вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" червня 2021 р. Справа№ 910/15004/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО УА ГРУП"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.01.2021
у справі № 910/15004/20 ( суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО УА ГРУП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпарк"
про стягнення 10 650, 00 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто УА Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецпарк» про стягнення 10650,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним набуттям відповідачем грошових коштів у розмірі 10650,00 грн за рахунок позивача, оскільки, витрати пов'язані зі зберіганням речових доказів у кримінальному проваджені компенсуються з державного бюджету, а не за рахунок власника майна.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/15004/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем здійснювалося зберігання автомобіля марки «Тойота Королла 1.33L», д.н.з. НОМЕР_1 , з огляду на що при отриманні зазначеного транспортного засобу власником, відповідачем було виставлено рахунок, який повністю сплачено позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 33 від 28.07.2020.
В силу загальних приписів цивільного законодавства замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції (оферті) умов договору, зокрема, прийняти товар, сплатити відповідні суми тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає згоду на укладання договору.
При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що витрати, пов'язані з транспортуванням та зберіганням речових доказів в межах кримінального провадження, мають відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету в силу приписів ст. 123 КПК України та пункту 32 Порядку зберігання речових доказів, затвердженого Постановою КМУ № 1104 від 19.11.2012, виодячи з тих підстав, що позивач не заявляє вимог щодо відшкодування сплачених ним коштів за рахунок держави, а до обставин, що підлягали з'ясуванню в межах даного спору належали обставини щодо наявності чи відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпарк" правових підстав для набуття грошових коштів у сумі 10650,00 грн.
Враховуючи викладне, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто УА Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецпарк» про стягнення безпідставно перерахованих коштів у розмірі 10650,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО УА ГРУП" звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обгрунутвання своїх доводів апелянт зазначає, що суд першої інстанції
не звернув увагу на те, що позивач з власної ініціативи не передавав автомобіль марки «Тойота Королла 1.33L», д.н.з. НОМЕР_1 на зберігання відповідачу. Зазначений автомобіль був вилучений на підставі рішеня Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2019 та розміщений Святошинським УП ГУНП в м. Києві на території, на якій розташований штрафмайданчик, що належить відповідачу.
Крім того, жодного акту приймання - передачі, іншого документа, який би підтверджував передачу позивачем майна відповідачу між сторонами укладено не було, що підтверджує той факт, що між сторонами не виникало господарських відносин.
Апелянт вважає, що оплата безпідставно виставленого відповідачем рахунку не свідчить про виникнення договірних відносин між сторонами, оскільки вона була здійснена з метою реалзації своїх законних прав на володіння та користування своїм майном.
На переконання апелянта судом неправильно було застосовано норму матеріального права, а саме ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідачем було набуто кошти без достатньої правової підстави, а отже зазначені кошти на підставі положень глави 83 ЦК України підлягають поверненню позивачу.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2019 було задоволено клопотання слідчого Святошинського УП ГУ НП в місті Києві Козачука М.І., погоджене прокурором Київської міської прокуратури № 8 Черніченко І.В. про накладення арешту у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080006110 від 28.08.2019 та накладено арешт на автомобіль марки «Тойота Королла 1.33L», загальний легковий седан В сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Авто Уа Груп».
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.06.2020 клопотання представника ТОВ «Авто Уа Груп» задоволено частково, скасовано накладення арешту на автомобіль марки «Тойота Королла 1.33L», загальний легковий седан В сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ «Авто Уа Груп», який був накладений ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2019 в частині заборони на користування зазначеним автомобілем.
Відповідно до платіжного доручення № 33 від 28.07.2020 позивачем було сплачено на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 10650,00 грн (платник: ТОВ «Авто УА Груп», отримувач: ТОВ «Укрспецпарк», призначення платежу: оплата за зберігання та евакуацію транспортного засобу на спецмайданчиках без ПДВ).
Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпарк" (власником штрафмайданчика, на якому зберігався автомобіль) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 10650,00 грн., з тих підстав, що витрати пов'язані зі зберіганням речових доказів у кримінальному проваджені компенсуються з державного бюджету, а не за рахунок власника такого майна.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
- повернення виконаного за недійсним правочином;
- витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
- повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
- відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Разом з тим, норми даної статті підлягають застосуванню, коли одна сторона безпідставно утримує майно іншої сторони та при цьому в неї відсутнє відповідне договірне зобов'язання з повернення цього майна.
При тому, набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідні висновки про застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15 та постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 927/468/17, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г.
Норми розділу 83 Цивільного кодексу України (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) є загальними нормами, що регулюють зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, що можуть слугувати засобом регулювання правовідносин за відсутності спеціальних норм.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Позивач у позові зазначає, що відповідачем здійснювалося зберігання автомобіля марки «Тойота Королла 1.33L», д.н.з. НОМЕР_1 , з огляду на що при отриманні зазначеного транспортного засобу власником, відповідачем було виставлено рахунок, який повністю сплачено позивачем, що підтверджується платіжним дорученням № 33 від 28.07.2020.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України).
Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Приписами статті 977 Цивільного кодексу України визначено: якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця.
Так, в силу загальних приписів цивільного законодавства замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент може вчинити дії по виконанню зазначених в пропозиції (оферті) умов договору, зокрема, прийняти товар, сплатити відповідні суми тощо. Вчинення таких конклюдентних дій означає згоду на укладання договору.
Поряд з цим, положеннями абз. 4 п. 13 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Державної податкової адміністрації України, Верховного суду України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Державної судової адміністрації України №51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 визначено, що витрати, пов'язані із зберіганням речових доказів, цінностей та іншого вилученого майна, несе орган, на зберіганні якого знаходиться вилучене майно.
Так, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували приналежність Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпарк" до органів досудового розслідування чи спеціалізованих установ, а, оплата позивачем виставленого відповідачем рахунку за зберігання та евакуацію транспортного засобу у розмірі 10650,00 грн, свідчить про виникнення між сторонами договірних відносин та про наявність правової підстави для отримання відповідачем зазначеної суми коштів.
Враховуючи ту обставину, що позивач не заявляє вимог щодо відшкодування сплачених ним коштів за рахунок держави, а до обставин, що підлягали з'ясуванню в межах даного спору належали обставини щодо наявності чи відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецпарк" правових підстав для набуття грошових коштів у сумі 10650,00 грн., колегія не бере до уваги доводи позивача про те, що витрати, пов'язані з транспортуванням та зберіганням речових доказів в межах кримінального провадження, мають відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету в силу приписів ст. 123 КПК України та пункту 32 Порядку зберігання речових доказів, затвердженого постановою КМУ № 1104 від 19.11.2012.
Враховуючи вищевикладене, колегія погоджується з висновком Господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецпарк» безпідставно перерахованих коштів у розмірі 10 650, 00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі, а доводи апеляційної скарги зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оцінюючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі постановлено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО УА ГРУП" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/15004/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2021 у справі № 910/15004/20 залишити без змін.
Матеріали справи №910/15004/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка