Справа № 743/597/21 Суддя першої інстанції: Сташків В.Б.
16 червня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,
при секретарі - Закревській І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на проголошене о 12 годині 27 хвилин рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2021 року, повний текст якого складено 25 травня 2021 року, у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -
У травні 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Позивач, в/ч НОМЕР_1 ) звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1 ) про продовження строку затримання на шість місяців громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (зі слів) з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25.05.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що міграційним органом особа ОСОБА_1 була ідентифікована як громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам, у зв'язку з чим їй було видано посвідку на тимчасове проживання. Крім того, суд підкреслив, що всі дії, пов'язані з ідентифікацією Відповідача, Позивачем вчинялися у порядку ідентифікації громадян при примусовому видворенні, а не при передачі осіб відповідно до міжнародних договорів про реадмісію.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не враховано, що відсутність у Відповідача документів, які посвідчують його особи та підтверджують законність перебування на території України і надають право на в'їзд чи виїзд на її територію, а також відсутність інформації з країни належності щодо ідентифікації такої особи, свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Зауважує, що процедурі реадмісії повинна передувати ідентифікація особи з метою встановлення її громадянської належності до Соціалістичної Республіки В'єтнам.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.06.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.06.2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, оскільки суд вірно вказав, що його особа ідентифікована, матеріали справи не містять доказів направлення Позивачем запитів щодо реадмісії Відповідача, чинним законодавством взагалі не передбачено процедури ідентифікації осіб при передачі їх відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Наголошує, що незабезпечення початку процедури реадмісії і станом на час звернення до суду із вказаним позовом свідчить про те, що Відповідач безпідставно утримується у ПТПІ більше року.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що Відповідач 29.08.2019 року отримав посвідку № НОМЕР_2 на тимчасове проживання (дата закінчення 04.06.2020 року).
29.05.2020 року о 13:05 громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був виявлений та затриманий в складі групи осіб прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на ділянці відповідальності ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ВПС «Ужгород» в районі 218 прикордонного знаку близько 700 метрів до державного кордону України, при спробі незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку, за що останнього притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 204-1 КпАП України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2020 року у справі №308/5167/20, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 року, було затримано ОСОБА_1 з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, на строк шість місяців.
У подальшому рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 19.11.2020 року (справа № 743/1602/20), яке було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020 року, було продовжено строк затримання Відповідача з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію на 6 місяців.
Крім того, як встановлено судами у справі №743/1602/20 та свідчать матеріали справи, в/ч 1493 направлялися 22.10.2020 року, 13.11.2020 року, 10.12.2020 року, 03.02.2021 року, 02.03.2021 року, 07.05.2021 року листи Надзвичайному і Повноважному Послу В'єтнаму в Україні, а також 13.11.2020 року та 10.12.2020 року - Департаменту консульської служби МЗС України з інформацією про затримання Відповідача, його анкетою, проханням у сприянні ідентифікації та документування останнього свідоцтвом з метою його передачі до країни походження на виконання угоди про реадмісію.
Водночас, як зазначено судом першої інстанції, на час звернення з позовом до суду Позивач не отримав інформації про належність ОСОБА_1 до громадянства Соціалістичної Республіки В'єтнам, а також відомостей, що ідентифікують його особу.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам з огляду на положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 1, 2, 3 Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держави, ст. ст. 26, 29, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст. 289 КАС України, а також практики Верховного Суду, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки особа Відповідача була ідентифікована, а будь-яких дій, спрямованих на здійснення процедури реадмісії, Позивачем вчинено не було.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на таке.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України (далі - Закон).
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Приписи ч. 1 ст. 26 Закону визначають, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно абз. 1 ч. 4 ст. 30 Закону іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Приписи ч. 11 ст. 289 КАС України визначають, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Тобто, у випадку застосування процедури реадмісії до такої особи положення чинного законодавства не містять застережень щодо неможливості її затримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам було укладено Угоду про реадмісію громадян обох держав, ратифіковану Законом України від 03.09.2008 року № 359-VI (далі - Угода).
Відповідно до пункту 1 статті 1 Угоди на запит однієї Договірної Сторони інша Договірна Сторона здійснює реадмісію осіб, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території держави запитуючої Договірної Сторони, далі - осіб, які підлягають реадмісії.
Запитуюча Договірна Сторона негайно та без будь-яких спеціальних процедур здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки компетентними органами, не є громадянами держави запитуваної Договірної Сторони або не відповідають вимогам, передбаченим у статті 2 цієї Угоди (пункт 2 статті 1 Угоди).
Згідно ч. 1 ст. 2 Угоди кожна Договірна Сторона, відповідно до пункту 1 статті 1, здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки, відповідають таким вимогам: a) мають громадянство держави запитуваної Договірної Сторони, одночасно не маючи громадянства держави запитуючої Договірної Сторони чи будь-якої іншої держави; b) будь-коли до їхнього в'їзду на територію держави запитуючої Договірної Сторони мали законне постійне місце проживання на території держави запитуваної сторони та не мають постійного місця проживання в третій країні; c) підлягають чинному наказу про депортацію згідно із національним законодавством держави запитуючої Договірної Сторони.
