про залишення позовної заяви без розгляду
16 червня 2021 рокум. Ужгород№ 260/1173/21
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Головна, 55а, код ЄДРПОУ 14321707) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
05 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), якою просять: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2020 року; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно протягом проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2020 року.
12 квітня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено розгляд справи.
20 травня 2021 року ухвалою суду адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням поважності підстав для поновлення строку звернення до суду.
03 червня 2021 року позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звільнився з військової служби 17 листопада 2020 року (наказ начальника 94 прикордонного загону від 17 листопада 2020 року № 597-ОС). Однак, при звільненні та вже після звільнення з військової служби йому проводились неодноразові виплати, однак, що це були за виплати, йому не повідомлялось та жодних письмових документів з питань виплат не надавалось. При остаточному розрахунку при звільненні, також не повідомлялося про склад грошових сум, які було чи буде виплачено. Звертає увагу суду, що не являється спеціалістом із речового забезпечення військовослужбовців та маю зовсім іншу військову облікову спеціальність, відповідно до отримання зазначених відповідей він не міг навіть подумати, що в такий спосіб (розрахунок речового майна не за цінами, які були повинні бути застосовані) могли бути порушені його права. Отже з позовом до суду він не міг звернутися раніше, тому що він був би поданий передчасно.
07 червня 2021 року ухвалою суду в порядку частини 14 статті 171 КАС України продовжено розгляд справи та призначено розгляд справи на 16 червня 2021 року.
Розглянувши заяву про усунення недоліків з обґрунтуванням поважності підстав для поновлення строку звернення до суду, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 122 частин 1, 2, 3 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Положеннями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України з 1997 року, кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
При цьому, якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, п. 41, від 03.04.2008).
Поважними причинами пропуску строку на подання позову можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та повинні бути підтверджені належними доказами.
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 816/1630/17 і врахована судом.
Позивач просив суд, зокрема, визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2020 року.
Позивач вказує, що порушення його прав відбулось зі сторони відповідача у вигляді протиправних дій, які полягали у нарахуванні та виплаті йому грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами років, станом не на 01 січня 2020 року.
Згідно із статтею 9 частинами 1, 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки закупівля речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і лише при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном здійснюється виплата грошової компенсації (відповідно до пункт 7 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178).
Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 і врахована судом
Відповідно до статті 233 частини 2 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи наведені вище правові норми та фактичні обставини справи, суд зазначає, що предметом цього адміністративного спору є виплата грошової компенсації за неотримане речове майно, що не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не є складовою заробітної плати, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статті 233 частини 2 КЗпП України щодо стягнення такої без обмеження будь-яким строком при звільненні військовослужбовця.
Разом з тим, суд звертає увагу, що спірні правовідносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
Згідно зі статтею 122 частиною 1 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Стаття 122 частина 3 КАС України передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (стаття 122 частина 5 КАС України).
У такій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
В обґрунтування строку звернення до адміністративного суду позивач зазначає, що після того як з листа ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) від 09 березня 2021 року він дізнався про порушене право, а тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом із вимогами щодо захисту порушених його прав та інтересів протиправними діями з боку відповідача.
З даного приводу суд зазначає, що 17 листопада 2020 року наказом начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 597-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 , (а.с. 7) та 30 грудня 2020 року позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане протягом служби речове майно, (а.с. 17).
Як вказує позивач, 22 лютого 2021 року звернувся до відповідача із запитом на інформацію в якому просить повідомити, на підставі якого керівного документу було здійснено нарахування та виплату мені компенсацію за не отримане протягом служби речове майно та надати: копію (витяг) наказу у якому міститься інформація про розмір нарахованої та сплаченої мені грошової компенсації за неотримане речове майно; довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, на підставі якої було здійснено нарахування та виплата мені компенсації за неотримане речове майно; копію речового атестату, (а.с. 8).
09 березня 2021 року Чопський прикордонний загін надав відповідь листом, в якому повідомив що нарахування за неотримане речове майно здійснювалось на підставі розпоряджень АДПСУ №33 від 11.02.2017 року, №30 від 06.01.2018 та №21 від 30.01.2019 року “Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився”, також №41 від 17.02.2020 року “Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації”, була здійснена виплата грошової компенсації за не отримане речове майно, (а.с. 9).
Суд зазначає, що у розумінні статті 122 КАС України, позивач про порушення своїх прав, свобод чи інтересів дізнався (повинен був дізнатися) 30 грудня 2020 року, а саме, коли позивачу було виплачено грошову компенсацію за неотримане протягом служби речове майно.
Тобто, звертаючись до відповідача із запитом про надання інформації стосовно нарахованої та виплаченої йому грошової компенсації 22 лютого 2021 року, позивачем вже було пропущено місячний строк звернення до суду.
Отримання представником позивача листа відповідача від 09 березня 2021 року у відповідь на його запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Суд зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що законодавцем пов'язано початок перебігу строку звернення до адміністративного суду саме із днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, а не наявністю висновку суду щодо правильності чи неправильності обраного способу захисту.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Незнання про можливе порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не вказує на поважність причин пропуску строку звернення до суду.
У публічно-правових відносинах строки особливо актуальні для оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження ("Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).
Відповідно до статті 240 частини 1 пункту 8 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, з огляду на встановлені обставини у даній адміністративній справі суд вважає, що жодних доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з даним позовом в межах місячного строку позивачем не надано та підстав для поновлення пропущеного строку за поданим клопотанням судом не встановлено.
Одночасно, суд вважає за необхідне вказати, що норма 240 частини 1 пункту 8 КАС України є імперативною і у суду існує обов'язок, при встановленні судом факту пропуску строку звернення до адміністративного суду, залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 248 КАС України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.
2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
СуддяТ.В.Скраль