Іменем України
16 червня 2021 року справа № 927/356/21
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ад-Інструмент", вул. О.Теліги, 1А, офіс 16, м. Київ, 04112
e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ", вул. Садова, 26А, с. Красне, Чернігівський район, Чернігівська область, 15572
e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2
про стягнення 75063 грн. 59 коп.
Без виклику сторін
Товариством з обмеженою відповідальністю "Ад-Інструмент" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення 66271 грн. 50 коп. основного боргу, 2343 грн. 02 коп. пені, 2022 грн. 17 коп. 3% річних, 4426 грн. 90 коп. інфляційних втрат, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки № 294 від 24.02.2020.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 29.04.2021 у справі №927/356/21 відкрите спрощене позовне провадження без повідомлення сторін у справі; надано відповідачу строк (до 26.05.2021) для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Вказаною ухвалою відповідача повідомлено про те, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
26.05.2021 відповідачем надіслано на адресу суду відзив №25/05 від 25.05.2021, у якому відповідач щодо позовних вимог заперечив, зазначивши про сплив позовної давності у частині нарахування позивачем пені, вказав про завищений розмір пені та невірно визначений період її нарахування. Інших заяв та клопотань від сторін не надійшло.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч.8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
24.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АД-Інструмент» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівка АГ» (покупець) укладено договір поставки № 294 (а.с. 6-8).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в обумовлений даним договором строк поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до Специфікації та накладних до договору, на умовах та в порядку, визначених даним договором.
Згідно із п. 2.1 договору асортимент, кількість та ціна товару у кожній конкретній партії визначаються сторонами у замовленні та вказуються у відповідній специфікації та накладній.
Пунктами 4.1 - 4.3 договору сторони обумовили, що платежі здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний у договорі в національній валюті (грн.). За згодою сторін загальну сума продажу обладнання складає 132543,00 грн. При цьому сторони домовилися про порядок проведення розрахунків:
а) із загальної суми договору поставки кошти у розмірі 66271,50 грн. перераховуються на рахунок постачальника відповідно до рахунку постачальника після підписання договору;
б) решта коштів, а саме 66271,50 грн., покупець перераховує на рахунок постачальника після отримання товару, але не пізніше ніж протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідно до пункту 9.1 договору він набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2020, проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до п. 9.5 договору якщо за 1 (один) місяць до закінчення строку, вказаного у п. 10.1 договору, жодна зі сторін не попередить у письмовій формі про свій намір припинити дію договору, даний договір вважається пролонгованим на той же самий строк і на тих же умовах.
Між сторонами підписано додаток №1 до договору поставки №294 від 24.02.2020 (Специфікація № 1) (а.с. 9) на загальну суму товару з ПДВ 132543,00 грн.
Позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар за видатковою накладною №РН-0000093 від 25.02.2020 на суму 132543,00 грн. з ПДВ, а відповідачем отримано, що підтверджується підписом та печаткою товариства відповідача на копії видаткової накладної, яка знаходиться у матеріалах справи (а.с. 10).
Відповідачем відповідно до платіжного доручення №846454459 від 25.02.2020 здійснено оплату товару у розмірі 66271,50 грн. з призначенням платежу «передоплата 50 % згідно рахунку-фактури № СФ-0000123 від 20.02.20 в т.ч. ПДВ - 11045,25 грн.» (а.с. 11).
Вказані обставини відповідачем у справі не спростовані.
Решту вартості товару відповідач у встановлений п. 4.3 договором строк не сплатив, заборгованість склала 66271,50 грн.
Заборгованість у розмірі 66271,50 грн. заявлена до стягнення позивачем за даним позовом.
Відповідно до п. 6.2 договору у випадку непостачання, недопоставки, простроченння постачання товару постачальник зобов?язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості непостачання за кожен день недопоставки, прострочення постачання товару, у випадку, якщо таке непостачання, недопоставки, прострочення постачання сталося з вини постачальника.
Відповідно до п. 6.3 договору за порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.
Як зазначив позивач у позовній заяві, останнім на підставі п. 6.2 договору нарахована та заявлена до стягнення пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України за період прострочення з 01.04.2020 по 01.10.2020 у сумі 2343,02 грн., що позивач обґрунтовує розрахунком у позовній заяві.
На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення 2022,17 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.04.2020 по 07.04.2021, а також інфляційні нарахування за період прострочення з 01.04.2020 по 07.04.2021 у сумі 4426,90 грн., що позивач обґрунтовує розрахунком, викладеним у позовній заяві.
Відповідач у відзиві на позов послався на сплив позовної давності у частині стягнення пені, вказав про те, що позивачем завищено розмір та невірно визначено період нарахування пені.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено факт укладення сторонами договору поставки № 294 від 24.02.2020, поставки позивачем та отримання відповідачем товару у сумі 132543,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000093 від 25.02.2020.
Як встановлено судом, відповідачем проведена часткова оплата товару відповідно до умов п. 4.3 договору у сумі 66271,50 грн., що підтверджено платіжним дорученням №846454459 від 25.02.2020.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 4.3 договору сторони домовилися про порядок проведення розрахунків:
а) із загальної суми договору поставки кошти в розмірі 66271,50 грн. перераховуються на рахунок постачальника відповідно до рахунку постачальника після підписання договору;
б) 66271,50 грн. покупець перераховує на рахунок постачальника після отримання товару, але не пізніше ніж протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідачем у порушення п. 4.3 договору не здійснено перерахування позивачу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару передбачених договором решти грошових коштів у розмірі 66271,50 грн., що відповідачем у справі не спростовано.
З урахуванням вищевикладеного, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 66271 грн. 50 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 6.2 договору у випадку непостачання, недопоставки, простроченння постачання товару постачальник зобов?язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості непостачання за кожен день недопоставки, простроченння постачання товару, у випадку, якщо таке непостачання, недопоставки, прострочення постачання сталося з вини постачальника.
Відповідно до п. 6.3 договору за порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати.
Позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня за період прострочення з 01.04.2020 по 01.10.2020 у сумі 2343,02 грн., що позивач обґрунтовує розрахунком, викладеним в позовній заяві.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, позивачем невірно визначено період нарахування пені, а саме без урахування умов п. 4.3 договору. Судом зазначено, що прострочення виконання зобов'язань щодо оплати поставленого товару починається з 27.03.2020, а саме з урахуванням 30-тиденного строку для оплати товару, який поставлено відповідачу 25.02.2020, та припиняється 27.09.2020 з урахуванням шестимісячного строку для нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тобто період прострочення визначеяається з 27.03.2020 по 27.09.2020.
Крім того, як вбачається з розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування пені з простроченої суми 66271,00 грн. замість 66271,50 грн., а також застосовано облікову ставку Національного банку України.
Як встановлено судом, позивач у позовній заяві при розрахунку пені послався на п. 6.2 договору та нарахував пеню за прострочення оплати товару у розмірі облікової ставки Національного банку України за період прострочення з 01.04.2020 по 01.10.2020 у сумі 2343,02 грн., що позивач обґрунтовує розрахунком у позовній заяві.
Судом зазначено, що нарахування пені у розмірі облікової ставки Національного банку України підлягає застосуванню відповідно до п. 6.2 договору, а саме у разі непостачання, недопоставки, простроченння постачання товару, а у разі порушення строків оплати товару - покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (п. 6.3 договору).
Таким чином, при розрахунку пені позивачем помилково застосовано п. 6.2 договору у частині застосування облікової ставки НБУ до відносин щодо прострочення оплати товару, яка передбачена п. 6.3 договору. Таким чином, до відносин, що скалися між сторонами у справі, потрібно застосовувати п. 6.3 договору.
З урахуванням зазначених обставин судом здійснено перерахунок належної до стягнення суми пені.
За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача у справі на підставі п. 6.3 договору підлягає пеня за період з 01.04.2020 по 27.09.2020 у сумі 4599,17 грн., яка є більшою, ніж заявлено позивачем.
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тому вимоги позивача про стягнення пені слід задовольнити у заявленому розмірі - 2343,02 грн.
Відповідачем у відзиві на позов зазначено про сплив позовної давності до заявлених вимог у частині стягнення пені, зазначаючи про звернення позивача до суду 07.04.2021 та стягнення пені за період прострочення з 01.04.2020 по 01.10.2020.
За статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Відповідно до частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За висновком суду, перебіг позовної давності відносно заявлених вимог у частині стягнення пені починається з 27.03.2020, тобто зі спливом строку виконання.
Таким чином, починаючи з 27.03.2020 позивач мав можливість реалізувати в судовому порядку право на захист порушеного права.
Водночас відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Беручи до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 на всій території України введено карантин, що на підставі чинних постанов уряду неодноразово продовжувався та триває до цього часу, то в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду 09.04.2021 з позовом у межах строків позовної давності (шляхом направлення поштовим зв'язком 07.04.2021 позовної заяви та доданих до неї документів), що продовжують свій перебіг на час дії такого карантину.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та заявив до стягнення 2022,17 грн. 3 % річних за період прострочення з 01.04.2020 по 07.04.2021 та втрати від інфляції у сумі 4426,90 грн. за період прострочення з 01.04.2020 по 07.04.2021, що позивач обґрунтовує розрахунком.
Наданий позивачем розрахунок 3 % відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 3 % річних є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку про те, що позивачем допущена помилка при їх нарахуванні, у зв'язку з чим розрахунок суми інфляційних втрат є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково у сумі 4424,00 грн.
В решті вимог заявлені до стягнення інфляційні втрати у сумі 02,90 грн. є необґрунтованими, і у вказаній частині позову слід відмовити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог судовий збір у розмірі 2269 грн. 91 коп. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванівнка АГ», вул. Садова, 26А, с. Красне, Чернігівський район, Чернігівська область, 15572, код 36131192 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АД-Інструмент», вул. О. Теліги, буд. 1А, офіс 16, м. Київ, 04112, код 38405039, заборгованість у сумі 66271 грн. 50 коп., пеню у сумі 2343 грн. 02 коп., 3% річних у сумі 2022 грн. 17 коп., інфляційних нарахувань у сумі 4424 грн. 00 коп. та 2269 грн. 91 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат у сумі 02 грн. 90 коп. відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення підписано 16.06.2021.
Суддя Демидова М.О.