вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" червня 2021 р. Справа № 911/110/21
за заявою боржника ОСОБА_1 , Київська область, Києво- Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
Суддя Лопатін А.В.
за участю секретаря судового засідання Рябоконь О.О.
за участю представників згідно з протоколом судового засідання.
Обставини справи:
До господарського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 із заявою від 28.12.2020 р. № 20-02 (вх. № 100/21 від 11.01.2021 р.) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку, передбаченому Книгою 4 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. відкрито провадження у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства; введено процедуру реструктуризації боргів боржника - ОСОБА_1 та призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича; встановлено основну грошову винагороду керуючого реструктуризацією у розмірі п'яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний місяць виконання ним повноважень у відповідності до ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства; вжито заходи для забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони ОСОБА_1 відчужувати майно; попереднє засідання господарського суду призначено на 24.03.2021 р.
19.02.2021 р. від Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Черкасах Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
22.02.2021 р. від Державної прикордонної служби України на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
26.02.2021 р. від АТ "Райффайзен Банк Аваль" на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
26.02.2021 р. від Головного управління ДПС у Київській області на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
01.03.2021 р. на адресу суду надійшла кредиторська заява, як в ній зазначено від гр. ОСОБА_2 на суму 2794920,00 грн.
01.03.2021 р. на адресу суду надійшла кредиторська заява, як в ній зазначено від гр. ОСОБА_3 на суму 18154565,00 грн.
05.03.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про прийняття до відома проміжного звіту.
11.03.2021 р. від ПАТ "ПриватБанк" на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
12.03.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про прийняття до відома проміжного звіту.
16.03.2021 р. від ПАТ "ПриватБанк" на адресу суду надійшов лист про надання інформації.
23.03.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про прийняття до відома проміжного звіту.
23.03.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про виплату основної грошової винагороди.
Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2021 р., крім іншого, розгляд кредиторських вимог гр. ОСОБА_3 , розгляд кредиторських вимог гр. ОСОБА_2 та попереднє засідання господарського суду відкладено, розгляд клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. про виплату основної винагороди призначено на 02.06.2021 р.
06.04.2021 р. до господарського суду Київської області від гр. ОСОБА_4 надійшла заява про визнання грошових вимог в розмірі 1568262,22 грн.
09.04.2021 р. на адресу суду від Державної прикордонної служби України надійшла витребувана інформація.
05.05.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про прийняття до відома проміжного звіту.
11.05.2021 р. на поштову адресу суду від арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. надійшло клопотання про виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією.
Ухвалою господарського суду від 12.05.2021 р. розгляд кредиторських вимог гр. ОСОБА_4 в розмірі 1568262,22 грн. призначено на 02.06.2021 р.; встановлено строк до 27.05.2021 р. для подання керуючим реструктуризацією боргів боржника відзиву на кредиторську заяву ОСОБА_4 в розмірі 1568262,22 грн., з доказами направлення його копії заявнику кредиторських вимог; встановлено строк до 27.05.2021 р. для подання учасниками у справі аргументів, пояснень, міркувань та, у разі наявності, заперечень відносно поданих кредиторських вимог.
Ухвалою господарського суду від 12.05.2021 р. розгляд клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. про виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією призначено на 02.06.2021 р.; встановлено строк до 27.05.2021 р. для подання учасниками у справі аргументів, пояснень, міркувань та, у разі наявності, заперечень щодо предмету розгляду в судовому засіданні, що відбудеться 02.06.2021 р.
28.05.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшов відзив щодо кредиторських вимог гр. ОСОБА_4 .
31.05.2021 р. через канцелярію суду гр. ОСОБА_4 подано клопотання про повернення кредиторської заяви та повернення судового збору.
01.06.2021 р. від керуючого реструктуризацією на адресу суду надійшло клопотання про прийняття до відома проміжного звіту.
01.06.2021 р. на поштову адресу суду від арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. надійшло клопотання про виплату основної грошової винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією.
В судове засідання з'явився лише керуючий реструктуризацією боргів боржника, боржник, а також заявники кредиторських вимог не з'явились, уповноважених представників до суду не направили, пояснення щодо причин неявки в судове засідання не надали.
Судом враховано, що неявка в судове засідання учасників у справі, належним чином повідомлених про місце, дату та час його проведення у відповідності до положень процесуального законодавства не є підставою для відкладення розгляду справи.
Заслухавши пояснення присутнього керуючого реструктуризацією боргів боржника, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази, суд
встановив:
Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Відповідно до положень частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу України з процедур банкрутства подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб. Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Керуючий реструктуризацією не пізніше ніж за 10 днів до дня попереднього засідання суду зобов'язаний направити суду, кредиторам та боржнику звіт про результати перевірки декларації боржника.
Як вбачається із матеріалів справи, боржник - ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, посилалась на те, що в неї наявні невиконані грошові зобов'язання перед: гр. ОСОБА_2 , що підтверджується розпискою від 05.08.2013 р. б/н; гр. ОСОБА_3 , що підтверджується договором позики від 08.12.2015 р. № 2; ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", як такі, що виникли на підставі кредитного договору від 12.05.2008 р. № МКЧ-124-08 та договору поруки від 12.05.2008 р. № МПЧ-124-08 і підтверджуються судовим рішенням.
У встановлений положеннями Кодексу України з процедур банкрутства строк до суду надійшли кредиторські заяви, як в них зазначено від гр. ОСОБА_2 на суму 2794920,00 грн. та від гр. ОСОБА_3 на суму 18154565,00 грн.
Крім того, до суду із пропущенням встановленого Кодексом строку надійшла кредиторська заява гр. ОСОБА_4 , як правонаступника кредитора - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" за зобов'язаннями, що виникли із кредитного договору від 12.05.2008 р. № МКЧ-124-08 та договору поруки від 12.05.2008 р. № МПЧ-124-08 і підтверджуються судовим рішенням на суму 1568262,22 грн.
Розглянувши кредиторську заява, як в ній зазначено від гр. ОСОБА_2 на суму 2794920,00 грн., дослідивши докази, долучені до такої заяви, суд зазначає таке:
Кредиторська заява обґрунтована тим, що гр. ОСОБА_2 надано позику боржнику - ОСОБА_5 у розмірі 100 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 05.08.2013 р. б/н, вчиненою боржником (копію якої додано до кредиторської заяви).
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.
У разі пред'явлення вимоги щодо повернення позики заявник повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між сторонами (кредитором і боржником) правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 р. у справі № 752/7501/18|61-4114св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначеного висновку також дотримується Верховний Суд в постанові від 08.10.2020 р. у справі № 194/1126/18|61-6634св20.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В даному випадку, судом враховано, що на наявність заборгованості перед гр. ОСОБА_2 в розмірі 100 000,00 доларів США боржник посилалась в заяві про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, а відтак, дані обставини можна розцінювати, як визнання нею заявлених, в подальшому, вказаною особою кредиторських вимог. Водночас, судом також враховано, що ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. у даній справі встановлено наявність прострочених боржником грошових зобов'язань перед АТ “Банк Фінанси та кредит” в сумі 944315,80 грн., документи, які б свідчили про погашення зазначеного боргу перед АТ “Банк Фінанси та кредит” в матеріалах відсутні.
Відповідно до частини четвертої статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Врахувавши наведене, судом встановлено, що визнання боржником наявності у останнього зобов'язань перед гр. ОСОБА_2 в розмірі 100 000,00 доларів США, в даному випадку, з урахуванням встановленого Кодексом України з процедур банкрутства порядку задоволення вимог кредиторів, може порушити права та інтереси інших кредиторів боржника, зокрема АТ “Банк Фінанси та кредит” (його правонаступника), наявність грошових зобов'язань перед яким встановлено ухвалою суду, що набрала законної сили, оскільки, наслідком визнання грошових вимог будь-якої особи є збільшення відповідно пасиву боржника, що, в свою чергу, призводить до зменшення вірогідності повного погашення заборгованості перед іншими кредиторами, а відтак, судом не прийнято визнання боржником наявності грошових зобов'язань перед вказаною особою і, в даному випадку, такою особою - гр. ОСОБА_2 має бути доведено факт наявності перед нею грошових зобов'язань боржника.
Поряд із зазначеним, судом враховано:
Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі (постанова Верховного Суду від 17.09.2020 р. у справі № 10-18/5218).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зазначеного висновку дотримується також Верховний Суд у постанові від 22.02.2021 р. у справі № 907/6/13.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В даному випадку, судом, врахувавши розмір грошового зобов'язання, що підтверджується, на переконання заявника, розпискою боржника (копію додано до кредиторської заяви), а саме: 100 000,00 доларів США, що є значною сумою зобов'язання, а також врахувавши необхідність уникнення можливості штучного збільшення пасиву боржника задля ухилення від повного погашення його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, з метою встановлення достовірності наданого доказу наявності у боржника грошового зобов'язання перед заявником у зазначеному розмірі, ухвалою від 09.03.2021 р. викликано в судове засідання - 24.03.2021 р. об 11:00 год. гр. ОСОБА_2 (позичальника згідно розписки), явку останньої визнано обов'язковою, для надання, необхідних для повного та всебічного розгляду кредиторської заяви пояснень, а також зобов'язано гр. ОСОБА_2 у строк до 18.03.2021 р. подати до суду належні та допустимі докази надання боржнику позики в розмірі 100000,00 доларів США.
Поряд із зазначеним, гр. ОСОБА_2 на вищевказану ухвалу суду не відреагувала, в судове засідання, що відбулось 24.03.2021 р. об 11:00 год. не з'явилась, додаткових доказів не подала, про причини неявки суд не повідомила.
Врахувавши, зокрема вказані обставини справи, ухвалою суду від 24.03.2021 р., крім іншого, було відкладено розгляд, в тому числі кредиторських вимог гр. ОСОБА_2 на 02.06.2021 р. та повторно викликано в судове засідання гр. ОСОБА_2 , явку останньої визнано обов'язковою, для надання, необхідних для повного та всебічного розгляду кредиторської заяви пояснень; також повторно зобов'язано гр. ОСОБА_2 у строк до 27.05.2021 р. подати до суду належні та допустимі докази надання боржнику позики в розмірі 100000,00 доларів США.
Проте, гр. ОСОБА_2 проігнорувала також і вищевказану ухвалу суду, в судове засідання, що відбулось 02.06.2021 р. об 10:30 год. (дане судове засідання) не з'явилась, додаткових доказів не подала, про причини неявки суд не повідомила.
Таким чином, судом вчинено всі можливі заходи спрямовані на сприяння заявнику в реалізації нею своїх процесуальних прав, наданні доказів достовірності вказаної розписки, поданої на підтвердження отримання боржником позики, як доказу у справі.
Врахувавши вищевказані обставини, судом також враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно із частиною другою ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За таких обставин, з огляду на те, що господарським судом було забезпечено можливість використання гр. ОСОБА_2 свого процесуального права - доведення наявності обставин, на які вона посилається в обґрунтування заявлених вимог, однак вказана особа наданим їй правом не скористалась, додаткові докази не надала, в судові засідання з розгляду її кредиторських вимог до боржника жодного разу не з'явилась та, відповідно, оригінал розписки, як доказу отримання боржником позики, який згідно аналізу положень ст. ст. 1046, 1047 ЦК України має перебувати у позичальника до повернення в повному обсязі боржником позики, для огляду судом не надала, а відтак, достовірність вказаного документу, як доказу у даній справі не довела, у зв'язку із чим, кредиторські вимоги гр. ОСОБА_2 на суму 2794920,00 грн. відхиляються судом, як недоведені.
Розглянувши кредиторську заява, як в ній зазначено від гр. ОСОБА_3 на суму 18154565,00 грн., дослідивши докази, долучені до такої заяви, суд зазначає таке:
Кредиторська заява вказаної особи обґрунтована тим, що гр. ОСОБА_3 надано позику боржнику - ОСОБА_5 у розмірі 650 000,00 доларів США, що підтверджується договором позики від 08.12.2015 р. № 2 (копію якого додано до кредиторської заяви).
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов'язанням їх повернення.
У разі пред'явлення вимоги щодо повернення позики заявник повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між сторонами (кредитором і боржником) правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова Верховного Суду від 07.10.2020 р. у справі № 752/7501/18|61-4114св20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі N 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначеного висновку також дотримується Верховний Суд в постанові від 08.10.2020 р. у справі № 194/1126/18|61-6634св20.
Таким чином, виходячи із аналізу вищенаведеного, самого по собі договору позики недостатньо, як доказу отримання боржником на виконання такого договору позики, водночас, заявником не надано жодного документу, який би посвідчував передання позикодавцем позичальнику та, відповідно, прийняття останнім визначеної договором грошової суми - 650 000,00 доларів США.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В даному випадку, судом враховано, що на наявність заборгованості перед гр. ОСОБА_3 в розмірі 650 000,00 доларів США боржник посилалась в заяві про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність, а відтак, дані обставини можна розцінювати, як визнання нею заявлених, в подальшому, вказаною особою кредиторських вимог. Водночас, судом також враховано, що ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. у даній справі встановлено наявність прострочених боржником грошових зобов'язань перед АТ “Банк Фінанси та кредит” в сумі 944315,80 грн., документи, які б свідчили про погашення зазначеного боргу перед АТ “Банк Фінанси та кредит” в матеріалах відсутні.
Відповідно до частини четвертої статті 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Врахувавши наведене, судом встановлено, що визнання боржником наявності у останнього зобов'язань перед гр. ОСОБА_3 в розмірі 650 000,00 доларів США, в даному випадку, з урахуванням встановленого Кодексом України з процедур банкрутства порядку задоволення вимог кредиторів, може порушити права та інтереси інших кредиторів боржника, зокрема АТ “Банк Фінанси та кредит” (його правонаступника), наявність грошових зобов'язань перед яким встановлено ухвалою суду, що набрала законної сили, оскільки, наслідком визнання грошових вимог будь-якої особи є збільшення відповідно пасиву боржника, що, в свою чергу, призводить до зменшення вірогідності повного погашення заборгованості перед іншими кредиторами, а відтак, судом не прийнято визнання боржником наявності грошових зобов'язань перед вказаною особою і, в даному випадку, такою особою - гр. ОСОБА_3 має бути доведено факт наявності перед нею грошових зобов'язань у боржника у відповідній сумі.
Поряд із зазначеним, судом враховано:
Статтею 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі (постанова Верховного Суду від 17.09.2020 р. у справі № 10-18/5218).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зазначеного висновку дотримується також Верховний Суд у постанові від 22.02.2021 р. у справі № 907/6/13.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В даному випадку, судом, врахувавши розмір грошового зобов'язання, що підтверджується, на переконання заявника, договором позики від 08.12.2015 р. № 2, а саме: 650 000,00 доларів США, що є значною сумою зобов'язання, а також врахувавши необхідність уникнення можливості штучного збільшення пасиву боржника задля ухилення від повного погашення його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, з метою встановлення достовірності наданого доказу наявності у боржника грошового зобов'язання перед заявником у зазначеному розмірі, а також забезпечення процесуального права заявника доведення отримання боржником грошових коштів в зазначеному розмірі на виконання вказаного договору, ухвалою від 09.03.2021 р. зобов'язано гр. ОСОБА_3 у строк до 18.03.2021 р. подати до суду: належні та допустимі докази виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650 000,00 доларів США; письмові пояснення щодо правових підстав звернення до боржника із грошовими вимогами за договором позики від 08.12.2015 р., з урахуванням строку повернення позики, встановленого умовами зазначеного договору.
Поряд із зазначеним, гр. ОСОБА_3 на вищевказану ухвалу суду не відреагувала, зокрема доказів виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650 000,00 доларів США не надала, про причини ненадання витребуваних документів не повідомила.
Врахувавши, зокрема вказані обставини справи, ухвалою суду від 24.03.2021 р., крім іншого, було відкладено розгляд, в тому числі кредиторських вимог гр. ОСОБА_3 на 02.06.2021 р. та повторно зобов'язано гр. ОСОБА_3 у строк до 27.05.2021 р. подати до суду: належні та допустимі докази виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650000,00 доларів США; письмові пояснення щодо правових підстав звернення до боржника із грошовими вимогами за договором позики від 08.12.2015 р., з урахуванням строку повернення позики, встановленого умовами зазначеного договору.
Проте, гр. ОСОБА_3 проігнорувала також і вищевказану ухвалу суду, зокрема доказів виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650 000,00 доларів США не надала, про причини ненадання витребуваних документів не повідомила.
Таким чином, судом вчинено всі можливі заходи спрямовані на сприяння заявнику в реалізації нею своїх процесуальних прав, наданні доказів, які б підтверджували викладені в кредиторській заяві обставини, а саме: докази виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650000,00 доларів США.
Окрім вказаного, гр. ОСОБА_3 в жодне судове засідання з розгляду її кредиторських вимог до боржника не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, жодних дій, які б свідчили про підтримання кредиторських вимог до боржника не вчинила.
Врахувавши вищевказані обставини, судом також враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
Згідно із частиною другою ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
За таких обставин, з огляду на те, що господарським судом було забезпечено можливість використання гр. ОСОБА_3 свого процесуального права - доведення наявності обставин, на які вона посилається в обґрунтування заявлених вимог, однак вказана особа наданим їй правом не скористалась, докази виконання умов договору позики від 08.12.2015 р. - надання боржнику позики в розмірі 650000,00 доларів США не надала, в судові засідання з розгляду її кредиторських вимог до боржника жодного разу не з'явилась та, відповідно, оригінал, поданих на підтвердження наявності заборгованості документів для огляду судом не надала, а відтак, наявність грошового зобов'язання у боржника перед заявником за договору позики від 08.12.2015 р. № 2 не довела, у зв'язку із чим, кредиторські вимоги гр. ОСОБА_3 на суму 18154565,00 грн. відхиляються судом, як недоведені.
Що стосується кредиторських вимог гр. ОСОБА_4 (як правонаступника прав вимоги АТ “Банк Фінанси та кредит” до боржника за кредитним договором від 12.05.2008 р. № МКЧ-124-08 та договором поруки від 12.05.2008 р. № МПЧ-124-08) на суму 1568262,22 грн., суд зазначає таке:
31.05.2021 р. від гр. ОСОБА_4 надійшло клопотання про повернення заяви та судового збору, в якій заявник просить суд повернути заяву про грошові (кредиторські) вимоги до боржника та повернути сплачений судовий збір у розмірі 4540,00 грн.
Вказане клопотання вмотивоване тим, що питання щодо врегулювання заборгованості за кредитними зобов'язаннями було досягнуто сторонами у добровільному порядку. Крім цього, в частині вимоги про повернення судового збору заявник посилається на положення ст. 123 ГПК України та ст. 7 ЗУ "Про судовий збір".
Проаналізувавши вищенаведене та положення чинного законодавства, судом встановлено, що законодавством не визначено можливості повернення кредиторської заяви після її прийняття до розгляду за заявою заявника.
Поряд із цим, здійснивши аналіз чинного процесуального законодавства, суд дійшов висновку, що вказане клопотання можна розцінювати, як клопотання про залишення без розгляду кредиторської заяви гр. ОСОБА_4 на суму 1568262,22 грн.
Відповідно до частини першої ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.
З огляду на вищевказане, з урахуванням того, що зазначене клопотання, яке за своєю правовою природою є клопотанням про залишення без розгляду кредиторської заяви, не порушує будь-чиї права та не суперечить чинному законодавству, суд дійшов висновку про можливість його задоволення залишення без розгляду кредиторської заяви гр. ОСОБА_4 на суму 1568262,22 грн.
Що стосується вищенаведеного клопотання в частині повернення судового збору, суд зазначає таке:
Частиною другою статті 123 ГПК України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З огляду на вищевказаний перелік підстав для повернення учаснику судового процесу, сплаченого ним судового збору, суд дійшов висновку, що в даному випадку, з урахуванням того, що кредиторську заяву гр. ОСОБА_4 на суму 1568262,22 грн. залишено без розгляду, у зв'язку із заявою останнього, судовий збір сплачений заявником поверненню не підлягає.
Окрім наведеного, матеріали справи містять клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. від 19.03.2021 р. № 911/110/21-23, від 07.05.2021 р. № 911/110/21-26, від 01.06.2021 р. № 911/110/21-31 про виплату основної винагороди.
Так, клопотанням від 19.03.2021 р. № 911/110/21-23 керуючий реструктуризацією просить суд здійснити сплату основної винагороди арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за січень, лютий 2021 року в сумі 13180,65 грн. з депозитного рахунку господарського суду Київської області за рахунок коштів, авансованих ОСОБА_1 .
Клопотанням від 07.05.2021 р. № 911/110/21-26 керуючий реструктуризацією просить суд здійснити сплату основної винагороди арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 з 01.03.2021 р. по 30.04.2021 р. в сумі 22700,00 грн. з депозитного рахунку господарського суду Київської області за рахунок коштів, авансованих ОСОБА_1 .
Клопотанням від 01.06.2021 р. № 911/110/21-31 керуючий реструктуризацією просить суд здійснити сплату основної винагороди арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за травень 2021 року в сумі 9119,35 грн. з депозитного рахунку господарського суду Київської області за рахунок коштів, авансованих ОСОБА_1 .
Таким чином, керуючий реструктуризацією боргів боржника просить суд здійснити сплату основної його винагороди за виконання повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за період з січня по травень 2021 р. на загальну суму 45000,00 грн.
Відповідно до положень частини першої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду. Грошова винагорода арбітражного керуючого складається з основної та додаткової грошових винагород.
Абз. 3 частини другої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.
Відповідно до положень абз. 5, 6, 7 частини другої зазначеної статті вказаного Кодексу право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень. Сплата основної винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна, ліквідатора, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду, який розглядає справу, до моменту подання заяви про відновлення відкриття провадження у справі. У разі якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів, основна винагорода арбітражного керуючого сплачується за рахунок коштів, одержаних боржником - юридичною особою у результаті господарської діяльності, або коштів, одержаних від продажу майна боржника, яке не перебуває в заставі.
Згідно із частиною четвертою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються, зокрема докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень.
Таким чином, відповідно до вищевказаних положень чинного законодавства заявник-боржник мав здійснити перерахування коштів на депозитний рахунок господарського суду для авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень, що згідно із розрахунком суду, виходячи із встановленого положеннями Кодексу розміру основної грошової винагороди керуючого реструктуризацією боргів боржника, становить в загальній сумі - 34050,00 грн. на період звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про відкриття провадження у справі про її неплатоспроможність.
Поряд із зазначеним, як вбачається із матеріалів справи, боржником помилково здійснено перерахування на депозитний рахунок господарського суду основну грошову винагороду керуючому реструктуризацією у більшому розмірі, а ніж передбачено положеннями Кодексу України з процедур банкрутства, а саме на суму 45000,00 грн. Водночас, дані обставин не є підставою здійснення виплати грошової винагороди арбітражному керуючому за рахунок помилково перерахованих коштів на депозитний рахунок господарського суду. Поряд із цим, в даному випадку, боржник не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною вимогою про повернення помилково перерахованих коштів на суму 10950,00 грн.
З огляду на вищевказане, виходячи із наведених положень чинного законодавства, врахувавши, що у відповідності до норм чинного законодавства боржник мав здійснити перерахування на депозитний рахунок господарського суду основну грошову винагороду керуючого реструктуризацією у розмірі 34050,00 грн., суд дійшов висновку, що клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. від 19.03.2021 р. № 911/110/21-23 та від 07.05.2021 р. № 911/110/21-26 про виплату основної винагороди підлягає задоволенню частково, а саме: лише в частині здійснення сплати основної винагороди арбітражному керуючому Винниченку Юрію Валентиновичу за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за період з 27.01.2021 р. по 27.04.2021 р. у розмірі 34050 (тридцять чотири тисячі п'ятдесят) гривень 00 копійок з депозитного рахунку господарського суду Київської області за рахунок коштів, авансованих боржником - ОСОБА_1 .
Крім того, виходячи із вищевказаного, також врахувавши, що кредиторську заяву гр. ОСОБА_4 (правонаступник прав вимоги АТ “Банк Фінанси та кредит” до боржника за кредитним договором від 12.05.2008 р. № МКЧ-124-08 та договором поруки від 12.05.2008 р. № МПЧ-124-08) з грошовими вимогами на суму 1568262,22 грн., тобто вимогами за зобов'язаннями, обґрунтованість яких встановлена ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. у даній справі, залишено судом без розгляду на підставі заяви кредитора, судом встановлено, що матеріали справи, станом на дату судового засідання, не містять обґрунтованих та документально підтверджених кредиторських вимог до боржника - ОСОБА_1 .
Також, в даному випадку, судом враховано інформацію Державної прикордонної служби України, надану в листі від 05.04.2021 р. № 91-12131/0/15-21, відповідно до якої боржник та члени її сім'ї перетинали кордон, зокрема 2019 році: Київ - Будапешт, Будапешт - Київ; Київ - ОСОБА_6 , Шарм Ель Шейх - Київ; 2019-2020 р.: Київ - Копенгаген, Копенгаген - Київ; а також в 2021 році боржник та ОСОБА_7 перетинали кордон: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Разом із тим, вищенаведені обставини, не можуть свідчити про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 .
Відповідно до положень, закріплених п. 8 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо: господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника.
Частиною другою статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справі про банкрутство може бути закрито у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 5 і 7 частини першої цієї статті, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство (до та після визнання боржника банкрутом), у випадках, передбачених пунктами 3, 4, 8 і 9 частини першої цієї статті, - лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому пунктом 6 частини першої цієї статті, - лише після визнання боржника банкрутом.
Про закриття провадження у справі про банкрутство постановляється ухвала (частина третя статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства).
З огляду на вищевказане, з урахуванням того, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів наявності станом на сьогодні прострочених грошових зобов'язань у боржника, а відтак, - ознак неспроможності останнього, також з урахуванням вищевказаних відомостей, наданих Державною прикордонною службою України щодо перетинання боржником та членами її сім'ї кордону, що можуть свідчити про відсутність ознак неплатоспроможності боржника, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, визначених положеннями п. 8 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства для закриття провадження у даній справі, у зв'язку із не встановленням ознак неплатоспроможності боржника - ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 234, 236 Господарського процесуального кодексу України та Кодексом України з процедур банкрутства, суд
ухвалив:
1. Кредиторські вимоги гр. ОСОБА_3 на суму 18154565,00 грн. відхилити.
2. Кредиторські вимоги гр. ОСОБА_2 на суму 2794920,00 грн. відхилити.
3. Кредиторську заяву гр. ОСОБА_4 на суму 1568262,22 грн. залишити без розгляду.
4. Клопотання гр. ОСОБА_4 від 31.05.2021 р. б/н про повернення судового збору залишити без задоволення.
5. Клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. від 19.03.2021 р. № 911/110/21-23, від 07.05.2021 р. № 911/110/21-26, від 01.06.2021 р. № 911/110/21-31 про виплату основної винагороди задовольнити частково.
6. Здійснити сплату основної винагороди арбітражному керуючому Винниченку Юрію Валентиновичу (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 24.07.2013 р. № 1658; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ; рахунок: НОМЕР_3 , відкритий в ПАТ "КБ "Приватбанк", МФО 305299) за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 за період з 27.01.2021 р. по 27.04.2021 р. у розмірі 34050 (тридцять чотири тисячі п'ятдесят) гривень 00 копійок з депозитного рахунку господарського суду Київської області за рахунок коштів, авансованих боржником - ОСОБА_1 .
7. В іншій частині клопотання арбітражного керуючого Винниченка Ю.В. від 19.03.2021 р. № 911/110/21-23, від 07.05.2021 р. № 911/110/21-26, від 01.06.2021 р. № 911/110/21-31 про виплату основної винагороди залишити без задоволення.
8. Провадження у справі № 911/110/21 про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) закрити.
9. Повноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника - фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Винниченка Юрія Валентиновича припинити.
10. Припинити дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Київської області від 27.01.2021 р. у справі № 911/110/21.
Примірники даної ухвали надіслати: боржнику, арбітражному керуючому Винниченку Ю.В., контролюючому органу, визначеному Податковим кодексом України, органу державної виконавчої служби за місцем проживання боржника, державному органу з питань банкрутства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 16.06.2021 р.
Суддя А.В. Лопатін