17 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3356/20 пров. № А/857/7519/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі за позовом Івано-Франківської митниці ДФС до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Остап'юк С.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
19 листопада 2020 року Івано-Франківська митниця ДФС звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу № 13-09-08-14/3260-2020 від 13 жовтня 2020 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за наслідками проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, відповідач виніс вимогу «Про усунення порушень, виявлених ревізією» за № 13-09-08-14/3260-2020 від 13 жовтня 2020 року. Викладені у оскаржуваній вимозі висновки є необґрунтованими, не містять чітких, конкретних і зрозумілих приписів, не відповідають принципу правової визначеності. Питання про повернення/стягнення коштів повинні ініціюватися відповідачем способом звернення з позовом до суду. Вимога за № 13-09-08-14/3260-2020 від 13 жовтня 2020 року відповідача, як його індивідуальний акт, не конкретизована та не рекомендовано спосіб усунення виявлених під час ревізії порушень, а самостійне її виконання позивачем може призвести до нових порушень.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржувана вимога прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, зокрема містить чіткі, конкретні і зрозумілі приписи, конкретизована та містить рекомендовані способи усунення виявлених під час ревізії порушень, з посиланням на відповідні норми Законів.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Івано-Франківська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ревізорами написано недостовірні дані, щодо визначення потреби в коштах, потреби в бюджетних асигнуваннях, оскільки вони не розібралися, що таке Проект кошторису, а що таке Кошторис. Митниця заперечує твердження ревізорів про завищення об'єктивної потреби в коштах на суму 2021459,47 грн, оскільки протягом 2020 року усі витрати на утримання Івано-Франківської митниці ДФС в тому числі і оплата праці, здійснюється виключно за рахунок коштів Галицької митниці Держмитслужби. Також, нараховані та виплачені надбавка за інтенсивність праці та премія працівникам митниці, є належними їм виплатами за фактично виконану ними роботу, які підлягають обов'язковому донарахуванню. Вказує, що оскільки сума нарахованої заробітної плати за грудень 2018 року (4487,77 грн) більша за суми утриманої заробітної плати (3566,57 грн) за грудень 2018 року, то і повертати до бюджету немає чого. Крім того, зазначає, що в Івано-Франківської митниці ДФС у 2019 році відсутні договірні відносини з підприємством-надавачем послуг ТОВ «Прикарпатенерготрейд» щодо споживання та оплати електричної енергії за адресою вул. К.Данила, 20, а показники лічильників щомісячно фіксувалися та звірялися працівниками підрозділу матеріально-технічного забезпечення та розвитку інфраструктури та ФОП ОСОБА_1 при наданні рахунків-фактур на оплату компенсацію комунальних послуг та актів надання послуг. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін(у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до пункту 8.36 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби України на І півріччя 2020 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 11 червня 2020 року № 179 та від 16 червня 2020 року №193, виданих начальником Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, службовими особами відповідача проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Івано-Франківської митниці ДФС за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2020 року.
За результатами ревізії складено акт ревізії фінансово-господарської діяльності Івано-Франківської митниці ДФС за період з 01 січня 2019 року по 31 травня 2020 року (а.с.18-76).
На підставі вказаного акта ревізії відповідачем направлено позивачу вимогу «Про усунення порушень, виявлених ревізією» за № 13-09-08-14/3260-2020 від 13 жовтня 2020 року (а.с.57-61).
Вказаною вимогою зобов'язано позивача забезпечити: зменшення бюджетних асигнувань профінансованої завищеної потреби в коштах в 2019 році на загальну суму 794719,53 грн відповідно до вимог ч. 4 п. 1 ст. 117 Бюджетного Кодексу України; відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплати премії в сумі 57760,00 грн та відповідно до п. 13 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» провести перерахування єдиного соціального внеску на суму 12707,00 грн; відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплати надбавки за інтенсивність в сумі 5421,35 грн та відповідно до п. 13 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» провести перерахування єдиного соціального внеску на суму 1192,81 грн; перерахування до державного бюджету коштів, шо надійшли на відновлення касових видатків загального фонду, внаслідок перерахунку заробітної плати працівникам, які в окремі дні грудня 2018 року не працювали в зв'язку з хворобою на загальну суму 4341,21 грн відповідно до п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02 квітня 2014 року за №372; відшкодування в дохід державного бюджету шкоди в сумі 95778,14 грн, заподіяної внаслідок завищеної оплати за електроенергію відповідно до статтей 216 - 229 Господарського кодексу України та статтей 22, 610 - 625 Цивільного кодексу України. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у допущеному порушенні, шкоду в порядку та розмірі, встановленому статтями 130 - 136 Кодексу законів про працю України. Разом з тим не допускати порушень при плануванні видатків і складанні бюджетної пропозиції та використовувати придбане обладнання.
Також у вказаній вимозі зазначено позивачу про те, що вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень разом з завіреними копіями підтверджуючих первинних, розпорядчих та інших документів надати Управлінню Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області в термін до 11 грудня 2020 року. Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області повідомляє, що відповідно до п. 8 та п. 10 ст. 10 Закону №2939- XII (із внесеними змінами), якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право на звернення до суду в інтересах держави.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 «Про утворення Державної аудиторської служби України», яка набрала чинності 03 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення.
Згідно із п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Пунктом 7 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 266 «Про утворення міжрегіональних органів Державної аудиторської служби» до складу органів Державної аудиторської служби України входять Держаудитслужба та такі міжрегіональні територіальні органи: Північний офіс Держаудитслужби, Північно-східний офіс Держаудитслужби; Західний офіс Держаудитслужби та Східний офіс Держаудитслужби, які також наділені вищевказаними повноваженнями щодо вжиття в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб.
Згідно із пп. 4 п. 4 Положення № 43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; досягненням економії бюджетних коштів і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), отриманих під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів довгострокових зобов'язань за енергосервісом затвердженим в установленому порядку умовам закупівлі енергосервісу; дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; дотриманням законодавства про державні закупівлі; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності; виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, станом внутрішнього контролю в інших підконтрольних установах; усуненням виявлених недоліків і порушень.
Згідно із пп. 9 п. 4 Положення № 43 уживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Підпунктами 16, 23 п. 6 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.
Пунктами 1, 7, 10, 13 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 15 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).
Відповідно до п. 2 Порядку № 550 інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Згідно із п. 45, п.46 Порядку № 550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Пунктом 50 Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Предметом розгляду у цій справі є правомірність вимоги контролюючого органу, скерованої для виконання підконтрольному суб'єкту.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом прийняття такої вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом. Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Відтак, пункти (частини) вимоги, які не вказують на стягнення збитків, можуть бути перевірені судом у справі за відповідним позовом підконтрольної установи з їх оскарження. Проте, пункти (частини) вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятись у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною. Збитки, щодо наявності яких зроблено висновок Держаудитслужбою, стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю. Наявність збитків, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає позов про відшкодування збитків, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, а також правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 02 липня 2020 року у справі № 826/1508/17, від 28 лютого 2020 року справа № 1340/5972/18.
У справі, що розглядається, заявлено вимогу про визнання протиправною та скасування вимоги від 13 жовтня 2020 року № 13-09-08-14/3260-2020.
Так, лист-вимога від 13 жовтня 2020 року № 13-09-08-14/3260-2020 складається із 5 пунктів, які констатують виявлені контролюючим органом порушення із зазначенням сум завданої матеріальної шкоди (збитків), обрахованих у гривнях. Крім того, зазначена вимога містить власне вимоги до Івано-Франківської митниці ДФС щодо усунення виявлених порушень в установленому законодавством порядку та надання у встановлений строк вичерпної інформації про вжиті заходи.
Лист-вимога також містить зазначення про те, що у разі якщо підконтрольна установа не забезпечила виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання активів, контролюючий орган має право звернутись до суду в інтересах держави.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Згідно із п. 15 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органи державного фінансового контролю наділені повноваженнями порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях.
Також, пунктом 50 Порядку № 550 передбачено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і в силу закону є обов'язковою до виконання підконтрольною установою, якій вона адресована.
Отже, у вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов'язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідного порушення згідно з вимогами законодавства.
Згідно з абз. 2 п. 46 Порядку № 550 про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.
Також, колегія суддів зазначає, що така обставина як відсутність у вимозі конкретного способу її виконання не свідчить про її протиправність та не може бути підставою для скасування.
Більше того, якщо існує декілька способів усунення виявлених у ході ревізії порушень, правом вибору певного конкретного способу відповідно до приписів законодавства наділений саме керівник підприємства. Разом з тим, вказана обставина не позбавляє підконтрольного об'єкта права звернутися до контролюючого органу з метою отримання певних роз'яснень.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16, від 28 квітня 2020 року у справі № 826/8741/16.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не досліджено питання наявності вказаних в акті ревізії порушень та завданих збитків, то колегія суддів не бере такі до уваги, оскільки збитки, у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування, стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, а питання щодо наявності збитків та їх розміру має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення.
Крім цього, оскільки перевірка обґрунтованості/необґрунтованості висновків органу державного фінансового контролю, фактичної наявності та розміру заподіяної шкоди має перевірятися судом, який розглядатиме позов, у випадку його пред'явлення, до органу державного фінансового контролю про стягнення виявлених збитків, то суд апеляційної інстанції вважає, що у цій справі відсутні підстави надавати правову оцінку доводам позивача, щодо порушення процедури проведення ревізії та форми, змісту оскаржуваної вимоги.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана вимога прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, зокрема містить чіткі, конкретні і зрозумілі приписи, конкретизована та містить рекомендовані способи усунення виявлених під час ревізії порушень, з посиланням на відповідні норми Законів.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 300/3356/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді В. Я. Качмар
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 17 червня 2021 року.