Справа № 182/8674/19
Провадження № 2/0182/1337/2021
Іменем України
16.06.2021 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рунчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,-
18.12.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на період навчання, посилаючись на наступні обставини.
Його батьком є ОСОБА_2 . На сьогодні, він, позивач, досяг повноліття та є студентом першого курсу «Запорізького національного університету», денної форми навчання, з терміном навчання з 01.09.2019 року по 30.06.2023 року, що підтверджується довідкою.
Тому, він доходів не має, доходів його матері, на утриманні якої він перебуває, недостатньо для забезпечення його життєдіяльності. А отже, потребує матеріальної допомоги від батька, яку в добровільному порядку він не надає, хоча працює на ПАТ «НЗФ» та має постійний дохід.
Просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на період навчання з 01.09.2019 року по 30.06.2023 року в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця.
Ухвалою про відкриття провадження від 27.01.2020 року позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, що відповідає вимогам ст. 279 ЦПК України. Відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.03.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти в розмірі 1/4 частини з його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 18.12.2019 року на період навчання ОСОБА_1 у Запорізькому національному університеті до 30.06.2023 року, але не більше ніж до ОСОБА_1 віку двадцяти трьох років, вирішено питання про стягнення судових витрат.
Ухвалою суду від 20.01.2021 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду та скасовано заочне рішення по вказаній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу був наданий строк 15 днів з дня отримання ним такої ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву.
15.03.2021 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву про стягнення з нього аліментів на час навчання (а.с. 46-47), згідно якого відповідач просив суд задовольнити позов ОСОБА_1 частково та призначити аліменти у твердій грошовій формі у розмірі 1250 грн. на його користь. Також просив судові витрати залишити за позивачем. Свої заперечення мотивує наступним.
Позивач проживає у гуртожитку, оплату за який здійснює він. Також ОСОБА_1 належить до пільгової категорії зі статусом дитини учасника АТО, тобто завдяки його пільгам як учасника АТО він вступив до ВНЗ, тому твердження позивача, що він не спілкується з батьком є хибним. Також розмір аліментів, визначений позивачем у частці від доходу, тобто ј частини його заробітку вважає недопустимим з огляду на те, що на його утриманні перебуває двоє малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та безробітна дружина. Також він надає матеріальну допомогу на утримання матері його дружини, яка є інвалідом третьої групи та має хворобу, яка підлягає тривалому та дорогому лікуванню. Крім того зазначає, що з 15.01.2021 року він за власним бажанням був звільнений з постійного місця роботи, має нестабільний дохід, тому вважає, що має можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 1250 грн., щомісячно, оскільки обов'язок по утриманню повнолітньої дитини несуть обидва батьки, тому дана сума є достатньою в якості допомоги.
25.03.2021 року на адресу суду від позивача подано заперечення щодо наведених у відзиві пояснень (а.с. 68-70), згідно яких ОСОБА_1 посилається, що відповідач по справі офіційно працює за межами України, а саме у Германії, має високу стабільну заробітну плату, тому він має можливість надавати матеріальну допомогу на час його навчання у визначеному ним розмірі. Посилання відповідача на те, що він оплачує його проживання у гуртожитку не відповідає дійсності, оскільки такі витрати несе його мати, відповідна довідка ВНЗ видана на його, позивача ім'я. З 01.09.2020 року він проживає безоплатно у гуртожитку. Посилання відповідача на те, що його дружина перебуває на його утриманні не можуть бути прийняти до уваги, оскільки Довідка з центру зайнятості датована 04.11.2020 року, тобто пройшло більше п'яти місяців, і згідно цієї ж довідки дружина відповідача мала дохід, а тому це неналежний доказ по справі. Вказує, що сукупний дохід родини відповідача є достатнім для нормального життя, про що свідчать придбання відповідачем нерухомості та автомобіля за останні діва роки, крім того дружина відповідача має ще одну квартиру, яку здає в найм та має від цього дохід. Доказів надання матеріальної допомоги на утримання матері дружини відповідачем не надано. Крім того вказує, що відзив на позов підписаний не відповідачем, тому такий відзив не може бути прийнятий судом до уваги.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження (а.с. 3).
На сьогодні, ОСОБА_1 досяг повноліття та є студентом першого курсу «Запорізького національного університету», денної форми навчання за держзамовленням, з терміном навчання з 01.09.2019 року по 30.06.2023 року, що підтверджується довідкою № 19224 від 16.12.2019 року (а.с. 5).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 17.09.2019 року, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 з 17.09.2019 року по теперішній час (а.с. 4).
ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання, можливості працевлаштування не має, тому, виходячи з наведеного, судом встановлений аліментний обов'язок відповідача по утриманню свого повнолітнього сина.
Статтею 199 СК України передбачено, що якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
За змістом ст. 199 СК України обов'язок утримувати повнолітнього сина, який продовжує навчання, покладено на обох батьків.
Статтею 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
1. При визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 20 роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні
Суд не приймає до уваги посилання відповідача, що завдяки його пільгам як учасника АТО його син ОСОБА_1 вступив до ВНЗ, оскільки вказані обставини не стосуються спору про стягнення аліментів та не мають вирішального значення для даної справи такої категорії. Також суд не може покласти в основу рішення твердження відповідача, що його дружина на даний час не має доходів та що він надає матеріальну допомогу на утримання матері його дружини, оскільки належних та допустимих доказів щодо цього не надано.
В той же час, суд не знаходить підтвердження тим фактам, що відповідач офіційно працює за межами України та має високу стабільну заробітну плату, що сукупний дохід його родини є достатнім для нормального життя, оскільки він придбав нерухомість та автомобіль, а його дружина має дохід від надання в оренду житла, тому суд відхиляє такі посилання позивача як на підставу своїх вимог.
Крім того посилання позивача, що відзив не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки підписаний не відповідачем є припущенням, нічим не підтверджується, а тому не може покластися судом в основу рішення.
Доказів того, що відповідач добровільно надає матеріальну допомогу на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, суду не представлено.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Отже, суд приходить до висновку про те, що сторони за час розгляду справи в суді розпорядилися своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Суд, даючи оцінку доказам наявним у матеріалах справи, дійшов висновку про те, що відповідач має обов'язок надавати допомогу на утримання свого повнолітнього сина, який продовжує навчання, виходячи з наступного.
Відповідач, згідно наданих суду документів офіційно не працевлаштований, має на утриманні двох дітей, однак при цьому він працездатного віку, обмежень щодо праці не має, може працювати та надавати матеріальну допомогу сину під час навчання. У відзиві відповідач зазначив, що офіційно не працює, отримує нестабільний дохід, та вважає, що аліменти повинні стягуватися у твердій грошовій сумі, погоджується на стягнення з нього аліментів в розмірі 1250 грн.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може самостійно вийти за межі позовних вимог. Позивач просить стягнути з відповідача аліменти у частці від заробітку, що не суперечить нормам Сімейного кодексу, тому, на думку суду, позов в частині стягнення аліментів в частці від заробітку підлягає задоволенню.
Щодо розміру аліментів, суд вважає за необхідне визначити його в 1/6 частці від заробітку (доходу), беручі до уваги обставини справи, матеріальне положення сторін, та те, що відповідач має на утриманні двох дітей.
Отже, суд при визначенні розміру аліментів, виходячи з принципу розумності та справедливості, приймаючи до уваги положення ст. 182 СК України, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина який продовжує навчання, проте у меншому розмірі ніж просить позивач, а саме в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) на період навчання повнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Запорізькому національному університеті, до 30.06.2023 року, але не більш як до досягнення ним 23 років.
При цьому згідно ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.
Доказів того, що позивач вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, а відповідач ухилявся від сплати аліментів, позивачем не надано, тому суд приходить до висновку про початок стягнення аліментів від дня пред'явлення позову, тобто з 18.12.2019 року.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
У відповідності до п.1 ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на звільнення позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі п 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», та відсутності у суду відомостей щодо звільнення відповідача ОСОБА_2 від сплати судового збору, то з відповідача ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий у розмірі 840,80 грн., що відповідає розміру встановленому Законом України «Про судовий збір» та положенням, встановленим ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 430 ЦПК України, ст.ст. 181-183, 191,199-200 СК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання - АДРЕСА_2 ), громадянина України, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ) аліменти в розмірі 1/6 частини з його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягнення з 18.12.2019 року на період навчання ОСОБА_1 у Запорізькому національному університеті до 30.06.2023 року, але не більше, ніж до досягнення ОСОБА_1 віку двадцяти трьох років.
Рішення в частині місячного платежу аліментів підлягає негайному виконанню.
В іншому відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева