вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/230/21
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи
За позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеро Ресторантс”
За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
про стягнення 1 452 764,38 грн.
Представники сторін:
від позивача: Приходько Я.М.;
від відповідача: Гаврин Д.В.;
від третьої особи:не з'явився;
Державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеро Ресторантс” про стягнення 1 452 764,38 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем, як орендарем, умов договору індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 1612 від 31.07.2014, в частині здійснення оплати. У зв'язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 1 105 465,47 грн. основного боргу, 68 911,23 грн. пені, 25 818,60 грн. інфляційних втрат, 20 421,33 грн. 3% річних та 232 147,75 грн. штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/230/21 від 25.01.2021 позовну заяву Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” залишено без руху.
01.02.2021 від заявника надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 25.01.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.02.2021 відкрито провадження у справі № 911/230/21; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, а також, призначено підготовче засідання на 18.03.2021.
17.02.2021 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.
04.03.2021 від представника відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву.
12.03.2021 від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив.
18.03.2021 представником відповідача подано клопотання про долучення до матеріалів справи документи.
18.03.2021 представником третьої особи подано пояснення по справі.
В судове засідання 18.03.2021 з'явились всі учасники судового процесу.
Суд розглянув та прийняв в судовому засіданні 18.03.2021 заяву Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” про зменшення розміру позовних вимог, про що винесено ухвалу суду від 18.03.2021, в якій судом повернуто позивачу сплачений судовий збір у розмірі 19 275,06 грн.
В судовому засіданні 18.03.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 08.04.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
01.04.2021 від відповідача до суду надійшли пояснення по суті справи, відповідно до змісту яких вбачається, що позивачем 10.03.2021 здійснено зарахування грошових коштів (переплати) у сумі 147 584,37 грн., які були сплачені відповідачем раніше, в рахунок погашення заборгованості за оренду за березень 2020 року у сумі 110 551,70 грн. та за червень 2020 року у сумі 37 032,67 грн.
В судове засідання 08.04.2021 з'явились всі учасники судового процесу.
08.04.2021 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
В судове засідання 13.05.2021 з'явився представник позивача. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
13.05.2021 в судовому засіданні, з огляду на неявку представників відповідача та третьої особи, судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 27.05.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача та третьої особи про дату та час наступного судового засідання, судом складено та направлено на адреси останніх ухвалу-повідомлення від 17.05.2021.
27.05.2021 в судове засідання з'явились представник позивача та відповідача. Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 27.05.2021 представник позивача підтвердив факт здійснення 16.03.2021 Державним підприємством “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” зарахування грошових коштів (переплати) у сумі 147 584,37 грн., які були сплачені відповідачем раніше, в рахунок погашення заборгованості останнього за оренду за березень 2020 року у сумі 110 551,70 грн. та за червень 2020 року у сумі 37 032,67 грн.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд встановив відсутність предмету спору по даній справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 147 584,37 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до ч. 3-4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Отже, господарський суд вирішив закрити провадження у справі № 911/230/21 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині суми основного боргу у розмірі 147 584,37 грн.
Також, в судовому засіданні 27.05.2021, представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги, з урахуванням закриття провадження у справі в частині основного боргу, підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю, з посиланням на наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як споживачем, умов договору оренди № 612 від 31.07.2014 в частині здійснення оплати за оренду балансоутримувачу. У зв'язку із цим, позивач просить стягнути з відповідача 9 653,04 грн. пені, 3 427,01 грн. 3% річних та 7 095,98 грн. інфляційних втрат.
В свою чергу, представник відповідача у судовому засіданні 27.05.2021 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти позовних вимог заперечує, посилаючись на п. 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” від 11.03.2020 № 211, відповідно до якого на усій території України з 12 березня по 03.04.2020 установлено карантин, який згідно постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641 було продовжено, при цьому згідно пп. 8 п. 2 постанови № 211 з 17.03.2020 по 22.05.2020 запроваджено заборону роботи суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів. Водночас, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України “Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” від 14.03.2020 № 287-р, з 17.03.2020 тимчасово закрито пункти пропуску через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення, в тому числі в МА “Бориспіль”. При цьому, роботу пунктів пропуску через державний кордон відновлено після втрати чинності розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.03.2020 № 287-р.
Наразі, з приводу неявки третьої особи суд зазначає наступне.
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 27.05.2021.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 27.05.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
31.07.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Росінтер Аеро Україна” (на даний час - Товариство з обмеженою відповідальністю “Аеро Ресторантс”) (орендар - відповідач)) укладено договір оренди № 1612 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - договір).
