83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
17.08.06 р. Справа № 20/276пд
Суддя господарського суду Донецької області Донець О.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Державного підприємства “Селидіввугілля», в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Україна», м.Селидове НРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА
до відповідача: Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора м.Українська», м.Українськ
про визнання недійсним договору № 2001/213 від 22.10.01р.
За участю представників:
від позивача: не з»явився
від відповідача: Сівков Л.В. - дов.
До господарського суду Донецької області звернулося Державне підприємство “Селидіввугілля», в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Україна», м.Селидове, із позовом до Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора м.Українська», м.Українськ, про визнання недійсним договору № 2001/213 від 22.10.01р. (далі - Договір) та про зобов»язання відповідача відшкодувати позивачеві вартість вугілля, отриманого за цією угодою.
В позовній заяві позивач посилається на те, що спірний Договір з боку відповідача було підписано не керуючим санацією, як того вимагає Закон України “Про відновлення сплатоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а директором ДВАТ “Шахта “Україна», який не мав на час підписання Договору відповідних повноважень.
У позові позивач зазначає, що керуючий санацією у наступному не схвалював спірний договір.
Разом з тим у позові також зазначено, що факт постачання вугільної продукції за договором мав місце.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на його необгрунтованість та на сплив строку позовної давності щодо заявлених вимог.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач надав суду копії Договору, додаткової угоди до нього, актів, наказу № 102 від 02.07.01р., додатку до нього, транзитних платіжних вимог.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представника відповідача, суд ВСТАНОВИВ:
22 жовтня 2001р. ДВАТ “Шахта “Україна» ДП ДХК “Селидіввугілля», правонаступником якого є позивач, та відповідачем укладено договір № 2001/213, згідно із умовами якого шахта зобов»язалася постачати відповідачеві вугілля ДГкт 0100 для потреб котельних, розташованих на території Української міської Ради, на опалювальний сезон 2001-2002р.р. в кількості 8930 т. (п. 1 Договору).
Відповідно до п. 2 Договору, вугілля постачається в рахунок 30%-ї часткової участі в утриманні об»єктів житлового фонду та котельних.
Договір не містить умов щодо сплати, повернення відповідачем продукції, що постачається за договором, або компенсації її вартості у будь-який інший спосіб.
З боку ДВАТ “Шахта “Україна» Договір та додаткову угоду до нього, яка стосується розрахунків за додаткові залізничні послуги, підписано директором ДВАТ “Шахта “Україна».
Суть позову полягає у вимогах про визнання Договору недійсним та про відшкодування відповідачем вартості поставленого за Договором вугілля.
У позовній заяві позивач не визначив розмір суми, яка, на його думку, підлягає відшкодуванню.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з боку позивача Договір підписано неуповноваженою посадовою особою - директором шахти, а не керуючим санацією, який у наступному не схвалив спірну угоду, а також на те, що відповідач відмовляється сплатити позивачеві вартість отриманого вугілля.
При цьому, у позовній заяві позивач зазначив, що факт постачання вугільної продукції відповідачу підтверджується актами приймання-передачі вугілля, талонами на вугілля, посвідченнями якості, рахунками на оплату вугілля, відповіддю на претензію, актами звірок.
До позовної заяви позивачем додано копію акту звірки взаємних розрахунків між ОП “Шахта “Україна» ДП “Селидіввугілля» та відповідачем станом на 01.06.06р.
Відповідач позову не визнав, посилаючись на його необґрунтованість та пропущення позивачем строку позовної давності щодо заявлених вимог про відшкодування вартості поставленого вугілля.
Згідно із ч. 1 ст. 63 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на час укладення спірного договору, угода, укладена від імені другої особи особою, неуповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов»язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою.
Відповідно до положень ч. 2 цієї статті наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Згідно із ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов»язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах.
Відповідачем надано суду, зокрема, завірені належним чином копії актів за 2001-2002р.р., які свідчать про те, що ДВАТ “Шахта “Україна» постачало, а відповідач отримував вугілля ДГкт 0100 для котельних.
Відповідно до ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 4-3 зазначеного кодексу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог та заперечень.
Статтею 43 зазначеного кодексу встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
За даних обставин суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову, оскільки матеріали справи, а саме - вищезазначені акти, спростовують ствердження позивача про відсутність наступного схвалення особою, яку представляють, спірної угоди.
Навпаки, зазначені документи свідчать про те, що своїми діями правопопередник позивача фактично схвалив Договір, поставивши за ним продукцію відповідачеві.
Позовні вимоги щодо зобов»язання відповідача відшкодувати вартість поставленого вугілля не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не визначена сума, на відшкодуванні якої він наполягає, не надано суду відповідного розрахунку стягуваної суми, а також первинних документів в її обґрунтування.
Крім того, спірним договором не передбачено обов»язку відповідача щодо будь-якого відшкодування вартості вугілля, що постачається шахтою.
Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю, судові витрати - покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 48, 63 Цивільного кодексу УРСР, суд
У задоволені позову Державного підприємства “Селидіввугілля», в особі відокремленого підрозділу “Шахта “Україна», м.Селидове, до Комунального підприємства “Житлово-експлуатаційна контора м.Українська», м.Українськ, - відмовити.
Повний текст рішення оголошено 17.08.06 р.
Суддя Донець О.Є.
Надруковано 3 прим.:
1 - позивачу
1 - відповідачу
1 - у справу