15 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/543/21 пров. № А/857/7619/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Галаз Ю.А.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Микитович П.М.;
від відповідача - Наконечна І.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській обл., про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Мандзій О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14 год. 30 хв. 25.03.2021р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 25.03.2021р.),-
08.02.2021р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП № 61095113 від 04.01.2021р. з підстав, визначених п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»; поновити виконавче провадження ВП № 61095113 щодо поновлення позивача на посаді начальника Головного управління Держкомзему у Тернопільській обл.; судові витрати покласти на відповідача (Т.1, а.с.1-3).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2021р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (Т.1, а.с.185-191).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (Т.1, а.с.196-199).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції необґрунтовано не врахував той факт, що у матеріалах виконавчого провадження є відсутніми документи, які б свідчили про відмову позивача надати трудову книжку, наявність дій вчинених державним виконавцем з метою перевірки фактичного допуску позивача до роботи, перевірки внесення записів до трудової книжки. Суд помилково не взяв до уваги ту обставину, що спірна постанова державного виконавця винесена виключно на матеріалах заяви боржника та наданих ним доказів.
При винесенні оскаржуваної постанови державний виконавець не перевірив внесення запису до трудової книжки позивача про поновлення його на роботі, фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання ним своїх обов'язків станом на день винесення оскаржуваної постанови, чим порушив приписи ст.65 Закону України «Про виконавче провадження». Водночас, після видачі наказу про поновлення позивача на роботі, фактично до роботи його допущено не було.
Поновлення на роботі має бути реальним, тобто, з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту ст.ст.21 і 24 КЗпП України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов'язків, а роботодавцем - обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату.
Окрім цього, суд вийшов за межі розглядуваного позову, оскільки фактично здійснив розгляд справи щодо поновлення позивача на роботі, а не стосовно оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження та дій державного виконавця.
Суд не надав правової оцінки матеріалами безпосередньо виконавчого провадження, що стали підставою для винесення оскаржуваної постанови. Фактично суд розглянув усі матеріали, які були надані третіми особами, та виніс рішення ґрунтуючись на матеріалах, що не були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, окрім власне матеріалів виконавчого провадження.
Також спірна постанова державного виконавця не відповідає вимогам нормативно-правового акту з організації примусового виконання судових рішень, а судом не дотримано вимог ст.ст.2,77 КАС України.
Відповідачем Міністерством юстиції України скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.213-217).
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду справи, за заявою позивача ОСОБА_1 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 31.01.2020р. відкрито виконавче провадження ВП № 61095113 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-а-3279/10/1970, виданого 28.09.2017р. Тернопільським окружним адміністративним судом, про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держкомзему в Тернопільській обл. з 16.09.2010р. (Т.1, а.с.92-93, 94-95, 111).
Наказом Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру /Держгеокадастр/ № 242-то від 17.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », оголошеного відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 640-к від 22.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді начальника Головного управління Держкомзему у Тернопільській обл. з 16.09.2010р. (Т.1, а.с.132, 133).
Вказаний наказ оголошено безпосередньо ОСОБА_1 в м.Києві.
Листом Головного управління Держкомзему в Тернопільській обл. № 31-19-0.12-5296/2-20 від 22.09.2020р. позивач запрошувався для відповідного оформлення кадрових документів (внесення записів у трудову книжку, оформлення особової картки державного службовця тощо) та проходження державної служби (Т.1, а.с.104).
Зазначений лист був скерований рекомендованим поштовим повідомленням із штриховим кодовим ідентифікатором № 4600203081539 та отриманий позивачем 30.09.2020р. (Т.1, а.с.105).
Аналогічного змісту повідомлення направлено повторно Головним управлінням Держгеокадастру в Тернопільській обл. листом № 31-19-0.12-5315/2-20 від 23.09.2020р. (Т.1, а.с.44).
Однак, листами № 21-19-0.12-5437/2-20 від 28.09.2020р. та № 21-19-0.12-5927/2-20 від 22.10.2020р. Держгеокадастр поінформовано про те, що позивач до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській обл. не прибув, до роботи не приступив, складені акти про відсутність.
22.10.2020р. на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява Держгеокадастру про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням боржником рішення суду (Т.1, а.с.100-101).
Керуючись вимогами п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виніс постанову від 04.01.2021р. про закінчення виконавчого провадження ВП № 61095113 (Т.1, а.с.109-110).
Вирішуючи наведений спір та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Так, на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017р. у справі № 2-а-3279/10/1970, наказом Держгеокадастру № 242-то від 17.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », оголошеного наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 640-к від 22.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді начальника Головного управління Держкомзему у Тернопільській обл. з 16.09.2010р.
Представником позивача підтверджено оголошення ОСОБА_1 наказу № 242-то від 17.09.2020р. безпосередньо за його участі в м.Києві.
Отже, поновлення позивача на роботі було здійснено відповідно до вимог законодавства України. При цьому невнесення відповідного запису до трудової книжки позивача не вказує на протилежне, оскільки в даному випадку відсутність відповідного запису у трудовій книжці є наслідком бездіяльності позивача, який не надав трудову книжку, а відсутність такого запису не може вказувати на непоновлення його на роботі.
Більше того, позивачу зараховано стаж державної служби за час з 17.09.2020р. по 22.10.2020р. та нараховану відповідну зарплату.
Відтак, встановлені судом обставини справи та системний аналіз наведених законодавчих норм свідчать про фактичне виконання рішення суду у справі № 2-а-3279/10/1970 боржником, що підтверджується відповідними наказами та дає підстави для висновку про правомірність закінчення виконавчого провадження згідно постанови ВП №61095113 від 04.01.2021р.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Розглядувані правовідносини регулюються приписами Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016р. «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч.1 ст.5 цього Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною 1 ст.18 наведеного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п.п.1, 16 ч.2 ст.18 згаданого Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 зазначеного Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Порядок виконання рішення про поновлення на роботі регламентовано приписами ст.65 наведеного Закону, згідно з частиною 1 якої рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Положеннями ч.2 ст.65 зазначеного Закону визначено, що рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
У п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.12.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що стосовно до правил ст.24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Отже, із змісту ст.65 Закону України «Про виконавче провадження» та усталеної судової практики слідує, що факт поновлення незаконно звільненого працівника на роботі засвідчується вчинення боржником двох взаємопов'язаних дій: видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.
Вказані дії є предметом перевірки зі сторони державного виконавця, за результатами чого останнім може бути прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження.
Як достовірно встановлено під час судового розгляду, на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2017р. у справі № 2-а-3279/10/1970, наказом Держгеокадастру № 242-то від 17.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », оголошеного наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 640-к від 22.09.2020р. «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », позивача поновлено на посаді начальника Головного управління Держкомзему у Тернопільській обл., починаючи з 16.09.2010р.
Представником позивача підтверджено оголошення позивачу наказу № 242-то «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » безпосередньо за його участі в м.Києві.
В частині внесення відповідного запису до трудової книжки позивача колегія суддів враховує те, що листом Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській обл. № 31-19-0.12-5296/2-20 від 22.09.2020р. позивач запрошувався для відповідного оформлення кадрових документів (внесення записів у трудову книжку, оформлення особової картки державного службовця тощо) та проходження державної служби.
Зазначений лист був надісланий рекомендованим поштовим повідомленням із штриховим кодовим ідентифікатором № 4600203081539 та отриманий позивачем 30.09.2020р.
Аналогічного змісту повідомлення направлено повторно Головним управлінням Держгеокадастру в Тернопільській обл. листом № 31-19-0.12-5315/2-20 від 23.09.2020р.
Таким чином, позивач був обізнаний про наявність наказу про його поновлення на роботі та про необхідність подання трудової книжки для внесення відповідних записів.
Разом з тим, відповідно до листів Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській обл. № 21-19-0.12-5437/2-20 від 28.09.2020р. та № 21-19-0.12-5927/2-20 від 22.10.2020р. позивач до Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській обл. не прибув, до роботи не приступив, про що складені акти про відсутність.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 706-к від 22.10.2020р. оголошено наказ Держгеокадастру № 279-то від 20.10.2020р. «Про звільнення ОСОБА_1 », для ознайомлення з яким запрошено позивача листом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. № 31-19-0.12-5928/2-20 від 22.10.2020р. (Т.1, а.с.74), який вручений позивачу 30.10.2020р.
Листом № 21-19-0.9-6175/2-20 від 06.11.2020р. Держгеокадастр проінформовано, що 04.11.2020р. позивач прибув до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл., ознайомився з наказом № 706-к від 22.10.2020р. «Про звільнення ОСОБА_1 » та докладним розрахунком № 41 від 22.10.2020р., про що свідчить його підпис та дата (Т.1, а.с.47, 73).
Водночас трудової книжки для занесення відповідних записів та номера рахунку для здійснення виплат позивач не надав.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що поновлення позивача на роботі було здійснено відповідно до вимог чинного законодавства. Невнесення відповідного запису до трудової книжки позивача не вказує на протилежне, оскільки в даному випадку відсутність відповідного запису в трудовій книжці є наслідком бездіяльності позивача, який не надав трудову книжку, а відсутність такого запису не може вказувати на непоновлення його на роботі.
Не заслуговують на увагу і доводи позивача про те, що державний виконавець не перевірив фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання ним своїх обов'язків станом на день винесення оскаржуваної постанови, оскільки саме позивач не з'являвся до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. для проходження державної служби у зв'язку з прийняттям рішення про поновлення на посаді.
Важливою обставиною через призму наведених обставин є те, що позивачу зараховано стаж державної служби за час з 17.09.2020р. по 22.10.2020р. та нараховану відповідну зарплату.
Відтак покликання апелянта на протиправність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 61095113 від 04.01.2021р. з огляду на відсутність його поновлення на посаді начальника Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській обл. є безпідставними.
Стосовно решти доводів позивача колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача були залишені без задоволення.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2021р. в адміністративній справі № 500/543/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
С. М. Кузьмич
Дата складення повного тексту судового рішення: 16.06.2021р.