ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
15 червня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/634/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Філінюка І.Г.
суддів Богатиря К.В., Будішевської Л.О.
секретар судового засідання - Чеголя Є.О.
за участю представників сторін:
До Господарського суду Київської області з'явився представник:
від АТ «НАК «Нафтогаз України» в особі Філії «Центр метралогії та гарзорозподільних систем» АТ «НАК «Нафтогаз України» - адвокат Карачун Н.М., довіреність № 4-51 від 02.02.2021;
До Південно-західного апеляційного господарського суду з'явився:
Прокурор - Кривельова Т.М., посвідчення, №059098, дата видачі: 11.01.21
Ігнші представники сторін в судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021
по справі №915/634/20
за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби,
від імені якого виступає Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області,
до відповідачів:
1) Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації;
2) Акціонерного товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про зобов?язання вчинити дії
суддя суду першої інстанції - Давченко Т.М.
час та місце ухвалення рішення - 15:50:44 год, м. Миколаїв, Господарський суд Миколаївської області, вул. Адміральська, 22
Повний текст рішення складено 11.02.2021
Заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, від імені якого виступає управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області (далі ? управління Держаудитслужби), пред'явлено позов до Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації (далі ? Управління) та акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі ? АТ «НАК «Нафтогаз України») з такими вимогами:
1. Визнати недійсним договір № 907 від 10.10.2011 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору).
2. Визнати недійсним договір № 908 від 10.10.2011 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
3. Визнати недійсним договір № 1 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
4. Визнати недійсним договір № 3 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
5. Визнати недійсним договір № 4 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
6. Визнати недійсним договір № 5 від 16.01.2012 в частині предмету , договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта (підпункт 2.3.15 пункту 2.3 договору).
7. Визнати недійсним договір № 7 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в і частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
8. Визнати недійсним договір № 9 від 16.01.2012 в частині предмету договору, а саме щодо зобов'язання Замовника «повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову Об'єкту» (пункт 1.1 договору), а також в частині обов'язку Замовника «протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови Об'єкта повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову Об'єкта» (підпункт 2.3.13 пункту 2.3 договору).
9. Стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської і області сплачений судовий збір за подачу позову.
Позов мотивовано тим, що Управлінням на підставі укладених між ним та АТ «НАК «Нафтогаз України» указаних вище договорів щодо добудови об'єктів газопостачання взято бюджетні зобов'язання у загальній сумі 108 271 763 грн. 22 коп. без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу (БК) України, у зв'язку з чим ці зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 48 БК України є недійсними і за ними не виникають бюджетні зобов'язання і не утворюється бюджетна заборгованість.
За твердженнями прокурора, внаслідок указаних вище незаконних дій створено умови для відшкодування АТ «НАК «Нафтогаз України» за рахунок державних коштів не тільки витрат на добудову газопроводу, а й коштів, стягнутих судом за порушення відповідних зобов'язань, чим порушено інтереси держави.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 задоволено повністю.
Обґрунтування рішення суду першої інстанції.
Місцевим господарським судом зазначено, що учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, договір було укладено на виконання нормативного акту, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Управлінню з боку НАК «Нафтогаз України», отримала у власність Держава.
Судом першої інстанції встановлено, що взяття Управлінням зазначених у договорах зобов'язань з повернення грошових коштів, отриманих від НАК «Нафтогаз України», не передбачено ні Законом України «Про трубопровідний транспорт» (як на час укладання правочинів, так і на теперішній час), ні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.
Крім того, Управління є бюджетною установою. За організаційно-правовою формою господарювання відноситься до органу державної влади (КОПФГ 410), повністю утримується за рахунок Державного бюджету та є неприбутковою організацією.
З 2011 року по теперішній час Законами України «Про Державний бюджет України» не передбачалося повернення коштів НАК «Нафтогаз України», отриманих на фінансування добудови (будівництва) об'єктів газопостачання. Вказані обставини відповідачами не спростовані.
Таким чином, місцевим господарським судом зазначено, що підписавши спірні договори, Управління, всупереч приписам Бюджетного кодексу України взяло на себе зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань з перевищенням повноважень, що свідчить про існування підстав для визнання недійсними спірних підпунктів договорів щодо зобов'язання замовника повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єктів, а також в частині обов'язку замовника протягом бюджетного року наступного після закінчення фінансування Нафтогазом добудови об'єктів повернути Нафтогазу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, сум грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єктів.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 у справі №915/634/20 та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог Прокурора.
Узагальнені доводи апеляційної скарги:
На думку скаржника, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 подав позов в інтересах Південного офісу Держаудитслужби та Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївської області без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування такого представництва.
Скаржник зазначає, що розпорядження Миколаївської ОДА №95-р від 04.04.2012 не містить посилання на Державну цільову програму, а лише на програми обласного значення. Цим розпорядженням затверджено перелік об'єктів газопостачання населених пунктів Миколаївської області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь Компанії. Замовником будівництва об'єктів визначено Відповідача-І та зобов'язано його укласти відповідні договори з Компанією на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів. Також Відповідача-1 зобов'язано здійснювати витрати на будівництво за рахунок коштів Компанії відповідно до вимог чинного законодавства.
Висновки суду про те, що Розпорядження №1001-р було видано· в результаті реалізації положень Державної цільової програми спростовується Звітом про результати аудиту ефективності використання коштів державного бюджету, спрямованих на виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, підготовленого Рахунковою палатою України.
Відповідно до Звіту будівництво газових мереж за Державною цільовою програмою відбувалось лише в межах регіональних програм підтримки індивідуального будівництва «Власний дім». В ході реалізації цих програм споруджено 38,4 км газових мереж.
Суд першої інстанції при розгляді справи №915/634/20 не визначив норму права для звільнення Відповідача-І від виконання зобов'язань за господарськими договорами та безпідставно вказав, що Відповідач-1 не є «замовником» за Договорами, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність.
Скаржник не погоджується з таким висновком, адже саме Відповідач-1 виступив замовником за договором підряду будівництва газопроводу і сплачував кошти, отримані від Компанії, за виконані підрядні роботи.
Процесуальний рух справи в суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Філінюка І.Г., суддів: Богатир К.В., Будішевська Л.О. що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 19.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 по справі №915/634/20.
Призначено справу № 915/634/20 до розгляду на 13.05.2021 о 14:00 год.
Ухвалою Південно - західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 задоволено клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №915/634/20, розгляд якої призначено на 13.05.2021 о 14:00 год. Доручено Господарському суду Київської області забезпечити проведення судового засідання у справі №915/634/20.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду 13.05.2021, оголошено перерву до 15.06.2021 о 16:00 год.
В судових засіданнях 13.05.2021 та 15.06.2021 представник Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» доводи апеляційної скарги підтримав.
Прокурор в судовому засіданні 15.06.2021 просив залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 у справі № 915/634/20 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Інші представники сторін в судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів переходить до розгляду апеляційної скарги по суті.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду переглядає рішення Господарського суду Одеської області в межах доводів та вимог апеляційних скарг, передбачених статтею 269 ГПК України.
Фактичні обставини справи встановлені судом першої інстанції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р «Про добудову підвідних газопроводів», із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р, погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики України та Компанії щодо фінансування останньою робіт з добудови підвідних газопроводів та визначено, що для забезпечення добудови газопроводів НАК «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Компанії, а замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлі товарів і послуг, пов?язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством. При цьому зазначеним розпорядженням Урядом не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів компанії, профінансованих останньою на добудову об'єктів.
Рішенням Миколаївської облради від 25.03.2011 № 3 затверджено Програму економічного та соціального розвитку Миколаївської області на 2011-2014 роки «Миколаївщина-2014».
У подальшому розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації від 04.04.2012 № 95-р затверджено перелік об'єктів газопостачання населених пунктів області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь НАК «Нафтогаз України», та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку «Миколаївщина-2014», в тому числі і об'єкти, повернення коштів фінансування будівництва яких є предметом спору в даній справі.
Цим же розпорядженням замовником будівництва таких об'єктів визначено Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації та зобов'язано останнє укласти з компанією договори на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.
На виконання вищевказаних розпоряджень Уряду та Миколаївської облдержадміністрації між НАК «Нафтогаз України» та Управлінням капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації укладено договори:
- договір № 907 від 10.10.2011 щодо добудови об'єкту газопостачання «Газопровід - відвід до м. Снігурівка» вартістю з урахуванням додаткових угод 83062614 грн.;
- договір № 908 від 10.10.2011 щодо добудови об'єкту газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до с Великоолександрівка Казанківського району Миколаївської області» вартістю 2169463 грн.;
- договір № 1 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Газопостачання с Квітневе Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області» вартістю 1893999 грн.;
- договір № 3 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску від с Полтавка до с Соколівка через села Зелені Кошари, Степківка, Степове, Жовтневе, Романова Балка, Івашвка Первомайського району" вартістю 13572388 грн.;
- договір № 4 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Підвідний газопровід села Довга Пристань Первомайського району Миколаївської області» вартістю 2254391 грн.;
- договір № 5 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до села Кудрявцівка Веселинівського району Миколаївської області» вартістю з урахуванням додаткових угод 13521788 грн.;
- договір № 7 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Підвідний газопровід високого тиску до села Привільне Баштанського району Миколаївської області» вартістю 8202267 грн.;
- договір № 9 від 16.01.2012 щодо добудови об'єкту газопостачання «Міжселищний газопровід високого тиску до с Дмитро-Білівка Казанківського району Миколаївської області» вартістю 861808 грн. (далі ? договори) (т. 1, а.с. 42-79).
Аналогічними за змістом умовами указаних договорів передбачено, що НАК «Нафтогаз України» на підставі затвердженого рішенням правління компанії «Переліку об'єктів газопостачання, у спорудженні яких бере фінансову участь Компанія» та графіку фінансування добудови об'єкта газопостачання (додаток № 1 до договорів) здійснює фінансування добудови указаних вище об'єктів газопостачання, а Управління (замовник) зобов'язується здійснити добудову об'єктів, забезпечити передачу їх у державну власність на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, введення їх в експлуатацію та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єктів. Фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України, договору (п.п. 1.1, 2.1.1 договорів).
Замовник зобов'язався, зокрема, забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об'єктів; здійснювати за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із добудовою об'єктів згідно з діючим законодавством; після завершення робіт по добудові об'єктів забезпечити введення їх в експлуатацію з оформленням усіх необхідних документів та у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати введення об'єктів в експлуатацію, забезпечити передачу їх, як цілісних об'єктів, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації; протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування добудови об'єктів, повернути Компанії суми грошових коштів, отриманих від неї на добудову об'єктів (п.п.2.3.1 - 2.3.2, 2.3.12 договорів, п.п. 2.3.13 договорів №№ 908, 1, 3, 4, 7, 9, п.п. 2.3.15 договорів №№ 907, 5 ? з урахуванням додаткових угод до відповідних договорів).
На виконання зобов'язань за договором НАК «Нафтогаз України» перераховано, а Управлінням використано грошові кошти в сумі 108271763 грн. 22 коп.; погоджені у договорах об'єкти побудовано та введено в експлуатацію. Указані обставини сторонами не заперечуються.
Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що, на думку прокуратури, укладені між НАК «Нафтогаз України» та Управлінням договори в частині зобов'язань щодо повернення грошових коштів, отриманих на добудов об'єктів газопостачання суперечать нормам чинного законодавства ? так як бюджетні зобов'язання у загальній сумі 108271763,22 грн. взяті Управлінням без відповідних бюджетних асигнувань, що є порушенням ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, у зв'язку з чим ці зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України є недійсними і за ними не виникають бюджетні зобов'язання і не утворюється бюджетна заборгованість.
Крім того, прокурор зазначив, що органом, уповноваженим на захист інтересів держави у даному випадку, у тому числі шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними оспорюваних пунктів договору, є управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, з листа котрого від 06.02.2020 № 15-14-25-17/335-2020 вбачається, що порушення при укладенні спірних договорів встановлені в ході ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління, проведеної у листопаді 2019 року. При цьому управлінням Держаудитслужби не вжито заходів на усунення виявлених порушень, що свідчить про невиконання указаним органом своїх повноважень по захисту інтересів держави та є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в суді.
Визначення складу відповідачів прокурор пояснив тим, що згідно п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2011 № 1 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що до участі у справі як відповідачі залучаються усі учасники оспорюваного договору.
Прокурор також указав, що будівництво газопроводів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, Управління в даному випадку є лише учасником договору, зобов?язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі державі у власність, у зв?язку із чим відсутні підстави вважати, що між відповідачами виникли виключно господарські, а не бюджетні відносини.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником у апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
Щодо наявності у прокурора правових підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Держаудитслужби колегія суддів зазначає наступне. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об?єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю убезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Державний фінансовий контроль за використанням бюджетних коштів відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 здійснює Держаудитслужба та утворені нею міжрегіональні територіальні органи.
Відповідно до ст. 2, 8 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі. Органи Держаудитслужби України здійснюють державний фінансовий контроль за відповідністю взятих бюджетних зобов?язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням.
Відповідно до п. 10 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Положенням про Державну аудиторську службу України встановлено, що здійснюючи моніторинг публічних закупівель Державна аудиторська служба України має право при виявленні випадків недотримання законодавства про держанні закупівлі та не виконанні підконтрольною установою вимог до усунення відповідних порушень, звернутися до суду в інтересах держави.
Згідно п.п. 3, 4 Положення, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контролі, через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Таким чином, управління Південного офісу Держаудитслужби у Миколаївській області, у даних правовідносинах, є органом, уповноваженим на захист інтересів держави, у тому числі шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору.
Із змісту наявних у матеріалах справи копій листування прокуратури з управлінням Держаудитслужби вбачається, що прокуратурою на підставі інформації управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області від 06.02.2020 № 15-14-25-17/335-2020 та згідно акту від 12.11.2019 № 15-14-11/38 за наслідками позапланової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації за період з 01.01.2011 по 21.10.2019 встановлено, що останнім на підставі указаних вище договорів взяті зобов?язання про повернення коштів після добудови газопроводів при відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань.
Прокурором листом від 19.02.2020 № 31-2400 вих-20 запитано у управління Держаудитслужби відомості щодо вжитих Управлінням заходів до встановлених порушень бюджетного законодавства, в тому числі до визнання недійсними у судовому порядку відповідних умов договорів. У випадку невжиття Управлінням таких заходів прокурор просив повідомити про вжитті управлінням Держаудитслужби, як органом контролю, заходів щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, у тому числі щодо звернення до суду в інтересах держави, а у випадку невжиття і таких заходів ? навести відповідні причини та позицію управління Держаудитслужби.
Управління Держаудитслужби листом від 26.02.2020 № 15-14-25-17/528-2020 повідомило, що, на його думку, до компетенції органу державного фінансового контролю не віднесені повноваження щодо звернення до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсними договорів, тому управління не може виступати позивачем у даній категорії справ.
При цьому в раніше направленому прокуратурі листі від 06.02.2020 № 15-14-25-17/335-2020 «Про ініціювання позовів» управління Держаудитслужби зазначило про обізнаність щодо порушення законодавства з 12.11.2019 та виклало позицію щодо звернення до суду для вирішення спірної ситуації, виявивши намір виступити у відповідному судовому процесі в якості третьої особи.
Прокурор листом від 30.04.2020 № 31-5293вих-20 повідомив управління Держаудитслужби про те, що позиція останнього не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання управлінням повноважень по захисту інтересів держави; прокурор також указав, що внаслідок бездіяльності управління Держаудитслужби він має намір пред'явити в інтересах держави в особі управління Держаудитслужби відповідний позов до суду.
Викладені вище встановлені судом обставини, зокрема:
1) що управління Держаудитслужби є органом, відповідальним за здійсненням державного фінансового контролю за відповідністю взятих бюджетних зобов?язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням;
2) що управління Держаудитслужби, згідно п.п. 7, 10 ст.10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", наділене повноваженнями щодо звернення до суду в інтересах держави у випадку незабезпечення підконтрольною установою виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів;
3) що управління Держаудитслужби, згідно листа останнього від 26.02.2020 № 15-14-25-17/528-2020, заперечує наявність у нього повноважень щодо звернення до суду в інтересах держави з відповідним позовом;
4) що управління Держаудитслужби з 2019 року було обізнаним про порушення вимог законодавства та не вчинило дій щодо його усунення.
Враховуючи, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокуратури самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в силу приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» це є достатньою підставою для представництва інтересів держави прокурором.
Щодо суті спору, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги про визнання недійсними окремих положень договорів №№ 907-908, 1, 3, 4, 5, 7, 9, укладених між Управлінням та НАК «Нафтогаз України».
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином, яка заявляється з урахуванням вимог статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
При цьому, право звернутись до суду з вимогою про визнання спірного правочину недійсним не ставиться законодавством у залежність від розірвання правочину, добровільного його виконання чи прийняття судового рішення про стягнення за ним заборгованості.
За змістом частини першої статті 5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.
Відповідно до приписів частини третьої статті 5 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Згідно з абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції чинній на час видання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-р) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.
Державна цільова програма - це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст. 1 Закону України «Про державні цільові програми», в редакції, чинній на час видачі розпорядження).
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 № 1158 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.
Серед шляхів та способів розв'язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов?язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.
У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватися шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.
Фінансове забезпечення відповідно до пункту 15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Додатком 2 до Програми «Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватися, джерела їх фінансування тощо.
Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2002,3 млн. гривень.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов'язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження від 26.08.2009 №1001-р "Про добудову підвідних газопроводів" зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 №1881-р (надалі - Розпорядження).
У пункті 1 Розпорядження зазначено: «Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» переліку».
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України Розпорядження № 1001-р, згідно з яким НАК «Нафтогаз України» була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.
З преамбули спірних договорів вбачається, що він укладений на виконання Розпорядження № 1001-р.
Згідно з пунктом 2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Відповідно до пункту 3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.
Зі змісту пунктів 4 та 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.
Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.
Вказаним розпорядженням Кабінетом Міністрів України не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів компанії, профінансованих останньою на добудову об'єктів.
Згідно з Розпорядженням НАК «Нафтогаз України» була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.
Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 04.04.2012 № 95-р було затверджено відкоригований відповідний перелік об'єктів газопостачання населених пунктів області, у споруджені яких передбачалась фінансова участь НАК "Нафтогаз України" та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку «Миколаївщииа-2014», затвердженої рішенням Миколаївської облради від 25.03.2011. Даним розпорядженням замовником будівництва цих об'єктів визначено Управління та зобов'язано останнє укласти договори з НАК «Нафтогаз України» на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.
Колегія суддів зазначає, що у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі № 918/33/17 сформульовано висновок, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком держави, а тому зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на управління (відповідаяа) обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Держава з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села взяла на себе обов'язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.
Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України Розпорядження № 1001-р, згідно з яким НАК «Нафтогаз України» була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.
Водночас, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» створена відповідно до Указу Президента України від 25.02.1998 № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України» і постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Засновником та єдиним акціонером компанії є Держава.
Аналізуючи зміст укладеного сторонами договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, Управління не є «замовником» у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов'язань, оскільки у цьому випадку Управління, на відміну від «замовника» у звичайному значенні, є лише учасником договору, зобов'язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.
Розпорядженням Миколаївської облдержадміністрації від 04.04.2012 № 95-р на Управління було покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.
Вигодонабувачем за договорами про добудову (будівництво) підвідних газопроводів є Держава. Саме Державі ці газопроводи передаються у власність. Управління не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об'єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.
Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов'язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено договір між позивачем та відповідачем у справі.
Колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, що Учасником відносин з добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава, договір було укладено на виконання нормативного акту, виданого повноважним державним органом - Розпорядження Кабінету Міністрів України, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих Управлінню з боку НАК «Нафтогаз України», отримала у власність Держава.
У підпунктах 2.3.13 договорів №№ 908, 1, 3, 4, 7, 9, та підпунктах 2.3.15 договорів №№ 907, 5 зазначено, що протягом бюджетного року наступного після року закінчення фінансування НАК «Нафтогаз України» добудови об'єктів замовник (Управління) зобов'язується повернути НАК «Нафтогаз України» шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Нафтогазу, суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єктів.
Тобто саме на Управління покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов договору.
Відповідно до частин другої та третьої статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» (в редакції, чинній на час укладення договору) у разі якщо за технічними умовами підприємств трубопровідного транспорту за рахунок споживача (інвестора, забудовника) або його силами збудовані (реконструйовані) споруди трубопровідного транспорту, передача зазначених споруд у державну власність і на баланс підприємств трубопровідного транспорту виконується на договірній основі в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрунтованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодування (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Тобто альтернативи компенсації НАК «Нафтогаз України» витрачених грошових коштів на добудову (будівництво) газопроводів у спосіб інший, аніж за рахунок коштів Державного бюджету України, не передбачалось.
Зазначені вище положення частин другої та третьої статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» були виключені на підставі Закону України від 22.12.2011 №4220-VI (4220-17), який набрав чинності з 19.01.2012.
