Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про відмову у забезпеченні позову
17 червня 2021 р. Справа №200/7428/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні переробні технології» про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні переробні технології» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні переробні технології» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу.
Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову, в якій останній просить:
- зупинити дію наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 01.04.2021 року №226 про анулювання ліцензії (серії АД №075541) на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, виданої на підставі наказу Мінприроди від 20.11.2012 №594 (збирання, зберігання, знешкодження), зобов'язання внести до ліцензійного реєстру (поводження з небезпечними відходами) відомості про оскарження наказу від 01.04.2021 року №226.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України було проведено три позапланові перевірки, якими зафіксовано порушення Ліцензійних умов. 01.04.2021 року органом ліцензування на підставі акту про повторне порушення ліцензійних умов, органом ліцензування було прийнято наказ №226 від 01.04.2021 року про анулювання ліцензії з поводження з небезпечними відходами серії АД №075541. Зазначив, що дії Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо складання акту позапланової перевірки №46/21 від 26.03.2021 року, акту від 26.03.2021 року №46/21-1 про повторне порушення ліцензійних умов містять очевидні ознаки протиправності, оскільки в акті від 26.03.2021 року №46/21 відсутні посилання на докази, які б підтверджували наявність встановлених порушень. Акт 26.03.2021 року №46/21-1 про повторне порушення ліцензіатом умов взагалі не надавався позивачу. Зазначив, що порушення ліцензійних умов, які встановлені посадовими особами відповідача в акті №46/21 від 26.03.2021 року, акті від 26.03.2021 року №46/21-1, не мають ознак повторності, а є не усуненими або неповністю усуненими порушеннями, та не є новими порушеннями. Вважає, що підставою для анулювання ліцензії є саме повторне порушення ліцензійних умов. Крім того, зазначив, що даний час заявником укладено 416 договорів на надання послуг з поводження з небезпечними медичними відходами. У разі анулювання ліцензії заявник не зможе виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами, його діяльність буде зупинена на невизначений строк, що може істотно ускладнити та унеможливити поновлення його прав. Оскаржуваний наказ фактично заблокував звільнення штатного персоналу, створило загрозу банкрутства у зв'язку з неможливістю виконання своїх зобов'язань. Зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу №226 про анулювання ліцензії спричинить загрозу порушення прав не лише позивача, а й інших осіб, та створить загрозу накопичення не перероблених медичних відходів.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи приписи ст. 154 КАС України, суд вважає за можливе розглянути клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст. 150 КАС України).
Відповідно до положення ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року по справі № 826/10936/18.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20.
Дослідивши зміст поданої позовної заяви та доводів, наведених заявником на обґрунтування вказаної заяви дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутності підстав для її задоволення.
Заявник просить зупинити дію наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про анулювання ліцензії.
Проте, застосування такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії оскаржуваного наказу про анулювання ліцензії до вирішення спору по суті, фактично надає можливість позивачу безперешкодно, без жодних обмежень, продовжувати господарську діяльність з поводження з небезпечними відходами.
Щодо визначеної позивачем підстави для забезпечення позову про наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 року по справі № 640/9636/20.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також метою забезпечення позову не може бути захист прав та інтересів осіб, які є контрагентами позивача та працівників позивача.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 151, 154, 248, 294, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні переробні технології» про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні переробні технології» до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Троянова