ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2021Справа № 910/3824/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємства "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ"
про стягнення 57388,05 грн
за участю представників:
від позивача: Котягін А.С.
від відповідача: не з'явився
Приватне підприємство "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ" про стягнення 57388,05 грн заборгованості, з яких: 48637,70 грн - основного боргу, 3597,61 грн - 3% річних, 5152,74 грн - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №111218/1 від 11.12.2018.
13.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.03.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3824/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 призначено судове засідання у справі №910/3824/21 на 03.06.2021.
02.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 03.06.2021 відкладено судове засідання на 10.06.2021.
08.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі.
У судове засідання 10.06.2021 з розгляду справи по суті представник відповідача повторно не з'явився. Письмового відзиву на позов відповідач не подав. Про розгляд справи відповідач був повідомлений ухвалами суду від 18.03.2021, від 18.05.2021 та від 03.06.2021.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду від 18.03.2021 та від 18.05.2021 повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку.
Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.
Також згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
Присутній у судовому засіданні 10.06.2021 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позов задовольнити.
У судовому засіданні 10.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
11.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕВАР ТРЕЙД" (продавець), змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ", та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК" (покупець), змінено найменування на Приватне підприємство "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК", укладений договір поставки № 111218/1 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар на умовах, в кількостях та за ціною (вартістю), що наводяться в рахунку-фактурі, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємною частиною договору (додатки) та остаточно узгоджуються сторонами на кожну окрему партію Товару.
Відповідно до пп.2.1.1. п.2.1. договору передача товару здійснюється продавцем протягом 3-х робочих днів в разі наявності товару на складі продавця або протягом 21 банківського дня в разі імпортування товару, з моменту виконання покупцем вимог п. 3.2 договору. Передача товару у власність покупця здійснюється продавцем на умовах ЕХW- склад продавця. У такому разі факт передачі товару покупцеві оформлюється сторонами шляхом підписання видаткової накладної, яка підписується обома сторонами у момент передачі-приймання товару. Покупець несе ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження або знищення товару з моменту підписання обома сторонами видаткової накладної. Товар доставляється (перевозиться) зі складу продавця до складу покупця силами та засобами покупця.
Згідно із п.3.1. договору загальна ціна (вартість) товару за цим договором визначається у рахунку-фактурі. Оплата ціни (вартості) товару здійснюється покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця.
Пунктом 3.2. договору оплата вартості (ціни) товару здійснюється покупцем на умовах 70% попередньої оплати, протягом 2-х (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату, та 30% з моменту готовності до відвантаження товару на склад покупця.
Відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру № 67 від 06.12.2018 на оплату товару (форсунка Cаterpillar) на суму 103637,70 грн.
Позивач на підставі рахунка-фактури № 67 від 06.12.2018 сплатив на користь відповідача 103637,70 грн, а саме: 11.12.2018 на суму 83637,70 грн згідно із платіжним дорученням №1608 від 11.12.2018 на суму та 13.12.2018 на суму 20000,00 грн, що підтверджується звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку № НОМЕР_1 позивача з 13.12.2018 по 13.12.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем здійснено поставку товару згідно із видатковою накладною №6 від 15.01.2019. Однак, оскільки поставлений відповідачем товар не відповідав вимогам щодо товару, позивач згідно із накладною на повернення №1 від 20.03.2019 повернув відповідачу товару на суму 103637,70 грн.
Відповідачем здійснено часткове повернення позивачу сплачених останнім коштів у сумі 45000,00 грн.
11.11.2019 позивач звернувся до відповідача із вимогою вих.№08112019 від 08.11.2019, в якій посилаючись на ст. 678, 712 ЦК України, вимагав від відповідача повернути залишок сплачених грошових коштів у сумі 58637,70 грн.
28.11.2019 відповідачем здійснено повернення позивачу коштів у сумі 10000,00 грн.
27.07.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою вих.№21 від 27.07.2020, в якій вимагав від відповідача повернути залишок сплачених грошових коштів у сумі 48637,70 грн.
Також 24.02.2021 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ" із вимогою від 24.02.2021 про повернення грошових коштів у сумі 48637,70 грн.
Оскільки відповідач вимоги позивача не виконав, оплати за товару у повному обсязі не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ" заборгованості у сумі 48637,70 грн, а також нарахованих, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання 3% річних та інфляційних втрат у сумі 5152,74 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як встановлено судом, позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором (п.3.1.,3.2.) поставки №111218/1 від 11.12.2018 згідно із виставленого відповідачем рахунка-фактури № 67 від 06.12.2018 сплатив на користь відповідача 103637,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1608 від 11.12.2018 та звітом про дебетові і кредитові операції по рахунку № НОМЕР_1 позивача з 13.12.2018 по 13.12.2018.
Статтею 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно із матеріалів справи за видатковою накладною №6 від 15.01.2019 відповідач поставив відповідачу товар (форсунка Cаterpillar) на суму 103637,70 грн.
Відповідно до ч.1,2 ст.673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оскільки поставлений відповідачем товар не відповідав вимогам щодо товару, з огляду на виявлення ознак фактичного використання товару, позивач повернув відповідачу поставлений за видатковою накладною №6 від 15.01.2019 товар. Зазначені обставини відповідачем не спростовані.
Як підтверджено наданою позивачем у матеріали справи накладною на повернення №1 від 20.03.2019 позивач повернув відповідачу товар (форсунка Cаterpillar) на суму 103637,70 грн.
Відповідно до ч.1 ст.678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
Частиною другою статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як підтверджено наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №281 від 08.04.2019, №351 від 29.05.2019, №372 від 10.06.2019, №454 від 02.08.2019, випискою з рахунку від 11.11.2019 відповідач частково повернув позивачу сплачені останнім кошти у сумі 55000,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Так, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із вимогами вих.№08112019 від 08.11.2019, вих.№21 від 27.07.2020, в яких вимагав від відповідача повернути залишок сплачених грошових коштів.
Вимога вих.№08112019 від 08.11.2019 про повернення коштів отримана відповідачем 16.11.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Залишок неповернутих відповідачем позивачу коштів, сплачених останнім як оплата за товар становить 48637,70 грн.
Матеріали справи не містять доказів повернення позивачу коштів у сумі 48637,70 грн.
При цьому судом враховано, що умовами договору сторонами погоджено порядок заміни товару неналежної якості (розділ 6), однак згідно із досягнутої між сторонами домовленості позивач повернув відповідачу поставлений товар, а відповідач здійснював повернення сплачених за товар коштів.
За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
При цьому суд зазначає, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідач не спростував наведених позивачем у позові обставин. Доказів повернення грошових коштів у сумі 48637,70 грн відповідачем не надано.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
З огляду на вище встановлені судом обставини, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у сумі 48637,70 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 48637,70 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних 3597,61 грн та інфляційних втрат у сумі 5152,74 грн, то суд зазначає наступне.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на правову природу правовідносин сторін суд дійшов висновку, що у даному випадку наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів частини другої статті 625 ЦК України.
Позивач здійснює нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період з 23.01.2019 по 13.01.2021. Однак, з урахуванням приписів ч.2 ст.530 ЦК України, оскільки вимога вих.№08112019 від 08.11.2019 про повернення грошових коштів отримана відповідачем 16.11.2019, то у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму оплати за товар у строк до 25.11.2019. Таким чином нарахування 3 % річних та інфляційних втрат слід здійснювати з 26.11.2019 на суму 48637,70 грн.
Водночас, суд зазначає, що вимог про повернення сплачених за товар коштів, направлених відповідачу до листопада 2019 року позивач у матеріали справи не надав.
При цьому в ухвалі від 18.05.2021 судом зазначено про надання позивачем листів №1 від 19.02.2019, №1 від 20.03.2019, посилання на які міститься у платіжних дорученнях №281 від 08.04.2019, №351 від 29.05.2019, №372 від 10.06.2019, №454 від 02.08.2019, виписці від 11.11.2019 та вимоги від 23.01.2019, доказів направлення відповідачу вимоги від 23.01.2019. Однак, вказаних вище листів та вимоги позивач суду не надав.
У відповідності до ч.4 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням наведеного вище, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат слід здійснювати з 26.11.2019 на суму 48637,70 грн.
Разом з тим, при нарахуванні інфляційних втрат судом враховано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Враховуючи вище викладене, за перерахунком суду сума 3% річних становить 1655,01 грн та інфляційних втрат - 2326,02 грн, а тому позовні вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного підприємства "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК".
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: договір №14/12/20 про надання правничої допомоги від 14.12.2020, укладений між позивачем та адвокатом Котягіним А.С., акт прийняття-передачі наданих послуг від 31.03.2021, платіжне доручення №4823 від 17.12.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3800/10.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/3824/21.
Відповідачем заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не надано.
Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 грн.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 5501,36 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО МАТЕРІАЛ" (04116, місто Київ, вул. Гаврилишина Богдана, будинок 7, офіс 202, ідентифікаційний код 42318644) на користь Приватного підприємства "ГІРНИЧОВИДОБУВНА КОМПАНІЯ "СДК" (81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО, будинок 4, ідентифікаційний код 40642762) заборгованість у сумі 48637,70 грн, 3% річних у сумі 1655,01 грн, інфляційні втрати у сумі 2326,02 грн, витрати зі сплати судового збору у сумі 2081,35 грн та витрати на правову допомогу у сумі 5501,36 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.06.2021.
Суддя С. О. Турчин