Справа № 522/9124/18
Провадження № 2/522/4524/21
01 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Кісліної В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пучкова Ірина Анатоліївна про визнання заповіту недійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , посвідчений 08 листопада 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А. в реєстрі за № 1639.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові, наполягали на задоволенні позову.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, також надав письмові заперечення на позов, посилаючись на відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.
Приватний нотаріус Одеської державної нотаріальної контори Пучкова І.А. в судове засідання не з'явилась надала заяву про розгляд справи за її відсутність.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Як визначено в ст. 1234 ЦК України, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
В ст. 1247 ЦК України визначені загальні вимоги до форми заповіту. Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими особами, визначеними в ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.
Як було встановлено судом, ОСОБА_3 за життя склала заповіт, щодо спадково майна, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 та квартири розташованій по адресу: АДРЕСА_2 , спадкування здійснювалося на підставі заповіту від 08 листопада 2012 року в силу норм ст. 1254 ЦК України.
Зазначений заповіт від 08.11.2012 року, складений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.О., в якому ОСОБА_3 зазначила умови заповіту, згідно з якими вона заповіла все належне їй на праві власності майно ОСОБА_2 . Також, згідно умов заповіту ОСОБА_3 зобов'язала ОСОБА_2 надати право довічного мешкання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 .
Також судом встановлено, що на підставі заповіту від 08 листопада 2012року, відповідачу було видано свідоцтва на спадщину за заповітом від 05.10.2016 року та зареєстровано право власності, що підтверджується витягом про державну реєстрацію №16747548- від 05.10.2016 року.
Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, в тому числі недодержання вимог, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі а також правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину. Разом з тим суд враховує наступне. Статтею 1257 ЦК України визначено підстави для визнання заповіту недійсним. При цьому визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Таким чином, слід прийти до висновку, що заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
В той же час, жодної з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. При цьому заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
За змістом Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 зі змінами, відповідно до пунктів 157, 158 якої визначено те, що заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції.
У відповідності до ч. 1 ст.56 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, при складенні заповіту було додержано встановлені законом вимоги щодо його оформлення, та посвідчено уповноваженою на те посадовою особою - нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А.
За клопотання позивача по справі була призначена судово-психіатрична експертиза, згідно з висновком № 565 від 17.12.2019 року, ОСОБА_3 на час складання заповіту від 08 листопада 2012 року на ім'я ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А. в реєстрі за № 1639, на будь якій хронічний стійкий психічний розлад не страждала, клінічних ознак тимчасового функціонального розладу психіки із порушенням фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ не виявляла; ОСОБА_3 , за своїм психічним станом, під час складання заповіту на користь ОСОБА_2 08.11.2012 року, була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; За даними медичної документації не встановлено, що ОСОБА_3 вживала сильнодіючі ліки (наркотичні препарати) які б могли вплинути на розуміння її дій під час складання заповіту на користь ОСОБА_2 08.11.2012 року.
Таким чином, ОСОБА_3 на момент складання заповіту розуміла характер та значення своїх дій.
З положень ст. 202 та ст. 1233 ЦК України заповіт є одностороннім правочином, тобто дією однієї сторони, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, позивачем не наведено достатніх підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки, складений заповіт відповідає вимогам законодавства щодо його форми та посвідчення, а отже суд приходить до висновку про неможливість з наведених позивачем підстав визнати даний заповіт недійсним.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. З, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-268, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Пучкова Ірина Анатоліївна про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя
01.06.2021