 20 хв. за участі Військової частини НОМЕР_1 та Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Зобов'язано ТОВ «Вартіс» направити іншим учасникам справи копії клопотання про зупинення від 24.05.2021.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Військова частина у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Зокрема сверджує, що відповідачем не здійснено поставку товару у строк визначений договором, будь-яких змін до договору в частині строку поставки сторонами не внесено, тому доводи відповідача є безпідставними.
Позивач-1 та прокурор не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 07.06.2021 з'явився прокурор, представник Військової частини НОМЕР_1 .
Представники Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” в судове засідання від 07.06.2021 не з'явилися. Про час та місце судового засідання належним чином повідомлений у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення, а також підпис представника відповідача на розписці сторін про відкладення розгляду справи.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 07.06.2021 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Розгляд клопотань.
24.05.2021 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи №915/485/21 відповідно до п.5 ч.1 ст. 227 ГПК україни. У цій справі відкрито провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАРТІС" до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог що предмету спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_2 про стягнення заборгованості за договором №94 на закупівлю товару за державні кошти.
Клопотання мотивовано тим, що наявна об'єктивна неможливість розгляду даної справи до справи №915/485/21, оскільки у означеній справі можуть бути спростовані факти несвоєчасної поставки товару за договором, а також встановлено відсутність підстав для стягнення із військової частини заборгованості по оплаті товару.
Колегія суддів, розглянувши у судовому засіданні назване клопотання, протокольною ухвалою від 07.06.2021 дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження за відсутності підстав для зупинення. При цьому, суд виходив з того, що наявні у справі фактичні обставини справи та докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, що відповідає п.5 ч.1 ст. 227 ГПК україни.
Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи “Федіна проти України” від 02.09.2010, “Смірнова проти України” від 08.11.2005, “Матіка проти Румунії” від 02.11.2006, “Літоселітіс проти Греції” від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з обставин справи, 03.10.2019 між Військовою частино НОМЕР_1 (далі - позивач 2, по договору - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вартіс” (далі - відповідач, по договору - Постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 92 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався з дати укладання Договору не пізніше 01.12.2019 поставити Замовнику Товар для використання під час польових виходів військових частин, окремих підрозділів, а також під час проведення заходів бойової підготовки та відновлення боєздатності військ, зазначений у Специфікації до договору (Додаток 1), а Замовник - прийняти і оплатити Товар, який постачається згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 1.2 Договору обумовлено найменування Товару: “Мобільна збірно-розбірна модульна споруда спеціального призначення” (за кодом ДК021:2015-44210000-5 Конструкції та їх частини).
Відповідно до п. 1.3 Договору кількість, ціна за одиницю товару, строки поставки зазначається у Специфікації до Договору (додаток 1). Ціна товару є незмінною протягом дії договору, крім випадків, передбачених чинним законодавством.
Ціна Договору становить 5 500 000,00 грн з ПДВ (п. 3.1. Договору).
У пункті 4.1 Договору сторонами погоджено умови оплати: Розрахунки за фактично поставлений Товар здійснюються Замовником протягом 5 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Замовника за даним кодом видатків) з дати поставки Товару, шляхом безготівкового банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі рахунку та видаткової накладної. Попередня оплата не передбачається.
Згідно з п. 5.1 Договору місце поставки (передачі) товару: 75113, Херсонська область, Олешківський район, с. Раденськ, вул. Миру, 24, військова частина А2407.
Поставка (передача) товару (в т.ч. його необхідної кількості) Постачальником Замовнику здійснюється в пункті поставки (п. 5.1 цього Договору) протягом 60 робочих днів з дати підписання Сторонами даного Договору, але не пізніше 01.12.2019 року (п. 5.2. Договору).
Пунктом 5.4 Договору обумовлено, що приймання Товару за кількістю та якістю оформлюється видатковою накладною та актом приймання-передачі (додаток 22 до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 року № 440), які підписуються представниками Замовника і Постачальника.
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором (пп. 6.3.1 Договору).
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, воєнних дій, блокади, ембарго, інших міжнародних санкцій, валютних обмежень, інших дій держав, які роблять неможливими виконання Сторонами своїх зобов'язань, пожеж, повеней, іншого стихійного лиха або сезонних природних явищ, зокрема, таких як замерзання моря, проток, портів і т.п., закриття шляхів, проток, каналів, перевалів, втручання з боку влади, громадським безпорядкам тощо).
Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості Товару, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі у розмірі 7% вартості Товару (п. 7.2 Договору).
Відповідно до п. 10.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але в будь-якому випадку не пізніше 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків та гарантійних зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, встановлених цим Договором.
Цей Договір може бути змінений лише за взаємною згодою Сторін з обов'язковим складанням окремої Додаткової угоди (п. 10.2 Договору).
Закінчення строку дії нього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 10.3 Договору).
Між сторонами було узгоджено та підписано невід'ємні частини Договору:
- Додаток № 1 - Специфікація на закупівлю “Мобільна збірно-розбірна модульна споруда спеціального призначення” (за кодом ДК021:2015-44210000-5 Конструкції та їх частини);
- Додаток № 2 - Технічні вимоги “Мобільна збірно-розбірна модульна споруда спеціального призначення”.
19.12.2019 військовою частиною на адресу відповідача надіслано претензію №2261 з вимогою здійснити поставку товару, а також сплатити штраф та пеню відповідно до п. 7.2 договору.
09.01.2020 військовою частиною відповідачу було надіслано лист №68 на доповнення претензії №2261, у якому зазначено про те, що станом на 09.01.2020 товар поставлено не було; прострочення поставки складає з 01.12.2019 по 31.12.2019, тобто 30 днів; відтак, військова частина наполягала на сплаті відповідачем штрафу та пені відповідно до п. 7.2 договору.
Звертаючись із даним позовом до суду прокурор зазначає, відповідач у передбачений Договором строк, свої зобов'язання з поставки обумовленого Товару не виконав, у зв'язку з чим Військова частина НОМЕР_1 зверталась до ТОВ “Вартіс” з претензіями №2261 від 19.12.2019 та №68 від 09.01.2020, у яких містились вимоги щодо негайного здійснення поставки обумовленого Договором Товару та добровільної сплати штрафних санкцій за прострочення поставки Товару.
Листом за вих. № 06/06-2020 від 06.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Вартіс” повідомило Військову частину НОМЕР_1 , що поставка Товару не відбулась у зв'язку з непередбачуваними обставинами та неможливістю виробити Товар у запланований строк.
У зв'язку з тим, що ТОВ “Вартіс” жодних підтверджуючих документів настання обставин непереборної сили, внаслідок чого суб'єкт господарської діяльності не міг вчасно виконати взяте на себе зобов'язання, Військовій частині НОМЕР_1 не надало, прокурор звернувся з до суду позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 за захистом інтересів держави шляхом стягнення з відповідача на користь Військової частини НОМЕР_1 429 000,00 грн пені та 385 000,00 грн штрафу, нарахованих у зв'язку з непоставкою Товару у строк визначений у договорі, на підставі п. 7.2 Договору.
Щодо звернення із даним позовом до суду Заступником військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 прокурором обґрунтовано необхідністю захисту інтересів держави, оскільки несвоєчасне постачання майна до військових частин в умовах особливого періоду негативно впливає на обороноздатність країни.
Прокурор зазначив, що забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України. Успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріально-технічного забезпечення.
Прокурор звернув увагу на те, що незважаючи на факт наявності несплачених штрафних санкцій за договором, військова частина НОМЕР_1 не вживала заходів із захисту порушених інтересів держави, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є державною установою та кошторисом по загальному фонду державного бюджету за КЕКВ 2800 фінансування на сплату судового збору для подачі відповідного позову не передбачено. Про порушення відповідачем умов Договору від 03.10.2019 № 94 та наявність підстав для застосування до останнього штрафних санкцій, Військовій частині НОМЕР_1 стало відомо ще у грудні 2019 року, про що свідчать претензії на адресу відповідача, які залишені відповідачем без задоволення.
Однак, як зауважує прокурор, до цього часу на порушення вимог Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 744 від 30.12.2016, позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору не пред'являвся. Наведені вище обставини невжиття Міністерством оборони України заходів із захисту інтересів держави в судовому порядку стали підставою для звернення прокурором до суду із даним позовом.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Формою цього представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами про захист прав та інтересів держави, а також участь у розгляді справ судами.
Враховуючи, що Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, останнє, згідно з вимогами ст. 10 Закону України “Про Збройні Сили України”, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Міністерство оборони України згідно зі ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України” є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, до числа яких відноситься і військова частина НОМЕР_1 .
Неналежне виконання зобов'язань за договорами, укладеними зі Збройними Силами України в особі органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій в першу чергу впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України, внаслідок чого порушуються інтереси держави щодо забезпечення національної безпеки українського суспільства.
