17 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3056/20 пров. № А/857/7241/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Обрізка І. М., Шевчук С. М.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3056/20 (головуючий суддя Скільський І.І., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,-
02 листопада 2020 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з позивачем, а саме: невиплату на день виключення із списків військової частини індексації грошового забезпечення; стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 09.11.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 29.07.2020 терміном 629 днів із розрахунку 444,16 грн. в день у сумі 279376,64 грн., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що в день звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу (09.11.2018), військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним остаточного розрахунку. Так, ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Виплату відповідних сум здійснено лише 29.07.2020, що є підставою для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 по 29.07.2020 включно.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення з 09.11.2018 по 29.07.2020. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з 09.11.2018 по 29.07.2020 в сумі 41273,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1396,90 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - військовою частиною НОМЕР_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є безпідставним. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції хоч і зменшено суму середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, але таке зменшення є недостатнім. Так, стягненню з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 підлягає сума в розмірі 3011,12 грн., а не 41273,50 грн., як це зроблено оскаржуваним рішенням суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зробила висновок, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення - скасувати з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 31.10.2018 №95 ОСОБА_1 звільнено в запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2018 №218 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та здійснено розрахунок при звільненні.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 в адміністративній справі №300/727/20, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку-розрахунок про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 до 28.02.2018.
Вказане рішення суду виконане військовою частиною НОМЕР_1 в добровільному порядку шляхом перерахування ОСОБА_1 коштів у розмірі 30913,43 грн., що підтверджується відомістю розподілу виплат ВЧ НОМЕР_1 від 29.07.2020.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
З матеріалів справи видно, що при звільненні з військової служби військова частина НОМЕР_1 не виплатила ОСОБА_1 належні суми коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, у зв'язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_1 , відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який тривав у період з 09.11.2018 по 29.07.2020.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20.
За такого правового врегулювання, апеляційний суд робить висновок щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку, що врегульовано статтею 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у жовтні 2020 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку (29 липня 2020 року), не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при частковому задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та позов залишити без розгляду.
Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року у справі № 300/3056/20 - скасувати та адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді І. М. Обрізко
С. М. Шевчук