про відмову у відкритті апеляційного провадження
17 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 466/9928/18 пров. № А/857/10020/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Кузьмича С. М.
суддів -Улицького В. З.
Шавеля Р. М.
перевіривши апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року у справі № 466/9928/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) про закриття виконавчого провадження,
Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з порушеннями строків встановлених ч.1 ст.295 КАС України, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.
Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 01 червня 2021 року згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим індетифікатором № 7900730774679.
На виконання вимог вказаної ухвали у встановлений судом строк, скаржником подано до суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження в якому скаржник покликається виключно на практику Європейського суду з прав людини без зазначення будь - яких поважних причин пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою.
Даючи правову оцінку вказаному клопотанню про поновлення строку на апеляційного оскарження та проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з огляду на наступне.
За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 КАС України одним із завдань адміністративного судочинства є своєчасне вирішення судом спорів, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно частини 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно частини 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Стаття 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Процесуальним законом чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання процесуальних строків, а також належного оформлення апеляційної скарги.
Отже держава в особі органів влади, що діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Закріплений у статті 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права в Україні.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Устименко проти України” від 06.10.2015 суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.05.2008 року “Надточій проти України”, принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями можуть скористатися правом їх оскарження у апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. При цьому усі учасники судового процесу рівні перед законом і судом.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
На спірні правовідносини поширюються особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначені статтею 287 КАС України, відповідно до вимог частини 6 якої апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Відтак статтею 287 КАС України встановлено, що апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів, саме з дня їх проголошення, а не отримання копії повного тексту судового рішення.
Згідно частини 1 статті 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
А положеннями частини 6 статті 7 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування, отже апеляційним судом вчинено дії на підставі статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходив з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах “Осман проти Сполученого королівства” від 28.10.1998 та “Круз проти Польщі” від 19.06.2001. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Апеляційний суд враховує постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року справа №175/4816/17 (2-а/175/123/17) адміністративне провадження №К/9901/51229/18 та постанову Верховного Суду від 14 лютого 2019 року справа №826/15730/17 адміністративне провадження №К/9901/48822/18, в якій зазначено, що спеціальний строк на апеляційне оскарження рішень судів у справах, який складає 10 днів з дня проголошення такого рішення, також що у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження можуть вважатись ті обставини, які були об'єктивно непереборними та жодним чином не залежали від волевиявлення особи, яка подає апеляційну скаргу, що знаходить підтвердження наданими суду доказами.
Як слідує з матеріалів справи, оскаржене судове рішення проголошено за участі представника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів), ОСОБА_2 05.10.2020, повний текст рішення складено 05.10.2020, а 07.05.2021 відповідач подав апеляційну скаргу .
Таким чином, дослідивши обґрунтування наведені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів вважає, що наведені підстави не є поважними, оскільки таке не містить посилань на те, які непереборні та істотні обставини позбавили апелянта можливості вчасно звернутись з апеляційною скаргою, оскільки представник Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) був присутній під проголошення оскаржуваного судового рішення. Наведені апелянтом доводи не можуть бути достатньою підставою для поновлення строку оскарження, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення відповідного клопотання апелянта.
Вказані висновки відповідають постановам Верховного Суду від 20.12.2018 справа № 809/868/16, від 14.02.2019 справа № 826/15730/17, від 19.03.2019 справі № 592/10745/17, від 11.07.2019 справа № 341/367/18, від 19.01.2021 справа № 160/2490/20.
Відповідно до положень частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не наведені поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 298, 299, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року у справі № 466/9928/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львіській області Західного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Львів) про закриття виконавчого провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач С. М. Кузьмич
судді В. З. Улицький
Р. М. Шавель