17 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/857/21 пров. № А/857/9162/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Большакової О.О., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/857/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Костецький Н.В. в м. Львові Львівської області 31.03.2021 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держирикордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити з відрахуванням раніше проведених виплат грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2016 № 178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держирикордонслужби за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на 01.01.2020 розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування допомоги на оздоровлення в 2017 році без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2017 році з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що позивач під час служби набув право на деякі види речового майна особистого користування, яке на даний час не передбачено нормами забезпечення та не закуповується Державною прикордонню службою України, що в свою чергу свідчить про те, що нарахування грошової компенсації необхідно здійснювати пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна та за цінами визначеними станом на момент виникнення права. Окрім того, щодо нарахування допомоги на оздоровлення в 2017 році без врахування у складі місячного грошового забезпечення для щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, вказує, що така винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення з якого нараховується грошова допомога на оздоровлення.
Також, звертає увагу, що виплата компенсації за недоотримане речове майно здійснена Львівським прикордонним загоном 15.06.2020 року. Таким чином, позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права з моменту отримання нарахованих сум, тобто 15.06.2020 року, і до моменту звернення до суду з позовом (14 січня 2021 року) пройшло понад 6 місяців.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Наказом начальника прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 22.05.2020 № 151-ОС виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Прикордонної служби України від 15.06.2020 № 143 - К наказано виплатити та утримати кошти відповідно до додатку № 1.
Згідно з додатком № 1 до наказу № 143-К від 15.06.2020 ОСОБА_1 нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 18384,48 грн.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення та архівних відомостей за 2017 рік до грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислено допомогу на оздоровлення, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у 2017 році, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Позивач, не погоджуючись із діями ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держирикордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України 17.02.2020 № 41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації», та щодо нарахування допомоги на оздоровлення в 2017 році без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, звернувся із даним позовом до суду.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, яким задоволено позов, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно абз. 2 п. 1 ст. 8 Закону № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, спірні відносини, (з приводу виплати компенсації за неотримане речове майно, а також щодо правильності нарахування та виплати допомоги на оздоровлення в 2017 році) пов'язані з проходженням позивачем публічної служби (військової служби), а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії, застосуванню підлягають саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, як норми спеціального процесуального закону.
Тобто, у цій категорії справ законодавець визнав, що строк в один місяць є достатнім для звернення до суду за захистом свої прав, якщо особа вважає, що під час її прийняття на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, порушено її права, свободи чи законні інтереси.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 у справі №380/5093/20.
Встановлено, що виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу проведено 15.06.2020 в сумі 18384,48 грн, шляхом перерахування на його картковий рахунок на підставі платіжного доручення №1360 від 15.06.2020.
Тобто, позивач дізнався (міг дізнатися) про порушення своїх прав щодо неповної виплати компенсації за речове майно 15.06.2020.
В частині неповної виплати допомоги на оздоровлення позивач дізнався (міг дізнатися) у серпні 2017 року (місяць виплати матеріальної допомоги, згідно архівної відомості № 3 (а.с. 38)).
З позовом до суду першої інстанції позивач звернувся через засоби поштового зв'язку 14.01.2021 (а. с. 44).
Отже, звернувшись 14.01.2021 з даним позовом до суду, позивач пропустив місячний строк звернення до суду, який встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Клопотання про поновлення пропуску строку позивачем не заявлялись.
Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує на не наведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.
У аспекті наведеного слід зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з пропуском установленого процесуальним законом місячного строку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовних вимог без розгляду.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/857/21 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар