Справа № 560/7650/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Іваненко Т.В.
16 червня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Іваненко Т.В.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по день фактичного розрахунку - 29.10.2020 включно;
2) стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 , із розрахункового рахунку з якого здійснюється виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по день фактичного розрахунку - 29.10.2020 включно в розмірі 240397,80 гривень.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України у проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по 29.10.2020.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по 29.10.2020 в сумі 55190,37 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП відсутні. Також апелянт вважає, що позовні вимоги належить залишити без розгляду, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З обставин справи встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно наказу Командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2018 №33-РС його було звільнено з військової служби у запас за підпунктом «к» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.09.2018 року №209 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 19.09.2018.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.07.2020 по справі №560/2441/20, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.09.2020 по справі №560/2440/20, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 25 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 25 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Отже, судовими рішеннями у справах №560/2440/20 та №560/2441/20, зокрема, вирішено питання про виплату позивачу: 1) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015-2018 років; 2) індексації грошового забезпечення з 25 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Відповідач виконав вищевказані рішення суду та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 18002,57 грн, що стверджено платіжним дорученням №945 від 29.09.2020, а також індексацію грошового забезпечення за період з 25 лютого 2016 року по 28 лютого 2018 в сумі 6727,76 грн, що стверджено платіжним дорученням №1051 від 29.10.2020.
У листопаді 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на що надана відмова від 10.11.2020 №350/184/2/876, обґрунтована відсутністю законних на це підстав.
Вважаючи відмову відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2020 по 29.10.2020.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Оскільки повний розрахунок з позивачем було здійснено не у день звільнення - 19.09.2018, а лише 29.10.2020, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі положень ст.117 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи, що в доводах апеляційної скарги відповідача відсутнє спростування та оскарження рішення суду першої інстанції в частині розрахунку суми стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів не здійснює перегляд рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року в цій частині.
Що стосується тверджень апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Разом із тим, у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 Верховний Суд акцентує увагу на тому, що спірні відносини пов'язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норм спеціального процесуального закону.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 29.10.2020, позивач до суду з цим позовом звернувся 23.11.2020 тобто в межах установленого процесуальним законом місячного строку.
Відтак, доводи апелянта про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позову.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування немає.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Іваненко Т.В.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.