Іменем України
17 червня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2731/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Лисичанську Луганської області), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 15.03.2021 №121130002320 щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до його пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з 26.12.1994 по 23.02.1998, з 09.03.1998 по 08.05.1998, з 25.05.1998 по 12.04.1999, з 17.07.1997 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 та щодо відмови в призначені йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно доабз.1 ч.З ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати управління відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.03.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до абз. 1 ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи:
- з 26.12.1994 по 23.08.1998, коли він працював на шахті «ім.Л.І.Лутугина» Торезського виробничого об'єднання «Торезантрацит», учнем гірника підземного, гірником на підземній роботі, учнем гірника очисного вибою на підземній роботі, та гірником очисного вибою на підземній роботі;
- з 09.03.1998 по 08.05.1998, коли він працював на шахті «Ударник» Торезського виробничого об'єднання «Торезантрацит» гірником підземним;
- з 25.05.1998 по 12.04.1999, коли він працював у державному підприємстві шахта «Ударник» виробничого об'єднання «Сніжнеантрацит» гірником підземним, та гірником очисного вибою підземним;
- з 17.07.2000 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006, коли він працював у 6-му воєнізованому гірничорятувальному загоні Державної воєнізованої гірничорятувальної служби в вугільній промисловості України на посадах респіраторника, командира взводу, помічника командира загону, та заступником командира загону.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.03.2021 звернувся з заявою до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах і надав усі документи, які йому вдалося зібрати. При прийомі заяви на призначення пенсії частка наданих ним документів відповідачем прийнята не була, а також не було повідомлено про необхідність надати додаткові документи у продовж 3-х місяців. 15.03.2021 відповідачем було прийнято рішення №121130002320, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» посилаючись на те, що у позивача відсутній необхідний пільговий, підземний стаж роботи строком 25 років. Згідно рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 управлінням ПФУ в м.Лисичанську Луганської області визнаний його страховий стаж роботи строком 27 років 04 місяця 10 днів, з яких пільговій стаж на підземних роботах, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, визнаній тільки строком 16 років 03 місяця 09 днів. До пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії не було зараховано періоди роботи: з 26.12.1994 по 23.02.1998 на шахті «ім.Л.І.Лутугина» Торезського виробничого об'єднання «Торезантрацит»; з 09.03.1998 по 08.05.1998 на шахті «Ударник» Торезського виробничого об'єднання «Торезантрацит»; з 25.05.1998 по 12.04.1999 у державному підприємстві шахта «Ударник» виробничого об'єднання «Сніжнеантрацит» через відсутність уточнюючих довідок, передбачених п. 20 Постанови КМУ № 637 та відсутності у державному реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру соціального страхування, даних по цим періодів. Як стверджує позивач, 26.04.2021 він через канцелярію відповідача звертався з заявою та надавав довідки уточнюючі його спеціальний підземний стаж роботи за спірні періоди, а саме довідки за періоди: з 26.12.1994 по 23.02.1998, з 09.03.1998 по 08.05.1998, з 25.05.1998 по 12.04.1999, з 17.07.1997 по 07.11.2014, а також інші документи та просив повторно розглянути його заяву від 10.03.2021 із врахуванням вказаних документів. В подальшому, позивачем було отримано відповідь від 19.05.2021, відповідно до якої періоди роботи з 26.12.1994 по 23.02.1998, з 09.03.1998 по 08.05.1998, з 25.05.1998 по 12.04.1999, не зараховані до пільгового підземного стажу роботи за відсутністю довідок уточнюючих пільговій характер роботи. Також було зазначено, що до пільгового підземного стажу роботи не були зараховані періоді роботи з 17.07.1997 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 у зв'язку з відсутністю даних про зайнятість повний робочий день в шкідливих умовах праці на підземних роботах на протязі повного робочого дня, відсутністю первинних документів через те, що підприємство розташоване на непідконтрольній української владі території.
Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушує його права на належний соціальний захист.
Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, просив розглянути справу без його участі (арк.спр.87).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.48).
