Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1042/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс", м. Шаргород, Вінницької області
до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-АГРО", м. Харків
про стягнення 72034,47 грн.
без виклику учасників справи
Позивач - Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс", м. Шаргород, Вінницької області звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-АГРО", м. Харків, в якій просить суд стягнути з відповідача кошти в сумі 72034,47 грн., з яких 46851,00 грн. основного боргу, 556,03 грн. 3% річних, 1644,42 грн. інфляційних втрат, 1649,02 пені та 21334,00 грн 1% за договором поставки товарів № 18473/20 від 01 грудня 2020 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 березня 2021 року позовну заяву Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс", м. Шаргород, Вінницької області до Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-АГРО", м. Харків про стягнення 72034,47 грн. залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
13 квітня 2021 року Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" усунено недоліки шляхом надання до суду доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1042/21 та вказано, що розгляд справи № 922/1042/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
21 квітня 2021 року електронною поштою, Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" подано клопотання (вхідний № 2281) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
23 квітня 2021 року через канцелярію суду, Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" подано клопотання (вхідний № 9328) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
11 травня 2021 року через канцелярію суду, Сільськогосподарським приватним підприємством "РВД-АГРО" подано відзив (вхідний № 10576) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
20 травня 2021 року через канцелярію суду, Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" подано відповідь (вхідний № 11610) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про відкриття провадження у справі) надсилалися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Представник позивача про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить розстрочити виконання рішення суду в частині погашення заборгованості перед позивачем згідно із графіком викладеному в листі №40 від 09 лютого 2021 року, зменшити розмір штрафних санкцій, як надмірний та відмовити позивачу в стягненні судових витрат (в тому числі витрат на правничу допомогу).
Представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву просить відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду в частині погашення заборгованості перед позивачем та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Положеннями частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
01 грудня 2020 між Приватним підприємством "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (позивачем, постачальником) та Сільськогосподарським приватним підприємством "РВД-АГРО" (відповідачем, покупцем) укладено договір поставки №18473/20.
Згідно пункту 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю ветеринарні препарати (товар), характеристики якого, комплектація, кількість та ціна зазначені у Специфікації на поставку товару (додаток № 1 до договору), що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до пункту 1.2. договору термін поставки товару: на протязі 5 календарних днів з моменту подачі замовником відповідної заявки.
Згідно пункту 4.1. договору, ціна на товар відповідно до цього договору є погодженою між сторонами та зазначена у товарних накладних на кожну партію товару.
Відповідно до пункту 4.2. договору ціна формується у національній валюті України або виходячи з валютної вартості товару по курсу Національного банку України на момент замовлення та домовленістю між постачальником та покупцем, підтвердженням погодження ціни є товарна накладна.
Згідно пункту 4.3. договору розрахунки за товар здійснюються у строк 14 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший строк додатково не узгоджений сторонами (в специфікаціях, накладних, тощо).
Відповідно до пункту 4.4. договору загальна вартість договору складається з сумарної вартості відвантажених партій товару.
Матеріали справи свідчать про те, що відповідно до договору поставки товарів № 18473/20 від 01 грудня 2020 року позивач за період з 01 грудня 2020 року по 26 березня 2021 року відвантажив відповідачу товар, загальною вартістю 50581,00 грн. Сільськогосподарське приватне підприємство "РВД-АГРО" за період з 01 грудня 2020 року по 26 березня 2021 року за отриманий товар розрахувався лише в загальному обсязі 4000,00 грн, з порушенням строків проведення розрахунків.
Таким чином, станом на 26 березня 2021 року заборгованість Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-АГРО" перед позивачем складає 46851,00 грн.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Таким чином, дослідивши умови договору поставки № 18473/20 від 01 грудня 2020 року, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 46851,00 грн. основного боргу слід задовольнити.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 556,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1644,42 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі у розмірі, 556,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1644,42 грн., є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 1649,02 грн. та 1% у розмірі 21334,00 грн. у відповідності до договору, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 5.2 договору за несвоєчасну оплату отриманого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення платежу, пеня нараховується і стягується за весь період прострочення платежу. В разі, якщо оплату товару прострочено більше ніж на тридцять днів, за кожний наступний день прострочення покупець сплачує постачальнику 1% від суми такого прострочення.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1649,02 грн. пені та 21334,00 грн. 1% задовольнити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, як надмірного, що викладено у прохальній частині відзиву, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №916/376/19; від 09 лютого 2021 року у справі №904/157/20 тощо.
У даному разі судом враховано, що нарахована позивачем пеня у розмірі 1649,02 грн. не є надмірним великим розміром нарахованих штрафних санкцій порівняно з ціною поставленого та не оплаченого товару.
Суд зазначає, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язкових для учасників правовідносин характер. Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, порядок розрахунків, відтак відповідач прийнявши на себе зобов'язання за спірним договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань та ризиками своєї господарської діяльності.
При цьому, твердження відповідача про те, що в наслідок неврожайного 2020 року відповідач має збитковий фінансовий результат (пов'язаний із сезонністю робіт та несприятливими погодними умовами), заборгованість по заробітній платі перед працівниками, а також те, що підвищення рівня мінімальної заробітної плати та її індексація збільшили фінансовий тягар на відповідача не корелюється із положеннями статті 42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до вказаної правової норми, у разі здійснення підприємницької діяльності її суб'єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій як надмірного.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду в частині погашення заборгованості перед позивачем згідно із графіком, викладеному у листі №40 від 09 лютого 2021 року, а саме: лютий - 2000,00 грн, березень - 2000,00 грн., квітень - 2000,00 грн., травень - 2000,00 грн., червень - 2000,00 грн., липень - 2000,00 грн., серпень - вересень - 38851,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
Системний аналіз чинного законодавства свідчить, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд має право розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Особа, яка подала заяву про розстрочення виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує (може порушити) основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Відповідачем у відзиві в обґрунтування заявленого клопотання про розстрочення виконання рішення суду не наведені підстави для такого розстрочення та не наведено виключні обставини, які давали б підстави для розстрочення виконання судового рішення. Відповідачем не надано доказів скрутного фінансового стану підприємства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо. Також суд не приймає доводів відповідача про його добросовісну поведінку щодо поступового погашення заборгованості, адже відповідно до запропонованого графіку погашення заборгованості, відповідач вже мав сплатити станом на дату ухвалення рішення суду заборгованість за лютий - 2000,00 грн, березень - 2000,00 грн., квітень - 2000,00 грн., травень - 2000,00 грн., однак докази на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що позивач і відповідач є самостійними суб'єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та одинакові ризики; відтак, подальше фактичне ухилення відповідача від сплати належних сум може завдати істотної шкоди позивачу та подальше зволікання з виконання рішення суду суперечить як законним правам та інтересам позивача так і вимогам ГПК України, оскільки не враховує матеріальні інтереси позивача.
На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення.
Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частин 1, 2, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У даному разі, в обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем подано засвідчені копії наступних документів, а саме: договір про надання правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року; додаткова угода № 7 до договору про надання правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року; довіреність від 11 січня 2021 року; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 18 липня 2018 року на ім'я Комар Олександра Георгійовича; рахунок від 26 березня 2021 року; акт приймання-передачі виконаних робіт від 20 квітня 2021 року
Відповідно до статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з порушенням відповідачем прав та інтересів позивача, останній звернувся до адвоката Комар Олександра Георгійовича з метою надання йому юридичних послуг з приводу захисту інтересів клієнта, про що було укладено відповідний договір правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 1.1. адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правничу допомогу.
Згідно пункту 1.7 додаткової угоди № 7 до договору про надання правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року сума гонорару в безготівковій формі має бути перерахована на рахунок адвоката, протягом трьох днів з дня підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт від 26 березня 2021 року, адвокат надав клієнту правничу допомогу відповідно до договору про надання правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року; додаткова угода № 7 до договору про надання правничої допомоги №2/1/2021 від 11 січня 2021 року , вартість яких становить 5000,00 грн.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у п.268 справи "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
За змістом положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У системному зв'язку із вищевказаними правовими положеннями, наявними у матеріалах справи доказами, з огляду на фактичні обсяги наданих Приватному підприємству "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" послуг професійної правничої допомоги, враховуючи критерій розумності розміру таких витрат, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат у розмірі 5000,00 грн. є такою, що підтверджена наданими доказами, загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання та обсягом наданих адвокатом послуг.
Щодо заперечень відповідача проти витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, пункту 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26 лютого 2015 року, та пункту 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10 грудня 2009 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи положення пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.
Таким чином, суд покладає на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Сільськогосподарського приватного підприємства "РВД-АГРО" (61058, м. Харків, пров. Іванівський, буд. 5, ідентифікаційний код юридичної особи 32546820) на користь Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Героїв Майдану, 272В, ідентифікаційний код юридичної особи 33437883) кошти в сумі 72034,47 грн., з яких 46851,00 грн. основного боргу, 556,03 грн. 3% річних, 1644,42 грн. інфляційних втрат, 1649,02 пені, 21334,00 грн 1%, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. та 2270,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "14" червня 2021 р.
Суддя П.В. Хотенець