Проте до Розпорядження, на виконання якого укладено договори, зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов'язок Управління компенсувати НАК "Нафтогаз України" витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів, відсутня.
З викладеного вище слідує, що взяття Управлінням зазначених у договорах зобов'язань з повернення грошових коштів, отриманих від НАК "Нафтогаз України", не передбачено ні Законом України "Про трубопровідний транспорт" (як на час укладання правочинів, так і на теперішній час), ні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 № 1001-р "Про добудову підвідних газопроводів", із змінами, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.09.2010 № 1881-р.
Крім того, Управління є бюджетною установою. За організаційно-правовою формою господарювання відноситься до органу державної влади (КОПФГ 410), повністю утримується за рахунок Державного бюджету та є неприбутковою організацією.
Управління виконує функції замовника з проектування, будівництва, реконструкції, капітального ремонту та технічного переоснащення об'єктів житло-комунального та соціального призначення на території області зокрема за рахунок державних та бюджетних коштів, коштів інвесторів, запозичень під державні гарантії та інших джерел, не заборонених законодавством, а також виступає розпорядником та одержувачем таких коштів.
Таким чином, укладання Управлінням капітального будівництва будь-яких договорів, на підставі яких останнє бере на себе певні фінансові зобов'язання, можливо лише з врахуванням положень Бюджетного кодексу України, згідно з ч.1 ст.23 якого будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відповідно до положень частин 1, 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Розміщення замовлення, укладання договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.
За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме - взяття зобов?язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України.
За вказаних обставин, зобов?язання щодо повернення коштів могли бути передбачені в договорах лише за умови наявності відповідного бюджетного призначення відповідача-1 на момент укладання кожного відповідного договору.
Суд зауважує, що з 2011 року по теперішній час Законами України "Про Державний бюджет України" не передбачалося повернення коштів НАК "Нафтогаз України", отриманих на фінансування добудови (будівництва) об?єктів газопостачання. Вказані обставини відповідачами не спростовані.
Приписами ч. 3 ст. 8 Господарського кодексу України визначено, що безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладення спірних договорів протягом бюджетного періоду, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору у цій частині недійсним.
В силу приписів частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відхилення аргументів апеляційної скарги.
Стосовно тверджень скаржника, що заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 подав позов в інтересах Південного офісу Держаудитслужби та Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївської області без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування такого представництва, колегією суддів не приймається з підстав викладених у мотивувальній частині даної постанови.
Щодо посилання скаржника, що розпорядження Миколаївської ОДА №95-р від 04.04.2012 не містить посилання на Державну цільову програму, а лише на програми обласного значення, колегія суддів наголошує, що саме Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК «Нафтогаз України», яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації, яка здійснювала технічні функції з будівництва газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України «Про газопровідний транспорт» та підзаконних нормативних актів.
Крім того, як встановлено під час розгляду цієї справи, що учасником відносин із добудови (будівництва) підвідних газопроводів є Держава і спірні договори укладено на виконання виданого повноважним державним органом нормативного акта - розпорядження Кабінету Міністрів України. Крім того, газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, які НАК «Нафтогаз України» перерахувала Управлінню, отримала у власність.
Зважаючи на те, що фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів є обов'язком держави, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на Управління капітального будівництва Миколаївської ОДА обов'язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на будівництво газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.
Така правова позиція висловлена об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.10.2018 по справі № 918/33/17, Верховним Судом у постановах від 28.11.2018 по справі № 908/44/17, від 04.12.2018 по справі № 918/35/17, від 05.12.2018 по справі № 918/34/17, від 22.01.2019 у справі № 902/559/17, від 20.02.2019 у справі № 923/563/17.
Доводи та аргументи скаржника наведенні у ним у апеляційній скарзі зазначених висновків суду не спростовують та є такими, що зводяться до суб'єктивного тлумачення позивачем змісту спірних правовідносин та їх правового регулювання, тоді як відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку з відшкодування коштів, витрачених на будівництво газопроводу підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
Висновки суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення господарського суду за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2021 у справі № 915/634/20 - залишити без змін..
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в особі філії «Центр метрології та газорозподільчих систем» Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у строки, передбачені статтею 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.06.2021
Головуючий суддя І.Г. Філінюк
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя К.В. Богатир