17 червня 2021 р.Справа № 638/14000/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Садовський К.С., м. Харків, повний текст складено 18.02.21 року по справі № 638/14000/20
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль управління патрульної поліції Київської області молодшого лейтенанта поліції Ткачук Ірини Сергіївни , Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль управління патрульної поліції Київської області молодшого лейтенанта поліції Ткачук Ірини Сергіївни, Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, в якій просить суд скасувати постанову інспектора роти № 1 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль УПП Київської області Ткачук Ірини Сергіївни серія ЕАМ №3182524 від 23.09.2020 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч.1 ст.126 КУпАП.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль управління патрульної поліції Київської області молодшого лейтенанта поліції Ткачук Ірини Сергіївни у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАМ №3182524 від 23.09.2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 425 грн. Справу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрито. Стягнуто з Управління патрульної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 420,40 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість судового рішення, а також неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2021 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що виходячи з приписів ч.1 ст.126 КУпАП, ч.2 ст.16 Закону України «Про дорожній рух», ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» п.п. 21.2, 21.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю полісів (договорів) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів може здійснюватись відповідними підрозділами Національної поліції. Вказує, що підготовка та розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідності до ст.276 КУпАП здійснена відповідачем за місцем його перебування та виконання ним посадових обов'язків, який у даному випадку був уповноважений розглядати вказану адміністративну справу на місці здійснення адміністративного правопорушення. Стверджує, що відповідач, розпочавши розгляд справи, назвав своє ім'я, посаду та спеціальне звання, зазначив порушення, яке вчинив позивач, а саме: керуючи автомобілем TOYOTA, н.з. НОМЕР_1 , на вул. Київський Шлях, 1Д/3, м. Бориспіль, та ставши учасником ДТП, не надав полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів і вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.126 КУпАП, пояснив позивачеві його права та надав можливість надати письмові чи усні пояснення з приводу вчиненого правопорушення. Зауважує, що позивач скористався своїм правом на власний розсуд і не надав поліцейським письмового пояснення по суті вчиненого ним правопорушення. Жодної іншої письмової заяви чи клопотання, як під час підготовки, так і під час розгляду справи про адміністративне правопорушення в порядку ч.5 ст.278 КУпАП - не надходило. Окрім того, позивач виявив бажання надати усні пояснення під час розгляду, відповідач забезпечив реалізацію даного права водія та врахував вказані пояснення під час винесення відповідного рішення суб'єкта владних повноважень. Вважає, що винесення постанови відповідачем в порядку скороченого провадження на місці вчинення правопорушення позивачем було здійснено відповідно до та в межах чинного законодавства. Зазначає, що на підтвердження правомірності винесення постанови, відповідно до ст.251 КУпАП та ст.77 КАС України, до суду І інстанції було надано DVD-R диск із записами портативного відеореєстратора АІ 00068 (в графі 7. «До постанови додаються:» постанови міститься посилання на даний доказ у вигляді напису «Аі0068» - відтак, твердження позивача щодо відсутності інформації про фото чи відеофіксацію, на думку апелянта, не відповідають дійсності та не заслуговують на увагу), із фіксацією оскаржуваної події. Вказує, що відеозапис порушення ПДР не може бути визнаний як недопустимий доказ по справі, за умови, що сукупний аналіз усіх наявних у справі доказів, в тому числі відеофіксації дає підстави стверджувати, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП, є в повній мірі доведений відповідачем. Посилається на правові висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені в постановах від 22.11.2018 року у справі №760/10640/18, від 14.03.2019 у справі №378/183/19, Верховного Суду, викладені в постановах від 12.03.2018 року у справі №751/6165/17, від 24.04.2019 року у справі №524/4247/17. Стверджує, що відомості щодо технічного засобу, яким здійснено фотозйомку або відеозапис, зазначаються виключно у постановах, що виносяться у справах про адміністративне правопорушення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) та у справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, проте обов'язок щодо внесення таких відомостей не відповідають чинній нормативно-правовій базі, яка регулює спірні відносини та не повинні враховуватися при розгляді справи по суті та винесенні кінцевого рішення. Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.02.2018 року у справі №536/583/17. Стосовно посилання позивача на наявність полісу №ЕР.201343042, зазначає, що позивач не надав жодних доказів, які могли підтвердити твердження щодо наявності в нього полісу. Згідно інформації Централізованої бази даних МТСБУ, транспортний засіб позивача, TOYOTA CAMRY, н.з. НОМЕР_1 , не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на 23.09.2020 року, тобто, в день винесення оскаржуваної постанови. Вказує, що станом на час прийняття рішення Київським районним судом м. Харкова та подання скарги апелянтом ЄСІТС не функціонує, що дає об'єктивні підстави стверджувати про необхідність дотримуватись вимог пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України. Учасники судового провадження позбавлені можливості виконати вимоги статті 99 КАС України стосовно завірення копії електронного доказу.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи без участі позивача.