15.06.2021 від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційний номером 20607/2021 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.50-53а).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою суду від 28.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.44-45).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 03.09.2019 Лисичанським МВ УДМС України в Луганській області, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить відповідна довідка від 04.11.2015 № 924-18178 (арк.спр.12).
10.09.2020 позивач звернувся до УАФУ в м. Лисичанську Луганської області із заявою, відповідно до якої просив призначити пенсію за віком, зазначивши при цьому, що пенсія на іншій підставі не призначалась, на момент звернення працює. Вказана заява разом із додатками до неї була прийнята посадовими особами відповідача та зареєстрована за № 4735 (арк.спр.61).
За результатами розгляду вказаної заяви УПФУ в м. Лисичанську Луганської області було прийнято рішення від 15.03.2021 № 121130002320 «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 114 пункту 3 частини 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 » (далі - рішення від 15.03.2021 № 121130002320) (арк.спр.18-19).
Зі змісту рішення від 15.03.2021 № 121130002320 вбачається, що ОСОБА_1 на дату звернення має страховий стаж роботи, який підтверджено записами, наявними в трудовій книжці і даними, які містять індивідуальні відомості про застраховану особу 27 років 04 місяців 10 днів, із них за Списком № 1 на підземних роботах п. 3 ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV - 16 років 03 місяці 09 днів. До пільгового стажу роботи, який дає право на пенсію згідно п. 3 ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV не зараховано період роботи в п/о «Торезантрацит» з 26.12.1994 по 23.02.1998, в ДП Шахта «Ударник» ВО «Сніжнеантрацит» з 09.03.1998 по 08.05.1998, з 25.05.1998 по 12.04.1999 у зв'язку з відсутністю уточнюючих довідок підприємств та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру соціального страхування, які передбачені п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних засобів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 3 ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного пільгового стажу на дату звернення (арк.спр.18-19).
26.04.2021 позивач звернувся до УПФУ в м. Лисичанську Луганської області із заявою довільної форми, відповідно до якої просив повторно розглянути його заяву разом із додатково наданих документів та надати додаткові відомості, документи щодо прийнятого відповідачем рішення від 15.03.2021 № 121130002320 (арк.спр.20-21).
Листом від 19.05.2021 № 1211-02-8/4006 було повідомлено позивача про те, що до пільгового стажу не враховано, окрім іншого, період його роботи з 17.07.2000 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 у Шостому воєнізованому гірничорятувальному загоні за відсутністю даних про зайнятість повний робочий день в шкідливих умовах на підземних роботах на протязі повного робочого дня, відсутністю первинних документів через те, що підприємство розташоване на непідконтрольній українській владі території. У Реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості за цей період відсутні. Розглянути надані довідки не вбачається можливим, оскільки вони видані органами, розташованими на тимчасового непідконтрольній українській владі території (арк.спр.37).
Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 14.10.1992 у межах спірних правовідносин, судом встановлено, що вона містить наступні записи про роботу ОСОБА_1 :
- 26.12.1994 прийнятий на дільницю шахти учнем гірника підземного, наказ 12к від 23.01.1995, запис № 4;
- 23.02.1998 звільнений за переводом до шахти «Ударник» згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України, наказ № 31к від 23.02.1998, запис № 8;
- 09.03.1998 прийнятий гірником підземним 3-го розряду на ділянку № 1 тимчасово на 2 місяці, наказ № 37к від 09.03.1998, запис № 9;
- 08.05.1998 звільнений у зв'язку із закінченням договору за ст. 36 КЗпП України, наказ № 67к від 09.05.1998, запис № 10;
- 25.05.1998 прийнятий гірником підземним на ділянці № 1, наказ № 76к від 18.05.1998, запис № 11;
- 12.04.1999 звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України, наказ № 56к від 12.04.1999, запис № 13;
- 17.07.2000 прийнятий в якості респіраторника до 6-го воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничо-рятувальної служби у вугільній промисловості, наказ № 39-к від 20.07.2000, запис № 16;
- 07.11.2014 звільнений за переводом на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України, наказ № 94-к від 07.11.2014, запис № 20.
Інші періоди роботи позивача не є спірними, а тому судом не досліджуються (арк.спр.12-16).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 за № 3721-XII, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Згідно з абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Положеннями частини першої статті 40 Закону № 1058-ІV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу) (абзац 21 частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV).
За приписами частини другої статті 41 Закону № 1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються, зокрема, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Так, зокрема, частиною 3 статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Надаючи оцінку доводам відповідача, викладеним в оскаржуваному рішенні від 15.03.2021 № 121130002320 щодо неможливості зарахування до страхового (пільгового) стажу позивача спірних періодів роботи через відсутність уточнюючих довідок підприємств та даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру соціального страхування, суд зазначає наступне.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-XII (далі - Закону № 1788-XII).
Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена правова норма кореспондується з пунктом 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від за № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція № 58).
Так, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу (п. 2.2. Інструкції № 58).
Відповідно до п. 2.4. Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно п 1.5. Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування трудового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.
Крім того, зазначеним правовим нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону № 1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або у трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону № 1788-XII).
Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Судом встановлено, що спірне рішення від 15.03.2021 № 121130002320 не містить посилань щодо невідповідності записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 вимогам Інструкції № 58.
Суд зазначає наступне, що наказом Міністерством праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.
Зазначена постанова набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації (пункт 4.1 Порядку № 383).
Відповідно до пункту 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Суд зазначає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
За не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць відповідальність покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 18.02.2020 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Таким чином, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи у трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21.08.1992. Після 21.08.1992 основними документами, які підтверджують пільговий стаж в період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці. При цьому, значення трудової книжки та результатів атестації як основних документів, що підтверджують пільговий стаж роботи, встановлено Законом №1788 (статті 13, 62), і будь-які підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать цьому положенню, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Водночас, під час з'ясування обставин у справі та перевірку їх доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень на якого нормами процесуального права покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів у встановленому порядку про наявність підстав щодо застосування положень Порядку № 637 до спірних правовідносин, як-то: відсутність у позивача трудової книжки, необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, що визначає його право на пенсію за віком.
Натомість, дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 14.10.1992 встановлено, що записи у ній за спірні періоди проведено у відповідності та з дотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального забезпечення України від 29.07.1993 № 58, а також місять всю необхідну інформацію про характер виконуваною позивачем роботи.
Таким чином, посилання відповідача на ту обставину, що для підтвердження страхового стажу роботи ОСОБА_1 , який дає право для призначення пенсії на пільгових умовах необхідно надання уточнюючих довідок про підтвердження стажу роботи, суд не бере до увагу, оскільки робота позивача за вказаний період в повній мірі підтверджується записами в трудовій книжці.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем надавалися відповідачу копії документів, виданих установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, та які не прийняті відповідачем, зокрема: довідки від 28.09.2020 № 138, довідки від 09.10.2020 № 12-05-419, особових карток, наказу від 19.01.1995 № 88, довідки від 29.09.2020 № 5111/27, довідки від 29.09.2020 № 5112/27, виписку із наказу про реорганізацію шахти «Ударник», наказу № 57 від 27.01.1995, довідки від 10.04.2015 № 05/1643, довідки від 06.05.2014 № 05/800, наказу від 14.03.1995 № 28-1, наказу від 14.03.2000 № 49, витягу з наказу від 23.03.2010, наказу від 14.03.2005 № 62 (арк.спр.22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі “Ковач проти України” від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі “Мельниченко проти України” від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі “Чуйкіна проти України” від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі “Швидка проти України” від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до консультативного висновку “Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії” від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого “намібійського винятку”, який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи “намібійський виняток” у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.
Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному випадку і за обставин, що склались у зв'язку з тимчасовою окупацією певних територій Луганської області, відмова відповідачем - органом державної влади, позивачу - фізичній особі, у реалізації його права на отримання пенсії з підстави видачі підтверджуючих первинних документів установами, розташованими на непідконтрольній українській владі території, не є пропорційною меті, якої намагався досягти відповідач цією відмовою, та така відмова порушує баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням відповідача щодо перевірки правильності нарахування пенсії.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься у вищенаведених довідках, виданих установою, яка розміщується на тимчасово окупованій території України, оскільки зазначені в них відомості підтверджуються також записами, які містить трудова книжка позивача.
Також суд вважає за необхідне зауважити те, що ненадання позивачем документів на підтвердження умов, необхідних для призначення/перерахунку пенсії на пільгових умовах відповідно до частини 3 статті 114 Закону № 1058-IV, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу. Відсутність документів, не може нівелювати відомості трудової книжки, оформлені належним чином, та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Суд вважає за необхідне зазначити, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судому постанові від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17.
У свою чергу, при прийнятті спірного рішення відповідачем не було надано оцінку відомостям, які були надані другим воєнізованим гірничорятувальним загоном Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у Вугільний промисловості від 21.09.2020 № 136, відповідно до якого організація та підрозділи ДВГРС до 31.03.2002 відрахування в пенсійний фонд і фонди соціального страхування не здійснювали (арк.спр.36).
Щодо відмови у зарахуванні не до пільгового стажу позивача періодів його роботи з 17.07.2000 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 у Шостому воєнізованому гірничорятувальному загоні, викладених в листі 19.05.2021 № 1211-02-8/4006, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Разом з тим, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій унормовано положеннями Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин.
Заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі - посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника (пункт 1.2 розділу 1 Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії” Порядку № 22-1).
Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.2 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV “Приймання, оформлення і розгляд документів” Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналізуючи положення норм чинного законодавства, яке регулює порядок призначення пенсії в системі загальнообов'язкового державного страхування, суд приходить до висновку, що відмовляючи особі в призначенні пенсії, територіальний орган Пенсійного фонду України, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.
При цьому, завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Як встановлено судом, листом від 19.05.2021 № 1211-02-8/4006 було повідомлено позивача про те, що до пільгового стажу не враховано, окрім іншого, період його роботи з 17.07.2000 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 у Шостому воєнізованому гірничорятувальному загоні (арк.спр.37).
Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні зазначено, що підставою для відмови у призначенні пенсії є відсутність необхідного пільгового стажу на дату звернення.
При цьому, рішення від 15.03.2021 № 121130002320 не містить посилань щодо не зарахування до пільгового стажу позивача періодів його роботи 17.07.2000 по 31.03.2002 та з 01.01.2004 по 31.12.2006 у Шостому воєнізованому гірничорятувальному загоні, а також відомостей стосовно кожного із періодів трудової діяльності позивача, які включено або не включено до страхового стажу ОСОБА_1 , у тому числі стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Наведене свідчить про недотримання УПФУ в м. Лисичанську Луганської області принципам обґрунтованості та добросовісності рішення суб'єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3.5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачеві та суду з тексту такого рішення неможливо визначити дійсні періоди роботи, які було зараховано або не зараховано до його страхового стажу, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, має бути чітким та зрозумілим.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що спірне рішення прийнято без врахування вимог Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, не на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, відтак є таким, що не відповідає критеріям визначеним частиною другою статті 2 КАС України, дотримання яких перевіряє адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, внаслідок чого підлягає скасуванню.
Мотивам, з яких виходив відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, що зазначені відповідачем у відзиві на позов, суд не надає оцінки та відхиляє, оскільки, як вже вищевказано, оцінка рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.03.2021 із зарахуванням спірних періодів роботи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією відповідача, враховуючи, що протиправні дії відповідача полягали саме у прийнятті спірного рішення, яке було прийнято без дотримання вимог Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 15.03.2021 № 121130002320 «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 »;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2020, зареєстровану за № 4735, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача з обранням належного способу захисту порушених прав.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню із обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 25.05.2021 № 0.0.2139589554.1 (арк.спр.8).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792407, місцезнаходження: Луганська обл., місто Лисичанськ, вул. Ім. В.Сосюри, буд. 347) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 15.03.2021 № 121130002320 «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно пункту 3 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ».
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2020, зареєстровану за № 4735, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя Є.О. Кисельова