Таким чином, у зазначеному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 .
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача пені та штрафу, які нараховані за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору №92 про закупівлю товарів за державні кошти від 03.10.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
У відповідності до норми ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і у доводах апеляційної скарги, заперечуючи проти задоволення позову, зазначив про те, що 11.02.2020 ним повністю виконано, передбачений договором обов'язок з поставки товару. Однак, позивач-2 відмовився прийняти спірний Товар, у зв'язку з чим усі документи в підтвердження виконання зобов'язань відповідача були направлені 14.02.2020 поштою. Окрім того, зауважив, що виконання ним своїх зобов'язань за Договором залежало від виконання позивачем-2 своїх обов'язків в частині проведення топографо-геодезичних вишукувань та надання місця для монтажу, які виконані не були.
Ці твердження правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки, судом встановлено, що Договір та Додатки до Договору не містять умови про зобов'язання Замовника вчинити дії про які зазначає відповідач.
Поряд з цим, суд також зауважує, що доказів надіслання позивачу 14.02.2020 документів, в підтвердження виконання 11.02.2020 відповідачем своїх зобов'язань за Договором, суду не надано, як і не надано підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених їх печатками, видаткової накладної та акту приймання-передачі, у відповідності до п. 5.4 Договору.
Також не заслуговують на увагу аргументи відповідача про продовження сторонами, спільною протокольною технічною нарадою №1 від 03.12.2019, строку поставки Товару до 18.12.2019, у зв'язку з чим відповідач просив відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Суд виходить з того, що відповідачем належними доказами не доведено факту продовження строку поставки Товару до 18.12.2019, оскільки, згідно п. 10.2 Догоовру, договір може бути змінений лише за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням окремої Додаткової угоди, якої укладено не було.
Серед іншого, скаржник також наполягає на тому, що ним вчинено всі можливі дії з приводу поставки товару в строк, про що було неодноразово повідомлено позивача-2; товар було поставлено належної якості та комплектності - 11.02.2020, претензії щодо якості та кількості відсутні; 27.12.2020 товар знаходився за місцем поставки, керівники якого не могли не знати про факт поставки товару; водночас, 11.02.2020 позивач сам повідомив відповідача про готовність прийняти товар; військова частина проігнорувала всі дії відповідача, та будучи проінформованою про факт поставки товару та його готовність до передання, порушила свої зобов'язання з вчинення дій, спрямованих на прийняття фактично поставленого за визначеним місцем якісного та комплектного товару; затримка поставки товару відбулася за незалежних від товариства причин.
З приводу цих доводів колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення умов вказаного Договору та норм чинного законодавства, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, належних та допустимих доказів які підтверджують поставку товару відповідно до п. 5.4 договору, а також у строк визначений п. 5.2 договору не подав.
Крім того, суд враховує, що сам відповідач за доводами апеляційної скарги не заперечує тієї обставини, що ним не було здійснено поставку товару в кінцевий строк до 01.12.2019, як передбачено п. 5.2 договору, а належних доказів того, що він поставив товар станом на 18.02.2020 (кінцева дата по яку нараховано пеню в межах даного спору) відповідно до п. 5.4 договору матеріали справи не містять.
Аргументи скаржника про те, що затримка поставки товару відбулася за незалежних від товариства причин також не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи також не містять жодних доказів повідомлення відповідачем позивача про виникнення обставин, що перешкоджають виконанню Договору в частині поставки товару та неможливості виконання ним своїх зобов'язань у визначені Договором строки. Пордя з цим, суд зазначає, що розділом VIII договору визначено обставини за яких сторони звільняються від відповідальності, в той же час, матеріали даної справи також не містять жодних доказів вчинення відповідачем дій, передбачених п.п. 8.1., 8.2, 8.3., 8.4 Договору.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідач, свідомо розуміючи, що не встигне поставити його позивачу у визначені Договором строки, в той час, як позивач-1 розраховує на одержання такого товару для потреб військових у погоджений сторонами строк, Товариство як добросовісний суб'єкт господарювання, мало негайно повідомити про дані обставини.
Однак, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача-2 про неможливість виконання позивачем своїх зобов'язань у визначений сторонами строк, зокрема до 01.12.2019.
Як унормовано частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Як вбачається із положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Товариство не навело обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.
Сторони, підписуючи Договір, в тому числі відповідач усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є 01.12.2019 (включно), оскільки п. п. 5.2. Договору визначено, що поставка (передача) товару (в т.ч. його необхідної кількості) Постачальником Замовнику здійснюється в пункті поставки (п. 5.1 цього Договору) протягом 60 робочих днів з дати підписання Сторонами даного Договору, але не пізніше 01.12.2019 року.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно приписів ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов'язань таким способом, як пеня.
Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).
Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов'язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.
Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов'язання.
Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов'язання.
Близька за змістом правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №904/3565/18.
При цьому, слід зазначити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Згідно з п. 7.2 Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості Товару, з якої допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі у розмірі 7% вартості Товару.
Ціна Договору становить 5 500 000,00 грн з ПДВ (п. 3.1. Договору).
Як достеменно встановлено судом, дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов пункту 7.2 договору.
Згідно з розрахунком штрафних санкцій, викладеним у позовній заяві, пеня за період з 02.12.2019 по 18.02.2020, нарахована на вартість непоставленого Товару в розмірі 5 500 000,00 грн, склала 429 000,00 грн. Штраф розраховано в розмірі 7% від вартості непоставленого Товару, сума штрафу становить 385 000,00 грн.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу та пені, колегія суддів вважає його арифметично вірним, та таким, що здійснений з врахуванням норм чинного законодавства та умов договору, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю у сумі 429 000 грн 00 коп. пені та 385 000 грн 00 коп. штрафу.
Серед іншого, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що судом безпідставно не врахував наявність підстав щодо зменшення штрафних санкцій відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України. Зокрема, на думку скаржника, суд не оцінив належним чином обставин та причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару, а тому безпідставно відхилив клопотання відповідача про зменшення неустойки.
Відповідач у письмових пояснення просив зменшити нараховані прокурором штрафні санкції. В обґрунтування даного клопотання зазначав про те, що прострочення поставки Товару є винятковим випадком, відповідач здійснив усі залежні від нього дії для виконання належним чином свого зобовязанння за договором, звернув увагу суду що позивач не поніс значних негативних наслідків.
У доводах апеляційної скарги відповідач наголосив, що у розгляді цього клопотання судом помилково не враховано наступне: ТОВ «Вартіс» усіма можливими діями намагався уникнути прострочення за договором поставки; поставка товару була здійснена товариством 11.02.2020, однак ВЧ А2602 продовжувала нараховувати штрафні санкції; порушення строків поставки не завдало збитків позивачм у справі, в інтересах якого подано позов; позивачам не завдано негативних наслідків внасліок невчасної поставки товару; позивач намагався вирішити спір мирним шляхом у досудовому порядку, а також шляхом укладення мирової угоди в ході розгляду справи судом.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та штрафу, а також доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, а не обов'язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 905/1742/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16).
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом, не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних та виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.
Самі по собі аргументи про те, що відповідач усіма можливими діями намагався уникнути прострочення за договором поставки, позивач намагався вирішити спір мирним шляхом у досудовому порядку, не слугують належними доказами для зменшення розміру нейстоки.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Водночас, не є достатнім для зменшення розміру штрафу, твердження відповідача про відсутність збитків у позивачів, а також негативних наслідків у зв'язку з не поставкою товару, оскільки, як вказувалось вище, зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до умов договору.
Відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
При цьому, суд вважає необхідним також зазначити, що позивач-2, уклавши договір розраховував на те, що відповідач здійснить поставку товару у визначений договором строк. Відповідач, в свою чергу, уклавши договір погодився зі строками та умовами поставки товару.
Відповідачем в даному випадку не наведено підстави та не надано доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків поставки товару.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, беручи до уваги, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши встановлений розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір пені, а також обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення, колегія суддів погоджується з висновоком місцевого суду про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені та штрафу.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє аргумент скаржника про те, що судом допущено порушення норм процесуального права, а саме положень ст. 80 ГПК України, оскільки безпідставно залишено без розгляду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.
Колегія суддів зазначає, що в судовому засіданні 28.12.2020 судом першої інстанції було розглянуте клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке було подано 28.12.2020 та, враховуючи те, що відповідач не довів поважності причин неподання означених доказів в підготовчому провадженні, суд дійшов висновку про залишення такої заяви без розгляду, на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України. Дослідивши матеріали справи, та заперечення відповідача, колегія суддів не вбачає порушення вимог процесуального закону.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, інших належних доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.12.2020 у справі №911/963/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 16.06.2021.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
О.В. Попікова