Відповідно до п. п. 1.1 та 1.2 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно, а саме: приміщення № 3.4.10 та частина приміщення № 3.2.60 на 3-му поверсі пасажирського терміналу “D”, загальною площею 350,0 кв.м. (далі - майно), розміщене за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Бориспіль-7 на 3-му поверсі термінального комплексу “D” (інв. № 47578), загальною площею 107 850,5 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 170023532208, реєстраційний номер в єдиному реєстрі об'єктів державної власності - 20572069.1435.НЛТНПД1884), шо перебуває на балансі державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі - балансоутримувач, позивач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на “30” квітня 2014 року і становить 14 963 708,00 грн., без ПДВ. Майно передається в оренду з метою використання за цільовим призначенням, для розміщення та експлуатації ресторану без нічного режиму роботи.
Згідно з п. 2.4 договору, обов'язок щодо складання акта приймання-передавання майна покладається на орендаря. З моменту підписання сторонами акту приймання-передавання майна починається обчислення строку договору та перебіг строку оренди.
Судом встановлено, що на виконання умов договору, на підставі акту приймання-передавання орендованого майна, 06.02.2015 орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення № 3.4.10 та частину приміщень № 3.2.60 на 3-му поверсі пасажирського терміналу “D”, загальною площею 350,0 кв.м., що перебувають на балансі Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”, що підтверджується тристороннім актом приймання-передачі орендованого майна від 06.02.2015 (копія акта наявна у матеріалах справи).
Умовами п.п. 3.1.1 та п. 3.6 договору визначено, що орендна плата сплачується щомісяця» не пізніше 15 числа звітного місяця. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Згідно з п. 10.1 договору, цей договір укладено строком на 10 (десять) років, що діє з 31 липня 2014 року до 30 липня 2024 року включно.
Одночасно, 16.01.2021, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аеро Ресторантс”) (орендар - відповідач) укладено додатковий договір до договору оренди № 1612 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі - додатковий договір).
Умовами п. 1 додаткового договору сторони домовились, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 року № 611 «Деякі питання сплати орендної плази за державне майно під час дії карантину» (надалі - Постанова), з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року № 641 «Про встановлення карантину ти запровадження посилених протиепідемічних заходів иа території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 року № 760 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», сторони погодились, що нарахування орендної плати за користування майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, здійснюється у розмірі 25 відсотків суми нарахованої орендної плати, згідно з додатком 3 до Постанови. Сторони встановили, що в порядку, передбаченому п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України № 435-1V від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями) умови п. 1 Додаткового договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладення, а саме на періоди з 12.03.2020 року по 17.03.2020 року включно; та починаючи з 15.06.2020 року.
Відповідно до п. 2 додаткового договору, враховуючи інформацію від Окремого контрольно-пропускного пункту “Київ” Державної прикордонної служби України (лист від 06.01.2021 року № 23/128), в зв'язку із тимчасовим закриттям пунктів пропуску через державний кордон України для міжнародного пасажирського сполучення, зупиненням діяльності міжнародного пункту пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення “Бориспіль”, обмеженням доступу до термінального комплексу (пасижирський термінал) “D”, неможливістю потрапляння па територію пункту пропуску “Бориспіль” та неможливістю користування орендованим майном через обставини, які знаходяться поза волею орендаря (не належать до його прав чи обов'язків згідно договору) та орендодавця, керуючись п. 6 ст. 762 та п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), Закону України від 04.12.2020 року № 1071-ІХ “Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з мстою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та п. 3.12 Договору - на період часу, починаючи з 18.03.2020 року по 14.06.2020 року включно, протягом якого майно не могло використовуватись орендарем за цільовим призначенням згідно договору через обставини, за які орендар, орендодавець та орендодавець не відповідають, зупинити виконання сторонами умови договору, передбачених пунктами 3.6, 5.3, 8.4 договору. Сторони встановили, що в порядку, передбаченому п. 3 ст. 631 ЦК України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), умови п. 2 Додаткового договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до його укладання, а саме: з 18.03.2020 року по 14.06.2020 року включно.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір оренди № 1612 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 31.07.2014 та додатковий договір від до договору оренди від 16.01.2021, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача, відповідача та третьої особи взаємних цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору, за період з березня 2020 року по червень 2020 року включно було виставлено відповідачу рахунки-фактури та акти приймання-здачі виконаних послуг, на загальну суму 2 653 117,12, з яких сплати на користь позивача підлягало 1 105 465,47 грн. (копії містяться у матеріалах справи).
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не було здійснено оплати за надані послуги.
Одночасно, судом встановлено, що відповідач, листами вих. № 10/18-04-20 від 07.04.2020, вих. № 10/19-04-20 від 13.04.2020 та вих. № 10/40-05-20 від 08.05.2020 зазначив щодо неможливості використання орендованого майна та просив позивача не здійснювати нарахування орендної плати, починаючи з 17.03.2020.
Крім того, відповідач, листами вих. № 10/26-04-20 від 15.04.2020, вих. № 10/50-05-20 від 13.05.2020, вих. № 10/79-06-20 від 16.06.2020 та вих. № 10/92-07-20 від 15.07.2020, повідомив позивача про відмову від підписання Актів приймання-здачі наданих послуг за березень - червень 2020 року включно. Відмову від підписання Актів Товариство мотивувало тим, що починаючи з 17.03.2020 та по травень 2020 року існували обставини, що унеможливлювали використання Товариством орендованого приміщення, а саме: у відповідності до пп. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 22 травня 2020 року запроваджено заборону роботи суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів; на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України “Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 287-р від 14.03.2020, з 17.03.2020 закрито пункт пропуску через державний кордон для міжнародного пасажирського повітряного сполучення в МА “Бориспіль”; з 17.03.2020 доступ до пасажирського терміналу "D" за адресою: 08307, Київська обл., м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт “Бориспіль” обмежено Балансоутримувачем. Вказані обставини свідчать про те, що орендар не міг фактично використовувати орендоване майно у вказаний майном.
У зв'язку з наведеним вище, відповідач повідомив позивача про відмову від підписання Актів та просив провести перерахунок відображених у Актах наданих послуг за березень-червень 2020 року.
В той же час, вже після звернення позивачем до суду із даним позовом, з урахуванням підписаного між сторонами 16.01.2021 додаткового договору, позивачем було здійснено коригування рахунків-фактур за період з березня 2020 року по червень 2020 року включно, за результатом чого, залишок суми основного боргу за оренду майна відповідача перед позивачем становив 147 584,37, а саме: за березень 2020 року - 110 551,70 грн. та за червень 2020 року - 37 032,67 грн.
Наряду із цим, матеріали справи містять копію листа позивача, направленого відповідачу, вих. № 03-22-24 від 16.03.2021, зі змісту якого вбачається, що у зв'язку із здійсненням корегування здійснених відповідачем оплат, з урахуванням додаткових договорів до договорів оренди, у відповідача з'явилася переплата, частину з якої позивачем, на підставі листа відповідача вих. № 201-03-21 від 10.03.2021, зараховано в рахунок оплати орендної плати за березень 2020 року у розмірі 110 551,70 грн. та за червень 2020 року - 37 032,67 грн.
Враховуючи вищенаведене, господарський суд, у судовому засіданні 27.05.2021 встановив відсутність предмету спору по даній справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 147 584,37 грн., у зв'язку із чим закрив провадження у справі № 911/230/21 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині суми основного боргу у розмірі 147 584,37 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Враховуючи дату здійснення оплати заборгованості з оренди (зарахування наявної передоплати відповідача), а саме: 10.03.2021, а також, останній день оплати з оренди за березень 2020 року - 15.04.2020 та за червень 2020 року - 15.07.2020 року , господарський суд зазначає, що відповідачем виконано своє грошове зобов'язання із простроченням строку, погодженого сторонами.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.7 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Позивач, за прострочення строків оплати наданих послуг, керуючись п. 3.7 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 9 653,04 грн.
Здійснивши перерахунок пені, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 3 427,01 грн. та інфляційні втрати у розмірі 7 095,98 грн.
Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням дат прострочення платежів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З урахуванням розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 270,00 грн., а також, у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині суми основного боргу, суд повертає позивачу сплачений судовий збір у розмірі 246,41 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі № 911/230/21 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині суми основного боргу у розмірі 147 584,37 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аеро Ресторантс” (місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Завокзальна, 1; код ЄДРПОУ 37222400) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (місцезнаходження: 08301, Київська обл.,м. Бориспіль-7; код ЄДРПОУ 37222400) 9 653,04 грн. нарахованої пені, 3 427,01 грн. 3 % річних, 7 095,98 грн. інфляційних втрат та 2 270,00 грн. судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5.Повернути Державному підприємству “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (місцезнаходження: 08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7; код ЄДРПОУ 20572069) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 246,41 грн. сплачений на підставі платіжного доручення № 314 від 15.01.2021.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко