11 червня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2873/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я. М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
представник позивача: Джанда М.М.,
представник відповідача: не з'явився,
експерт: Кормош О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізянської сільської ради про оскарження дії та рішення суб'єкта владних повноважень, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через свого представника - адвоката Джанда Михайла Михайловича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ізянської сільської ради (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Ізянської сільської ради та скасувати рішення 39 сесії Ізянської сільської ради 7 скликання від 26.06.2020 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)»;
- зобов'язати Ізянську сільську раду протягом одного тижня з дня набрання чинності рішення Закарпатського окружного адміністративного суду винести на розгляд сесії Ізянської сільської ради питання про затвердження «Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0720 га, кадастровий номер 2125383600:02:001:0173, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
- стягнути з бюджету Ізянської сільської ради на користь ОСОБА_1 , судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 липня 2020 року позивач отримав лист № 02-35/484 від в.о. Ізянського сільського голови в якому було зазначено, що 39 сесія Ізянської сільської ради, яка відбулася 26.06.2020 року прийняла рішення про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року, яким позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому сільська рада немає підстав для затвердження проекту землеустрою і повертає оригінали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та витяг з Державного земельного кадастру. Позивач вважає такі дії щодо нього протиправними і такими що порушують чинне законодавство України та його право на отримання земельної ділянки під будівництво житлового будинку.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зазначену ухвалу отримано представником відповідача нарочно 07.09.2020 року.
Відповідач правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд такі задовольнити повністю.
Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення такого.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та пояснення експерта, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2018 року Ізянська сільська рада прийняла рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,0720 га за адресою АДРЕСА_2 кадастровий номер 2125383600:02:001:0173.
05 листопада 2018 року позивач уклав договір № 1464 про надання послуг по виготовленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2125383600:02:001:0173 у власність зі зміною цільового призначення.
04 березня 2020 року позивачем отримано проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення.
06 березня 2020 року позивач подав заяву Ізянському сільському голові, в якій просив затвердити «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку» та передачі її у власність (заява вх.№ 02-38/60 від 06.03.2020р.).
06 березня 2020 року Ізянський сільський голова направив позивачу лист № 02-35/145, в якому зазначив, що дану заяву та проект землеустрою буде розглянуто на пленарному засіданні сесії Ізянської сільської ради.
Дана земельна ділянка в особі виконавця робіт інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_2 була винесена в натурі, що підтверджується актом прийому-передачі межових знаків на зберігання.
10 липня 2020 року позивач подав в Ізянську сільську раду заяву, в якій просив надати йому рішення сесії про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною цільового призначення. Виконуючий обов'язки Ізянського сільського голови в усній формі повідомив позивача, що його проект не був затверджений, оскільки в сільську раду поступила заява-клопотання від його імені, в якій він відмовився від земельної ділянки і просить передати її на користь іншим мешканцям села (вх.№02-34/246 від 24.06.2020р.).
30 липня 2020 року позивач отримав лист № 02-35/484 від в.о. сільського голови, в якому було зазначено, що 39 сесія Ізянської сільської ради, яка відбулася 26.06.2020 року прийняла рішення про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року, яким позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому сільська рада немає підстав для затвердження проекту землеустрою і повертає оригінали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та витяг з Державного земельного кадастру.
ОСОБА_1 стверджує, що не підписував і не подавав до Ізянської сільської ради жодної заяви від 07.03.2020р., яка була зареєстрована 24.06.2020р. вхідний номер 02-34/246, в якій він нібито відмовився від земельної ділянки, а також зазначає, що дана заява є сфальсифікованою, а підпис підроблений.
Позивач, не погоджуючись з діями та рішенням відповідача, вважаючи такі протиправним, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Згідно з частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Аналіз наведених положень Закону № 280/97-ВР дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Рішенням №624 від 30.03.2017 року XII сесії VII скликання Ужгородської міської ради затверджено Регламент центру надання адміністративних послуг (додаток 34 до рішення). Пунктом 1 визначено, що цей Регламент визначає порядок організації роботи центру надання адміністративних послуг, порядок дій адміністраторів центру та їх взаємодії із суб'єктами надання адміністративних послуг.
Згідно з п. 27 прийняття від суб'єкта звернення заяви та інших документів, необхідних для надання адміністративної послуги, та повернення документів з результатом надання адміністративної послуги здійснюється виключно в центрі. Прийняття заяв для отримання адміністративних послуг від фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, здійснюється незалежно від реєстрації їх місця проживання, крім випадків, передбачених законом.
Суб'єкт звернення має право подати вхідний пакет документів у центрі особисто, через представника (законного представника), надіслати його поштою (рекомендованим листом з описом вкладення) або у випадках, передбачених законом, за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку (п. 29 Регламенту).
У разі коли вхідний пакет документів подається представником (законним представником) суб'єкта звернення, пред'являються документи, що посвідчують особу представника та засвідчують його повноваження (п. 30 Регламенту).
Адміністратор центру перевіряє відповідність вхідного пакета документів інформаційній картці адміністративної послуги, у разі потреби надає допомогу суб'єктові звернення в заповненні бланка заяви. У разі коли суб'єкт звернення припустився неточностей або помилки під час заповнення бланка заяви, адміністратор повідомляє суб'єктові звернення про відповідні недоліки та надає необхідну допомогу в їх усуненні (п. 31 Регламенту).
Адміністратор центру складає опис вхідного пакета документів, у якому зазначаються інформація про заяву та перелік документів, поданих суб'єктом звернення до неї, у двох примірниках (п. 32 Регламенту).
У разі коли вхідний пакет документів отримано засобами поштового зв'язку і він не містить інформації про прийнятний для суб'єкта звернення спосіб його повідомлення, адміністратор центру не пізніше наступного робочого дня надсилає суб'єктові звернення опис вхідного пакета документів електронною поштою (та/або його відскановану копію) чи іншими засобами телекомунікаційного зв'язку або поштовим відправленням (п. 36 Регламенту).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 17.08.2020 року було подано адвокатський запит на ім'я голови Ізянської сільської ради, в якому просив надати копії документів, а саме: належним чином завірену копію витягу з рішення 26 сесії 7 скликання від 29.09.2018р. «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення», що стосується ОСОБА_1 ; належним чином завірену копію листа ОСОБА_1 вх. № 02-38/60 від 06.03.2020р.; належним чином завірену копію листа Ізянської сільської ради № 02-35/145 від 06.03.2020р.; належним чином завірену копію заяви-клопотання вх. № 02-34/246 від 24.06.2020р.; належним чином завірену копію конверта, в якому надійшла заява-клопотання вх. № 02-34/246 від 24.06.2020р.; належним чином завірену копію листа ОСОБА_1 вх. № 02-38/138 від 10.07.2020р. та відповідь на цей лист; належним чином завірену копію рішення 39 сесії Ізянської сільської ради 7 скликання від 26.06.2020р. «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)» кадастровий номер 2125383600:02:001:0173, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; належним чином завірену копію листа Ізянської сільської ради № 02-35/462 від 22.07.2020р.; належним чином завірену копію квитанції або інший доказ про відправлення листа Ізянської сільської ради № 02-35/462 від 22.07.2020р. ОСОБА_1 ; належним чином завірену копію протоколу засідання земельної комісії Ізянської сільської ради, щодо розгляду заяви-клопотання вх. № 02-34/246 від 24.06.2020р. Окрім того, просив повідомити чи Ізянська сільська рада приймала рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_2 кадастровий номер: 2125383600:02:001:0173 іншим громадянам.
21.08.2020 року Ізянська сільська рада листом №02-35/522 надала відповідь на адвокатський запит від 17.08.2020 року разом з копіями документів. Проте, щодо копії конверту, в якому було надіслано заяву-клопотання ОСОБА_1 , зазначили, що такий надати немає можливості, оскільки сільська рада не зберігає конверти. Також повідомили, що надати копію квитанції або іншого доказу про відправлення листа сільської ради від 22.07.2020 року за № 02-35/462 також немає можливості, оскільки даний лист разом з додатком було направлено гр. ОСОБА_1 поштовим зв'язком простим листом, у зв'язку з економією бюджету села та відсутністю належного фінансування сільської ради, викликаного запровадженням в Україні карантину через коронавірус. Щодо інформації про прийняття сільською радою рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2125383600:02:001:0173 іншому громадянину, повідомили, що таке рішення приймалося.
Отже, відповідачем не надано доказів про те, що поштове відправлення, у якому до Ізянської сільської ради надійшла заява від 07.03.2020 року, підписана від імені ОСОБА_1 надсилалося саме ОСОБА_1 .
Суд погоджується з доводами позивача про прийняття відповідачем оспорюваного рішення на підставі заяви - клопотання від 07.03.2020 року, отриманої та опрацьованої відповідачем з порушенням Регламенту.
Суд констатує, що комісією не наведено обґрунтованих мотивів для задоволення заяви, та залишено поза увагою, що заява надійшла та прийнята до опрацювання з порушенням встановленого порядку.
Згідно ч. 7 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.
Суд також погоджується з доводами позивача про те, що заява від 07.03.2020 року, яка подана від імені ОСОБА_1 з порушенням Регламенту, не підлягала безумовному задоволенню без належної перевірки відповідачем, в тому числі в особі постійно діючої комісії, достовірності вказаних у заяві відомостей шляхом залучення заявника до процесу прийняття рішення.
Разом з тим, відповідно до відповіді Ізянської сільської ради від 21.08.2020 року №02-35/523 на адвокатський запит ОСОБА_3 від 19.08.2020 року за №9 вбачається, що Положення про постійно діючі комісії Ізянської сільської ради 7 скликання сесією сільської ради не затверджувалося.
Така поведінка відповідача відповідала б умовам законності, обґрунтованості, шляхом урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісності, розсудливості, дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15).
Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
Така ж правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року справа за №521/17710/15-а.
Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України дотримання суб'єктом владних повноважень наведених умов при прийнятті рішення є предметом судової перевірки. Судом встановлено, що оспорюване рішення таким умовам не відповідає.
Відносно доводів позивача про те, що ОСОБА_1 не підписував заяву від 07.03.2020 року, яка зареєстрована в Ізянській сільській раді 24.06.2020 року вх.№02-34/246, суд констатує наступне.
За клопотанням представника позивача, Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 січня 2021 року призначив судову почеркознавчу експертизу.
Згідно наданого на виконання ухвали суду Висновку експерта від 09.03.2021 року №9360 вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у заяві-клопотанні від 07.03.2020 громадянином ОСОБА_1 чи іншою особою не надалось можливим, оскільки відтворення зображення штрихів підпису здійснено електрофотографічним способом за допомогою кольорового електрофотографічного апарату.
Опитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_4 зазначив, що підпис на заяві-клопотанні від 07.03.2020 року виконано за допомогою принтера, а не ручки. Повідомив, що для того, щоб сказати яким чином виконано підпис необхідно призначити технічну експертизу документів, де у висновку буде чітко зазначено, що підпис виконано за допомогою технічних засобів (принтеру). Повідомив, що це є технічна підробка.
Також суд вважає за необхідне взяти до уваги відсутність позивача на території України в період з 07.03.2020 року по 19.04.2020 року та з 18.05.2020 року по 07.07.2020 року, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі встановлених у справі обставин та наявних доказів, суд приходить до переконання про доведеність тверджень позивача про те, що ним не підписувалася та не подавалася заява від 07.03.2020 року.
Зазначене, з урахуванням порушень, допущених відповідачем при прийнятті та опрацюванні заяви, призвело до неправомірного прийняття відповідачем рішення, яким порушено права та інтереси позивача, набуті на підставі ч. 1 рішення 26 сесії 7 скликання Ізянської сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення».
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що впливає на права та інтереси позивача.
Рішенням Конституційного Суду України за №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Рішення 26 сесії міської ради 7 скликання від 29.09.2019 року «Про надання дозволу на розробку» щодо ОСОБА_1 є індивідуальним правовим актом, на підставі якого у відповідача виникли суб'єктивні права, що ним реалізовуються і застосовується одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Тобто після виготовлення позивачем проекту землеустрою і подачі його до Ізянської сільської ради на затвердження, дане рішення вичерпало свою дію.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження коли адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Суб'єкт не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Підміною органу влади можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу. Однак, якщо дискреції органу передбачає лише два варіанти: «відмовити» або «задовільнити», і при наявних обставинах доведено і встановлено судом, що «відмова» була незаконною, то зобов'язання судом органу державної влади задовільнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде підміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб'єкта, законності та справедливості в цілому.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд приходить до переконання, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача розглянути питання про затвердження «Проекту цільового призначення гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0720 га, кадастровий номер б/н, Хустського району, Закарпатської області, Україна.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 10 ст. 59 вказаного Закону визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. У зв'язку з наведеним адміністративний позов належить до часткового задоволення.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його положень.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено про розподіл судових витрат, які складаються з витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, наданням правничої допомоги та оплати вартості експертизи усього у розмірі 26094,00 грн. та додано докази на підтвердження понесення вказаних витрат.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Позивачем до закінчення судових дебатів були надані відповідні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу та заявлено клопотання щодо вирішення судом вказаного питання під час винесення рішення у справі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат з правничої допомоги, суд зазначає наступне.
У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 ст.134 КАС України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 року по справі 826/1216/16 вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказані висновки також наведені у Постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі 810/3806/18.
Також, у постанові Верховного суду від 01.10.2018 по справі № 569/17904/17 вказано, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правових послуг адвоката від 12.08.2020 року, розрахунок судових витрат пов'язаних з наданням правничої допомоги, квитанцію про сплату вартості експертизи, посвідчення на відрядження та витрати на пальне.
Проте суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі наданих адвокатських послуг та документа, що свідчать про оплату гонорару.
Отже, дослідивши подані адвокатом докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем, перевіривши на відповідність критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем на користь позивача судових витрат на суму 9549,55 грн., з них 840,80 грн. сплачений судовий збір за подання адміністративного позову.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Ізянської сільської ради (вул. Центральна, буд. 97, с. Іза, Хустський район, 90436, код ЄДРПОУ 04350049) про оскарження дії та рішення суб'єкта владних повноважень - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Ізянської сільської ради щодо винесення рішення 39 сесії Ізянської сільської ради 7 скликання від 26.06.2020 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».
3. Визнати протиправним та скасувати рішення 39 сесії Ізянської сільської ради 7 скликання від 26.06.2020 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення 26 сесії 7 скликання сільської ради від 29.09.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян зі зміною цільового призначення» щодо громадянина ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».
4. Зобов'язати Ізянську сільську раду розглянути питання про затвердження «Проекту цільового призначення гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд (присадибна ділянка)» площею 0,0720 га, кадастровий номер б/н, Хустського району, Закарпатської області, Україна.
5. Стягнути з Ізянської сільської ради (вул. Центральна, буд. 97, с. Іза, Хустський район, 90436, код ЄДРПОУ 04350049) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір по справі у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) та інші судові витрати в розмірі 8708,75 грн. (вісім тисяч сімсот вісім гривень 75 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16 червня 2021 року.
СуддяЯ. М. Калинич