ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/5524/21
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04078, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" (04210, проспект Героїв Сталінграда, буд. 4, корпус 6А, код ЄДРПОУ 32404600)
про стягнення 49 000,00 грн,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 49 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.04.2021 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
16.07.2019 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 198106а9кє, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, зокрема, щодо автомобіля марки «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання по відшкодуванні матеріальної шкоди заподіяної вищенаведеному транспортному засобу.
13.03.2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням громадянина ОСОБА_2 та автомобіля марки «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Цивільно - правова відповідальність щодо експлуатації автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 була застрахована в Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" згідно з полісом ЕР №123392783.
Страхувальник за договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 198106а9кє від 16 липня 2019 року звернувся до позивача з заявою про подію та на виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Позивач здійснив виплату страхового відшкодування відповідно до своїх зобов'язань за договором добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 198106а9кє від 16 липня 2019 року в розмірі 50 000,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 720517 від 09.11.2020.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з заявою про регресні вимоги №3522 АРКС від 13.01.2021 про сплату останнім страхового відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.
Вказане відшкодування відповідач не платив, відмови у здійсненні страхового відшкодування не надав.
Згідно з полісом ЕР № 123392783 франшиза становить 1 000,00 грн.
У зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 49 000,00 грн.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно положень ст. 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, якщо вона завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Як вбачається з витягу із електронного європротоколу № 28692ВС42142 від 13.03.2020 року, 13.03.2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода на участю автомобілів «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , та автомобіля марки «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Автомобіль «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , був застрахований позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» №198106а9кє від 16.07.2019.
Відповідно до рахунку № 1065033 від 20.10.2020 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження ДТП, становить 61 319,34 грн.
Відповідно до страхового акту № ARX2654145 від 06.11.2020 року, позивачем встановлено факт настання страхового випадку та вирішено виплатити страхове відшкодування на загальну суму 50 000,00 грн.
Зазначені кошти в розмірі 50 000,00 грн. позивачем були виплачені, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями № 720517 від 09.11.2020.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.
Проте, із наданого позивачем до позовної заяви витягу із електронного європротоколу № 28692ВС42142 від 13.03.2020 року неможливо встановити, хто є винною в ДТП особою, а також у вказаному витягу відсутні підписи учасників ДТП.
Крім того, в матеріалах позовної заяви міститься копія заяви про настання події ОСОБА_1 від 13.03.2020, в якій містяться пояснення його як водія, однак заява не містить копій фотографій з місця дорожньо-транспортної пригоди та копії схеми дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 13.03.2020.
Відповідно до наявних пояснень водія ОСОБА_1 , вбачається, що 13.03.2020 він зупинився на перехресті на червоне світло та відчув удар від ТЗ «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок чого сталась дорожньо-транспортна пригода.
Проте, у європротоколі відсутні відомості про місто та вулицю, де саме сталась дорожньо-транспортна пригода, а лише зазначено GPS координати місця події, а також зазначено час події - 09:40
Суд критично оцінює обставини ДТП, які зазначені в європротоколі, що дорожньо-транспортна пригода сталась, коли водій транспортного засобу «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з задньою частиною іншого транспортного засобу під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі, а автомобіль «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 , не рухався/під час стоянки, зупинки, виходячи з наступного.
В матеріалах справи відсутня схема дорожньо-транспортної пригоди, що не надає можливість переконатись у тому, що зіткнення вказаних вище автомобілів відбулось саме через порушення водієм транспортного засобу «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , Правил дорожнього руху України.
Перевіривши GPS координати місця події: 50.444543015, 30.521156333, суд зазначає, що за вказаними координатами також неможливо встановити винного у скоєнні ДТП.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем не доведено наявності вини в діях водія транспортного засобу «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2 , та обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача вартість сплаченого ним страхового відшкодування в сумі 49 000,00 грн за відновлювальний ремонт автомобіля «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_1 .
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, за захистом яких він звернувся до суду, а тому в позові в частині стягнення з відповідача 49 000,00 грн страхового відшкодування слід відмовити.
Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" відмовити повністю.
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (04078, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ 20474912)
Відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" (04210, проспект Героїв Сталінграда, буд. 4, корпус 6А, код ЄДРПОУ 32404600)
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 14.06.2021
Суддя І.О. Андреїшина