вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" червня 2021 р. Справа№ 754/12041/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Попікової О.В.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Кішенець В.А.,
відповідача: Стадний Д.С.,
розглянувши апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2021
у справі № 754/12041/20 (суддя Привалов А.І.)
за позовом ОСОБА_1
до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь"
про стягнення коштів,
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 повернуто до Деснянського районного суду міста Києва матеріали справи №754/12041/20 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу місцевого суду скасувати, а справу передати на розгляд до місцевого суду.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі №754/12041/20, розгляд справи призначено на 14.06.2021.
У судовому засіданні 14.06.2021 оголошувалась перерва до 16.06.2021.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що у місцевого суду не було підстав для повернення позовної заяви і доданих до неї документів до Деснянського районного суду міста Києва, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються.
В судовому засіданні 16.06.2021 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення 21.128,85 грн.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 26.02.2021 провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів закрито, роз'яснено заявнику його право подати позов в порядку господарського позовного провадження.
Крім того ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15.03.2021 на підставі ст. 256 ЦПК України та заяви представника позивача матеріали справи № 754/12041/20 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів передано за підсудністю на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Як вказав місцевий господарський суд, приписами ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі положень якої матеріали справи №754/12041/20 були надіслані до Господарського суду міста Києва, визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутись до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
На підставі наведеного місцевий суд зазначив, що суд першої інстанції, у даному випадку Деснянський районний суд міста Києва, не наділений повноваженнями направляти справу, провадження в якій закрито, до місцевого господарського суду для подальшого розгляду, оскільки це є правом виключно суду апеляційної або касаційної інстанції, яке реалізується за результатом перегляду рішень суду першої інстанції. Нормами Господарського процесуального кодексу України суду не надано право відкривати чи продовжувати з власної ініціативи провадження у справі в разі її закриття місцевим судом. В даному випадку місцевий суд загальної юрисдикції закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України і фактично цієї справи де-юре у даний час не існує. Відтак право ОСОБА_1 на розгляд його вимог до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів може бути реалізовано виключено шляхом подання до Господарського суду міста Києва відповідної позовної заяви, оформленої в порядку Господарського процесуального кодексу України.
Отже, на переконання Господарського суду міста Києва, закриття провадження у справі № 754/12041/20 з одночасним направленням її на розгляд до господарського суду виключає можливість цього суду продовжувати таке провадження та суперечить приписам процесуального законодавства.
З урахуванням наведеного місцевий суд, керуючись статтями 3, 12, 232, 234, 235 ГПК України, дійшов висновку про наявність підстав для повернення до Деснянського районного суду міста Києва матеріалів справи №754/12041/20 за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Радосинь" про стягнення коштів.
Колегія суддів вважає зазначений висновок місцевого суду помилковим з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997 у справі №9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).
Тобто Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання.
Із ст. 6 європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Відповідно до ч 1. ст. 171 ГПК позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Апеляційний суд відзначає, що положеннями ГПК України не визначено, хто саме має надсилати позовну заяву до суду - позивач особисто, чи за нього це може зробити інша особа.
Виключні підстави для повернення позовної заяви встановлені ст. 174 ГПК України.
Однак ст. 174 ГПК України не містить такої підстави для повернення позовної заяви як її надіслання не особисто позивачем, а іншої особою.
Водночас у випадку надходження позовної заяви до суду першої інстанції положеннями ГПК України покладено на суд обов'язок перевірити таку заяву на відповідність вимогам, які ставляться до позовної заяви та визначені ст. 162 ГПК України, і вирішити питання про відкриття провадження у справі, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмову у відкритті провадження у справі.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, отримавши від Деснянського районного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи (хоч і у вигляді вже сформованої судової справи), місцевий суд, керуючись принципом процесуальної економії як «розумним пом'якшення процесуальних формальностей та прискорення процесу», мав перевірити таку заяву на відповідність вимогам ст.ст. 20, 162 ГПК України та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі.
При цьому суд бере до уваги, що це не призводить до порушення жодних прав інших учасників справи, і у даному випадку зазначений вище принцип застосується судом за наявності відповідної для цього законодавчо визначеної можливості, передбаченої главою 2 ГПК України.
Апеляційний суд враховує положення ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України.
Разом з тим колегія суддів бере до уваги і те, що ухвала Деснянського районного суду м. Києва як судовий акт набрала законної сили, не оскаржена і не скасована.
Хибним є й посилання місцевого господарського суду на те, що після закриття провадження місцевим судом загальної юрисдикції фактично цієї справи де-юре у даний час не існує. Адже в разі закриття провадження апеляційним чи касаційним судом і її направлення за підвідомчістю місцевий господарський суд все одно мав би вирішувати питання про її подальший розгляд.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що у місцевого суду не було підстав для повернення позовної заяви і доданих до неї документів до Деснянського районного суду міста Києва на підставі положень ГПК України.
Такий висновок апеляційного суду підтверджується також і тим, що оскаржувана ухвала не містить посилань на конкретні статті ГПК України, які передбачали б підстави для такого повернення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною 1 ст. 271 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 280 ГПК України).
З урахуванням наведеного ухвала місцевого суду про повернення матеріалів справи № 754/12041/20 (позовної заяви та доданих до неї документів, відзиву тощо) до Деснянського районного суду міста Києва підлягає скасуванню, а справа - передачі до місцевого суду для вирішення питання про відкриття провадження у господарській справі.
Оскільки апелянт просив передати справу до місцевого суду одразу для розгляду по суті, то апеляційна скарга підлягає лише частковому задоволенню. Адже до відкриття провадження суд першої інстанції повинен вирішити питання відповідності поданих матеріалів вимогам ГПК України, в т.ч. в частині сплати судового збору.
Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим судом відповідно до ст. 129 ГПК України за результатами подальшого розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі №754/12041/20 задовольнити частково.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 у справі №754/12041/20 скасувати.
3. Матеріали справи №754/12041/20 передати до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у господарській справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст ухвали складений 17.06.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
О.В. Попікова