ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/2997/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКІОНА і Ко" (04075, м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, 88, код ЄДРПОУ 32979565)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44, код ЄДРПОУ 36469918)
про стягнення 119 222,52 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛКІОНА і Ко» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НРП» про стягнення заборгованості у розмірі 119 222,52 грн, з яких 64 032,34 грн основного боргу, 40 718,77 грн пені, 10 065,95 грн інфляційних втрат та 4 668,22 грн трьох відсотків річних за договором підряду № 31/08-01 від 28.09.2017.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.03.2021 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.
19.03.2021 від позивача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.04.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що здійснював оплату відповідно до умов договору, поетапно. Також відповідач зазначає, що в другій половині грудня 2017 року (перед закінченням останніх етапів робіт) представник відповідача при візуальному огляді виконаних робіт виявив, що роботи виконані неякісно, зокрема, плитка відійшла від поверхні підлоги, що взагалі робило неможливим її використання як покриття підлоги. Відповідач зазначає, що звернувся до позивача з вимогою про усунення недоліків, необхідно було повністю перекривати підлогу, а оплачені відповідачем матеріали були вже непридатні для повторного використанння. У свою чергу позивач відмовився переробляти неякісну роботу, зауваження відповідача ігнорував. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що строк позовної давності почав свій перебіг з моменту, коли позивач не отримав остаточну оплату за договором підряду, яка мала бути здійснена протягом 3 днів із дати укладення акту здачі-приймання робіт, який був датованим 30.12.2017 + 3 дні, тобто 03 січня 2018 року. Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише на початку березня 2021 року. Майже після спливу двох місяців, коли закінчився строк позовної давності.
14.04.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що оскільки на підтвердження обставин, на які відповідач посилається як на підстави нездійснення остаточного розрахунку з позивачем, відповідачем не надано взагалі ніяких доказів, то такі обставини не можна вважати обґрунтованими, і взагалі їх існування ставиться під сумнів. Позивач також зазначає, що відповідач помилково вважає, що строк позовної давності почав свій перебіг з моменту, коли позивач не отримав остаточну оплату за договором підряду, яка мала бути здійснена протягом 3 днів із дати укладення акту здачі-приймання робіт, який був датований 30.12.2017 року + 3 дні, тобто 03 січня 2018 року, оскільки порядок грошових розрахунків та здачі-приймання виконаних робіт погоджений сторонами у розділах 3 та 5 договору підряду № 31/08-01 від 28.09.2017 року. Позивач зазначає, що враховуючи отримання відповідачем 13.08.2018 року Актів здачі-приймання виконаних робіт, то ТОВ «НРП» зобов'язано було по 16.08.2018 року включно направити позивачу підписаний зі свого боку Акт або вмотивовану відмову від прийняття цих робіт. Оскільки 16.08.2018 року позивачем не було отримано ані підписаного відповідачем Акту, ані вмотивованої відмови від прийняття робіт, то робота вважається прийнятою без зауважень і підлягає оплаті.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
28.09.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛКІОНА і Ко» (далі - позивач, підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НРП» (далі - відповідач, замовник) було укладено договір підряду № 31/08-01, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати на користь замовника комплекс робіт з влаштування промислових підлог в приміщенні замовника за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 21, нежитлові приміщення № 1-3, 17, 18, 39-44, 46-49, 51, групи приміщень № 127 в літері «А», замовник відповідно до вищевказаного договору зобов'язується прийняти і оплатити вказані підрядні роботи (п 1.1. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору роботи, передбачені цим договором виконуються з матеріалів підрядника, відповідно до регламентів виконання певного типу робіт, які затверджені як додатки до даного договору та є невід'ємною частиною даного договору.
Регламент робіт по типах сторони взаємно визначили у додатку № 2 до договору підряду № 31/08-01 від 28.09.2017.
Згідно з п. 2.1. договору підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт по цьому договору протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання авансу, перерахованого замовником на поточний рахунок підрядника, та підписання акту приймання приміщень для виконання робіт.
Відповідно до п. 2.3. договору термін здачі робіт для кожного типу визначається окремо, в залежності від готовності приміщень (приміщення вільні від суміжників), за договором - протягом 3-14 робочих днів, в залежності від етапу, з моменту перерахування авансу за тип робіт, що необхідно виконати.
Згідно з п. 3.1. договірна загальна вартість робіт, доручених до виконання підряднику, складає 599 648,63 грн, крім того ПДВ 20% - 119 929,73 грн, разом за договором: 719 578,35 грн.
Перелік та вартість типів робіт з облаштування підлог наведений у додатку №1, що є невід'ємною частиною договору (п.3.2. договору).
Відповідно до п. 3.3. договору замовник перераховує підряднику попередню оплату, за тип робіт, необхідний до виконання, в розмірі 100% вартості матеріалів та 50% вартості робіт, протягом 3 днів з дати підписання сторонами цього договору та акту готовності приміщення для виконання, даного типу робіт.
Згідно з п. 3.4. договору аванс використовується підрядником для придбання матеріалів та інших витрат (транспорт, оренди обладнання та ін.), необхідних для виконання робіт даного типу підлог.
Остаточна оплата робіт кожного типу, що становить 50% вартості безпосередньо робіт повинна бути перерахована протягом 3 (трьох) банківських днів з дня підписання Акту здачі- приймання робіт за даним етапом (п.3.5. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору по завершенню кожного етапу робіт, підрядник надає замовнику Акт здачі - приймання виконаних робіт. Акти надсилаються на поштову та електронну адресу, вказану в реквізитах сторін.
Замовник протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання Акту здачі - приймання виконаних робіт зобов'язаний направити підряднику підписаний Акт чи мотивовану відмову від приймання робіт, інакше робота вважається виконаною і підлягає оплаті (п. 5.2. договору).
Згідно з п. 5.3. договору у разі мотивованої відмови замовника, сторонами складається двосторонній Акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів їх виконання.
Відповідно до п.6.3. договору замовник за несвоєчасну оплату робіт оплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.
Згідно з п.7.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками уповноважених представників обох сторін і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.
Позивач у позовній заяві зазначає, що останній неодноразово направляв на електронну пошту та на поштову адресу відповідача (замовника) акти виконаних робіт, а саме:
- акт фактично виконаних робіт на 30.10.2017 на суму 138 846,16 грн;
- акт фактично виконаних додаткових робіт на 30.10.2017 на суму 38 459,67 грн;
- акт фактично виконаних додаткових робіт на 30.11.2017 на суму 27 269,43 грн;
- акт фактично виконаних додаткових робіт на 15.12.2017 на суму 17 244,00 грн;
- акт фактично виконаних робіт на 30.12.2017 р. на суму 448 366,77 грн.
Однак, за твердженнями позивача, відповідач в передбачений п. 5.2. договору підряду строк не повернув позивачу ані підписаних актів, ані вмотивованої відмови від прийняття роботи та підписання актів.
28.07.2018 підрядник вкотре пред'явив виконані роботи до прийняття замовнику і повторно направив на поштову адресу відповідача акти виконаних робіт (від 30.10.2017, від 30.10.2017 (додаткові роботи), від 30.11.2017 (додаткові роботи), від 15.12.2017 (додаткові роботи) та від 30.12.2017). Докази направлення містяться в матеріалах справи.
Зазначене поштове відправлення було вручене відповідачу за довіреністю 13.08.2018 о 17 год. 46 хв., що підтверджується бланком відстеження вищевказаного поштового повідомлення.
Позивач у позовній заяві зазначає, що залишок заборгованості за вказаним договором підряду складає 64 032,36 грн.
З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв'язку з чим має сплатити 3% річних у розмірі 4 668,22 грн, пені у розмірі 40 718,77 грн та збитки від інфляції у розмірі 10 065,95 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст. 837-864 ЦК України.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ст. 837 ЦК України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 882 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. З цього положення випливає, що законодавець поклав активний обов'язок щодо прийняття робіт саме на замовника, а підрядник при цьому звільняється від відповідальності за прострочення в здачі робіт, яке виникле з причин, що залежать від замовника.
Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Відповідно до п. 5.1. договору по завершенню кожного етапу робіт, підрядник надає замовнику Акт здачі - приймання виконаних робіт. Акти надсилаються на поштову та електронну адресу, вказану в реквізитах сторін.
Замовник протягом 3 (трьох) календарних днів з дня отримання Акту здачі - приймання виконаних робіт зобов'язаний направити підряднику підписаний Акт чи мотивовану відмову від приймання робіт, інакше робота вважається виконаною і підлягає оплаті (п. 5.2. договору).
На підтвердження направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛКІОНА і Ко" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" вищевказаних актів виконаних робіт позивачем до матеріалів позовної заяви долучено опис вкладення у поштове відправлення № 040750066204 від 28.07.2018 року та фіскальний чек від 28.07.2018 року на поштове відправлення № 040750066204.
Практика застосування статей 853, 882 ЦК України дотримується тієї позиції, що підрядник, здійснивши усі залежні від нього дії для пред'явлення виконаних робіт до приймання замовнику (зокрема, склавши акт, направивши замовнику проекти актів приймання виконаних робіт), у разі ухилення замовника від приймання (у тому числі від підписання актів приймання) має право звернутись до суду з позовом про стягнення суми заборгованості відповідно до вартості виконаних робіт (зокрема, відповідно до суми, вказаної в акті, від підписання якого замовник ухиляється).
У даному випадку роботи були виконані позивачем належним чином і своєчасно, були пред'явлені підрядником до прийняття шляхом направлення проектів актів прийняття виконаних робіт, але відповідач в порушення вимог ст. ст. 853, 882 ЦК України, безпідставно відмовився від прийняття робіт (зокрема, шляхом ухилення від підписання отриманих актів прийняття виконаних робіт), при цьому своєчасно не заявивши про їх недоліки.
Судом встановлено, що загальна сума виконаних робіт за договором підряду № 31/08-01 від 28.09.2017 складає 670 186,03 грн. Незважаючи на не підписання актів чи складання вмотивованої відмови від прийняття робіт відповідач оплатив частину суми за виконані підрядні роботи.
Так, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "НРП" проводилась оплата за договором підряду № 31/08-01 від 28.09.2017, а саме:
- 29.09.2017 року на суму 244 148,10 грн;
- 20.10.2017 року на суму 50 000,00 грн;
- 07.11.2017 року на суму 50 000,00 грн;
- 07.11.2017 року на суму 60 000,00 грн;
- 17.11.2017 року на суму 184 761,59 грн;
- 12.12.2017 року на суму 17 244,00 грн.
Таким чином за договором підряду № 31/08-01 від 28.09.2017 здійснено оплати відповідачем на користь позивача на загальну суму 606 153,69 грн.
Отже, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 64 032,36 грн.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір підряду №31/08-01 від 28.09.2017, проте, відповідач за виконані роботи розрахувався частково, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" наявна заборгованість перед позивачем в розмірі 64 032,36 грн, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому відповідач, обґрунтовуючи нездійснення ним остаточного розрахунку з підрядником зазначає, що представник відповідача при візуальному огляді виконаних робіт виявив, що роботи виконані неякісно; відповідач звернувся до позивача з вимогою про усунення недоліків; відповідач мав винаймати іншого підрядника та закуповувати новий матеріал.
Дані твердження відповідача суд визнає не обґрунтованими, оскільки на підтвердження обставин, на які відповідач посилається як на підстави нездійснення остаточного розрахунку з позивачем, відповідачем не надано жодних доказів.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В силу не доведення відповідачем вищевказаних обставин належними доказами, суд позбавлений можливості встановити та дослідити такі обставини.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування загальної позовної давності в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 64 032,36 грн, суд зауважує наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як встановлено судом вище, відповідач отримав Акти приймання-передачі виконаних робіт 13.08.2018 року. У своєму відзиві відповідач не спростував зазначений факт і не вказав про свою незгоду із зазначеною обставиною.
Враховуючи отримання відповідачем 13.08.2018 року Актів здачі-приймання виконаних робіт, то у відповідності до п.5.2. договору останній зобов'язаний був по 16.08.2018 року включно направити позивачу підписаний зі свого боку Акт або вмотивовану відмову від прийняття цих робіт.
Відповідно до п. 3.5. договору остаточна оплата робіт повинна бути перерахована протягом 3 банківських днів з дня підписання Акту здачі-приймання робіт.
Враховуючи фактичні обставини справи, зокрема, направлення 28.07.2018 всіх актів за всіма етапами, підписаних з боку підрядника, остаточна оплата мала бути здійснена не пізніше 21.08.2018 року (16.08.2018 + 3 банківські дні).
Таким чином, саме 21.08.2018 року позивач, не отримавши ані остаточної оплати за виконані ним роботи, ані вмотивованої відмови відповідача від прийняття робіт, довідався про порушення свого права на отримання остаточної оплати і саме з цієї дати починається відлік трирічного строку позовної давності. Строк трирічної позовної давності спливає 22.08.2021 року.
З позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛКІОНА і Ко" звернулось у лютому 2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 4 668,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 10 065,95 грн за прострочення сплати вартості виконаних робіт.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що міститься в позовній заяві, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично правильним.
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме у розмірі 4 668,22 грн та 10 065,95 грн відповідно.
Разом з тим відповідачем заявлено клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення пені.
У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).
Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15.
Як вбачається з поданого позивачем розрахунку, прострочення відповідача та нарахування пені розпочалось з 22.08.2018 по 25.01.2021, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 25.02.2021 (штамп поштового відділення), тому суд вважає, що позивач пропустив строк спеціальної позовної давності, встановлений законом для стягнення пені.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, для заявлених позивачем вимог про стягнення пені сплив, а судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, то за таких обставин підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 40 718,77 грн відсутні.
Обставин які б зупиняли або переривали строк позовної давності, а також поважність причин його пропуску, судом встановлено не було.
Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені в розмірі 40 718,77 грн, відповідно така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача суму основного боргу в розмірі 64 032,36 грн, 3% у розмірі 4 668,22 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 065,95 грн.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НРП" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44, код ЄДРПОУ 36469918) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛКІОНА і Ко" (04075, м. Київ, вул. Миколи Юнкерова, 88, код ЄДРПОУ 32979565) суму основного боргу у розмірі 64 032 (шістдесят чотири тисячі тридцять дві) грн 36 коп., 3% річних в розмірі 4 668 (чотири тисячі шістсот шістдесят вісім) грн 22 коп., інфляційні втрати у розмірі 10 065 (десять тисяч шістдесят п'ять) грн 95 коп. та витрати на сплату судового збору у розмірі 1 496 (одна тисяча чотириста дев'яносто шість) 42 коп.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.06.2021
Суддя І.О. Андреїшина