17 червня 2021 року Справа № 160/8009/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозицької І.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
19.05.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 9943-52/64 від 08.02.2021 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.05.2021 року позивач засобами поштового зв'язку отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9943-52/64 від 08.02.2021 року. Позивач пояснює, що є офіційно працевлаштованою особою, тому, посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначає, що не має сплачувати єдиний соціальний внесок як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, оскільки, за нього таку сплату здійснює роботодавець.
Крім того, позивач пояснює, що не зважаючи не те, що позивач перебував в трудових відносинах з ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс», протягом 1-3 кварталів 2019 року, позивачем був сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі мінімального страхового внеску на місяць.
Тому, позивач вважає оскаржувану вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 24.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
Заперечуючи проти позову, 04.06.2021 року відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи.
Відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області Лівобережна ДПІ (Індустріальний район м. Дніпра) з 17.07.2006 року як самозайнята особа на загальній системі оподаткування, КВЕД 69.10 - Діяльність у сфері права (основний). Тому, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розміри та строки, визначені Законом, незважаючи на отримання доходів від підприємницької діяльності.
При цьому, відповідач зазначає, що позивачем не наведено жодних належних та доступних доказі сплати роботодавцем позивача ЄСВ за спірні періоди.
Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 17 липня 2006 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1585 на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
ОСОБА_1 працює в ТОВ НВК «Дніпротехсервіс» з 01.09.2006 року по теперішній час на посаді заступника директора - начальника юридичного департаменту, що підтверджується довідкою № 4 від 30.03.2021 року виданою директором ТОВ НВК «Дніпротехсервіс», яка міститься в матеріалах справи.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, на підставі даних інформаційної системи податкового органу, було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9943-52/64 від 08.02.2021 р., відповідно до якої, станом на 31.01.2021р. заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску склала 12 349,48 грн.
Не погоджуючись з такою вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Також частиною 3 статті 4 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Приписами статті 13 Закону № 5076-VI встановлено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме, наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) встановлено, що єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами»;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
З огляду на наведене слідує, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Разом з тим, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Щодо посилання відповідача на інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, а саме, на необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах, мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, то суд зазначає, що у такому разі здійснюється подвійна його сплата (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 05.12.2019 року у справі № 260/358/19, від 27.02.2020 року у справі № 0440/5632/18.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працює в ТОВ НВК «Дніпротехсервіс» з 01.09.2006 року по теперішній час на посаді заступника директора - начальника юридичного департаменту, що підтверджується довідкою №6 від 30.03.2021 року, виданою директором ТОВ НВК «Дніпротехсервіс», яка міститься в матеріалах справи.
Таким чином, у період з 4 кварталу 2019 року по 4 квартал 2020 року позивач був найманим працівником, а тому, у цей період саме роботодавець позивача, ТОВ НВК «Дніпротехсервіс» сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством. Підтвердженням наведеному є довідка від 30.03.2021 року №6.
Разом з тим, факт перебування особи на обліку в податкових органах не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, зокрема, самозайнятих осіб, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З огляду на те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то у розумінні Закону № 2464-VI ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, проте, не отримував дохід від неї.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем у відзиві надано доводи, що позивач має сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець. Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено 09.01.2013 року, номер запису: 22240060003037845. На переконання суду, позивач є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат).
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та №37943/06).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, стягненню з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908,00 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № 89718668 від 19.05.2021 року, яка міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № 9943-52/64 від 08.02.2021 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 44118658) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17.06.2021 року.
Суддя І.О. Лозицька