Аналіз змісту згаданої Угоди дає підстави для безумовного висновку, що, регламентуючи відповідність особи вимогам реадмісії та визначаючи її умови, Угодою не передбачено обмеження щодо застосування національними органами Договірних Сторін спеціальних процедур щодо осіб, до яких може застосовуватися реадмісія, у тому числі щодо їх затримання.
Наведений висновок також узгоджується і з положеннями п. п. 1-2 розділу ІV Інструкції про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16.02.2015 року №158 (далі - Інструкція №158), згідно яких у разі затримання уповноваженими органами на території України іноземців або осіб без громадянства, які порушують законодавство України щодо порядку прибуття на територію України чи перебування або проживання на її території, зазначені особи до вирішення питання щодо їх реадмісії підлягають тимчасовому розміщенню в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), у встановленому законодавством порядку.
Крім осіб, зазначених у пункті 1 цього розділу, у ПТПІ також розміщуються іноземці та особи без громадянства, які прийняті від договірної держави в порядку реадмісії та не мають документів на право перебування на території України, до моменту їх реадмісії до іншої договірної держави або примусового видворення в установленому законодавством порядку.
Колегія суддів звертає увагу, що у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі №308/8109/17 та від 19.07.2019 року у справі №522/23102/17, на які послався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, сформульовано висновок, що громадяни Соціалістичної Республіки В'єтнам, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Разом з тим, у цих же рішеннях суд касаційної інстанції зробив застереження, що у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином В'єтнаму, виключається можливість застосування до спірних правовідносин положень Угоди.
Крім іншого, Верховний Суд зауважив, що у випадку встановлення, що особа підлягає реадмісії, її не можна затримувати для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України (п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України).
Натомість, колегія суддів звертає увагу, що, як було встановлено раніше, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.06.2020 року у справі №308/5167/20, яке було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2020 року, було затримано ОСОБА_1 з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, на строк шість місяців. Тобто, затримання Відповідача мало місце на підставі п. 2 ч. 1 ст. 289 КАС України.
За правилами ч. 12 ст. 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Відповідно до ч. 13 ст. 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави звернення до суду, Позивач посилався на те, що він неодноразово звертався до Надзвичайного та Повноважного Посла Соціалістичної Республіки В'єтнам в України з приводу ідентифікації, зокрема, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та передачі його на виконання Угоди за межі території України (а.с. 18-29). Разом з тим, доказів, що на момент звернення до суду із цим позовом була одержана інформація з країни громадянської належності іноземця чи документи, необхідні для ідентифікації особи, матеріали справи не містять.
Викладеним, у свою чергу, спростовується посилання Відповідача та висновки суду першої інстанції про те, що Позивач не звертався для ідентифікації ОСОБА_1 у порядку процедури реадмісії, оскільки направлення таких запитів здійснювалося саме з метою виконання Угоди, про що було зазначено вище. Натомість, рішення про реадмісію щодо Відповідача з урахуванням наведеного вище правового регулювання можливо прийняти виключно у випадку встановлення громадянської належності ОСОБА_1 до Соціалістичної Республіки В'єтнам.
При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою, що хоча у матеріалах справи копія посвідки на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 (а.с. 56), однак строк її дії закінчився 04.06.2020 року, що виключає можливість визнання останньої в якості документу, що безумовно ідентифікує особу як громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам.
Крім іншого, як встановлено судом у постанові від 15.12.2020 року у справі №743/1602/20, перебуваючи на території України з травня 2020 року, враховуючи, що термін такої посвідки закінчився 04.06.2020 року, Відповідач із заявою та необхідними документами для легалізації перебування на території України до ДМС України або її територіальних підрозділів не звертався.
Таким чином, оскільки Позивачем не отримано інформацію чи документи, необхідні для ідентифікації особи, з країни громадянської належності іноземця, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Відтак, оскільки на час апеляційного перегляду рішення у цій справі, документи, що дають право на виїзд України у Відповідача відсутні та матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 активно співпрацював для його ідентифікації або звернувся з заявою та необхідними документами для легалізації його перебування на території України, колегія суддів приходить до висновку, що цей позов підлягає задоволенню, оскільки дії, які вживались в/ч НОМЕР_3 під час знаходження в пункті тимчасового перебування ОСОБА_1 , були об'єктивно спрямовані на отримання документів з метою ідентифікації особи, як того вимагають положення чинного законодавства.
Колегія суддів звертає увагу, згідно п. «f» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
З урахуванням вищенаведеного, з огляду на відсутність у Відповідача документа, що дає право перебування на території України, враховуючи обставини справи та наявні у ній докази у сукупності, Ріпкинський районний суд Чернігівської області помилково вказав на відсутність підстав для продовження строку затримання ОСОБА_1 з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, що має своїм наслідком скасування оскаржуваного рішення суду із ухваленням нового про задоволення позовних вимог.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати, прийнявши нове про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 289, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2021 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Продовжити строк затримання на шість місяців громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі слів), з метою забезпечення передачі його відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
О.В. Епель
Повний текст постанови складено « 16» червня 2021 року.