16 березня 2010 р. Справа № 72216/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді Онишкевича Т.В.
Суддів Попка Я.С. , Сапіги В.П.
при секретарі судового засідання Бацик О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу,
У травні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позов, у якому після уточнення своїх вимог просив:
- визнати неправомірними дії головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - ГУ МВС України у Львівській області) щодо звільнення його з органів внутрішніх справ;
- скасувати наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області № 97 о/с від 06.03.2008 року;
- поновити на посаді міліціонера ізолятора тимчасового тримання затриманих і взятих під варту осіб Сокальського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області ( далі - ІТТ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області) або на відповідній посаді у випадку коли його посада не є вакантною;
- стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23460,30 грн.;
- покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року у справі № 2-а-2231/08 позов було задоволено, визнано неправомірними дії ГУ МВС України у Львівській області щодо звільнення старшого сержанта міліції ОСОБА_1 з посади міліціонера ІТТ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області; скасовано наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області “По особовому складу” № 97 о/с від 06.03.2008 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ; поновлено ОСОБА_1 на посаді міліціонера ІТТ Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області; стягнено з ГУ МВС України у Львівській області на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23165,99 грн., а також стягнено з Державного бюджету України на його користь 1000 грн. судових витрат.
Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 1303,35 грн. звернено до негайного виконання.
У поданій апеляційній скарзі відповідач ГУ МВС України у Львівській області просить вказане судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ було проведено на підставі висновку проведеного службового розслідування, у ході якого було встановлено, що позивач грубо порушив вимоги п.1.1 Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 20.01.2005 року № 60/ДСК, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.02.2005 року за № 269/10549, під час супроводження та посадки до спецавтомобіля громадянина ОСОБА_2, що могло йому завдати фізичних та моральних страждань, а також п. 2.3 вказаної Інструкції, що проявилося у тому, що ОСОБА_2 не був поміщений у камеру спецавтомобіля з додержанням вимог внутрішньої ізоляції, що у подальшому могло призвести до отримання останнім тілесних ушкоджень, зазначених у висновку судово-медичного дослідження № 1/08 від 23.01.2008 року.
При цьому апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач не оскаржував висновок службового розслідування та наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області №211 від 06.03.2008 року у встановлений ст. 21 Закону України “Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України” 3-місячний строк, чим погодився із ними.
Окрім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції не було дано належної оцінки постанові про порушення кримінальної справи від 24.01.2008 року прокурора Сокальського району Львівської області за фактом перевищення службових повноважень працівниками Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, яка стала підставою для проведення службового розслідування та звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ.
Одночасно апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції було скасовано наказ начальника ГУ МВС України у Львівській області № 97 о/с від 06.03.2008 року та визнано його протиправним в цілому, хоча він стосувався не лише позивача ОСОБА_1, але й інших працівників органів внутрішніх справ.
Додатково покликається на те, що судом першої інстанції при визначенні належної позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу було порушено п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року, який передбачає можливість проведення такої виплати не більш як за один рік, а також не залучено до участі у справі ОСОБА_3, який на час розгляду справи обіймав посаду, на якій працював позивач.
Представник позивача подав апеляційному суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, у яких просить залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. У обґрунтування своєї позиції покликається на доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні.
У ході апеляційного розгляду представник апелянта ГУ МВС України у Львівській області підтримав апеляційну скаргу поясненнями, аналогічними до викладеного у самій скарзі, та просить її задовольнити у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду вимоги апелянта заперечила, просить залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки притягнення особи до кримінальної відповідальності та визнання її винною у вчиненні злочину відбувається у передбаченому КПК України порядку, а обвинувальний вирок суду, яким би було встановлено вину позивача ОСОБА_1 у смерті ОСОБА_2, відсутній, то порушення кримінальної справи за фактом події не може бути підставою для звільнення позивача з посади. Відповідачем не надано доказів того, що позивачем допущено порушення дисципліни чи скоєно вчинок, що дискредитує звання співробітника органів внутрішніх справ, а підстави звільнення ОСОБА_1, зазначені у оспорюваному наказі про звільнення, не відповідають підставам, які зазначені у висновку службового розслідування.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.
Відповідно до приписів п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» (далі - Дисциплінарний статут) на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни може накладатися таке дисциплінарне стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до приписів п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
З наявних у матеріалах справи копій висновку службового розслідування по факту порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, стосовно посадових осіб Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області від 06.03.2008 року та наказу відповідача № 211 від 06.03.2008 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області» вбачається, що працівники міліції Ткачик М.І., Хмара Т.Б. та позивач ОСОБА_1 під час несення служби 01.01.2008 року приблизно о 5 год. 30 хв. при доставці затриманого громадянина ОСОБА_2 до Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області допустили порушення вимог п.1.1 та п. 2.3 Інструкції з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС від 20.01.2005 року № 60/ДСК, а саме не помістили вказану особу у камеру спеціального автомобіля із додержанням вимог внутрішньої ізоляції. У подальшому того ж дня настала смерть громадянина ОСОБА_2, причиною якої стала тупа травма грудної клітки з множинними переломами ребер, яка ускладнилася травматичним шоком важкого ступеня і привела до припинення основних життєво важливих функцій організму.
Матеріалами справи підтверджується, що 24.01.2008 року прокуратурою Сокальського району Львівської області було порушено кримінальну справу за фактом перевищення службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки, посадовими особами Сокальського РВ ГУ МВС України у Львівській області за ознаками вчинення злочинів, передбаченого ч. 3 ст. 365 та ч. 2 ст. 121 КК України.
Оспорюваним наказом відповідача № 97 о/с від 06.03.2008 року «По особовому складу» лейтенанта міліції Хмару Т.Б., старшого сержанта міліції ОСОБА_1 та сержанта міліції Ткачика М.І. було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу вказаних органів.
16.09.2008 року позивач ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 115 КПК України по підозрі у вчиненні вказаних злочинів.
Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 25.09.2008 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Львівської області, ОСОБА_1, було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ на підставі п. 66 вказаного Положення за скоєння вчинку, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органу внутрішніх справ.
При цьому слід вважати передчасним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що через відсутність обвинувального вироку суду щодо ОСОБА_1 у відповідача не було правових підстав для висновку про скоєння ним вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, оскільки звільнення із вказаних підстав з органів внутрішніх справ не передбачає обов'язкової наявності у діях особи складу злочину. Разом із тим відсутність у діях особи складу злочину не виключає наявності складу дисциплінарного проступку та не позбавляла відповідача можливості накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.
На переконання колегії суддів, встановлені у ході службового розслідування обставини свідчать про наявність у діях позивача ОСОБА_1 передбачених п. 66 Положення підстав для звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а відтак підстав для поновлення його на службі немає і у задоволенні позову слід відмовити.
Таким чином, на думку колегії суддів, при вирішенні даного публічно-правового спору суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи. Відтак оскаржувану постанову суду слід скасувати з прийняттям нової про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 202 п.3, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,
апеляційну скаргу головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області задовольнити.
Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2009 року у справі № 2-а-2231/08 та прийняти нову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Онишкевич Т.В.
Судді Попко Я.С. , Сапіга В.П.
Постанова у повному обсязі складена 19 березня 2010 року.