За правилами ч.5 ст.286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасники справи повідомлялися також на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 23.09.2020 року інспектором взводу № 2 роти № 1 батальйону патрульної поліції у м. Бориспіль управління патрульної поліції Київської області ДПП молодшим лейтенантом поліції Ткачук Іриною Сергіївною винесено постанову серії ЕАМ № 3182524 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Зі змісту постанови вбачається, що 23.09.2020 року о 18:04 год., у м. Бориспіль, на вул. Київський шлях, 1Д/3, позивач, як водій, керував транспортним засобом Toyota, д.н.з. НОМЕР_2 , та ставши учасником ДТП, не надав полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.4 ( г ) ПДР України - відсутність у водія поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному випадку неможливо стверджувати про наявність підстав для перевірки у позивача наявності страхового полісу, тому вимога поліцейського пред'явити водію документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР, є неправомірною. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наданий суду відеозапис на DVD - диску не є допустимим доказом в розумінні ст.74 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга і четверта статті 126).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР).
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1 (а, б, ґ) ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Пунктом 2.1 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 02 грудня 2019 року у справі № 164/2068/17.
Таким чином, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що Національна поліція України уповноважена через своїх робітників притягувати осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, за відсутність або ненадання полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката Зелена картка).
В свою чергу, відповідно до п.21.2 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, відповідним підрозділом Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Отже, виходячи з викладеного, перевірка у особи наявності вищезазначених документів, зокрема, полісу (договору) обов'язкового страхування може бути здійснена за умови виявлення працівниками Національної поліції порушення такою особою правил дорожнього руху.
Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі:
1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху;
2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;
3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;
4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку;
5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;
6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;
8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;
9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв.
Отже, вказаною нормою Закону визначений вичерпний перелік підстав для зупинки транспортного засобу.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
В свою чергу, вимозі працівника поліції щодо пред'явлення для перевірки, визначеного п.2.1 ПДР України переліку документів, обов'язково має передувати порушення водієм ПДР, скоєння дорожньо-транспортної пригоди або інші підстави, передбачені вищезазначеною статтею Закону.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.03.2019р. в адміністративній справі №686/11314/17, від 29.04.2020р. в адміністративній справі №201/16607/16-а.
Так, згідно з ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку при вирішені питання щодо правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №3182524 від 23.09.2020 року та притягнення позивача до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 126 КУпАП, визначальним є встановлення факту пред'явлення чи не пред'явлення позивачем технічного паспорту, водійського посвідчення, полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В свою чергу, згідно з п.1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону №580-VIII надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 23.09.2020 року о 18:04 год., у м. Бориспіль, на вул. Київський шлях, 1Д/3, позивач, як водій, керував транспортним засобом Toyota, д.н.з. НОМЕР_2 , та ставши учасником ДТП, не надав полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.2.4 (г) ПДР України.
Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що стосовно позивача не складено жодного протоколу про порушення правил дорожнього руху, також позивач не є особою, винною у ДТП, тому у інспектора не виникало право вимагати пред'явлення полісу обов'язкового страхування, колегія суддів вважає помилковими і не бере до уваги, оскільки позивач був учасником ДТП, що не заперечується сторонами по справі, і таке право в інспектора виникло на підставі вищенаведених норм чинного законодавства. Крім того, в позовній заяві позивач вказує, що він не є особою винною в ДТП , але не спростовує факти, зазначені в оскаржуваній постанові , що він був учасником ДТП.
Враховуючи вищевказані вимоги чинного законодавства , висновки Верховного суду та те , що позивач був учасником ДТП , колегія суддів доходить висновку, що оскільки поліцейський мав право вимагати надання полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ від позивача для його перевірки, а позивач не пред'явив такий поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ на таку вимогу, то наявні підстави для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР України, відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП.
У позовній заяві позивач стверджував, що висновки інспектора про відсутність у позивача полісу страхування є такими, що не відповідають дійсності, оскільки у позивача наявний поліс №ЕР.201343042.
Колегія суддів зауважує, що позивачем не надано та матеріали справи не містять жодних доказів, які могли підтвердити твердження позивача щодо наявності в нього полісу №ЕР.201343042.
Такий поліс позивачем ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції не наданий.
Крім того , згідно роздруківки з офіційної вебсторінці Моторно (транспортного) страхового бюро України (в мережі Інтернет: http://www.mtsbu.ua/ua/) транспортний засіб позивача, ТОУОТА САМКУ, н.з. НОМЕР_2 , не мав чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на 23.09.2020, тобто, в день
винесення оскаржуваної постанови.
Також, згідно роздруківки з офіційної вебсторінці Моторно (транспортного) страхового бюро України (в мережі Інтернет: http://www.mtsbu.ua/ua/) вказаний позивачем у позовній заяві поліс № ЕР.201343042 не діяв станом на 23.09.2020 .
Відповідач у відзиві на позов посилався на таку інформацію та додавав до відзиву такі роздруківки з офіційної вебсторінці Моторно (транспортного) страхового бюро України (в мережі Інтернет: http://www.mtsbu.ua/ua/) щодо відсутності у позивача станом на 23.09.2020 чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Вказані обставини безпідставно не враховані судом першої інстанції при вирішенні справи, з огляду на що висновки про задоволення позовних вимог є помилковими. .
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що під час встановлення адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення на позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваної постанови є помилковим і необґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18.02.2021 по справі № 638/14000/20 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош